Справа № 444/2991/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/232/24 Доповідач: ОСОБА_2
19 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року,
з участю захисника - адвоката ОСОБА_7
вищевказаною ухвалою клопотання прокурора задоволено та обрано обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів, тобто до 21 квітня 2024 року включно.
Визначено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ч. 3 ст.183 КПК, заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240,00 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень 00 коп., яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Не погоджуючись із цим рішенням суду, адвокат ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою. Визначити ОСОБА_6 менший розмір застави, зокрема 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90 840 грн.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт покликається на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є занадто суворим та не відповідає наявним ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.
На переконання апелянта, суд належно не врахував доводів сторони захисту стосовно відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Сторона захисту вважає, що наявні обставини, які дають можливість застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід. Так, ОСОБА_6 є особою молодого віку, має постійне місце проживання, де проживає разом з матір'ю ОСОБА_8 , за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря психіатра не знаходиться.
Також звертає увагу, що суд при ухваленні рішення про обрання запобіжного заходу визначив обвинуваченому максимальний розмір застави, що є завідомо непомірним для нього.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ захисника - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали контрольного провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно з ч. 4 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів контрольного провадження, на розгляді у Жовківському районному суді Львівської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор подав клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням максимального розміру застави з підстав зазначених у ньому.
Ухвалою Жовківського районного суду Львівської області від 22 лютого 2024 року клопотання прокурора задоволено та обрано обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 21 квітня 2024 року включно.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
При прийнятті оскаржуваного рішення стосовно ОСОБА_6 суд першої інстанції оцінив у сукупності всі обставини, у тому числі, тяжкість злочинів вчинених обвинуваченим, а також особу обвинуваченого та дійшов висновку, що наведені вище обставини у сукупності свідчать про існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КК України, виправдовують тримання особи під вартою, а також про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, тому суд вважав за доцільне обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на шістдесят днів з визначення розміру застави.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо існування ризиків передбачених ч.1 ст.177 КПК України, як стали підставою для обрання запобіжного заходу, та виправдовують тримання особи під вартою.
З наявних в матеріалах судового провадження відомостей вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч.1 ст.309 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до нетяжкого і тяжкого злочинів.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків стороною обвинувачення та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття суддею необґрунтованого рішення.
Твердження апелянта про наявність в обвинуваченого постійного місця проживання і те, що обвинувачений є особою молодого віку, самі по собі не можуть слугувати підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, адже наведені обставини не можуть підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження строку застосування такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Безпідставними є і покликання захисника на необхідність зменшення ОСОБА_6 розміру альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, а тому враховуючи положення п.2 ч. 5 ст. 182 КПК розмір застави щодо нього за загальним правилом визначається у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При визначенні ОСОБА_6 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави суд виходив з того, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, не працює, наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, а також врахував положення ст. 178 та ст. 194 КПК України.
Колегія суддів вважає висновки суду щодо встановлення розміру застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб правильними. З урахуванням міри покарання, яка може бути застосована до обвинуваченого в разі доведеності його вини та наявністю визнаних судом ризиків, застава у сумі 242 240 грн. відповідає меті застосування запобіжного заходу. Саме такий розмір застави, на думку колегії суддів, слугуватиме достатнім стимулюючим фактором, який обвинувачений та/або заставодавець боявся б втратити у разі невиконання покладених процесуальних обов'язків.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Суд апеляційної інстанції, виходячи з наведених в апеляційній скарзі сторони захисту мотивів, не знаходить законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Жовківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2024 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без змін, апеляційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді