Справа № 947/22722/23
Провадження № 1-кс/947/4090/24
21.03.2024 року м. Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 його захисника - адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погоджене з прокурором відділу Одеської області прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Ювілейне Лутугинського району Луганської області, з вищою освітою, неодружений, дітей не має, офіційно не працює, громадянину України, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 ,
якому повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України, -
20 березня 2024 року до Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погоджене з прокурором відділу Одеської області прокуратури ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 ..
Згідно вказаного клопотання вбачається, що слідчими слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № № 12023160000000021, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.01.2023 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. ч. 3,4 ст. 358, ч. 2 ст. 209 КК України та за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що Державний реєстратор ОСОБА_4 04.04.2019 на підставі заяви керівника ПП «32» ОСОБА_7 , технічного паспорту № б/н від 03.04.2019 та довідки № 199614 від 03.04.2019, виданих ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», перебуваючи у приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , в порушення вимог п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 10, п. 4, 5 ч. 1 ст. 18, ст. 23, ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 5, 6, 8, 12, 25, 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не зупинив розгляд заяви ОСОБА_7 та будучи достовірно обізнаним про порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, із порушенням вищевказаних норм законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, за відсутності будь-яких правових підстав та за наявності очевидних суперечностей між характеристиками фактично зареєстрованого об'єкту нерухомого майна із характеристиками на об'єкт нерухомого майна, зазначеними у наданих на реєстрацію документах, а саме - у технічному паспорті б/н і довідці № 199614 від 03.04.2019, якою протиправно збільшено площу приміщення № 810 до 448,2 кв. м. за рахунок приміщення підвалу вказаного будинку, прийняв рішення № 46313617 за результатом розгляду заяви № 233494936 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та вчинив протиправну реєстраційну дію, виконавши у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за про зміну до запису про право власності розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером № 1472243851101 спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чим змінив загальну площу приміщення першого поверху № 810, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , збільшивши її на 290,4 кв. м. за рахунок приміщення підвалу вказаного будинку, вартістю 2 071 133 грн, спричинивши своїми умисними діями територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради збитки у вказаному розмірі.
19.03.2024 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.362 КК України.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав в повному обсязі та просила його задовольнити.
Захисник та підозрюваний проти задоволення клопотання заперечували та просили застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або особистої поруки, обґрунтовуючи свої доводи тим, що ОСОБА_4 діяв відповідно до закону та не ніс відповідальності за дії заявника, який з'явився до державного реєстратора. Крім того, підозрюваний не має жодного наміру ухилятися від органу досудового розслідування, так як є підсудним за 4 обвинувальними актами, вже тривалий час тримався під вартою, завжди дотримувався прцесуальних обов'язків та умов застосованих запобіжних заходів. Щодо ризику знищення доказів, то він є безпідставним. Щодо впливу на свідків, то стороною обвинувачення не долучено протоколу допиту таких свідків. Звертав увагу на те, що відсутні будь-які підстави для застосування застави у розмірі більшому ніж передбечане КПК України. Повідомив про наявність рішення ЄСПЛ щодо підозрюваного за схожою ситуацією.
Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до наступного.
Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Підозра ОСОБА_4 у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення є обґрунтованою, оскільки ґрунтується на доказах, здобутих під час досудового розслідування, зокрема: Допитами свідків, Тимчасового доступу до речей і документів (НАІС), Висновком оціночно-будівельної експертизи; іншими доказами у своїй сукупності.
Вивчивши клопотання та матеріали які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
При розгляді клопотання слідчого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).
Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.
Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, слідчий суддя враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст.5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ).
Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).
Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув'язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).
Разом з тим, згідно п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов'язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.
Як встановлено в судовому засіданні 19.03.2024 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України.
Що стосується посилання захисника на необґрунтованість підозри, слідчий суддя зазначає наступне.
Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).
У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена усправі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
При цьому, обставини здійснення підозрюваною конкретних дій та доведеність її винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.
Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Зважаючи на дані, які містяться в наданих слідчому судді матеріалах, а також приймаючи до уваги п.175 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011 року, згідно якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, слідчий суддя вважає доведеним у судовому засіданні прокурором наявність обґрунтованої підозри за фактом вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України.
Слідчий суддя зазначає, що на даній стадії кримінального провадження, не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_4 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому слідчий суддя не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред'явленого обвинувачення.
Доводи підозрюваного щодо дотримання процедури проведення державної реєстрації відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому злочину.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами: допитами свідків, тимчасового доступу до речей і документів (НАІС), висновком оціночно-будівельної експертизи.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Таким чином, з врахуванням презумції невинуватості, вагомомості наявних доказів підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_4 умисного тяжкого злочину, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, санкція статті якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, слідчий суддя приходить до переконання про доведеність в судовому засіданні наявності ризику передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України. При цьому слідчий суддя враховує, що підозрюваний наразі притягується до кримінальної відповідальності за іншими кримінальними провадженнями, не є одруженим, не має дітей на утриманні, не має офіційного місця роботи.
Крім того, із врахуванням того, що досудове розслідування триває, вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження та вилучення всіх документів щодо неправомірних дій ОСОБА_4 та інших невстановлених осіб, які приймали участь у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому підозрюваний може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, тому ризик передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України доведений. Слідчий суддя при цьому враховує специфіку розслідування інкримінованого кримінального правопорушення, яке пов'язане із несанкціонованими діями з інформацією, яка обробляється в автоматизованих системах.
В частині існування ризику впливу підозрюваного на свідків в рамках кримінального провадження, слідчий суддя враховує те, що відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акта до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23,224,352 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили, слідчий суддя приходить до переконання про доведеність існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику ймовірного впливу підозрюваного на свідків.
Що стосується посилання сторони обвинувачення на наявність в рамках даного кримінального провадження ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, у вигляді можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, слідчий суддя приходить до переконання, що вказані доводи сторони обвинувачення не знайшли свого підтвердження. Будь-які відомості, які б могли свідчити про існування вищенаведеного ризику у слідчого судді на теперішній час відсутні. За таких обставин, на думку слідчого судді, стороною обвинувачення не доведено існування в рамках даного кримінального провадження означеного ризику, а відповідні посилання сторони обвинувачення є безпідставними.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його не можливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суду з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Враховуючи встановлені обставини, існування ризиків в їх сукупності та взаємозв'язку, на переконання слідчого судді запобіжний захід не пов'язаний з позбавленням волі у подальшому може вплинути на проведення повного та неупередженого розслідування кримінального провадження та не забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
З урахуванням встановлених в судовому засіданні ризиків та обставин кримінального правопорушення, а також обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, підстав для застосування більш м'яких запобіжних заходів відносно підозрюваного в судовому засіданні встановлено не було.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбаченим цим кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді обґрунтовується розмір застави.
Слідчий суддя приходить до висновку про необхідність визначення розміру застави у більш великому розмірі ніж визначено для особи підозрюваної у скоєнні тяжкого злочину, відповідно вимог ст.183 ч.3 КПК України.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.
Також, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя повинен, врахувавши положення ст. 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю вчиненого злочину. При цьому судді слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, враховуючи обставини можливого вчинення кримінального правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, розміру збитків, наявність інших кримінальних проваджень за якими підозрюваний притягується до кримінальної відповідальності, а також високий ступінь встановлених ризиків передбачених ст.177 КПК України, на переконання слідчого судді, підозрюваному ОСОБА_4 , має бути визначена застава у розмірі, який перевищує граничний розмір застави, передбачений п.2 ч.5 ст.182 КПК України, не здатний забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, втім, який не порушуватиме принцип пропорційності та, з урахуванням майнового стану підозрюваного, не буде явно непомірним для нього у випадку внесення застави, а тому в даному випадку доцільним є застосування застави у розмірі 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме вказаний розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку підозрюваного, під загрозою звернення застави в дохід держави, та забезпечити виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків.
На підставі встановленого, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погоджене з прокурором відділу Одеської області прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 16 травня 2024 року включно.
Визначити розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язків, передбачених КПК України в сумі 300 (трьохсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев'ятсот вісім чотириста чотириста) гривень.
Роз'яснити підозрюваному, що він або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача - ДКСУ м.Київ, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.
У разі внесення застави підозрюваного звільнити з-під варти негайно та покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , обов'язки строком до 16 травня 2024 року включно, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:
-не відлучатися із міста Одеси, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
-утримуватися від спілкування із свідками та іншими підозрюваними у даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну,
-носити електронний засіб контролю.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що відповідно до ч.8, ч.10, ч.11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1