Справа № 509/184/24
25 березня 2024 року суддя Овідіопольського районного суду Козирський Є.С., розглянувши матеріали, які надійшли від Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , -
В протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 478782 зазначено, що 15.12.2023 року о 09 годині 20 хвилин на 7км а/д Н-33 Одеса-Білгород-Дністровський ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Volkswagen », н/з НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки та від проходження огляду у встановленому законом порядку у медичному закладі відмовився під відеозапис, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Клочко С.І. надав суду заперечення на протокол про адміністративне правопорушення, відносно ОСОБА_1 складено з грубими порушення чинного законодавства, просив провадження в справі закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, оскільки в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні відомості про зупинку транспортного засобу під його керуванням; відео докази керування транспортним засобом саме ним відсутні. Зазначив, що 15.12.2023 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на автомобілі їхали в м. Одесу. ОСОБА_2 був за кермом, а ОСОБА_1 сидів на пасажирському сидінні. Під час руху на круговому русі в районі «Промринку 7 кілометр» їх зупинили на блок-посту військовослужбовці національної гвардії. Військові повідомили, що водій та пасажир мають надати для перевірки їх осіб документи та запропонували оглянути багажне відділення мікроавтобусу. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали свої документи військовому, який їх забрав і пішов звіряти. А інший військовий оглядав мікроавтобус. Після огляду мікроавтобусу, повернувся військовий із документами та повідомив, що ОСОБА_2 має проїхати з ними для встановлення даних, а ОСОБА_1 наказали чекати на блок-посту. ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 техпаспорт та ключі від свого мікроавтобусу і поїхав з військовими, а ОСОБА_1 залишився чекати на блок-посту. Через 10 хвилин до блок-посту під'їхав автомобіль патрульної поліції, з нього вийшли поліцейські, поговорили з військовими та направились до ОСОБА_1 . Поліцейські забрали у нього з рук ключі, техпаспорт на мікроавтобус та посвідчення водія. Потім поліцейські сказали ОСОБА_1 сісти в автомобіль патрульної поліції, де він розповів, що разом з ОСОБА_2 вони їхали до м.Одеси, автомобілем керував ОСОБА_2 , а він сидів на пасажирському сидінні. Після зупинки на блок-посту, військові забрали ОСОБА_2 , який передав ОСОБА_1 ключі та техпаспорт. Поліцейський сказав, що він вимушений буде скласти протокол, бо за вказівкою їх керівництва, всіх підозрілих чоловіків слід затримувати та перевіряти, а ОСОБА_1 здався їм непереконливим. ОСОБА_1 сильно хвилювався і нервував, поліцейські продиктували йому як саме він повинен написати у протоколі та відповідати на відео. Після складання протоколу, поліцейські включили відеокамеру та допитали ОСОБА_1 .
Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, доходить таких висновків.
Частиною першою статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З аналізу диспозиції даної норми вбачається, що для встановлення складу та події адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, необхідно установити наявність таких обставин: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, обов'язковими елементами складу адміністративного правопорушення в даному випадку є об'єкт правопорушення суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також безпеки на річковому транспорті та маломірних суднах; об'єктивна сторона правопорушення перебування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння особи, яка керує транспортним засобом; суб'єкт адміністративного правопорушення - спеціальний, тобто водії транспортних засобів, інші особи, що керували транспортними засобами.
Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Пункт 1.10 ПДР України містить визначення водія, відповідно до якого водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що відповідальність за статтею 130КпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Порядок огляду на стан алкогольного сп'яніння встановлений статтею 266 КУпАП України, якою передбачено, що особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Таким чином, обов'язок проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння стосується тільки водія, тобто особи, яка здійснює управління транспортним засобом.
Положеннями статті 251КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, іншими документами тощо.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Крім того, слід зазначити, що процедура направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103.
Згідно з п. 10 Порядку огляд водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я проводиться в будь-який час доби за методикою та із застосуванням приладів, дозволених для використання Міністерством охорони здоров'я України.
Відповідно до пункту 12 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє, цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Отже, порушення поліцейським Інструкцій та Порядку при здійсненні огляду, направлення на огляд та оформлення його результатів, тягне за собою визнання недійсними результату огляду, порушення порядку складення протоколу і як наслідок - звільнення від адміністративної відповідальності особи в суді.
Так, з аналізу матеріалів по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 вбачається, що відповідне направлення на проходження огляду останнього у медичному закладі відсутнє.
Як на доказ доведеності вини ОСОБА_1 у керуванні транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, відмові від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння інспектор посилається на відео, долучене до матеріалів справи.
Згідно з наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, передбачено:
а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції);
б) випадки застосування такого превентивного заходу: нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації, (п. 3.3 Розділу III Інструкції).
При цьому зазначається, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записано безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Відповідно до Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису (п. 5 розділ II), затвердженої Наказом МВС № 1026 від 18.12.2018, включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо).
Судом було досліджено відеозапис.
На першому відеозаписі дійсно видно, що о 15.12.2023 о 09:30 ОСОБА_1 сидить в автомобілі разом з поліцейськими та вони його допитують. Факту руху автомобіля, керування автомобілем, зупинки поліцейськими автомобіля на цьому відео немає. ОСОБА_1 в рух автомобіль не приводив, не переміщував, не здійснював жодних дій направлених на його керування.
А на другому відеозаписі видно, що 15.12.2023 о 09:34 ОСОБА_1 поїхав від блок-посту. Тобто, вже після складення адмінпротоколу та відеозапису його допиту.
Тобто, поліцейським до протоколу про адміністративне правопорушення не додано відеозапис з нагрудної камери у повній мірі, який має бути безперервний. Це свідчить про те, що відеозапис змінювався (редагувався особою, яка записувала відеозапис магнітний носій, що прямо заборонено Інструкцією №100. Враховуючи те, що доданий до протоколу відеозапис на магнітному носії змінювався або редагувався, а тому існують сумніви в автентичності оригіналу, у зв'язку із чим доданий до протоколу відеозапис є неналежним та недопустимим доказом по справі.
Відповідно до частини 5 розділу 2 Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, під час здійснення повноважень поліцейськими включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, 26 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 338/855/17, адміністративне провадження № КУ9901/18195/18 вказав, що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких грунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Окремо необхідно наголосити, що Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Таким чином, відеоматеріал, який міститься в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 478782 від 15 грудня 2023 року не може слугувати належним доказом вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення.
04 березня 2024 року до суду надійшло письмове пояснення свідка ОСОБА_2 , який зазначив, що 15 грудня 2023 року він разом з ОСОБА_1 на автомобілі їхали в м. Одесу. Він був за кермом, а ОСОБА_1 сидів поруч із ним на пасажирському сидінні. Під час руху на круговому русі в районі «Промринку 7км» їх зупинили на блок-посту військовослужбовці. Після зупинки військові сказали їм надати для перевірки документи, також вони сказали йому відкрити багажне відділення мікроавтобусу. Він та ОСОБА_1 надали свої документи військовому, він їх забрав і пішов перевіряти. Інший військовий у цей час оглядав мікроавтобус. Потім повернувся військовий з їх документами та повідомив, що він повинен проїхати з ними для вставнолення його даних. Він передав ОСОБА_1 ключі та документи на мікроавтобус і поїхав з військовими. Події які відбувалися після цього, йому не відомі.
Отже, фактичних обставин того, що особа, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення 15.12.2023 року о 09:20год. керував автомобілем судом не встановлено.
Дослідивши надані суду докази, суд приходить до висновку, що переконливі та беззаперечні докази на підтвердження вчинення поза розумним сумнівом ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, в матеріалах справи відсутні.
Як роз'яснив Верховний Суд в правовій позиції, що викладена в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3 839/17, при розгляді справ про вчинення адміністративних правопорушень необхідно врахувати, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний єдиним та беззаперечним доказом по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути доведені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності у їх сукупності, та не викликали сумніви.
Встановлені вище факти відповідно до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 , які не дають суду достатніх підстав дійти висновку про те, що дії останнього містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Так, у своїй Постанові від 08 липня 2020 року Верховний Суд у справі 463/1352/16-а вказав, що процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності складення протоколу про вчинення адміністративного правопорушення покладено на суб'єкта владних повноважень.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (пункт 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, пункт 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Згідно з вимогами частини другої статті 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У справах «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року, заява № 926/08) Європейський суд з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення прав захисту (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має право захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу осіб, що притягується до відповідальності є ключовими поняттями для демократичної концепції судового розгляду.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії, а згідно з частиною другою статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.
Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з прецедентною практикою ЄСПЛ, відповідно до якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14 лютого 2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), пункт 43 (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно з правовою позицією ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Спираючись на положення частини першої статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії»(рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії»(заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) суд, виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Водночас, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Склад правопорушення це наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу загалом.
На підставі вищевикладеного, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними статтею 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також статтею 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В матеріалах справи відсутні допустимі та достовірні докази того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або з ознаками сп'яніння відповідно до обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, а тому недоведеним є факт, що ОСОБА_1 є суб'єктом відповідальності за вказане в протоколі правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння без підтвердження факту, що останній керував транспортним засобом з явними ознаками такого сп'яніння, не утворюють склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Пунктом 1 статті 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 284 КУпАП при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП виноситься постанова про закриття справи.
Встановивши порушення вимог КУпАП, відсутності доказів на підтвердження обставин, викладених у протоколі, виходячи з загальних засад правосуддя, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, за тієї умови, що суддя не має компетенції самостійно збирати докази, суд вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. ст. 130,247,276-284 КУпАП, суд,-
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя:Козирський Є. С.