25 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/2961/23 пров. № А/857/23778/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гомельчук С.В.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Івано-Франківську 07 листопада 2023 року у справі № 300/2961/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
24.05.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив: визнати протиправною діяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вчинена щодо ОСОБА_1 17.05.2023 у виді мобілізації; визнати незаконним та скасувати рішення (наказ) ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатом здійсненої протиправної діяльності щодо мобілізації; зобов'язати прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 залучено до участі у справі № 300/2961/23 в якості співвідповідача Військову частину НОМЕР_1 .
27.10.2023 від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява з уточненими позовними вимогами, просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення рапорта позивача про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, за наявності в його сім'ї трьох неповнолітніх дітей, одна з яких особа (дитина) з інвалідністю з дитинства; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами, за наявності в його сім'ї трьох неповнолітніх дітей; одна з яких особа (дитина) з інвалідністю з дитинства.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , в частині позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій - залишено без розгляду.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року позов задоволено частково: зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.06.2023 щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами. У решті позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що під час воєнного стану військовослужбовці, які мають на утриманні трьох і більше дітей чи виховують дитину з інвалідністю, мають право на дострокове звільнення з військової служби, при цьому вказана норма не ставить таке звільнення у залежність від обов'язкового перебування військовослужбовця у статусі рідного батька дітей. Суд першої інстанції вказав, що військовослужбовець зобов'язаний, зокрема, утримувати своїх дітей, у тому числі й позашлюбних, дітей дружини (чоловіка), усиновлених до їх повноліття. Суд першої інстанції зазначив, що до числа утриманців - членів сім'ї військовослужбовця відносяться неповнолітні діти, які є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя. Суд першої інстанції зауважив, що подання рапорту не у порядку підпорядкування за вищевказаних обставин, не може виступати однією з підстав для відмови у звільненні. Суд першої інстанції дійшов висновку, що обираючи належний спосіб відновленого порушеного права позивача, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.06.2023 щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, за наявності в його сім'ї на його утриманні трьох неповнолітніх дітей; одна з яких особа (дитина) з інвалідністю з дитинства.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рапорт про звільнення було подано після звернення з позовом до суду. Скаржник вказує, що заява представника позивача про уточнення позовних вимог фактично містить додаткові позовні вимоги, які стосуються обставин, що виникли пізніше спірних (пізніше звернення до суду з позовом), а також, які характеризуються самостійним предметом спору та фактичними і правовими підставами для звернення до суду, що вказує на одночасну зміну предмета та підстави позову, що адміністративно-процесуальним законом не допускається. Скаржник зазначає, що сімейним законодавством саме на батька покладається обов'язок по вихованню дитини та переважне право перед іншими особами на виховання дитини, у вітчима, якщо він проживає однією сім'єю, є лише право на таке виховання. Скаржник зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів відсутності у дітей рідного батька чи невиконання ним свого обов'язку щодо виховання чи утримання своїх дітей, відсутності у дітей діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або неможливості ними або матір'ю з поважних причин надавати дітям належного утримання. Скаржник звертає увагу, що до військової частини НОМЕР_1 рапорт позивача від 30.06.2023 про звільнення з військової служби надійшов поштовим зв'язком від ІНФОРМАЦІЯ_2 лише 19.07.2023. Також вказує, що у матеріалах справи відсутні докази участі позивача у вихованні неповнолітніх дітей та їх утриманні, оскільки позивач навіть не проживає спільно з дітьми.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.05.2023 №138 призваний за мобілізацією для проходження військової служби до Збройних Сил України з 18.05.2023 та направлений у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
30.06.2023 ОСОБА_1 подав на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та повідомив, що з 20.06.2023 офіційно уклав шлюб з ОСОБА_3 , таким чином має сім'ю в якій є троє неповнолітніх дітей, одна з яких має інвалідність з дитинства. Просив видати наказ про звільнення з військової служби з сімейних підстав.
Листом Військової частини НОМЕР_1 від 14.08.2023 № 2/320 ОСОБА_1 повідомлено про відмову у звільненні з наступних причин:
- у рапорті зазначено, що підставами для звільнення є: в сім'ї троє неповнолітніх дітей; в сім'ї дитина з інвалідністю. Однак, зазначені підстави не передбачені пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- усупереч вимогам пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, рапорт подано не по команді;
- усупереч вимогам пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України у рапорті не зазначено думку військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві ЗСУ за відповідною військово-обліковою спеціальністю, та районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 і на час розгляду справи продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-XII), який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років.
Аналогічна правова норма є і в Постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» від 12.06.2013 № 413, де вказано як поважну причину наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей.
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина 7 статті 26 Закону № 2232-XII).
Відповідно до Закону № 2232-XII Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Положення).
Пунктом 7 Положення встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до пункту 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 234 Положення перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення).
Пунктом 225 Положення передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зокрема, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170).
Відповідно до пункту 14.10 Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз.13 пункту 14.10 Інструкції №170).
Додатком 19 до Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема відповідно до пункту 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п'ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорта військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
Отже, звільнення з військової служби через сімейні обставини відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорта до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин.
Як зазначено позивачем та не спростовано скаржником, позивач намагався подати складений рапорт від 30.06.2023 до свого безпосереднього начальника «по команді» відповідно до вимог пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, проте, через відсутність у безпосереднього начальства книг для реєстрації рапортів, через що у нього не приймався рапорт, надіслав документи засобами поштового зв'язку до Військової частини НОМЕР_1 .
У наданому Військовою частиною НОМЕР_1 листі-відповіді вказано, що рапорт позивача поданий не по команді, однак не вказано алгоритму подання такого рапорта, не зазначено на ім'я командира (начальника) якої військової частини чи на ім'я якої посадової особи слід подати відповідний рапорт для вирішення питання щодо звільнення з військової служби.
До того ж, Військова частина НОМЕР_1 , відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, з підстав, що викладені у листі від 14.08.2023 № 2/320, не з'ясувала всіх обставин, які спонукали позивача для складення такого рапорту.
Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що розгляд рапорта військовослужбовця про звільнення зі служби повинен відбуватися за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.
Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Наслідком подання та розгляду рапорта військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорта, тоді як резолюція на рапорті не може трактуватись судом як рішення суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи, що позивач перебуває на військовій службі у складі Військової частини НОМЕР_1 , суд апеляційної інстанції доходить висновку, що скаржник є суб'єктом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за наслідком розгляду рапорта про звільнення останнього з військової служби або надання мотивованої відмови в такому. Суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Належні та допустимі докази того, що рапорт позивача розглянуто відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та за наслідками розгляду такого прийнято відповідне рішення в матеріалах справи відсутні.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Враховуючи встановлені у справі обставини та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, оскільки відсутні належні докази прийняття відповідачем рішення за наслідками розгляду поданого позивачем рапорта, питання щодо розгляду рапорта про звільнення військовослужбовця з військової служби у спірних правовідносинах не вирішено, тоді як прийняття наказу про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог та зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 30.06.2023 щодо звільнення його з військової служби за сімейними обставинами.
Проте суд апеляційної інстанції вважає за доцільне зауважити, що висновки суду першої інстанції в частині підтвердження факту перебування на утриманні позивача трьох неповнолітніх дітей, одна з яких є дитиною-інвалідом віком до 18 років є передчасні. Зазначені обставини підлягають встановленню відповідачем на підставі відповідних документів.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо покликання скаржника на недопустимість заяви представника позивача про уточнення позовних вимог, яка фактично містить додаткові позовні вимоги, які стосуються обставин, що виникли пізніше спірних (пізніше звернення до суду з позовом), а також, які характеризуються самостійним предметом спору та фактичними і правовими підставами для звернення до суду, що вказує на одночасну зміну предмета та підстави позову, що адміністративно-процесуальним законом не допускається, то суд апеляційної інстанції зауважує, що оскільки позивач звернувся в суд з позовом, вважаючи, що має право на звільнення від проходження військової служби, рапорт подав в ході судового розгляду справи, з огляду на об'єктивні обставини (перебування на службі Військовій частині НОМЕР_1 після направлення ІНФОРМАЦІЯ_3 ), то обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушених прав позивача є ефективним в межах спірних правовідносин та виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав, відповідає меті повного захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.
Водночас, Європейський суд з прав людини у свої практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб'єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» від 15.11.1996).
Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000).
При цьому, зміна позову, на переконання суду апеляційної інстанції, стосується тих спірних правовідносин, які винесені на розгляд і вирішення суду при зверненні з позовною заявою - питання звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваній частині рішення викладено мотиви наявності правових підстав для повторного розгляду рапорта позивача, проте зі зміною мотивів задоволення позову.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 300/2961/23 змінити в частині мотивів задоволення позову.
В решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 300/2961/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко