Справа № 461/288/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1215/23 Доповідач: ОСОБА_2
14 березня 2024 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12022141360001353 від 02 вересня 2022 року про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч.2 ст. 115 КК України, щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на даний час утримується під вартою у ДУ «ЛУВП №19»,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 ,
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_9 та захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 ,
вироком Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року ОСОБА_6 визнано винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.
Призначено ОСОБА_6 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді дев'ятнадцяти років позбавлення волі.
Призначено ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю вироків відповідно до ч.1 ст.71, ч.1,2 ст. 72 КК України шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Яворівського районного суду Львівської області від 20.09.2018 року, у виді дев'ятнадцяти років та двох місяців позбавлення волі
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Вирішено питання речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати у вказаному кримінальному провадженні на залучення експерта в загальному розмірі 1321,46 грн., а саме за проведення дактилоскопічної експертизи.
Строк покарання ОСОБА_6 визначено рахувати з 02.09.2022 року.
Згідно вироку, 02.09.2022, у період часу з 16 год. 30 хв. по 16 год. 45 хв., будучи раніше судимим вироком апеляційного суду Львівської області від 02.10.2001 за п.п. «а», «і» ст.93 КК України 1960 року, тобто за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_1 , діючи умисно, на грунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи наслідки своїх дій та маючи намір заподіяти смерть іншій людині, під час конфлікту наніс ОСОБА_11 один удар ножем в ділянку грудної клітки, чим заподіяв ОСОБА_11 колото-різане проникаюче поранення передньої черевної стінки з ушкодженням брижі тонкої кишки, діафрагми та печінки, внаслідок чого останній у подальшому помер у КНП ЛОР Львівська обласна клінічна лікарня.
Не погоджуючись із вироком суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок та призначити покарання згідно ст.119 КК України.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що з висновком суду не погоджується, вважає його хибним та помилковим з істотним порушенням норм матеріального і процесуального права.
Вважає, що суд не взяв до уваги запис з медичної картки стаціонарного хворого №52474, згідно якого смерть громадянина ОСОБА_11 настала 09 вересня 2022 року о 17 годині 45 хвилин, що суперечить висновку експерта, який стверджує, що смерть настала приблизно через годину після того, як він наштовхнувся на ніж, провокуючи обвинуваченого на конфлікт.
Вказує, що в його діях був відсутній умисел на умисне вбивство, що підтверджується тим, що після того, як ОСОБА_11 наштовхнувся на лезо внаслідок необережних дій, з його сторони не було ніяких дій для причинення інших ушкоджень, що свідчить про відсутність бажання щодо настання смерті.
Стверджує, що він не бажав смерті ОСОБА_11 та не міг передбачити фатальних наслідків, вважає, що його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК України.
Не погоджуючись із вироком суду, прокурор ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року в частині призначеного судом ОСОБА_6 покарання та вважати ОСОБА_6 засудженим за п. 13 ч.2 ст. 115 КК України до 15 років позбавлення волі, відповідно до ч.1 ст. 71, ч.ч.1, 2 ст. 72 КК України, шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Яворівського районного суду Львівської області від 20.09.20218, призначити остаточне покарання у виді 15 років 2 місяців позбавлення волі.
Вказує, що санкцією ч.2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі. Таким чино, на думку прокурора, суд, призначаючи покарання ОСОБА_6 за п.13 ч.2 ст. 115 КК України у виді дев'ятнадцяти років позбавлення волі, вийшов за найвищу межу покарання у виді позбавлення волі на певний строк, встановлену в санкції вказаної частини статті.
Зазначає, що це призвело до неправильного призначення остаточного покарання ОСОБА_6 у виді дев'ятнадцять років та двох місяців позбавлення волі.
Тому, на думку прокурора, судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме призначено більш суворе покарання, ніж передбачено відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність.
Не погоджуючись із вироком суду, захисник ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 у зв'язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
В обґрунтування вимог вказує, що суд не має права призначати покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п'ятнадцяти років за один злочин. Стверджує, що суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність шляхом неправильного тлумачення закону, а також призначив більш суворе покарання, ніж передбачено відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що стороною захисту була запропонована версія подій, що відбулись, а саме, що потерпілий смикнув обвинуваченого за шию, з силою потягнув до себе і наштовхнувся на ніж, який ОСОБА_6 тримав у руці. Вказує, що ймовірність цієї версії підтверджується матеріалами справи, однак ця версія судом спростована не була.
Таким чином, захисник вважає, що суд допустив невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до незаконного та необґрунтованого вироку.
Заслухавши доповідь судді, виступ захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 , думку прокурора ОСОБА_7 . Перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апелянтів, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого та захисника не підлягають до задоволення, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Вимогами ч.1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На виконання вимог ст. 370 КПК України судом у вироку наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч.2 ст. 115 КК України, при обставинах викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у встановленому порядку та досліджених у судовому засіданні доказах.
Так, вина обвинуваченого у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення підтверджується зібраними та дослідженими по справі доказами, а саме:
- протоколом огляду місця події від 02.09.2022 року, відповідно до якого об'єктом огляду є будинок АДРЕСА_1 ;
- протоколом огляду місця події від 02.09.2022 року, з якого вбачається, що проводився огляд місця будинку події за адресою: АДРЕСА_2 , а саме з лівого боку будинку. Під час огляду було виявлено та вилучено предмет ззовні схожий на ніж із наявними нашаруваннями речовини бурого кольору;
- висновком експерта № 141/22 від 27.09.2022;
- висновком експерта № 174/2022-мк від 09.09.2022;
- висновком експерта № 1283/2022 від 12.09.2022;
- висновком експерта № 1021/2022-ім від 05.09.2022;
- висновком експерта № 2117/2022-т від 08.09.2022;
- висновком експерта № 2118/2022-Т від 19.09.2022;
- протоколом про проведення слідчого експерименту від 21.10.2022 року за участю ОСОБА_6 ;
- протоколом про проведення слідчого експерименту від 18.11.2022 року за участю ОСОБА_12 ;
- висновком експерта № 899 від 09.09.2022;
- висновком експерта № 1061/2022-ім від 16.09.2022;
- висновком експерта № 1045/2022-ім від 09.09.2022;
- висновком експерта № 187/2022-мк від 06.10.2022;
- висновком експерта № 1091/2022-ім від 18.10.2022;
- висновком експерта № 188/2022-мк від 07.10.2022;
- висновком експерта № 327/2022ц від 21.10.2022;
- висновком експерта № 1090/2022-ім від 17.10.2022;
- висновком експерта № 1094/2022-ім від 21.10.2022;
- висновком експерта № 1104/2022-ім від 20.10.2022;
- висновком експерта № 1106/2022-ім від 21.10.2022;
- висновком експерта № 365/2022ц від 30.10.2022;
- висновком експерта № 190/2022-мк від 17.11.2022;
- висновком експерта № 1095/2022-ім від 21.11.2022;
- висновком експерта № 266/22 (додаткова) від 02.12.2022;
- показаннями допитаного у судового засіданні свідка ОСОБА_12 ;
Суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини справи в їх сукупності й відповідно до ст. 94 КПК України дав оцінку наведеним доказам, визнавши їх належними, допустимими, достовірними, а в сукупності достатніми для ухвалення обвинувального вироку.
В своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 вказує, що в його діях був відсутній умисел на умисне вбивство та стверджує, що він не бажав смерті ОСОБА_11 та не міг передбачити фатальних наслідків, тому ставить питання, що його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК України.
Колегія суддів вважає таку позицію необґрунтованою та безпідставною з огляду на наступне.
Суд першої інстанції в судовому засіданні дослідив протокол про проведення слідчого експерименту від 18.11.2022 року за участю ОСОБА_12 , який був безпосереднім свідком тих подій, а також знайомим самого ОСОБА_6 . Відповідно до даних, які містяться в протоколі вказаного слідчого експерименту, 02.09.2022 приблизно о 16 год. 00 хв. ОСОБА_12 разом із ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ще з однією особою знаходилися у парковій зоні на проспекті АДРЕСА_1 , де розпивали алкогольні напої. Між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відбулась шарпанина. ОСОБА_12 розповів, як він намагався розборонити ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , вставши між ними, а саме спереду ОСОБА_12 стояв ОСОБА_11 , якого він тримав руками, а позаду ОСОБА_12 стояв ОСОБА_6 . На фото № 5,6,7 до протоколу про проведення слідчого експерименту продемонстровано, як ОСОБА_12 , стоячи між обвинуваченим та ОСОБА_11 , побачив, що позаду нього ОСОБА_6 правою рукою з правого боку від ОСОБА_12 наносить удар розкладним ножем ОСОБА_11 в область живота.
Суд першої інстанції також допитав ОСОБА_12 безпосередньо в судовому засіданні, де той надав аналогічні показання, які є логічними та в повній мірі співвідносяться між собою.
Тому, на підставі вищезазначених даних, які суд першої інстанції отримав внаслідок повного дослідження та оцінки доказів в їх сукупності, апеляційний суд не бере до уваги доводи апеляційної скарги обвинуваченого та захисника в частині відсутності умислу і бажання заподіяти смерть потерпілому, та приходить до висновку, що ОСОБА_6 наніс удар ножем в живіт потерпілому навмисно. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що нанесення такого удару ножем в життєве важливий орган ( живіт), характер і локалізація поранення (колото-різане проникаюче поранення передньої черевної стінки з ушкодженням брижі тонкої кишки, діафрагми та печінки), знаряддя злочину (ніж), поведінка винного і потерпілого, що передувала події (наявність конфлікту з приводу телефону), разом із сукупністю всіх обставин вчиненого діяння безсумнівно свідчать про умисел ОСОБА_6 на вбивство потерпілого ОСОБА_11 .
Згідно ст. 24 КК України, умисел поділяється на два види: прямий і непрямий. Саме непрямим визначається умисел, за якого особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, що суд, на думку колегії суддів зробив в повній мірі, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Апеляційний суд звертає увагу, що ОСОБА_6 наніс удар в життєво важливий орган, в живіт, при цьому застосував знаряддя - ніж, що спричинило колото-різане проникаюче поранення, а також звертає увагу на попередню поведінку винного і потерпілого, а саме наявність конфлікту між ними. Тому, враховуючи сукупність всіх обставин вчиненого діяння, апеляційний суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_6 був наявний умисел на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_11 .
Доводи захисника про те, що стороною захисту була запропонована версія подій, що відбулись, а саме, що потерпілий смикнув обвинуваченого за шию, з силою потягнув до себе і наштовхнувся на ніж, який ОСОБА_6 тримав у руці, яка не була спростована судом першої інстанції, колегія суддів до уваги не бере, з наступних підстав.
Суд першої інстанції дослідив в судовому засіданні данні, які містяться в протоколі про проведення слідчого експерименту від 21.10.2022 року за участю ОСОБА_6 а також показання самого ОСОБА_6 , які підтверджують зазначену захисником версію сторони захисту.
Однак надаючи оцінку вказаним доказам, в сукупності з іншими, які суд досліджував в судових засіданнях, вказана версія сторони захисту була спростована, як уже зазначалось вище, суд належним чином оцінив місце ушкоджень, знаряддя вчинення злочину, попередню поведінку осіб, а також твердження свідка ОСОБА_12 , який був прямим очевидцем події і жодним чином не підтвердив випадковість удару ОСОБА_11 ножем, а навпаки вказав, що удар був здійснений ОСОБА_6 навмисно. Апеляційний суд в повній мірі погоджується із вказаною оцінкою доказів і вважає, що версія сторони захисту про випадковість удару ножем повністю спростовується при її оцінці в сукупності з іншими доказами, які були безпосередньо досліджені судом першої інстанції.
Щодо апеляційних вимог прокурора, колегія суддів, вважає такі підставними з наступних підстав.
Санкцією ч.2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Апеляційний суд погоджується з доводами прокурора, та вважає, що призначаючи покарання ОСОБА_6 за п.13 ч.2 ст. 115 КК України у виді дев'ятнадцяти років позбавлення волі, суд першої інстанції вийшов за найвищу межу покарання у виді позбавлення волі на певний строк, встановлену в санкції вказаної частини статті.
Призначивши покарання за п.13 ч. 2 ст. 115 КК України суд першої інстанції у вироку посилається на ч. 2 ст. 71 КК України, відповідно до якої при складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що вказана норма закону говорить про загальний строк покарання саме за сукупністю вироків. Тому, призначаючи покарання за окреме кримінальне правопорушення, передбачене п.13 ч. 2 ст. 115 КК України, суд першої інстанції не міг керуватись вказаною нормою і виходити за межі санкції ч.2 ст. 115 КК України.
Тому, судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме призначено більш суворе покарання, ніж передбачено відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
За таких обставин вирок суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, а апеляційна скарга прокурора задоволенню.
При перевірці справи, колегія суддів не виявила іншого неправильного застосування кримінального закону чи допущених істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнули б за собою зміну чи скасування вироку.
Тому, у решті вирок суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 - задоволити частково.
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання - змінити.
Призначити ОСОБА_6 за п. 13 ч.2 ст. 115 КК України покарання у виді 14 років 10 місяців позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст. 71, ч.1 ст. 72 КК України, шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Яворівського районного суду Львівської області від 20.09.20218, призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді 15 років позбавлення волі.
В решті вирок залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а особою, яка утримується під вартою - з моменту отримання копії ухвали в той же строк.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4