1Справа № 335/4300/23 2/335/106/2024
29 лютого 2024 р. Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді Соболєвої І.П.,
за участю секретаря судового засідання Лазоренко Д.М.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
ОСОБА_1 в особі представника адвоката Працевитого Г.О. звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням з підстав тривалого не проживання відповідача у жилому приміщенні.
Представник позивача у позовній заяві зазначає, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 03.10.2013, посвідченого головою районної адміністрації Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району на праві приватної власності належить квартира за адресю: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 є власником квартири за вищезазначеною адресою, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.11.2022.
Також позивач зазначає, що 20.04.2023 він звернувся за правовою допомогою до АБ «Юрконсалт», яке в інтересах клієнта направило адвокатський запит до департаменту реєстраційних послуг щодо отримання інформації щодо зареєстрованих осіб в спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
25.04.2023 на адресу представника позивача надійшов лист № 01-17/01/-693 в якому було повідомлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.06.1989 року народження по теперішній час, і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10.04.2017 по теперішній час.
Далі, позивач зазначає, що відповідачка є його колишньою дружиною, що також підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.05.2022 по цивільній справі № 335/2631/22 про розірвання шлюбу, але відповідачка з моменту укладення шлюбу до його розірвання в спірній квартирі не проживала. Факт не проживання відповідачки в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Актом, складеним та підписаним сусідом та дружиною позивача. Крім того, факт не проживання відповідача у вищевказаній квартирі можуть підтвердити свідки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позивач повністю утримує вказану вище квартиру, сплачує комунальні послуги.
Відповідачка не проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , приблизно п'ять років, витрати на утримання вказаної квартири не несе, інтерес до вказаного житла втратила.
Разом з цим, факт реєстрації відповідача за вищезазначеною адресою завдають збитки позивачу, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюються з розрахунку кількості зареєстрованих осіб.
У зв'язку із викладеним, позивач просить визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22.05.2023 відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до положень ст.274 ЦПК України з повідомленням (викликом) сторін, сторонам встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.
10.07.2023 від представника відповідачки ОСОБА_3 адвоката Борисенкова В.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що власником іншої частини квартири є територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, яка жодних претензій та/або претензій до відповідача не має. 06.04.2017 між сторонами було укладено шлюб, який був зареєстрований Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про що було складено актовий запис за № 171. Вказані обставини підтверджуються рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.05.2002 у справі № 335/263/22.
Сторони весь час проживали разом у вказаній вище квартирі до початку військової агресії російської федерації проти України, яка почалась 24.02.2022. Згодом після початку війни, оскільки військові формування впритул наблизилися до міста Запоріжжя, відповідач почала замислюватися над безпекою, а отже над тим щоб тимчасово змінити місце проживання, виїхавши за межі міста Запоріжжя. Вона неодноразово умовляла позивача зробити це та виїхати з міста разом із нею, однак безрезультатно.
На початку травня 2022 р. відповідачка переїхала для тимчасового проживання до іншої області України, а саме до міста Умань Черкаської області, де проживала до кінця серпня 2022 р., винаймаючи житло, тобто мала тимчасове місце перебування, після чого повернулась до міста Запоріжжя. В місті Запоріжжі відповідачка находилась деякий час, оскільки на початку жовтня почались ракетні обстріли міста, вона знову виїхала за межі міста Запоріжжя.
Повернувшись до міста Запоріжжя навесні 2023 р. відповідачка виявила, що замки на вхідних дверях до квартири були змінені, а позивач відмовляється допускати її до житла, жодні прохання до позивача, надати можливість проживати у вказаній квартирі виявилися безрезультатними, у зв'язку з чим відповідач вимушена була тимчасово оселитися у своєї сестри, ОСОБА_6 в будинку АДРЕСА_2 , оскільки іншого житла не має. Представник відповідачки просить позовну заяву залишити без задоволення.
31.07.2023 на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якій вона просить задовольнити вимоги та зазначає, що згода на реєстрацію відповідачки в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 була надана позивачем одноособово, а не територіальною громадою. А тому, фактично право власності на проживання колишньої дружини було в тій частині (кімнаті), яка приватизована позивачем. Вказано квартира за життя була видана позивачу та його родині на підставі ордеру в ПАТ «Запоріжсталь», де він працював майже все життя. Фактично відповідачка не мала жодного волевиявлення на проживання однією сім'єю з ОСОБА_1 . Метою відповідачки була приватизація частини квартири з метою подальшого її продажу. Про факт відсутності між сторонами будь-яких подружніх відносин свідчить звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним ще в 2017 р. В подальшому цей позов було залишено без розгляду, оскільки відповідачка пообіцяла ОСОБА_1 добровільно розірвати шлюб без суду та знятись з реєстрації, але після залишення позову без розгляду, вона жодних дій не вичинила. 03.10.2023 ОСОБА_1 реалізував своє законне право на приватизацію шляхом отримання свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 на 43/100 частину квартири спільного заселення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . Позивач проживав та приватизував частину квартири на підставі Ордеру на житло, яке було видане йому за місцем роботи на нього та його сім'ю: дружину та доньку.
Однак, правом на приватизацію скористався лише він, адже його колишня дружина ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , а донька ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Оскільки виключно ОСОБА_1 надав згоду на реєстрацію відповідачки у спірній квартирі - він має право на подання позову про її виселення. Одночасне подання такого позову зі сторони Міської ради не вимагається.
Крім того, жодних заяв про перегляд заочного рішення суду від 10.05.2022 по цивільній справі № 335/263/22, яким було розірвано шлюб між нею та ОСОБА_1 від відповідачки не надходило до суду, отже вона не заперечувала проти розірвання шлюбу, а тому не зрозуміло, як вказує на те позивач, навіщо проживати в одній квартирі з колишнім чоловіком, його новою дружиною, не маючи з ним жодних родинних зв'язків, в той час маючі власну квартиру.
Станом на сьогодні у власності ОСОБА_3 є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується інформаційним витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.07.2023 № 339855463.
Наявність іншого житла, а саме: повноцінної квартири є підставою для усунення перешкод в користуванні власністю, оскільки заперечуючи проти позову відповідачка фактично не реалізує захист своїх порушених прав, а лише створює порушення прав для позивача, з яким вона знаходиться в дуже поганих стосунках. Жодних доказів не було надано до матеріалів справи (квитки, довідка ВПО тощо), а тому такі твердження відповідача без належних доказів її перебування є неспроможними. Оскільки позивач з відповідачем фактично не проживали ще з 2017 р., він не знав, де знаходилась його колишня дружина до війни, з початком війни та де перебуває зараз, окрім того, з 2017 року відповідачки мала ключі від спірної квартири, то мала можливість нею користатися.
Крім того, тимчасова відсутність відповідача за місцем реєстрації не єдина підстава позову, адже відповідач не є членом сім'ї позивача, а тому не має право на проживання з ним. 1.09.2022 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб про що Комунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) було зроблено актовий запис № 661.
Станом на сьогодні позивач разом зі своєю дружиною майже рік проживають разом як подружжя за адресою: АДРЕСА_1 . Можливість проживання сформованої сім'ї та сторонньої особи - яка є колишньою «дружиною» а фактично особою яка ввела ОСОБА_1 в оману, та яка має інше житло - є неприйнятою.
Викладене вище зазначено у відповіді на відзив, яка надійшла від представника позивача, долучена до матеріалів справи, на що судом також надано відповідну оцінку та аналіз.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.
У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позову наполягав з підстав та мотивів, викладених в ньому.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, свідків, дослідивши письмові докази по справі, надавши оцінку усім доказам добутим в ході судового розгляду у їхній сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що позивачу у справі - ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 03.10.2013, посвідченого головою районної адміністрації Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району на праві приватної власності належить квартира за адресю: АДРЕСА_1 .
03.10.2023 ОСОБА_1 реалізував законне право на приватизацію шляхом отримання свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 на 43/100 частину квартири спільного заселення, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
25.04.2023 на адресу представника позивача надійшов лист № 01-17/01/-693 в якому було повідомлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 02.06.1989 року народження по теперішній час та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10.04.2017 по теперішній час.
Відповідачка є колишньою дружиною позивача, з якою шлюб розірвано, що підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.05.2022 по цивільній справі № 335/2631/22.
Факт не проживання відповідачки ОСОБА_3 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується Актом від 12.05.2023, долученим до позовної заяви, показами свідків.
Допитані в ході судового розгляду як свідки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , під присягою засвідчили факт не проживання відповідачки ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 з 2017 року по теперішній час.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Житлові права охороняються законом за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав.
Судом, з врахуванням показів свідків, досліджених в суді письмових доказів, встановлено, що відповідачка, перебуваючи на реєстраційному обліку у жилому приміщенні (квартирі) за адресою: АДРЕСА_1 безперервно не проживає у ньому понад встановлені законом строки без поважних причин, при цьому з 2017 року по 2022 роки мала ключи від вхідних дверей спірної квартири, однак вселитися не намагалась, не проживала, квартирою не користувалась.
Станом на час розгляду справи у власності відповідачці ОСОБА_3 є квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується інформаційним витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.07.2023 № 339855463.
Вказані обставини підтверджуються сукупністю наданих позивачем і наведених вище доказів, які суд визнає належними і допустимими та покладає в основу рішення.
Слід врахувати, що відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України, яка визначає, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Суд вважає, що визнання ОСОБА_3 такою, що позбавлена права користування житлом, в якому вона тривалий час не проживає, комунальні послуги не сплачує та взагалі такими послугами не користується, інтерес до квартири втратила, жодного дня в ній не проживала, доступ до квартири мала, речей її в квартирі немає, і ці факти встановлені в судовому засіданні, не призведе до порушення її прав.
Відповідач відсутня у житловому приміщенні позивача більше шести місяців без поважних причин згаданих у ст.ст. 71, 72 ЖК України.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06) 02.12.2010, в контексті вищевказаної статті Конвенції визначив поняття «житло», яке не обмежується приміщенням, в якому проживає особа на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, тобто існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем.
Пунктом 36 рішення від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві.
Окрім цього, у справі «Прокопович проти росії» №58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Таким чином, визначення, чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить виключно від фактичних обставин, а саме наявності достатніх та триваючих зв'язків з конкретним місцем, тобто наявність всіх доказів, що особа використовувала приміщення.
У той же час, під час судового розгляду встановлено, що відповідачка фактично з 2017 р. по даний час в спірній квартирі не проживає, а відтак остання є такою, що втратила право користування вказаним жилим приміщенням.
З огляду на вищенаведене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому підлягають задоволенню.
Оскільки рішення ухвалюється на користь позивача, суд відповідно до вимог статті 141 ЦПК України покладає на відповідача сплачений позивачем судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 71, 72 ЖК України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Працевитого Геннадія Олександровича до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Вступну та резолютивну частини рішення виготовлено в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засідання 29 лютого 2024 року. Повний текст судового рішення виготовлено 5 березня 2024 року.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Суддя І.П. Соболєва