61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
29.02.2024р. Справа №905/1074/23
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (49041, м.Дніпро, вул.Панікахи, 15, код ЄДРПОУ 30982361)
до відповідача: Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м.Москва, вул.Велика Дмитрівка, 15а)
про стягнення 72487,05 доларів США
Суддя: Паляниця Ю.О.
Секретар судового засідання: Білогубова В.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Омега», м.Дінпро звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації, м.Москва про стягнення суми завданих збитків у розмірі 72487,05 доларів США.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України позивачем вимушено закрито супермаркет Varus у місті Світлодарськ Донецької області, у зв'язку з чим позивач зазнав збитків.
Ухвалою суду від 21.08.2023р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1074/23, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Відповідач у жодне судове засідання не з'явився, відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив. Разом з тим, суд зазначає, що предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди (збитків), завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди (збитків) є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією дійшов Верховний Суд у постановах від 14.04.2022р. у справі №308/9708/19, від 18.05.2022р. у справі №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022р. у справі №635/6172/17.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022р. по справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Вказані висновки наведено у постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.
Окрім того, аналогічних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.05.2022р. у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
Разом з цим, судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992р., прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992р. шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв'язку з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022р. Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану Акціонерне товариство «Укрпошта» з 24.02.2022р. припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022р. щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст.8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022р.) 24.02.2022р. розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Поряд з цим, господарським судом здійснювалось повідомлення відповідача шляхом направлення ухвал господарського суду Донецької області на поштову адресу посольства Російської Федерації в Польщі.
Водночас, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на офіційному веб-порталі «Судова влада України» у розділі «Повідомлення для учасників судового процесу» публікувались оголошення про розгляд справи №905/1074/23.
Окрім того, позивачем додано до матеріалів справи лист №03-10-23/1 від 03.10.2023р. на адресу Посольства Російської Федерації в Польщі з повідомленням про розгляд справи №905/1074/23 та докази направлення вказаного листа (повідомлення) адресату.
У цьому випадку судом також враховано, що згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Станом на 29.02.2024р. відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 05:30 24.02.2022р. на території України введено воєнний стан строком на 30 діб.
Дію воєнного стану в Україні неодноразово було продовжено. Востаннє Указом Президента України №49/2024 від 05.02.2024р., строк дії воєнного стану на території України продовжено з 05:30 14.02.2024р. строком на 90 діб.
У відповідності до спільного розпорядження голови та керівника суду №6-р від 25.05.2023р., з урахуванням рішення №1 від 13.06.2022р. зборів суддів господарського суду Донецької області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, продовжено особливий режим роботи суду (дистанційно або в приміщенні суду (за необхідності та в умовах безпеки), тимчасове обмеження доступу до приміщення суду.
Приймаючи до уваги наведене, а також поточну ситуацію у м.Харкові, спір вирішено з об'єктивних причин з перевищенням строку, визначеного ч.3 ст.177, ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 19.12.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Розгляд справи по суті відкладався.
Останньою ухвалою суду від 09.02.2024р. розгляд справи по суті призначено на 29.02.2024р.
Представники сторін у судове засідання 29.02.2024р. не з'явились, у заяві б/н від 29.02.2023р. представник позивача просив суд розглядати справу за власної відсутності.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.
Поряд з цим, норми ст.43 вказаного процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:
01.10.2019р. між ОСОБА_1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Омега» (орендар, позивач у справі) укладено договір оренди нежитлового приміщення №12/09-19, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення площею 634 кв. м на першому поверсі будівлі, відмічену на схемі (додаток №1), що розташована за адресою: Донецька область, Бахмутський район, м.Світлодарськ, просп.Миру, буд.6, реєстраційний номер №255932914000, загальною площею 4078,6 кв. м.
Згідно з п.1.3 наведеного правочину цільовим призначенням об'єкту оренди є організація та здійснення орендарем роздрібної торгівлі продовольчими товарами і непродовольчими товарами повсякденного ужитку, а також для складування товарів, для здійснення діяльності по переробці продовольчих товарів в напівфабрикати, виготовлення готових продовольчих товарів, для розміщення офісу орендаря.
Цей договір оренди набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Термін оренди обчислюється з моменту підписання акту приймання-передачі об'єкта оренди» в орендне користування і діє до 01.06.2027р. (п.6.1 договору №12/09-19 від 01.10.2019р.).
Договір та додатки до нього підписано представниками обох сторін без зауважень та заперечень.
Наведений правочин посвідчено приватним нотаріусом Краматорського міського нотаріального округу Донецької обалсті Баженовою Л.В. та зареєстровано в реєстрі за №2668.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, з причин ведення активних бойових дій, евакуацією населення, неможливістю подальної роботи супермаркету, генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» підписано наказ №134 від 08.04.2022р. «Про консервацію супермаркету», у відповідності до якого виведено з експлуатації та припинено роботу супермаркету Варус-602, що знаходиться за адресою: Донецька область, м.Світлодарськ, просп.Миру, буд.6. Строк консервації - з 13.04.2022р. до закінчення військового стану.
Разом з тим, Дніпропетровська торгово-промислова палата засвідчила, що закриття супермаркету Varus у м.Світлодарськ, просп.Миру, буд.6 і неможливість використання приміщення є форс-мажорними обставинами (сертифікат №1200-22-0155 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
За твердженнями позивача, згідно з розрахунком складових витрат Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега», станом на дату закриття сумермаркету Varus №602, позивач інвестував в об'єкт оренди 2120601,57 грн, які складаються з: 975129,53 грн (основні засоби), 1005565 грн (будівельно-монтажні роботи), 124043,48 грн (попередня оплата за оренду), 5294,33 (оплата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами), 10569,23 грн (вартість тари).
На підтвердження вказаних інвестицій у супермаркет та реального розміру збитків станом на дату закриття супермаркету позивачем надано висновок судового експерта Семенової Н.Ю. за результатами проведення судової економічної експертизи №03/07/2-23 від 08.08.2023р.
Суд враховує, що постановою №326 від 20.03.2022р. Кабінету Міністрів України затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19.02.2014р.
Відповідно до п.2 вказаної постанови міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.
Згідно з підп.18 п.2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п.5 Загальних засад (додаток до вищенаведеної постанови Уряду) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Як вбачається зі змісту висновку №03/07/2-23 від 08.08.2023р., експерт підтвердив обізнаність про кримінальну відповідальність відповідно до ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок, висновок експерта підготовлено для подання до суду.
Заперечення та спростування результатів оцінки збитків, у тому числі рецензування звіту про оцінку збитків, докази виникнення спорів, пов'язаних із результатами оцінки збитків (визначеного розміру збитків) в матеріалах справи відсутні.
З огляду на викладене, суд приймає поданий позивачем експертний висновок як належний доказ у справі.
Надаючи правову кваліфікацію встановленим обставинам суд виходить з наступного.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст.16 вказаного кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що кореспондується із ст.20 Господарського кодексу України по відношенню до суб'єктів господарювання.
До способів захисту прав та інтересів віднесено, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
За змістом ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ст.41 Конституції України та п.2 ч.1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Частинами 1, 2 ст.22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, в тому числі: втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
У відповідності до ч.1 ст.1166 вищезазначеного кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до вимог ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022р. військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022р. у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022р., якою засудила військову агресію Росії проти України, вимагала від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засудила всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини і вимагала безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022р. про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №210/4458/15-ц, від 30.01.2020р. у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017р. у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.
Близький за змістом висновок викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021р. у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018р. у справі №686/10520/15-ц.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Як вбачається з матеріалів справи, з метою здійснення своєї господарської діяльності позивачем укладено договір оренди нежитлового приміщення №12/09-19 від 01.10.2019р. та взято в тимчасове платне користування приміщення, яке розташоване за адресою: Донецька область, Бахмутський район, м.Світлодарськ, просп.Миру, буд.6.
За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено, що саме внаслідок війської збройної агресії Російської Федерації проти України позивач фактично втратив можливість користуватись приміщенням переданим йому в оренду та здійснювати свою господарську діяльність з використанням відповідного приміщення.
Заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір збитків підтверджено висновком експерта №03/07/2-23 від 08.08.2023р. за результатами проведення судової економічної експертизи, в якій зазначено про розмір збитків, що призвели до завдання майнової шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Омега» в результаті закриття і неможливості використання майна у супермаркеті Varus №602. Розмір збитків становить вартість основних засобів, тари, будівельно-монтажних робіт, попередньої плати за оренду та оплати за ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та ліцензії на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами, а саме 2120601,57 грн, що еквівалентно 72487,05 доларам США, оскільки станом на 13.04.2022р. (дата припинення роботи супермаркету) офіційний курс долара США становив 29,2549 грн за 1 долар США.
З огляду на наведене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації підлягає задоволенню у повному обсязі з визначених вище підстав.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.
При цьому, суд враховує, що при зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п.22 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01.01.2023р. та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 2684 грн.
Відтак, беручи до уваги, висновок суду про задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача до Державного бюджету України підлягає судовий збір у сумі 41543,45 грн, що дорівнює 1,5% від 2769563,46 грн (гривневого еквівалента задоволеної суми - на дату ухвалення рішення); на користь позивача - витрати з оплати експертизи в розмірі 26287,80 грн (доларовий еквівалент на дату сплати вартості експертизи 718,86 доларів США).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м.Москва, вул.Велика Дмитрівка, 15а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега» (49041, м.Дніпро, вул.Панікахи, 15, код ЄДРПОУ 30982361) суму завданих збитків у розмірі 72487,05 доларів США та витрати на оплату вартості експертизи у розмірі 718,86 доларів США.
Стягнути з Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м.Москва, вул.Велика Дмитрівка, 15а) в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 41543,45 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Вступну та резолютивну частини рішення складено 29.02.2024р.
Повний текст рішення складено 11.03.2024р.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ю.О.Паляниця