25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/5929/23 пров. № А/857/23877/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Матуляк Я.П.), ухвалене в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківськ 06 листопада 2023 року, у справі № 300/5929/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
30.08.2023 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №0913580-2410-0906-UA26060190000099075 від 29.05.2023; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №0913579-2410-0906-UA26060190000099075 від 29.05.2023; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №0913578-2410-0906-UA26060190000099075 від 29.05.2023.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження. Суд першої інстанції зазначив, що згідно довідки від 23.08.2023 №343 виданої Новицькою сільською радою, ОСОБА_1 , проживає в с. Новиця, займається веденням особистого селянського господарства та утримує в господарстві, в тому числі, й три корови. Суд першої інстанції вказав, що корівник, придбаний позивачем згідно договору купівлі-продажу від 25.06.2007, з метою використання під час ведення особистого селянського господарства - господарської діяльності, яка проводиться фізичною особою індивідуально з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків. Суд першої інстанції зауважив, що підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не передбачено застережень щодо правової форми здійснення особою сільськогосподарського товаровиробництва виключно шляхом реєстрації фізичної особи як підприємця. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних відносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні; а позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єкта нерухомого майна - «корівник» загальною площею 1763,20 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки займається розведенням свійських тварин, та придбала нежитлову будівлю (корівник) для використання у своїй діяльності особистого селянського господарства.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі сільськогосподарського призначення не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Скаржник вказує, що позивач не надала доказів фактичного здійснення сільськогосподарської діяльності з виробництва продукції та використання безпосередньо у такій діяльності об'єктів нерухомого майна площею 1763,2 кв.м.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до відомостей з Державного речових прав на нерухоме майно, сформованого 27.09.2023 ОСОБА_1 у 2020, 2021 та 2022 роках була власником об'єкта нерухомого майна - нежитлова будівля (будівля корівника) загальною площею 1763,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
29.05.2023 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення за №0913578-2410-0906-UA26060190000099075, за №0913579-2410-0906-UA26060190000099075, за №0913580-2410-0906-UA26060190000099075, якими позивачу визначено суми платежів з податку на вищевказане нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками нежитлової нерухомості за 2020, 2021 та 2022 роки.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, таким, що підлягають скасуванню, ОСОБА_2 звернулася з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) податок на майно належить до місцевих податків.
Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно.
За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.
Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.
Підкласами класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) є: будівлі для тваринництва, будівлі для птахівництва, будівлі для зберігання зерна, будівлі силосні та сінажні, будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства, будівлі тепличного господарства, будівлі рибного господарства, будівлі підприємств лісівництва та звірівництва, будівлі сільськогосподарського призначення інші.
Отже, за своїм функціональним призначенням корівник відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 відноситься до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» - 1271.1 Будівлі для тваринництва.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України закріплено перелік об'єктів, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких, зокрема віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку («ж»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 №2238-III сільськогосподарський товаровиробник - це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
Згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об'єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18, від 01 квітня 2021 року у справі №820/6752/16.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить будівля корівника загальною площею 1763,20 кв.м. по АДРЕСА_1 .
За технічними характеристиками належна позивачу на праві приватної власності будівля телятника підпадає під визначення об'єктів, що звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, наведеному у підпункті «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Окрім того, відповідачем не надано будь-яких доказів, що майно за адресою; АДРЕСА_1 здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Додатковою обов'язковою умовою для звільнення від оподаткування є приналежність такого об'єкта сільськогосподарському товаровиробнику.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з довідки від 23.08.2023 за №343 виданої Новицькою сільською радою, ОСОБА_1 , проживає в с. Новиця, займається веденням особистого селянського господарства та утримує в господарстві, в тому числі, й три корови.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 №742-IV (далі - Закон №742-IV), особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.
Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.
Статтею 4 Закону №742-IV встановлено, що особисті селянські господарства підлягають обліку. Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері статистики.
За положеннями статті 6 Закону №742-IV до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать земельні ділянки, жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.
Підсумовуючи вказане за встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що корівник, придбаний ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 25.06.2007, з метою використання під час ведення особистого селянського господарства - господарської діяльності, яка проводиться фізичною особою індивідуально з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків, та у спірних відносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відсутні, а позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об'єкта нерухомого майна - «корівник» загальною площею 1763,20 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з положеннями статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 300/5929/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко