справа № 644/6777/23
провадження № 2/619/132/24
іменем України
21 березня 2024 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Калиновської Л.В.,
за участю секретаря судового засідання - Булах С.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дергачі позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей департаменту праці та соціального політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини, -
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визначити разом з ним місце проживання сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 14 вересня 2011 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції складено актовий запис за №751 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 08 квітня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову №2 Харківського міського управління юстиції складено актовий запис за №298 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2023 року шлюб з ОСОБА_2 розірвано. 18 липня 2023 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь позивача на утримання дитини. Після повернення в жовтні 2022 року в м. Харків відповідача, ОСОБА_2 , та сина ОСОБА_3 , син залишився мешкати зі позивачем за місцем своєї реєстрації та перебування. Відповідачка мешкає в орендованій квартирі, за місцем реєстрації не перебуває.
Позивач вказує, що син знаходиться на його утриманні, він несе всю відповідальність за дитину з жовтня 2022 року, самостійно несе усі витрати по утриманню дитини, займається його вихованням.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач, ОСОБА_2 , просила розгляд справи проводити без її участі, не заперечує проти задоволення позову.
Третьою особою, директором Департаменту служб у справах дітей департаменту праці та соціального політики Харківської міської ради надано суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.
Заслухавши пояснення позивача, відповідача, думку дитини, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.
Так, судом об'єктивно встановлено, що 14 вересня 2011 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 про що Комінтернівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції складено актовий запис за №751 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 08 квітня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову №2 Харківського міського управління юстиції складено актовий запис за №298 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
18 липня 2023 року Орджонікідзевським районним судом м. Харкова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дитини.
На даний час позивач з сином проживають окремо від відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засідання сторонами дані факти не оспорюються.
Дитина ОСОБА_1 допитаний в судовому засіданні, вказав, що хоче проживати з батьком та на даний час проживає з ним. Його мати, ОСОБА_2 не заперечує проти його проживання з батьком.
Правовідносини, наявні між сторонами, мають наступне правове регулювання.
Нормами чинного цивільного законодавства, зокрема, главою 4 підрозділу 1 розділу 2 Цивільного Кодексу України, визначено, що фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, є малолітньою особою (ст.31 ЦК України), а фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років є неповнолітньою особою (ст.32 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3, ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Частина друга статті 47 ЦПК України надає можливість неповнолітнім особам віком від 14 до 18 років особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом.
Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного Кодексу України.
Частиною першою статті 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу, а частиною четвертою статті 152 СК України визначено право дитини на звернення за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла 14 років.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Так, статтею 161 СК України визначено порядок вирішення спору між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.
При цьому, згідно частини третьої статті 160 СК України якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.18 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст.160 СК, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Аналіз наведених норм матеріального і процесуального права, роз'яснень Верховного Суду України, дають підстави вважати, що у разі спору місце проживання дитини у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями статті 29 ЦК України.
Так, відповідно до ч.ч.1-4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Наведене також відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в постановах від 12 листопада 2018 року по справі №344/16920/16-ц та від 25 січня 2018 року по справі № 537/5119/15-ц.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що в судовому порядку можливе вирішення спору щодо місця проживання лише малолітньої дитини, а місце проживання неповнолітньої дитини визначається нею самою.
Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 08.04.2008 ОСОБА_3 на даний час досяг чотирнадцяти років, а відтак, з цього часу втратив статус малолітньої дитини і вправі сам визначати місце свого проживання.
За таких обставин, оскільки пред'явлення до суду вимоги одним із батьків щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не передбачено нормами чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, оскільки неповнолітній ОСОБА_3 , на момент пред'явлення позову та ухвалення рішення у справі досяг чотирнадцятирічного віку, а, відтак, саме йому належить право самостійно обирати місце свого проживання.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку із відмовою в позові слід залишити за позивачем.
Відповідно дост.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За вимогами ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, суд вважає, що спір між сторонами щодо місця проживання дитини відсутній, підстав для судового захисту прав дитини шляхом визначення її місця проживання з батьком суд не вбачає та приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову.
Відповідно до ч.4 ст.157 СК України, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент служб у справах дітей департаменту праці та соціального політики Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Департамент служб у справах дітей департаменту праці та соціального політики Харківської міської ради, ЄДРПОУ 26489104, адреса: м. Харків, вул. Чернишевська, 55.
Повний текст рішення виготовлено 26.03.2024.
Суддя Л. В. Калиновська