Номер провадження: 22-ц/813/646/24
Справа № 522/4665/21
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Погорєлова С. О.
27.02.2024 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору факторингу недійсним та визнання припиненим договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухвалене під головуванням судді Бондар В.Я. 26 жовтня 2021 року у м. Одеса,-
встановила:
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Кей-Колект», АТ «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору факторингу недійсним та визнання припиненим договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки (т. 1 а.с. 1-8).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є правонаступницею ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадкового майна, права на яке перейшло до позивача, входить окрім іншого, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотечних договорів, якими забезпечено виконання Кредитного договору № 65-08 МК (10607551000) від 05 жовтня 2005 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , Договору про надання споживчого кредиту № 11232779000 від 11 жовтня 2007 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 та Договору про надання споживчого кредиту з правилами № 11398631000 від 26 вересня 2008 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , право вимоги за якими 12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект».
ОСОБА_1 вважала договір факторингу №1 від 12 грудня 2011 року недійсним у зв'язку із тим, що у ТОВ «Кей-Колект» були відсутні генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного Банку України, наявність яких є обов'язковою, згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для здійснення юридичною особою фінансових операцій з іноземною валютою. Тобто, на думку позивача, ТОВ «Кей-Колект» не мало права використовувати іноземну валюту як засіб платежу, оскільки оплата за умовами кредитних договорів повинна була відбутись виключно у валюті кредиту - доларами США, отже ТОВ «Кей-Колект» не мало права виступати стороною оспорюваного правочину.
Також позивач вважала, що оскільки договір факторингу №1 від 12 грудня 2011 року є недійсним, а ТОВ «Кей-Колект» позбавлене права вимоги по кредитними договорами, то ТОВ «Кей-Колект», відповідно, не може вимагати виконання зобов'язання за кредитними договорами за рахунок предмета іпотеки, а отже, дія договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим №5207-5208, укладеного 12 грудня 2011 року між відповідачами, має бути припинена.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (т. 2 а.с. 113-119).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суд першої інстанції скасувати, та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 2 а.с. 123-129).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову з підстав неналежного способу захисту та з посиланням на можливість оскарження оспорюваних договорів лише в рамках цивільної справи №2/1522/9763/11, рішення по якій вже винесено та набрало законної сили, суд першої інстанції позбавив ОСОБА_1 права на судовий захист та доступ до правосуддя.
Сторони про розгляд справи на 27 лютого 2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явились представник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , представник ПАТ «УкрСиббанк». Представник ТОВ «Кей-Колект» у судове засідання не з'явився.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника ТОВ «Кей-Колект», який своєчасно і належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування судом норм матеріального права.
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 05 жовтня 2005 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 65-08 МК (10607551000), згідно умов якого Банк надав ОСОБА_3 споживчий кредит в сумі 100000 доларів США, що на день укладення складало 505000 гривень.
З метою забезпечення зобов'язання за Кредитним договором № 65-08 МК від 05 жовтня 2005 року, 05 жовтня 2005 року між ПАТ «УкрСиббанк»' та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. Предметом вказаного Іпотечного договору виступила квартира під АДРЕСА_1 .
Крім того, 05 жовтня 2005 року між ПАТ «УкрСиббанк»' та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 65-08, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалась у повному обсязі нести відповідальність за невиконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору від 05 жовтня 2005 року.
11 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11232779000 відповідно до умов якого ОСОБА_3 було надано кредит у сумі 110000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 555500 гривень, строком повернення до 11 жовтня 2014 року.
З метою забезпечення зобов'язання за цим Кредитним договором, 11 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. за реєстровим № 3801. Предметом вказаного Іпотечного договору також виступила квартира під АДРЕСА_1 .
Крім того, 11 жовтня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 149043, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалась в повному обсязі нести відповідальність за невиконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору від 11 жовтня 2007 року.
26 вересня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11398631000 відповідно до умов якого ОСОБА_3 було надано кредит у сумі 60000 доларів США, що дорівнює еквіваленту 291702 гривні, строком повернення до 26 вересня 2011 року.
З метою забезпечення зобов'язання за цим Кредитним договором, 26 вересня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. за реєстровим № 5079. Предметом вказаного Іпотечного договору також виступила квартира під АДРЕСА_1 .
Крім того, 26 вересня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 231298, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов'язалась у повному обсязі нести відповідальність за невиконання ОСОБА_3 умов Кредитного договору від 26 вересня 2008 року.
У липні 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою (справа №2/1552/9763/11) до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 65-08 МК (10607551000) від 05 жовтня 2005 року, Договором про надання споживчого кредиту № 11232779000 від 11 жовтня 2007 року, Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11239285000 від 24 жовтня 2007 року та Договором про надання споживчого кредиту №11398631000 від 26 вересня 2008 року.
12 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект», відповідно до договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року, свої права вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_3 за кредитними договорами.
12 грудня 2011 року, за договором відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим №5207-5208, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», ПАТ «УкрСиббанк» відступило ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за іпотечними договорами.
В подальшому, Приморським районним судом м. Одеси в рамках розгляду справи №2/1552/9763/11 було визнано правонаступником ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект» та продовжено розгляд справи за участю ТОВ «Кей-Колект» в якості позивача.
17 квітня 2013 року Приморським районним судом м. Одеси було прийняте рішення по справі № 2/1522/9763/11, яким позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення боргу, та зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитом № 65-08 МК (10607551000) від 05 жовтня 2005 року, яка складала 48972 доларів США 58 центів, що за курсом НБУ складало 391437 гривень 83 копійок.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитом № 11232779000 від 11 жовтня 2007 року, яка складала 131599 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складало 1051781 гривень 28 копійок.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитом № 11398631000 від 28 вересня 2008 року в сумі 84778 доларів США 06 центів, що за курсом НБУ складало 677631 гривень 03 копійок.
У задоволенні позовних вимог ТОВ щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 65-08 МК (10607551000) від 05 жовтня 2005 року було відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ТОВ «Кей-Колект» про визнання договорів іпотеки недійсними - відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 липня 2013 року рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі № 2/1522/9763/11 було залишено без змін.
Таким чином, станом на 15 липня 2013 року на підставі Кредитного договору № 65-08 МК (10607551000) від 05 жовтня 2005 року, Договору про надання споживчого кредиту № 11232779000 від 11 жовтня 2007 року, Договору про надання споживчого кредиту з Правилами № 11398631000 від 26 вересня 2008 року, у ОСОБА_3 існував борг, який був підтверджений рішенням Приморського районного суду м. Одеси, в загальному розмірі 265349 доларів США 70 центів.
Станом на день розгляду справи судом першої інстанції вказане зобов'язання ОСОБА_3 не виконане, що не заперечується сторонами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 24 жовтня 2016 року.
12 квітня 2017 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. було заведено спадкову справу № 4/2017, та єдиним спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на недійсність договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року у зв'язку з тим, що у ТОВ «Кей-Колект» були відсутні генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного Банку України, наявність яких є обов'язковою, згідно з положеннями Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» для здійснення юридичною особою фінансових операцій з іноземною валютою.
Крім того, ОСОБА_1 вважала, що оскільки договір факторингу №1 від 12 грудня 2011 року є недійсним, а ТОВ «Кей-Колект» позбавлене права вимоги по кредитним договорам, то ТОВ «Кей-Колект», відповідно, не може вимагати виконання зобов'язання за кредитними договорами за рахунок предмета іпотеки, а отже, дія договору відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим №5207-5208, укладеного 12 грудня 2011 року між відповідачами, має бути припинена.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Згідно з ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У ч. 1 ст. 1078, ст. 1080 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмежень.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У ч. 1 ст. 516 ЦК України зазначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №909/968/16 (провадження N 12-97гс18) зазначено, що договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до ст. 203 ЦК України зумовлює його недійсність.
Крім того, у справі №909/968/16 суди констатували, що оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу, з укладенням такого договору відбулася заміна кредитодавця-банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, - товариство, яке не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу, тоді як у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Кей-Колект» є суб'єктом підприємницької діяльності та зареєстроване як фінансова установа і має право здійснювати фінансові послуги з факторингу.
Також колегією суддів встановлено, що станом на момент укладення спірного договору факторингу ТОВ «Кей-Колект» було внесено до Державного реєстру фінансових установ на підставі розпорядження Держфінпослуг від 08 грудня 2011 року з правом надавати послуги з факторингу. 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 1, згідно умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за указаними кредитними договорами ТОВ «Кей-Колект».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Декрет № 15-93) Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Аналіз ст. 1, ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету № 15-93 свідчить, що право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТОВ «Кей-Колект» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії.
За таких обставин, доводи позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що договір факторингу не міг бути укладений через відсутність у ТОВ «Кей-Колект» генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, є необґрунтованими.
Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Не заборонено законодавством стягнення боргу і у валюті зобов'язання. Отже, зазначення у кредитному договорі надання кредитних коштів у іноземній валюті та набуття фактором права вимоги за таким кредитним договором не зобов'язує його отримувати ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, так як сам фактор не видає кредитні кошти, а набуває право вимоги сплати заборгованості у гривні за курсом відповідної валюти.
При цьому аналіз ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Як вже вказувалось вище, станом на день розгляду цієї справи зобов'язання ОСОБА_3 за кредитними договорами не були виконані.
Колегія суддів зазначає, що між сторонами виник спір щодо наявності правових підстав для визнання недійсним договору факторингу від 12 грудня 2011 року № 1, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект» з моменту його укладення, як підстава виключення даних про обтяження з реєстру іпотек. Відповідно, оскільки колегією суддів встановлено відсутність правових підстав для задоволенні основної позовної вимоги про визнання недійсним договору факторингу, то і похідна вимога про визнання припиненим договору відступлення права вимоги за договором іпотеки від 12 грудня 2011 року задоволенню не підлягає.
Вказане кореспондується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27 червня 2022 року у справі № 214/6989/18, від 13 грудня 2023 року у справі №361/2297/16-ц та інших.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак, дійшов такого висновку з порушенням норм матеріального права, не врахувавши, що підстави дійсності/недійсності договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року не були предметом судового розгляду у справі № 2/1522/9763/11, а відтак, суд мав розглянути позов ОСОБА_1 , як правонаступника (спадкоємця) боржника, по суті заявлених нею вимог та ухвалити судове рішення за результатом розгляду цієї справи.
Щодо строків позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому ст. 261 ЦК України встановлено, що початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.
У зв'язку з цим, колегія суддів, дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, строки позовної давності не застосовуються.
Доводи апеляційної скарги вказані висновки суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та частково невірно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2021 року підлягає зміні, із викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2021 року - змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 19 березня 2024 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкіна
О.М. Таварткіладзе