Дата документу 06.03.2024 Справа № 331/4167/23
Єдиний унікальний № 331/4167/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/616/24 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія ст. 199 КПК України
6 березня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 лютого 2024 року, якою у відношенні
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бердянськ Запорізької області, українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України,
продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 4 квітня 2024 року включно, -
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя перебуває на розгляді кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 лютого 2024 року було задоволено клопотання прокурора та продовжено у відношенні ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 4 квітня 2024 року включно.
Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та зміна запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження в суді.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 4 квітня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Запорізької обласної прокуратури ОСОБА_8 про продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, клопотання захисника адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який задовольнити, а в разі, якщо суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою змінити оскаржувану ухвалу в частині визначення обвинуваченому ОСОБА_6 виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 4 квітня 2024 року шляхом визначення в порядку ч. 3 ст. 183 КПК України розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 обов'язків, передбачених КПК України.
В обґрунтування своєї скарги вказує, що прокурором всупереч п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України не було викладено обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, що було проігноровано судом.
Зазначає, що прокурором не доведено жодний із ризиків, зокрема щодо ризику переховування через призму тяжкості покарання, ОСОБА_6 на день затримання та обрання йому запобіжного заходу не переховувався від органів досудового розслідування, а знаходився за адресою: АДРЕСА_2 , де проживали з травня 2022 року його дружина ОСОБА_9 та ОСОБА_10 2020 року народження. Крім того, 10 жовтня 2022 року після виїзду з м. Бердянську до м. Запоріжжя, він пройшов фільтраційну процедуру та через декілька годин на його мобільний телефон зателефонував працівник поліції Запорізького РВП ГУНП в Запорізькій області в ході розмови з яким, ОСОБА_6 повідомив за якою адресою він їде та де планує жити. На сьогоднішній день, факт того, що ОСОБА_6 дійсно телефонували з поліції підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та з жовтня 2022 року по день затримання 9 лютого 2023 року ОСОБА_6 проживав за однією адресою, тобто не змінював місце проживання, а відтак не переховувався.
Вказує, що щодо ризику знищення доказів з боку обвинуваченого через призму здійснення процесу деокупації ЗСУ тимчасово окупованих територій, то зазначає, що досудове розслідування завершено, обвинувальний акт переданий до суду, а відтак збирання будь-яких доказів по вже пред'явленому обвинувальному акту не допускається, адже збирання доказів здійснюється на стадії досудового розслідування, яка вже завершена, відтак вказаний ризик є необґрунтованим.
Крім того, щодо ризику того, що ОСОБА_6 нібито на думку прокурора продовжує проходити службу в підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, виконує їхні вказівки і розпорядження, то він взагалі не витримує жодної критики, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, що зазначено в ст. 62 Конституції України, а також ст. 17 КПК України, в це же час висуваючи подібні припущення (ризики) прокурор жодним доказом їх не підтверджує та як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_6 не інкримінується «проходження служби в підпорядкуванні окупаційної адміністрації», а відтак зазначати про те, що ОСОБА_6 продовжує проходити службу без будь-яких доказів взагалі їх проходження є абсолютно безпідставним.
Зазначає, що щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню, зокрема, шляхом незаконного впливу на свідків, оскільки ОСОБА_6 є колишнім поліцейським, а відтак має стійкі зв'язки та «має змогу перешкоджанню кримінальному провадженню, шляхом підбурюванню інших працівників НПУ до підміни змісту документів про проходження ним служби, що мають значення для досудового розслідування», то досудове розслідування закінчено, обвинувальний акт в суді, всі докази зібрані, є незрозумілим про підміну яких документів про проходження ОСОБА_6 служби веде мову прокурор, тобто вочевидь і цей ризик прокурором зазначено навмання.
Звертає увагу на те, що з квітня 2022 року по день затримання ОСОБА_6 не підтримував зв'язок з поліцейськими НПУ.
Крім того вказує, що ОСОБА_6 не може вчинити інший злочин за умови перебування наприклад на цілодобовому домашньому арешті.
Зазначає, що факт направлення обвинувального акту до суду не свідчить про наявність обґрунтованої підозри та зібрання стороною обвинувачення достатньо доказів щоб доводити винуватість ОСОБА_6 , оскільки судова практика свідчить про те, що направлення обвинувального акту до суду не гарантує винесення обвинувального вироку, натомість нерідко зустрічаються виправдувальні вироки, що свідчить про необґрунтованість обвинувачення.
Також вказує, що судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки доводам захисника обвинуваченого щодо відсутності ризиків, зазначених слідчим, внаслідок чого порушено принцип змагальності, визначений ст. 22 КПК України та судом було залишено без уваги клопотання сторони захисту про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного із позбавленням волі, чим порушено норму ст. 370 КПК України. Заперечуючи проти продовження тримання під вартою та наявності підстав для зміни запобіжного заходу в силу не підтвердження прокурором ризиків, сторона захисту свою позицію обґрунтовувала такими доказами, як: висновком експерта № СЕ-19/ 108-23/3097-Д від 10 березня 2023 року, відповідно до якого на документах, направлених експерту відсутні папілярні узори, які б належали ОСОБА_6 .
Зазначає, що фактично в основу обвинувачення за ч. 2 ст. 111 КК України покладено протокол обшуку, відповідно до якого було вилучено: листівку щодо отримання громадянства рф, яка не є секретним документом, роздавалося на кожному блок посту та її можна роздрукувати з будь-якого Інтернет ресурсу; орієнтування на 2 осіб щодо їх розшуку (розшуковані особи до території де перебував ОСОБА_6 м. Бердянськ та Бердянський район відношення не мають, особи вчинили кримінальні правопорушення на території м. Токмак; зображення об'єктів інфраструктури з гул мепс; перепустку на ім'я ОСОБА_6 щодо безперешкодного проїзду блокпостів по території Запорізької області, вказана перепустка видана нібито на автомобіль Рено Логан, який належить ОСОБА_6 , однак фактично вказаним автомобілем користується дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_15 , яка разом з неповнолітнім сином 9 квітня 2022 року покинула окуповану територію Бердянського району Запорізької області на вказаному автомобілі та з 9 квітня 2022 року по теперішній час автомобіль перебуває на підконтрольній Україні території, де немає необхідності мати перепустку для пересування автомобілем, що свідчить про сумнівність походження вказаного документу та тим більше безглуздість в його зберіганні за місцем проживання.
Зауважує, що 17 липня 2023 року було порушено кримінальне провадження за ч. 1 ст. 365 КК України за фактом перевищення службових повноважень працівниками ТУ ДБР в м. Мелітополі, що проводили обшуку у ОСОБА_6 , досудове розслідування якого наразі триває, проте судом першої інстанції було проігноровано вказані факти.
Зазначає, що на сьогоднішній день судом досліджено майже всі письмові докази з боку обвинувачення, при цьому належних та допустимих доказів вини ОСОБА_6 в рамках інкримінованого правопорушення, викладеному в обвинувальному акті немає.
Крім того, стороною захисту свою позицію у суді першої інстанції було обґрунтовано: протоколом допиту свідка ОСОБА_17 від 30 березня 2023 року; протоколом огляду предметів і документів від 30 березня 2023 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_18 ; протоколом огляду предметів і документів від 30 березня 2023 року; диском з відеозаписом на якому зображено будинок ОСОБА_19 ; зображенням місцевості, де розташований будинок ОСОБА_20 ; протоколом огляду ноутбуку ОСОБА_6 на якому не знайдено жодних доказів в підтвердження винуватості останнього; результатами тимчасового доступу до речей і документів, в рамках якого знайшов підтвердження факт телефонного дзвінка з поліції ОСОБА_6 10 жовтня 2022 року, що спростовує ризик переховування, оскільки ОСОБА_6 інформував про своє подальше місцезнаходження, де і перебував по день обшуку; протоколом допиту свідка ОСОБА_16 від 20 квітня 2023 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_21 від 11 березня 2023 року; протоколом допиту ОСОБА_22 від 11 березня 2023 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_23 від 11 березня 2023 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_24 від 11 березня 2023 року; протоколом огляду предметів і документів від 13 квітня 2023 року (предметом огляду є посвідчення співробітника поліції ОСОБА_6 ); постановою про визнання речовим доказом від 13 квітня 2023 року, згідно якої визнано речовим доказом посвідчення співробітника поліції ОСОБА_6 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_25 від 25 квітня 2023 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_26 ; результатами НСРД, які не підтверджують жодних обставин в рамках висунутого обвинувачення натомість містять відомості які здебільшого розкривають стосунки ОСОБА_6 з його дружиною, що не має жодного відношення до справи.
Крім того, зауважує, що в підтвердження можливості зміни запобіжного заходу на будь-який інший не пов'язаний з позбавленням волі сторона захисту просила суд взяти до уваги наступні докази, які неодноразово подавалися: договір оренди квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 від 25 лютого 2023 року строком на 6 місяців (продовжений додатковим договором оренди, який долучено до клопотання); довідку Томашівського старостинського округу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області №06/23-06 від 17 лютого 2023 року в підтвердження того, що ОСОБА_6 10 жовтня 2022 року прибув на тимчасове проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; характеристику на ОСОБА_6 за підписом в/о старости Томашівського старостинського округу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області від 17 лютого 2023 року; довідку Томашівського старостинського округу Паланської сільської ради Уманського району Черкаської області № 10/23-06 від 23 лютого 2023 року з детальним викладом в хроногологічному порядку з зазначенням дат приїзду членів родини ОСОБА_6 ; акт № 09/23-06 від 23 лютого 2023 року в підтвердження дат, коли приїхав ОСОБА_6 та його члени родини; акт № 15/23-06 від 17 лютого 2023 року в підтвердження того хто саме з родини ОСОБА_6 проживав за адресою: АДРЕСА_2 з 10 жовтня 2022 року; довідки (вісім) шт. з амбулаторії загальної практики сімейної медицини ТОВ «Медичний центр «Первинка» (адреса: АДРЕСА_4 ) з яких вбачається, що син підозрюваного ОСОБА_27 звертався за медичною допомогою з 17 червня 2022 року по 14 лютого 2023 року; довідка ФОП ОСОБА_28 №1 від 20 січня 2023 року з якої вбачається, що з 1 серпня 2022 року по 1 січня 2023 року ОСОБА_27 - син підозрюваного дійсно відвідував заняття з раннього розвитку. Вказані докази спростовують версію обвинувачення, яка неодноразово зазначалася, як в клопотаннях про обшук, так і в рапорті оперативного працівника ДБР, зокрема, ОСОБА_29 : « ОСОБА_6 заздалегідь підготувавши підроблені документи для себе та своєї родини з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне правопорушення та продовження підривної діяльності на шкоду України, прибув на підконтрольну територію України зі своєю родиною у складі дружини ОСОБА_15 із неповнолітньою дитиною ОСОБА_27 , тещи ОСОБА_30 , та тестя ОСОБА_31 ».
Звертає увагу на те, що судом залишено поза увагою те, що експертиза та наявність кримінального провадження відносно працівників ДБР, що проводили обшук у ОСОБА_6 та «підкинули» докази, які власне і стали підставою для обрання виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також вказує, що судом першої інстанції не розглянуто належним чином, не вмотивовано та не викладено в резолютивний частині ухвали рішення за результатами розгляду клопотання захисника про визначення застави.
Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 з метою умисного погіршення його становища, а відтак необґрунтованість обвинувачення.
Крім того вказує, що судом першої інстанції залишено поза увагою, що підозра/обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.
Також зазначає, що судом залишено поза увагою доводи сторони захисту щодо грубого порушення права на захист під час затримання ОСОБА_6 та недопустимості зібраних доказів.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 було затримано за двома різними підставами. Крім того, оскільки обвинуваченого не було затримано ні під час вчинення замаху або безпосередньо після вчинення злочину, вважає підставу для затримання п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 208 КПК України такою, що зазначена слідчим безпідставно.
Вказує, що незважаючи на те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 2 ст. 111 КК України, його було фактично затримано о 07 год. 18 хв. і після цього проведено обшук, що є очевидним порушенням вимог ст. 52 КПК України.
Зазначає, що з оглянутого в засіданні відеозапису встановлено, що мало місце фактичне затримання ОСОБА_6 9 лютого 2023 року о 7 год. 18 хв., без належного процесуального оформлення затримання та обшук будинку за відсутності захисника.
Крім того зазначає, що з відеозаписів вбачається, що слідчим ОСОБА_32 умисно в порушення вимог ст. ст. 29, 59, 63 Конституції України, п. 3 ч. 3 ст. 42, ст. ст. 49, 52 КПК України порушено право ОСОБА_6 на захист під час затримання, проведення обшуку та вручення йому повідомлення про підозру, що є істотним порушенням вимог КПК України та є підставою для визнання доказів недопустимими через призму «плодів отруйного дерева».
Вважає, що протокол обшуку будинку від 9 лютого 2023 року та інші похідні документи є недопустимими доказами, а відтак на підставі них не може прийматися рішення про доцільність подальшого перебування обвинуваченого під вартою.
Також зазначає, що у суду першої інстанції були всі підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який відносно ОСОБА_6 , а також для визначення розміру застави, у випадку прийняття рішення про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі ОСОБА_6 .
Вказує, що зазначені порушення є істотними і такими, що тягнуть за собою визнання доказів недопустимими і визнання обвинуваченого невинуватим.
У судовому засіданні апеляційного суду захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_7 підтримала апеляційну скаргу та вказала, що під час першого застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_6 судом було враховано результати обшуку, після чого було проведено експертизу та не встановлено відбитків пальців обвинуваченого, проте останньому було продовжено запобіжний захід. Зазначила, що досудове розслідування відносно працівників ДБР продовжується, а отже в їх діях є порушення.
Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу без доповнень та просив її задовольнити.
Повідомлений належним чином прокурор до судового засідання апеляційного суду не з'явився, надав заяву про розгляд апеляційної скарги у його відсутність, у задоволенні скарги просив відмовити.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
З огляду на статті 131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; продовжити кримінальне правопорушення чи вчинити інше.
За положенням ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується, вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв'язків, наявність у нього постійного місця роботи або навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше, наявність повідомлень особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення тощо.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Порядок продовження строку тримання під вартою визначений ст. 199 КПК України.
Зокрема, частиною 3 статті 199 КПК України передбачено, що клопотання прокурора повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
На переконання колегії суддів, в даному випадку суд першої інстанції вищевказаних вимог закону дотримався, перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою, правильно встановив, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшились та вказав про неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Під час оцінки заявлених прокурором ризиків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризик переховування від суду наразі є актуальним та обумовлений серед іншого, притягненням до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю можливого покарання.
Так, злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_6 , передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавленням волі, з конфіскацією майна. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку значно підвищують ймовірність ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
В контексті ризику переховування, серед іншого, колегія суддів також відзначає факт наявності місця проживання у обвинуваченого ОСОБА_6 на тимчасово окупованій території, зокрема у м. Бердянську Запорізької області, де він продовжував проживати і під час тимчасової окупації.
Крім того, ОСОБА_6 є колишнім працівником правоохоронного органу, і маючи відповідні зв'язки в правоохоронних органах та значний досвід оперативної роботи, може намагатися переховуватися від суду, у тому числі на тимчасово окупованій території України.
Більш того, наразі на території України діє воєнний стан та у зв'язку із тимчасовою окупацією російською федерацією територій України, з метою відсічі російської збройної агресії в певних її регіонах простягається лінія зіткнення. Наявність контрольних пунктів в'їзду - виїзду не виключає обмеження чи унеможливлення контролю в моменти активних бойових дій на певних ділянках лінії зіткнення, що може бути використано обвинуваченим для його переховування, враховуючи місце його проживання на тимчасово окупованій території та фактичні обставини кримінального правопорушення, з яких вбачається, що ОСОБА_6 має певні зв'язки із представниками іноземної держави - країною агресора російської федерації.
Такі обставини у своїй сукупності, на думку колегії суддів, можуть свідчити про наявність реальної можливості у обвинуваченого ОСОБА_6 переховуватися від суду.
Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 з 10 жовтня 2022 року після виїзду з м. Бердянську та по день його затримання (9 лютого 2023 року), тобто 4 місяці, мешкав разом з родиною в Черкаській області не можуть безумовно свідчити про відсутність наміру у ОСОБА_6 переховуватися, при цьому, слід зауважити і той факт, що до 9 лютого 2023 року відносно обвинуваченого не було проведено жодних слідчих дій, про які б він був обізнаний.
Щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, то слід зазначити, що на думку колегії суддів він також є актуальним та продовжує існувати, з огляду на те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 перебуває на стадії судового провадження та як випливає із оскаржуваної ухвали свідки ще не допитувались.
Крім того, при перевірці наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України не може лишатися поза увагою і той факт, що свідки обвинувачення здебільшого є працівниками Бердянського ВП, тобто працювали в правоохоронному органі, де обвинувачений працював та займав керівну посаду, мав певний авторитет серед працівників відділу поліції, професійні, дружні та приятельські стосунки або відносини, що може бути використано ним для впливу на таких свідків, з метою спотворення даних, які можуть свідчити про причетність обвинуваченого або інших осіб до вчинення вказаного злочину.
Колегія суддів вважає, що не зменшився і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки маючі відповідні зв'язки із представниками правоохоронних органів рф, про що свідчать фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, ОСОБА_6 може і надалі вчиняти дії, які направлені на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України продовжують існувати та на даний час не зменшились.
Доводи сторони захисту щодо відсутності на даний час існування ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України є доречними, оскільки у даному кримінальному провадженні вже завершено досудове розслідування, матеріали кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України були вже відкриті сторонам та обвинувальний акт вже знаходиться у суді на стадії дослідження доказів, а отже відпали підстави вважати, що ризик знищення, приховання або спотворення доказів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення існує і наразі.
З приводу доводів апеляційної скарги, які фактично зводяться до невинуватості обвинуваченого ОСОБА_6 до інкримінованого йому злочину, до оцінки доказів, які на думку сторони захисту отриманні незаконним шляхом та неправильної правової кваліфікації дій обвинуваченого, то слід зазначити, що апеляційний суд на даному етапі провадження не вправі розглядати ті питання, які суд повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину.
Крім того, ст. 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених від час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Із аналізу положень ст. 422-1 КПК України випливає, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду першої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення.
Таким чином, доводи щодо необґрунтованості обвинувачення та недопустимості зібраних доказів у даному кримінального провадженні, не можуть бути предметом розгляду апеляційним судом під час перевірки ухвали про продовження застосування запобіжного заходу.
Крім того, всі доводи сторони захисту щодо порушення вимог КПК України під час затримання ОСОБА_6 , порушення його права на захист під час затримання, можуть бути предметом оскарження в порядку ст. 206 КПК України, а також можуть бути предметом розгляду в подальшому у суді, зокрема, при оцінці доказів, отриманих під час затримання ОСОБА_6 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам.
При цьому, заявлені стороною захисту такі документи, як договір оренди житла, довідки на підтвердження проживання ОСОБА_6 в Черкаській області разом зі своєю родиною, характеристика за місцем проживання в Черкаській області та довідки, які свідчать про звернення сина обвинуваченого за медичної допомогою не свідчать про можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочину, передбаченого ст. 111 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті, тобто тільки тримання під вартою.
Отже, враховуючи доведеність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України у даному кримінальному провадженні, колегія суддів вважає, що до обвинуваченого ОСОБА_6 на даний час може бути застосований тільки запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні, що кореспондується із ч. 4 ст. 183 КПК України та обумовлюється фактичними обставинами справи, зокрема, вчинення інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, який має суспільний інтерес, оскільки вчинений проти основ національної безпеки України.
З урахуванням викладеного, колегії суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 199, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів Запорізького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 5 лютого 2024 року, якою у відношенні ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 4 квітня 2024 року включно, залишити без змін.
Ухвала суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає, набирає законної сили з моменту її оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4