Березівський районний суд Одеської області
26.03.2024
Справа № 494/2328/23
Провадження № 1-кп/494/65/24
26.03.2024 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
судді ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3
обвинуваченого - ОСОБА_4
потерпілої - ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області заяву про самовідвід у об'єднаному кримінальному проваджені по справі №494/2328/23 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.390-1 КК України, ст.126-1 КК України
У провадженні судді ОСОБА_1 перебувають об'єднанні матеріали кримінального провадження по справі №494/2328/23 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.390-1 КК України, ст.126-1 КК України.
Під час судового засідання 26.03.2024 року суддею ОСОБА_1 усно заявлено про самовідвід від розгляду даної об'єднаної справи, та зазначено, що у обвинувальному акті №12024162260000074 від 01.02.2024 року фактично викладені обставини справи за яких суддя ОСОБА_1 приймав вирок від 30.10.2024 року, яким засуджено ОСОБА_4 за ст.390-1 КК України (копія вироку додається) та винесено постанови про притягнення до адміністративної відповідальності від 04.12.2023 року та 18.12.2023 року (копії постанов додаються) за якими ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень за частинами 2 статті 173-2 КУпАП ( події відбувались 29.11.2023 року та 10.12.2023 року, які викладені у обвинувальному акті), а тому у менефактично сформувалась правова позиція щодо вищевказаного кримінального провадження.
Прокурор під час судового засідання зазначив, що суддя ОСОБА_1 по даному обвинувальному акті №12024162260000074 від 01.02.2024 дійсно приймав участь у розгляді вищевказаних матеріалів, однак він не приймав як слідчий суддя та події розглядаються саме за фактом 31.01.2024 року о 20:54.
Потерпіла ОСОБА_5 та обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні погодились з заявленим самовідводом судді ОСОБА_1 .
Ознайомившись із вказаною об'єднаною справою, вислухавши думку учасників судового процесу. вважаю за необхідне заявлений собі самовідвід задовольнити, з наступних підстав:
Відповідно до ст. 80 частини першої КПК України передбачено: «За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов'язані заявити самовідвід».
З огляду на положення пункту четвертого частини першої ст. 75 КПК України слідчий суддя, суддя не може брати участь у розгляді вказаної справи, за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Зважаючи на складність і різноманітність кримінальних справ, життєвих явищ, із ними пов'язаних, законодавець не став встановлювати вичерпний перелік для самовідводу слідчого судді, судді, надавши можливість у кожному окремому випадку вирішувати питання про його об'єктивність і неупередженість.
Згідно із п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, а наявність безсторонності повинна визначатись суб'єктивними та об'єктивними критеріям.
За практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.06. у справі «Білуга проти України», від 28.10.98. у справі «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
З об'єднаного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 126-1 КК України та ст. 390-1 КК України.
Водночас, за кримінальним провадженням №12024162260000074 від 12.03.2024 року ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, тобто домашнє насильство, умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебуває у близьких відносинах, що призводить до психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи ОСОБА_5 .
Разом з цим, сторона обвинувачення у обвинувальному акті посилається в тому числі на події , які відбувались 29.11.2023 року о 22:54 год. та 10.12.2023 року о 21:31 год. по АДРЕСА_1 та вказують, що в провину ОСОБА_4 ставиться обвинувачення за ознаками кримінальтного правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України- домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення психологічного насильства щодо особи, з якою винний перебував у близьких відносинах, що призвело до психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи.
Посилання прокурора, що події розглядаються в даному обвинувальному акті саме від 31.01.2024 року, спростовуються тоді поняттям систематичності та в той же час, в обвинувальному акті викладені прокурором.
В постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 583/3295/19 суд звернув увагу на наступне: «словосполучення "систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства" описує діяння. Закінченим кримінальне правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків. При цьому не має значення, чи було відображено в адміністративному протоколі поліції, в обмежувальному приписі чи в іншому документі факт перших двох актів насильства. Факт документування має значення для доказування систематичності, але не більше ніж інші передбачені законом докази».
Водночас, 04.12.2023 року та 18.12.2023 року, мною розглядалась справи про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_4 по справі №494/2273/23 та №494/2366/23 (копії додаються) у вчиненні адміністративних правопорушень за ч.2 ст.173-2 КУпАП (Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування), події яких відбувались 29.11.2023 року о 22:54 год. та 10.12.2023 року о 21:31 год. по АДРЕСА_1 , про що винесено постанови та двічі визнано винним останнього у вчинені даних адміністративних правопорушень.
Під час, розгляду даних адміністративних матеріалів, суддею досліджувались матеріали адміністративної справи, в тому числі пояснення осіб.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Зважаючи на характер та суворість вказаних адміністративних стягнень, передбачених ч.2 ст.173-2 КУпАП вважаю, що провадження відносно ОСОБА_4 у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є кримінальним. Відповідно, воно підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні статті 4 Протоколу № 7 вказаної Конвенції.
Більше того, мною розглядався обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 по справі №494/1977/23 (копія додається) у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ст. 390-1 КК України, тобто в умисному невиконанні обмежувального припису щодо заборони перебувати за адресою де проживає ОСОБА_5 , а також заборони вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_5 , контактувати з нею через інші засоби зв'язку, особисто і через третіх осіб. По вказаній справі винесено вирок, ОСОБА_4 визнано винним та призначено покарання. Вказаний вирок від 30.10.2023 року також покладений в формулювання обвинувачення даного обвинувального акту.
Суддею ОСОБА_1 , під час розгляду адміністративних справ та кримінальної справи, які тісно пов'язані з даним кримінальним провадженням, фактично сформувалась правова позиція щодо вищевказаного кримінального провадження відносно ОСОБА_4 , який обвинувачується у тому числі в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України.
Згідно з п. 12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки зі сторони сторін в конкретному розгляді, але і зі сторони суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв'язку, упередженості або впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежної судової влади буде підірвано.
Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (ii) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
Проте, між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а також може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).
У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»). У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини зазначає у рішеннях «Делкурт проти Бельгії», «Пєрсак проти Бельгії» і «Де Куббер проти Бельгії», що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.
Так, пункт 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 13.06.2007 «Про незалежність судової влади» передбачає, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумніви в об'єктивності та неупередженості судді.
Пунктом 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів (19.05.2006) передбачено, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи і в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.
Відповідно до Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він повинен бути вільним від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 року у справі "Білуга проти України", від 28.10.1998 року у справі "Ветштайн проти Швейцарії", тощо) важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
У чинному кримінально-процесуальному законі закріплено інститут відводу (самовідводу) судді, який, по суті, є єдиним способом вирішення конфлікту інтересів в їхній професійній діяльності, прямо передбаченим законом. При цьому, інститут відводу (самовідводу) є однією з найважливіших гарантій здійснення правосуддя неупередженим та справедливим судом. Відвід дозволяє виключити найменшу підозру в зацікавленості судді в результатах розгляду конкретної справи, навіть, якщо насправді такої зацікавленості немає, оскільки пріоритетною тут є суспільна довіра до суду.
Виходячи з положень кримінального судочинства, завданням якого є охорона прав та законних інтересів сторін, (особливо обвинуваченого та потерпілого), які беруть участь у кримінальному провадженні, беручи до уваги те, що суддя ОСОБА_1 приймав участь у розгляді адміністративних матеріалів та кримінального провадження, події які відображені у даному обвинувальному акті та фактично сформована правова позиція по даному кримінальному провадженню, з урахуванням положень ст.76 КПК України - суддя підлягає самовідводу.
Керуючись ст.ст.76,80-82 Кримінально-процесуального кодексу України, суд-
Самовідвід у справі №494/2328/24 - задовольнити.
Передати справу №494/2328/24 (провадження №1-кп/494/65/24) у об'єднаному кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.390-1 КК України, ст.126-1 КК України, - до канцелярії Березівського районного суду Одеської області для визначення іншого судді в порядку ст. 35 КПК України.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1