Справа №463/2466/24
Провадження №1-кс/463/2499/24
25 березня 2024 року слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши скаргу Міністерства юстиції України на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, що полягає у невнесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань та про зобов'язання до вчинення дій, -
Міністерство юстиції України звернулося до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова зі скаргою на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про злочин від 15.02.2024.
Скаргу мотивує тим, що, 15.02.2024 Міністерство юстиції України, звернулося до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові із заявою про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення кримінального правопорушення (вих. № 24701/9.1.4/15-24). У вказаній заяві Міністерство юстиції України повідомляє про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.365 та 367 КК України невстановленими особами органів державної влади (правоохоронних органів та судів) відносно громадян ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в результаті яких Державному бюджету України було завдано збитків (істотної шкоди), внаслідок виплати заявникам відшкодування в розмірі 322402,16 грн, на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сиротенко та інші проти України». Листом ТУ ДБР у м.Львові від 14.03.2024 № 12-11-8353вих-24 надано відповідь, згідно якої слідує, що відсутні підстави для внесення відомостей про кримінальне правопорушення ЄРДР. Станом на момент подання даної скарги вимоги не виконані: не внесено відомості про кримінальне правопорушення за заявою до Єдиного реєстру досудових розслідувань, не розпочато досудове розслідування та не надано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи наведене вважає, що органом досудового розслідування порушено вимоги ст.214 КПК України. Тому просить зобов'язати посадову особу ТУ ДБР внести відомості до ЄРДР за заявою про злочин від 15.02.2024. Окрім цього просить поновити строки на подачу скарги.
В судове засідання заявник не з'явився. Разом з тим подано заяву від головного спеціаліста відділу регресної роботи Управління судового забезпечення держави Департаменту з питань судової роботи Міністерства юстиції України ОСОБА_5 про слухання справи у її відсутності та просила таку задовольнити.
Враховуючи положення ч.1 ст.28 КПК України, яка передбачає, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, а положеннями ч.3 ст.306 КПК України хоч і визначено, що розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов'язкової участі особи, яка подала скаргу, але наслідки неявки у судові засідання такої не визначено, з врахуванням клопотання скаржника, слідчий суддя вважає, що скаргу слід розглянути у відсутності скаржника на підставі наявних матеріалів. Як передбачено ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України, принципи верховенства права та законності застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Він звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини, якою сформовано критерії визначення розумності процесуальних строків у кримінальному провадженні, зокрема, Рішення ЄСПЛ у справі "Кениг проти Федеративної республіки Німеччини". Відповідно до п. 99 цього рішення: "розумний строк розгляду в сенсі п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод оцінюється з огляду на обставини справи. Вивчаючи розумність строків кримінального процесу, суд звертає увагу (поміж іншим) на складність справи, однак, затримки, викликані труднощами справи самі по собі не виправдовують тривалість судового розгляду.
Суб'єкт оскарження за викликом не з'явився, причин своєї неявки суду не повідомив, про розгляд скарги був належним чином повідомлений.
У зв'язку із наведеним, враховуючи скорочені процесуальні строки для розгляду скарги, вважаю за можливе розглянути скаргу у відсутності суб'єкта оскарження.
Згідно з ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали скарги приходжу до наступного висновку.
Правило дотримання десятиденного строку на оскарження до слідчого судді рішення слідчого має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити, щоб кримінальні провадження розглядалися впродовж розумного часу, не змушуючи органи влади та інших зацікавлених осіб перебувати у стані невизначеності.
Це правило надає особі, яка має право на оскарження, достатній строк для роздумів стосовно того, чи подавати скаргу, для чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції, і визначає період, після закінчення якого контрольна функція суду не здійснюється.
Суд звертає увагу, що у рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку.
Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. Зокрема, під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк.
При цьому особа, яка бажає подати скаргу має діяти сумлінно для того, що б ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК України містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку. Тому при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку, у тому числі й строку на оскарження рішення слідчого, до уваги мають братися: тривалість самого процесуального строку; час, який минув з дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали особі реалізувати своє право (повноваження) в межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) в межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
За таких обставин, враховуючи нетривалість пропуску строку, відсутність можливих негативних наслідки його відновлення для інших осіб, слід виходити з того, що у цій справі підстави для поновлення строків для оскарження рішення слідчого виправдовують втручання у принцип юридичної визначеності, що не свідчить про його порушення, а тому суд поновляє строки на звернення зі скаргою.
Відповідно до вимог ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відповідно до п.4 ч.5 ст. 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
Таким чином, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведеного потерпілим, заявником чи виявленого з іншого джерела.
З наведених положень вбачається, що реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять достатні та обґрунтовані відомості про кримінальне порушення.
Як вбачається із заяви про вчинення кримінального правопорушення від 15.02.2024Міністерство юстиції України, вважає, що невстановленими особами органів державної влади (правоохоронних органів та судів) і було вчинено кримінальне правопорушення.
Окрім цього, як вбачається з доданих до матеріалів скарги документів, слідчим ТУ ДБР у м.Львові, вказана заява розглянута, за результатами розгляду надано відповідь, згідно, якої слідує, що відсутні обставини, які вказують на ознаки складу злочину, у зв'язку із чим відсутні підстави для внесення відомостей ЄРДР.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Статтею 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді.
Виключно законами України визначаються судоустрій та судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття у них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України.
Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий (рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року у справі № 6-рп/2001).
Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.
Незалежність і недоторканність суддів гарантуються статтями 126 та 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й керуються верховенством права.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
У Висновках № 3 (2002) та № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи зазначено: є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов'язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС вказує, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Отже, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, та у визначених законом випадках, на касаційне оскарження судового рішення є одним з основних засад судочинства, встановлених статтею 129 Конституції України.
Окрім того, як зазначено у пункті 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (від 17 листопада 2010 року), тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.
В свою чергу, здійснення органами досудового розслідування слідчих дій в рамках розпочатого досудового розслідування щодо надання оцінки законності судового рішення та витребування пояснень у суддів з приводу ухваленого рішення не узгоджується та прямо протирічить положенням статті 124 Конституції України, оскільки делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Ініціювання кримінального переслідування судді у згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд.
Враховуючи наведене вважаю, що заява скаржника від 15.02.2024, що надійшла до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у м. Львові, не містить жодної інформації, яка б вказувала на наявність обставин, що можуть свідчити про вчинення невстановленими особами органів державної влади (правоохоронних органів та судів) кримінального правопорушення.
Отже, дана заява не являється повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, в зв'язку з чим не породжує передбачені ч. 1 ст. 214 КПК України обов'язки слідчого, щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Беручи до уваги вказані вимоги КПК України та встановлені в судовому засіданні обставини в задоволенні скарги слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 9, 22, 26, 214, 303-307, 309, 372 КПК України, суд-
відмовити в задоволенні скарги Міністерства юстиції України на бездіяльність уповноваженої особи Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, що полягає у невнесенні відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань на підставі заяви від 15 лютого 2024 року.
На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляція безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1