25 березня 2024 р. Справа № 520/30143/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 11.12.23 у справі № 520/30143/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження пенсії з 01.05.2023 максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.05.2023 виплатити перераховану на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 у справі № 520/12635/23 пенсію (у тому числі суми її індексації) без обмеження максимальним розміром.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач указує на неврахування судом першої інстанції того, що належними доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджено, що відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.05.2023 на виконання судового рішення з урахуванням індексації, однак з обмеженням виплати загальної суми щомісячної пенсії максимальним розміром, що є протиправним.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом установлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що не заперечується учасниками справи.
З 01.10.2023 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 у справі № 520/12635/23 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача та обмежено її виплату максимальним розміром, внаслідок чого, відповідно до протоколу перерахунку пенсії, її розмір становить 21236,80 грн.
Так, зі змісту вказаного протоколу вбачається, що позивачу нараховано основний розмір пенсії із розрахунку 80 % грошового забезпечення (вислуга років 20) у розмірі 21236,80 грн, з урахуванням індексації 25709,95 грн, в т.ч. індексації базового ОСНП 2022 - 2973,15 грн (21236,80 х 0,140) та індексації базового ОСНП 2023 - 1500,00 грн. Підсумок пенсії (з надбавками): 27709,95 грн; з урахуванням максимального розміру пенсії: 21236,80 грн (а.с. 8).
Позивач, уважаючи, що відповідач протиправно обмежив розмір його пенсії з 27709,95 грн до 21236,80 грн, звернувся з позовом до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром (10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність) пенсії позивача.
Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (надалі також - Закон № 2262-XII) встановлено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 (далі - Закон № 848-VIII) статтю 43 Закону № 2262-XII доповнено частиною 7 про те, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте зазначене положення в цілому визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини Рішення № 7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
Таким чином з 20.12.2016 частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII є нечинною.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 (далі - Закон № 1774-VIII), який відповідно до «Прикінцевих положень» цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином буквальне розуміння змін, унесених Законом № 1774-VIII, з урахуванням Рішення № 7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Наведене означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Тобто внесені Законом № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Таким чином з 20.12.2016 обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним та відповідно є протиправними дії відповідача щодо обмеження призначеної позивачу пенсії.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Закон № 2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною з 20.12.2016, а тому неможливо стверджувати, що з указаної дати виникла ситуація, за якої це питання попадає під регулювання положень статті 2 Закону № 3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону № 2262-XII.
Застосування положень Закону № 3668-VI по відношенню до військовослужбовців фактично суперечить висновкам Конституційного Суду України, викладеним у Рішенні № 7-рп/2016 від 20.12.2016, яким установлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України та заначено, що висновки у цій справі не спростовують можливість застосування норм Закону № 3668-VI по відношенню до осіб, щодо яких положення про обмеження виплати пенсії в максимальному розмірі встановлено іншими спеціальними Законами, які у встановленому порядку неконституційними не визнано.
Вказана вище правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 листопада 2020 року у справі № 813/678/18 та 9 лютого 2021 року у справі № 640/2500/18.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що вчинення відповідачем дій щодо перерахунку і виплаті пенсії позивачу з обмеженням граничного розміру пенсії є такими, що не ґрунтуються на законі. Зокрема, в даному випадку такі дії за своєю суттю є звуженням обсягу прав позивача та позбавленням його права на соціальний захист у повному обсязі, як це передбачено законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
Відтак, зважаючи на те, що до пенсії позивача не підлягає застосування обмеження максимальним розміром пенсії, що не може перевищувати десять прожиткових мінімумів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно при здійсненні перерахунку застосовано вказані обмеження.
Разом з тим, зважаючи на те, що права та інтереси позивача порушенні за наслідками проведеного перерахунку з 01.10.2023, колегія суддів зазначає, що саме з цієї дати позовні вимоги ОСОБА_1 про здійснення перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром підлягають задоволенню.
З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є помилковим.
Доводи та аргументи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та приймаються колегією суддів у якості належних.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат із урахуванням положень статті 139 КАС України, колегія суддів виходить з того, що судові витрати, які були понесені позивачем під час розгляду справи, складаються із витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2 147,20 грн (858,88 грн - за подання позовної заяви та 1 288,32 грн - за подання апеляційної скарги).
Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково, при цьому враховуючи, що задоволені вимоги охоплюють обсяг порушених прав та законних інтересів позивача, рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору, стягнувши з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень 2 147,20 грн на користь позивача.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 520/30143/23 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області з 01.10.2023 виплатити ОСОБА_1 перераховану на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 у справі № 520/12635/23 пенсію (у тому числі суми її індексації) без обмеження максимальним розміром.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова