25.03.24
22-ц/812/168/24
Єдиний унікальний номер судової справи 468/1863/23
Номер провадження 22-ц/812/168/24
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
25 березня 2024 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Локтіонової О.В.,
з секретарем судового засідання Колосовою О.М.,
за участі:
представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалено Баштанським районним судом Миколаївської області 09 листопада 2023 року, під головуванням судді Муругова В.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини,
У серпні 2023 року ОСОБА_3 пред'явила позов до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 24 травня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2022 року.
Сторони є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Діти проживають разом з матір'ю та знаходяться на її утримані. Зокрема, разом з позивачем проживає малолітній син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , якому станом на дату звернення до суду із позовом ще не виповнилось трьох років.
Позивач ОСОБА_3 на даний час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягненню трирічного віку, а тому позбавлена можливості повноцінно працювати та забезпечувати собі належний рівень життя.
У той же час, відповідач ОСОБА_1 є фізично здоровою особою, здійснює підприємницьку діяльність, яка приносить високий і стабільний дохід, у власності має нерухоме та рухоме майно.
В добровільному порядку питання щодо утримання дружини між сторонами не вирішено.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_3 просила стягнути на її користь з ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 10 000 грн. щомісячно до досягнення сином ОСОБА_8 трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Також просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 09 листопада 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дружини в твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 грн. щомісячно, до досягнення дитиною (сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ) трьох років, починаючи з 25 серпня 2023 року.
Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10 000 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави в розмірі 1 073 грн. 60 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання дружини у розмірі 10 000 грн., оскільки має у власності нерухоме та рухоме майно, є фізичною особою-підприємцем та отримує стабільний суттєвий дохід. При цьому, районний суд зауважив, що заявлена позивачем до стягнення сума аліментів не є очевидно неспівмірною отримуваному відповідачем доходу та його майновому стану.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі.
Так, апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про фінансову спроможність відповідача сплачувати щомісячно аліменти на утримання дружини у визначеному останньою розмірі 10 000 грн., оскільки судом не враховано дійсне матеріальне становище ОСОБА_1 на час розгляду цивільної справи, стан його здоров'я, потреба в лікуванні, наявність інших осіб на утриманні останнього.
Не погоджується відповідач із судовим рішенням і в частині стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. та вважає такий розмір у даній справі завищеним.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
З матеріалів справи убачається, що 24 травня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який розірвано рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 14 липня 2022 року (а.с.16).
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.12); ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.13); ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.14).
Звертаючись з даним позовом, позивач ОСОБА_3 , посилалась на те, що вона не працює у зв'язку із перебуванням у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Оскільки відповідач з листопада 2022 року припинив надавати матеріальну допомогу позивачу, остання просила суд стягнути з відповідача аліменти на своє утримання до досягнення дитиною ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , трьох років.
Таким чином, між сторонами виник спір стосовно надання відповідачем утримання позивачу як дружині (колишній станом на дату ухвалення рішення), яка доглядає дитину до трьох років.
За приписами ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Відповідно до ч.2 ст.91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.
Згідно з ч.ч.2,4 ст.84 СК України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
З урахуванням зазначеного, необхідною умовою утримання жінки, з якою проживає дитина, є можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу.
Виходячи з положень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при вирішенні питання щодо стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років, суд бере до уваги стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; стан здоров'я та матеріальне становище отримувача аліментів, відсутність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, повнолітніх дітей; сімейний стан платника аліментів, наявність у платника аліментів зобов'язань зі сплати аліментів на дитину за рішенням суду, наявність нерегулярного, мінливого, невизначеного доходу.
Аналіз даних положень сімейного законодавства України передбачає право жінки-матері на своє утримання чоловіком-батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що жінка, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов'язковим, оскільки право на аліменти належить жінці-матері незалежно від цієї обставини.
Аргументи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача із стягненням аліментів на утримання дружини через недоведеність можливості відповідача надавати таке утримання у визначеному позивачем розмірі.
Колегія суддів з такими аргументами частково погоджується.
Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що остання не працює, так як перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отже вона потребує матеріальної допомоги від свого чоловіка.
Згідно ст.5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом №475/97-ВР(475/97-ВР) від 17 липня 1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Відповідно до ст.75 СК України дружина, чоловік, наразі повинні матеріально підтримувати один одного до досягнення дитиною трирічного віку.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
У відповідності до ст.80 СК України у разі визначення розміру аліментів одному із подружжя за рішенням суду, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу ) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
Право на аліменти у дружини-матері може виникнути лише у разі достатнього матеріального забезпечення чоловіка, наявності у чоловіка достатніх коштів для надання дружині-матері спільної дитини матеріальної допомоги та стягуються за умови, що чоловік, до якого пред'явлено вимоги про надання утримання, спроможний надавати матеріальну допомогу.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №712/4702/19.
Таким чином, необхідною умовою утримання дружини, з якою проживає малолітня дитина є можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу.
Як встановлено районним судом, відповідач є батьком неповнолітніх дітей, які мешкають разом з матір'ю (протилежного суду на час розгляду справи не встановлено). Позивач не працює, отже вона потребує матеріальної допомоги від свого чоловіка, що у свою чергу є його обов'язком відповідно до вимог ст.84 СК України.
Відповідач ОСОБА_1 є працездатною особою і спроможний платити аліменти на утримання дружини, яка проживає зі спільною дитиною, і враховуючи відсутність в неї самостійного доходу, чоловік має їй компенсувати втрату можливості повноцінно себе реалізувати та надавати визначену законодавством допомогу дружині.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що позивач має право, а відповідач може надавати матеріальну допомогу на утримання колишній дружині до досягнення молодшою з них дитиною ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , трирічного віку.
Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків (ч.3 ст.70 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Як вбачається з інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, судовим наказом виданим Заводським районним судом міста Миколаєва від 04 травня 2022 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у розмірі половини заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з 04 травня 2021 року і до досягнення дітьми повноліття.
Постановою начальника відділу Баштанського відділу державної виконавчої служби у Баштанському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відкрито виконавче провадження з виконання вищевказаного судового наказу (а.с.146).
Встановивши обставини справи щодо матеріального становища ОСОБА_1 та стягуючи з відповідача на утримання дружини аліменти в розмірі 10 000 грн. колегія суддів вважає, що районний суд помилково виходив з того, що у відповідача наявна можливість сплачувати аліменти на дружину до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі 10 000 грн., що призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, враховуючи, що сума одержаного відповідачем доходу за період з 01 січня 2023 року по 31 жовтня 2023 року становить 241 000 грн., наявність у відповідача зобов'язань зі сплати аліментів на дітей за судовим рішенням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни судового рішення в частині визначеного розміру аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , на утримання дружини, шляхом зменшення розміру аліментів з 10 000 грн. до 3 000 грн. щомісяця.
Щодо оскарження судового рішення в частині присудженого розміру витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів виходить з наступного.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Відповідно до ст.19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Згідно з с.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача у суді першої інстанції здійснювала адвокат Ротар А.Л. на підставі ордеру Серії ВЕ №1091120 та договору про надання правничої допомоги б/н від 01 червня 2023 року (а.с.42,82-86).
В позовній заяві було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правову (правничу) допомогу складає 10 000 грн.
До матеріалів справи надано копію акту приймання-передачі виконаної роботи від 10 жовтня 2023 року з викладеним розрахунок фактично понесених позивачем витрат, та копії квитанцій до прибуткового касового ордеру №165/23 від 01 червня 2023 року та №188/23 від 10 жовтня 2023 року про сплату ОСОБА_3 за надання правничої правової допомоги на підставі договору б/н від 01 червня 2023 року коштів в загальному розмірі 10 000 грн. (а.с.87,88,89).
Відповідно до копії акту приймання-передачі виконаної роботи від 10 жовтня 2023 року адвокат Ротар А.Л., з одного баку, та клієнт ОСОБА_3 , з іншого боку, склали цей акт проте, що за договором про надання професійної правової (правничої) допомоги адвокатом були надані наступні послуги: консультація ОСОБА_3 , аналіз судової практики, написання адвокатських запитів, підготовка та подання позовної заяви. Загальна вартість наданих послуг складає 10 000 грн. Клієнт немає жодних претензій щодо кількісного та якісного показника наданих адвокатом послуг.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ст.141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з цим, підлягають зменшенню задоволені судом першої інстанції у повному обсязі вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. та відповідно витрати по сплаті судового збору в сумі 1 073 грн.
Так, враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання цих робіт, ціну позову, значення справи для сторін та обсяг задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає за доцільне відшкодувати витрати позивача на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 3 000 грн. та відповідно судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 322 грн. 08 коп.
Відповідно до п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат за правилами ч.13 ст.141 ЦПК України апеляційний суд виходить з наступного.
Позивач ОСОБА_3 на підставі положень ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх інстанціях.
При зверненні з апеляційної скаргою на судове рішення відповідач ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1 610 грн. 40 коп.
З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, витрати відповідача за подання апеляційної скарги також підлягають частковому відшкодуванню, у пропорційному відношенні до розміру задоволених вимог апеляційної скарги. За такого, слід компенсувати за рахунок держави ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1 127 грн. 28 коп.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 09 листопада 2023 року в частині визначення розміру аліментів на дружину, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 змінити з 10 000 (десять тисяч) грн. до 3 000 (три тисячі) грн.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 09 листопада 2023 року в частині визначення розміру судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції змінити з 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. до 322 (триста двадцять дві) грн. 08 коп.
Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 09 листопада 2023 року в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 змінити з 10 000 (десять тисяч) грн. до 3 000 (три тисячі) грн.
Компенсувати за рахунок держави ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 1 127 (одна тисяча сто двадцять сім) грн. 28 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
О.В. Локтіонова
Повний текст судового рішення
складено 26 березня 2024 року