Дата документу 11.03.2024 Справа № 333/9561/23
Єдиний унікальний № 333/9561/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/807/199/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 170 КПК України
11 березня 2024 року м . Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2024 року, якою задоволено клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №62023080100000288, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 жовтня 2023 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 429, ч. 3 ст. 413 КК України,-
Слідчий першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) ТУ ДБР у м. Мелітополі ОСОБА_8 за погодженням з прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на праві приватної спільної часткової власності (частка власності 1/3), а саме будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_7 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», в порушення вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 50 Бойового статуту механізованих і танкових військ Сухопутних військ Збройних Сил України, приблизно о 5 год. 30 хв. 24 жовтня 2023 року, без отримання наказу від безпосереднього начальника командира 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_10 , або інших командирів про залишення поля бою поблизу с Вербове Пологівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, під час здійснення наступального бою, який проводився в ході виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 №52 від 23 жовтня 2023 року, щодо необхідності здійснити наступальні (штурмові) дії з визначеного рубежу з переходом в атаку із завданням - знищення противника та оволодінням - визначеними районами (рубежами), діючи умисно, самовільно залишив поле бою під час бою.
Крім того, ОСОБА_7 , проходячи військову службу за мобілізацією на посаді навідника 1 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 12 десантно-штурмової роти 3 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», діючи в умовах воєнного стану, всупереч до вимог ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, п. 10 Інструкції з придбання у Збройних Силах України вогнепальної зброї невійськового призначення, бойових припасів до неї, холодної і пневматичної зброї та деяких інших предметів і матеріалів, на які поширюється дозвільна система, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07.07.2016 № 347/631, п. 4, 6 Розділу І, п. 2 розділу X «Інструкції про організацію обліку, зберігання і видачі стрілецької зброї та боєприпасів у Збройних Силах України», затвердженої наказом Міністра оборони України від 29 червня 2005 року № 359, приблизно о 5 год. 30 хв. 24 жовтня 2023 року, перебуваючи поблизу с Вербове Пологівської міської територіальної громади Пологівського району Запорізької області, достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок зберігання зброї та боєприпасів та іншого військового майна, а також відповідальність, яка передбачена за його порушення, діючи зі злочинною недбалістю, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, через несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, допустив втрату ввіреної йому для службового користування зброї - кулемета 7.62 MM MG-1 М № ХК621291, вартістю 159957,18 грн.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що потерпілим у кримінальному провадженні - військовою частиною НОМЕР_1 заявлено цивільний позов, а тому з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, виникла необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Слідчий суддя задовольнив клопотання про накладення арешту на майно, обґрунтувавши це тим, що незастосування даного заходу забезпечення кримінального провадження (арешту) може призвести до відчуження майна підозрюваним та втрати можливості забезпечити цивільний позов у разі його задоволення.
В апеляційній скарзі захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_6 вважає оскаржувану ухвалу незаконною, а висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що судом не перевірено факт подання позову відповідачу, яким має бути ОСОБА_7 , оскільки до теперішнього часу ні підозрюваний, ні захисник не отримували вказаний позов та про його наявність дізнались під час розгляду клопотання про накладення арешту на майно підозрюваного.
Зазначає, що передання позову слідчому прямо суперечить вимогам КПК України, оскільки останній не наділений правом на вручення такого позову в подальшому.
Просить скасувати оскаржувану ухвалу, ухвалити нову ухвалу та клопотання слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, погодженого з прокурором Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони про накладення арешту на майно, а саме, частину будинку АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності підозрюваному ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 429, ч. 3 ст. 413 КК України залишити без задоволення.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник підозрюваного - адвокат ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу та вказала, що цивільний позов так і не отримано, зі слів слідчого цивільний позов було отримано ним, проте, це є порушенням закону.
Повідомлений належним чином прокурор до судового засідання апеляційного суду не з'явився, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги не подавав.
Заслухавши доповідь судді, захисника підозрюваного, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі та провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Виходячи із положень ст. 131 КПК України, арешт майна є окремим видом заходу забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Норми, наведені у ст. 132 КПК України, визначають, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Згідно з положеннями ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, вирішуючи питання про застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, у кожному випадку розгляду відповідних клопотань слідчий суддя повинен:
- перевіряти наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи;
- з'ясовувати можливість досягнення мети, на яку посилається ініціатор клопотання, без застосування цих заходів;
- враховувати, що обов'язок довести наявність трьох необхідних складових для їх застосування (частина третя статті 132 КПК України) покладається на слідчого та/або прокурора;
- взяти до уваги розумність та співрозмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
- враховувати, що докази на підтвердження обставин, викладених у клопотанні про застосування заходів забезпечення, подаються особою, яка заявляє таке клопотання.
Колегія суддів приходить до висновку, що в даному провадженні слідчий суддя вищезазначених вимог закону дотримався, правильно вирішив питання про задоволення клопотання накладення арешту на майно, врахувавши вимоги кримінального процесуального закону при застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Так, із матеріалів кримінального провадження вбачається, що 26 жовтня 2023 року та 12 січня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023080100000288 були внесені відомості за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 429, ч. 3 ст. 413 КК України (а.с. 8-9).
16 січня 2024 року ОСОБА_7 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 429, ч. 3 ст. 413 КК України (а.с. 29-39).
Крім того, із доданих до клопотання доказів випливає, що у даному кримінальному провадженні командиром військової частини НОМЕР_1 було заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 на користь військової частини завданих збитків на суму 1599571,80 грн. (а.с. 46-51).
Із доданої до клопотання Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_7 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/3 частина будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,8 кв.м. (а.с. 40-42).
На думку апеляційного суду, слідчий суддя прийшов до правильного висновку, що існують достатні правові підстави для накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_7 , а саме на 1/3 частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,8 кв.м., шляхом заборони розпорядження, з огляду на те, що метою такого арешту майна є забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінальних правопорушень (цивільний позов).
Щодо доводів про подання цивільного позову слідчому, що є порушенням вимог КПК України, то слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно до ст. ч. 2 ст. 61 КПК України, права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду.
Отже, з урахуванням вказаних норм КПК України, цивільний позивач має право пред'явити цивільний позов як на стадії досудового розслідування, так і до початку судового розгляду.
Крім того, із ч. 4 ст. 291 КПК України вбачається, що до обвинувального акта в тому числі додається розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред'явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що досудове розслідування наразі триває та обвинувальний акт ще не був переданий до суду.
Відтак, не вручення цивільного позову на цій стадії досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_7 та його захиснику не є порушенням КПК України та не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення про накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб і у межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно необґрунтованості судового рішення слід визнати непереконливими.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 132, 170, 171, 173, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2024 року, якою задоволено клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №62023080100000288, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 жовтня 2023 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 429, ч. 3 ст. 413 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4