25 березня 2024 року
м. Київ
справа № 420/11824/20
адміністративне провадження № К/990/9769/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Прокопенка О.Б., перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №420/11824/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 20 липня 2020 року №2 про неуспішне проходження атестації та вважати проходження атестації успішним;
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків прокурора Одеської області ОСОБА_2 від 28 вересня 2020 року №2172к про звільнення з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII);
- поновити на роботі в органах прокуратури на рівнозначній посаді прокурора відділу Одеської обласної прокуратури;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення, з 02 жовтня 2020 року, по день фактичного поновлення на роботі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії від 20 липня 2020 року № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської обласної прокуратури № 2172к від 28 вересня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області з 03 жовтня 2020 року.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2020 року по день поновлення на роботі в розмірі 371 211,06 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року змінено в частині.
Викладено абзац 4 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у наступній редакції: "Поновити ОСОБА_1 на роботі в органах прокуратури на рівнозначній посаді прокурора відділу Одеської обласної прокуратури з 03 жовтня 2020 року.".
Викладено абзац 5 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у наступній редакції: "Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2020 року по день постановлення рішення суду першої інстанції в розмірі 9 272,18 грн.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі № 420/11824/20, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора від 20 липня 2020 року № 2 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської обласної прокуратури № 2172к від 28 вересня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 02 жовтня 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора третього відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 03 жовтня 2020 року.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2023 року по 17 липня 2023 року включно у сумі 99897,98 грн з відрахуванням податків та зборів.
Ухвалами Верховного Суду від 28 грудня 2023 року, від 23 січня 2024 року та від 01 березня 2024 року касаційні скарги Офісу Генерального прокурора повернуто скаржнику.
12 березня 2024 року Офісом Генерального прокурора повторно подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосували пункт 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), пункт 5 розділу ІІ, пункт 6 розділу ІІІ, пункти 1, 12, 13 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221) та не врахували висновки Верховного Суду щодо їх застосування, викладені у постанові від 29 червня 2023 року у справі № 200/3899/21.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд наголошує, що кожне рішення кадрової комісії має індивідуальний характер, а його прийняття в кожному конкретному випадку здійснюється із урахуванням різних обставин проходження атестації (етапів) прокурором.
Незважаючи на подібність норм правового регулювання у справі, яку наводить скаржник у касаційній скарзі, та у справі, яка розглядається, обставини кожної справи такої категорії є відмінними, оскільки рішення кадрової комісії носять індивідуальний (персональний) характер, а тому не можна стверджувати про релевантність наведених скаржником правових позицій Верховного Суду у справі № 200/3899/21 з цією справою.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судового рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів було відмовлено, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що доводи скаржника переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Тобто, заявник, обґрунтовуючи пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично зазначає про незгоду із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, що не є тотожним застосуванню норм права без урахування висновків Верховного Суду.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України Офіс Генерального прокурора посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 9, 12, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, пункту 8 розділу І та пунктів 15, 16 розділу IV Порядку № 221, а також положень пункту 12 Порядку № 233, що стосуються дискреційних повноважень кадрової комісії щодо визначення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики і доброчесності.
Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди). Так, у постановах від 10 квітня 2020 року справа № 819/330/19, від 10 січня 2020 року справа № 2040/6763/18, від 21 жовтня 2021 року справа № 640/154/20, від 02 листопада 2021 року справи №№ 120/3794/20-а, 640/1598/20, від 04 листопада 2021 року справа № 640/537/20, від 02 грудня 2021 року справа № 640/25187/19, від 16 грудня 2021 року справа № 640/26168/19, від 22 грудня 2021 року справа № 640/1208/20 Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.
Отже, скаржник, формально зазначивши про відсутність висновку Верховного Суду щодо зазначених норм, не наводить підстав щодо необхідності формування ще одного висновку Верховного Суду щодо указаних норм, за обставин установлених судами саме у цій справі, що мають індивідуальні ознаки.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року у справі №420/11824/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Чотирнадцятої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.Б. Прокопенко