Номер провадження: 22-ц/813/2458/24
Справа № 522/17192/21
Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.
Доповідач Погорєлова С. О.
05.03.2024 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приморського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Федчишеної Т.Ю. 09 серпня 2023 року у м. Одеса, -
встановила:
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 , в якому просив виключити з актового запису про народження № 1154, складеного 30.11.2010 року Другим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, відомості про нього як батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідач народила дитину, батьком якої в актовому записі про її народження зазначено позивача. На момент реєстрації народження він вважав себе батьком дитини, однак пізніше ОСОБА_2 повідомила йому, що він не є біологічним батьком дитини. ОСОБА_1 зазначав, що він не є батьком дитини, оскільки не мав ніяких стосунків з її матір'ю за вісім місяців до народження дитини, не проживав з нею й у шлюбі з нею не перебував.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.08.2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово брала участь у підготовчому судовому засіданні суду першої інстанції, де особисто вказувала суду, що визнає позов, оскільки ОСОБА_1 не є біологічним батьком її доньки ОСОБА_3 . Однак, судом першої інстанції вказані обставини не було прийнято до уваги.
Сторони про розгляд справи на 05.03.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з'явився представник ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають неповнолітню доньку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 30.11.2010 року Другим Приморським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, про що зроблено відповідний актовий запис за №1154. В даному свідоцтві батьками зазначені: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_4 .
З свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 28.08.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Приморському районі Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1301, вбачається, що у зв'язку із укладенням шлюбу з гр. ОСОБА_5 , відповідачці було змінено прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (а.с.7).
Сторонами не заперечується, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 з моменту її народження по теперішній час проживає з матір'ю, відповідачкою ОСОБА_2 .
Особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст. ст. 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.
Згідно з ч. 5 ст. 136 СК України, не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до ч. 1 ст. 123 цього Кодексу.
Аналіз положень ст. 136 СК України дає підстави для висновку, що в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Однак у будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред'явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір'ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.
Згідно з ч. 2 ст. 136 СК України, у разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.
Виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв'язку з тим, що ця особа не є біологічним батьком дитини, є обставиною, яка припиняє обов'язок утримання дитини з боку особи, яка була зазначена у свідоцтві про народження, як батько.
Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
Для з'ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.
Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст. 89 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.
У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ч. 2 ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07.05.2009 року).
У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні (ст. 109 ЦПК України).
У даному випадку колегія суддів враховує, що у судовому засіданні 29.05.2023 року судом першої інстанції було роз'яснено ОСОБА_1 його право заявити клопотання про проведення судово-генетичної експертизи щодо встановлення його батьківства у відношенні до дитини ОСОБА_3 . Однак, позивач відмовився від проведення експертизи у справі.
При цьому постановах Верховного Суду від 16.10.2019 року у справі № 149/2562/18, від 25.08.2020 року № 478/690/18, від 06.04.2021 року у справі № 676/1200/20 викладений правовий висновок про те, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень ч. 2, 3 ст. 88 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхиляння або врахування кожного доказу (групи доказів).
У даному випадку, єдиною підставою, на якій ґрунтуються позовні вимоги ОСОБА_1 є те, що на момент реєстрації народження він вважав себе батьком дитини, однак пізніше ОСОБА_2 повідомила йому, що він не є біологічним батьком дитини.
Колегія суддів зауважує, що вказані доводи позовної заяви ґрунтуються на припущеннях, оскільки ОСОБА_1 протягом тривалого часу з моменту народження дитини, а саме 11 років, не мав сумніву у своєму батьківстві, однак з позовом про виключення відомостей про нього, як батька дитини, з актового запису про її народження, звернувся після отримання інформації від ОСОБА_2 щодо нібито відсутності у позивача кровного споріднення із дочкою.
Тобто, позовні вимоги обгрунтовані лише інформацією, отриманою від відповідачки, при цьому від проведення у справі судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи, висновок якої міг мати вирішальне значення в процесі дослідження факту батьківства, ОСОБА_1 відмовився.
Доводи позовної заяви ОСОБА_1 про те, що він не є батьком дитини, оскільки не мав ніяких стосунків з її матір'ю за вісім місяців до народження дитини, не проживав з нею й у шлюбі з нею не перебував, протирічать вищевказаним доводами позову про те, що на момент реєстрації народження ОСОБА_1 вважав себе батьком дитини, однак пізніше ОСОБА_2 повідомила йому, що він не є біологічним батьком дитини.
Крім того, колегія суддів враховує, що у разі, якщо ОСОБА_1 дійсно не мав ніяких стосунків із матір'ю дитини за вісім місяців до народження доньки, не проживав з нею, тощо, то у такому випадку позивач мав право не надавати свою згоду на запис його у свідоцтві про народження дитини як батька, що останнім зроблено не було.
Також колегією суддів приймається до уваги, що з відкритих даних ЄДРСР вбачається, що у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 522/15784/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше одного прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду, а саме з 04.09.2018 року та до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як зазначено в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 23.09.2021 року про задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду, про існування заочного рішення суду заявник дізнався випадково 06.09.2021 року. Також, 06.09.2021 року заявником подано заяву про виключення з актового запису про народження відомостей про батька дитини.
Таким чином, із даною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся лише після того, як рішенням суду першої інстанції було ухвалено стягувати з позивача аліменти на утримання неповнолітньої дитини.
В наступному, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11.10.2021 року у справі № 522/15784/18 позов ОСОБА_2 було залишено без розгляду.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що матеріали справи не містять жодних доказів відсутності кровного споріднення позивача з малолітньою ОСОБА_3 , а відтак, відсутні підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з їх недоведеністю.
Також судом правильно зазначено, що саме лише посилання позивача на те, що відповідач не заперечує проти задоволення позову, за відсутності доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, не є достатньою підставою для задоволення позову.
Суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (такий висновок сформулював Верховний Суд у постановах від 15.06.2020 року у справі № 588/1311/17, від 15.07.2020 року у справі № 524/10054/16).
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово брала участь у підготовчому судовому засіданні суду першої інстанції, де особисто вказувала суду, що визнає позов, оскільки ОСОБА_1 не є біологічним батьком її доньки ОСОБА_3 , колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, по-перше, ОСОБА_2 приймала участь лише у одному судовому засіданні 23.11.2021 року, в якому не надавала жодних пояснень (а.с.21), та по-друге, з урахуванням суперечливої поведінки як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що рішення суду про виключення відомостей про позивача як батька дитини з актового запису про її народження, не може ґрунтуватися лише на одному факті визнання таких позовних вимог відповідачкою, за відсутності жодних інших належних доказів обґрунтування позову.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.
При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.08.2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 21 березня 2024 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе