ЄУН: 336/8595/23
Провадження №: 2/336/402/2024
15 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за змістом якого просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 27.05.2020 року у розмірі 17338,77 грн., а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати в розмірі 2684,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.05.2020 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 27.05.2020 року. Положеннями анкети-заяви визначено, що Анкета-заява разом з Умовами, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг. Підписавши Анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови. На підставі укладеного Договору відповідач отримав кредит у розмірі до 100 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок.
Позивач вказує, що АТ «Універсал Банк» свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
У відповідача прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положення 5.16 п. 5 Розділу ІІ Умов, відбулось істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою. Банк 30.05.2023 року направив відповідачу повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості в зв'язку з чим та відповідно до п. 5.18, 5.19 кредит став у формі «на вимогу».
У зв'язку із вищезазначеним у відповідача утворилась заборгованість, яка станом на 14.06.2023 року становить 17338,77 грн. та складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитом.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором, що є порушенням законних прав і інтересів АТ «Універсал Банк».
Посилаючись на приписи ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч.1 ст. 598, 599, 610, ч.2 ст. 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 27.05.2020 року у розмірі 17338,77 грн., та судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.09.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи призначено без виклику сторін.
Представник позивача разом з позовною заявою подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує, просить задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідачу копія ухвали про відкриття провадження у справі від 05.09.2023 та копія позовної заяви з додатками були направлені поштою за зареєстрованим місцем проживання останнього.
29.09.2023 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсягу, оскільки позивачем не доведено укладення між сторонами договору на умовах, викладених у позові, розмір заборгованості, визначений позивачем не відповідає фактичній різниці між витраченими та зарахованими коштами по картковому рахунку, що підтверджується контр розрахунком, в якому зазначив, що на момент звернення з позовом, відповідач має заборгованість по картковому рахунку в сумі 8993,90 гривень. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу.
06.10.2023 року позивач направив до суду відповідь на відзив, в якому просили задовольнити позовні вимоги.
12.10.2023 року представник відповідача направив до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
Згідно ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше.
Клопотань від учасників справи не надходило.
Всебічно вивчивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин дійшов наступних висновків.
Як передбачено ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних правовідносин є, зокрема, правочини.
Відповідно до банківської ліцензії ПАТ «Універсал Банк» внесено до державного реєстру банків на право надання банківських послуг, визначених ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відповідно до Статуту АТ «Універсал Банк» (в новій редакції) АТ «Універсал Банк» є правонаступником усіх прав та обов'язків ПАТ «Універсал Банк», тип якого у відповідності до рішення Загальних зборів акціонерів ПАТ «Універсал Банк» (протокол № 2-2018 від 31 жовтня 2018 р.) було змінено на приватне акціонерне товариство та який було перейменовано на Акціонерне товариство «Універсал Банк».
ОСОБА_1 звернулася до АТ «Універсал Банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 27.05.2020 року.
В даній заяві ОСОБА_1 просила відкрити поточний рахунок № НОМЕР_1 у гривні на її ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану в додатку, відповідно до умов Договору та наведених нижче умов. Проставленням власноруч свого підпису під цією анкетою-заявою ОСОБА_1 підтвердила, що надані нею документи є чинними (дійсними) та наведених вище їх копії відповідають оригіналу.
Згідно з п. 2 анкети-заяви ОСОБА_1 погодилася з тим, що ця анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг, укладення якого вона підтвердила і зобов'язується виконувати його умови.
Згідно з п. 3 анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила підписанням цього договору, що ознайомлений з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства) та отримав їх примірники у мобільному додатку, вони йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Крім цього, він беззастережного погоджується з тим, що банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту. Погодився з тим, що про зміну доступного розміру дозволеного кредитного ліміту банк повідомляє його шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.
Згідно з п. 5 анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила і засвідчила, що вся інформація та/або документи, надані ним банку в тому числі через мобільний додаток, є повною і достовірною у всі відношеннях, і він зобов'язується повідомляти банк про будь-які зміни в цій інформації, що можуть статися, не пізніше ніж через 3 банківські дні від настання таких змін.
Згідно з п. 9 анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердила, що ця анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку.
Згідно з п. 11 анкети-заяви ОСОБА_1 просила усе листування щодо цього договору просить здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_2 , тип рахунку чорна картка, що підтверджується довідкою про наявність рахунку від 02.10.2023.
27.05.2020 року ОСОБА_1 через мобільний застосунок за договором про надання банківських послуг «monobank» від 27.05.2020 року за карткою № НОМЕР_3 встановлено кредитний ліміт, який неодноразово збільшувався, зокрема 02.12.2020 року до 15000,00грн., в подальшому 06.02.2022 року кредитний ліміт встановлено в розмірі 14000,00 грн., що підтверджується відповідною довідкою про встановлення кредитного ліміту.
Відповідно до виписки про рух коштів по картці з 27.05.2020 р. по 16.06.2023 р. ОСОБА_1 користується вказаною карткою, про що відображено відповідні операції, а саме: зняття готівкових коштів, розрахунок за товар з супермаркетах, поповнення картки, перекази тощо. Останнє поповнення рахунку відбулося в листопаді 2022 року.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 , за договором про надання банківських послуг «monobank» від 27.05.2020 року, станом на 14.06.2023 року, становить в сумі 17338,77 грн., що складає загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), заборгованість за пенею та комісією 0,00 грн, заборгованість по судовим штрафам 0,00 грн., вказаний розрахунок міститься в матеріалах справи.
Надаючи правову оцінку встановленим фактам і правовідносинам, суд зазначає наступне.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини 3 статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Договір про надання банківських послуг (анкета-заява) підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт банку за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету даний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ «Універсал Банк» надало копію анкети-заяви від 27.05.2020 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», за змістом якої відповідач виявляє бажання оформити платіжну банківську картку.
Вказана анкета-заява не містить умов про розмір тіла кредиту (кредитного ліміту), строк дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, комісії та відповідальності за невиконання умов кредитування (пені та штрафів).
Долучений до позовної заяви витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів «monobank», затверджених протоколом правління № 18 від 21.05.2020 року, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначені права та обов'язки сторін договору надання банківських послуг - відповідачем не підписані.
Умови щодо чорної картки monobank надані від 01.09.2020 року та від 07.06.2023, а не станом на день укладення договору 27.05.2020 року.
Заява позичальника містить текст про ознайомлення та погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг погоджено споживачем.
Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
З наданого розрахунку заборгованості, станом на 14.06. 2023 року загальний залишок заборгованості за наданим ОСОБА_1 кредитом становить 17338,77 грн і як зазначено банком це тіло кредиту. Проте, з наданої позивачем виписки про рух коштів по картці у вигляду таблиці обчислення загальної вартості кредиту та розрахунку заборгованості слідує, що на заборгованість за кредитом нараховується проценти за користування кредитом, яка у подальшому є складовою тіла кредиту та не розмежована банком у підсумку.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.05.2020 року, посилався на Витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів «monobank», затверджених протоколом правління № 18 від 21.05.2020 року наданий на підтвердження позовних вимог, як невід'ємну частину кредитного договору.
Витягом з Умов визначено, в тому числі: порядок нарахування процентів та їх розмір, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені та комісії, та зокрема, саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови обслуговування рахунків фізичної особи, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.monobank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії та пені, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36).
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Суд вважає, що витяг з Умов і правил надання банківських послуг, Тарифи, Таблиця обчислення вартості кредиту та Паспорт споживчого кредиту не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27.05.2020 року, шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді, саме ті умови на які посилається позивач.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження № 14-131цс19.
Долучений до позовної заяви витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів «monobank», затверджених протоколом правління № 18 від 21.05.2020 року, якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначені права та обов'язки сторін договору надання банківських послуг - відповідачем не підписані.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги щодо стягнення із відповідача відсотків за користування кредитом - виключаються.
Так, включення позивачем до тіла кредиту відсотків за користування кредитом, є таким що не відповідає умовам договору підписаного відповідачем, а тому в цій частині вимог необхідно відмовити, оскільки вказані платежі не передбачені умовами договору від 27.05.2020 року, яким є анкета-заява відповідача.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами в межах кредитного ліміту, що стверджується наданою позивачем випискою по рахунку. Неодноразово кошти погашалися а також доводами представника відповідача.
Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 27.05.2020 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). На підставі укладеного договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ «Універсал Банк» не повернуті у повному обсязі, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що АТ «Універсал Банк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично невиплаченої суми отриманих кредитних коштів.
Згідно з розрахунком заборгованості, позивачем були нараховані проценти за користування кредитом, а відповідач станом на 14.06.2023 сплатила позивачу відсотків на загальну суму 9305,50 гривень за наданим кредитом. При цьому нараховані відсотки погашались самим позивачем за рахунок тіла кредиту.
Оскільки позивачем не надані докази того, що при укладанні кредитного договору сторони погодили його умови по сплаті процентів за користування кредитом, нараховані ним проценти, які були сплачені за рахунок тіла кредиту, у сумі 9305,50 гривень необхідно вирахувати з суми заборгованості за тілом кредиту.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 27.05.2020 у сумі 8033,27 гривень (17338,77 гривень (заборгованість за тілом кредиту) - 9305,50 гривень (сплачені проценти)), яка складається з тіла кредиту.
Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд керується наступним.
Статтею 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Стаття 137 ЦПК України вказує, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
На підтвердження розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача надано договір №/19/09 про надання професійної правничої допомоги від 19.09.2023 року, укладений між АБ «Данила Тивоненка «Пріоритет» та ОСОБА_1 , перелік вартості послуг за договором від 26.09.2023 року на загальну суму 35500 гривень, Акт №1 надання послуг до Договору №19/09 від 19.09.2023 року та Акт №2 надання послуг до Договору №19/09 від 19.09.2023.
З наданих документів встановлено, що представником відповідача складалась заява про ознайомлення з матеріалами цивільної справи та адвокат у подальшому ознайомлювався з матеріалами справи. Також була складена та подана до суду відзив на позов та заперечення на відповідь на відзив.
Статтею 141 ч. 8 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Стаття 137 передбачає також, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до висловленої Верховним Судом у постанові від 09.07.2019 року по справі № 923/726/18 позиції від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповіді на відзив представник позивача заперечував про розмір витрат на правничу допомогу. Обґрунтовуючи тим, що фактичне понесення позивачем витрат на правничу допомогу документально не підтверджене, а також розмір витрат та вид виконаної роботи є неспівмірними, не відповідає критерію розумності та дійсної вартості наданих послуг, а також розміру ціни позову. Представник АТ «Універсал Банк» просив суд повністю відмовити відповідачу у стягненні з позивача витрат на правничу допомогу.
Розглянувши клопотання сторін у справі, дослідивши надані представником відповідача документи, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд виходить з того, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Крім того, саме такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01.09.2021 року, винесеній за результатами розгляду справи № 178/1522/18.
З огляду на викладене, дослідивши наявні в матеріалах справи докази надання професійної правничої допомоги, при розподілі судових витрат, суд бере до уваги складність справи та надану адвокатом послуг; час, витрачений адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг та ціну позову.
Адвокатом при заявлені клопотання про стягнення витрат на правову допомогу зазначені витрати в розмірі 18500 грн, до яких входять в тому числі подання заперечення на відповідь на відзив (4000 грн), що перевищує ціну позову у розмірі 17338,77 грн.
Окрім того, розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, однак відповідно до Акту №1 надання послуг до Договору №19/09 від 19.09.2023 про надання правової допомоги представником відповідача надано послугу у виді представництва інтересів клієнта у суді (2000 грн).
Також суд враховує, що судом прийняте рішення про стягнення заборгованості частково, а сума стягнення заборгованості складає 46,33% від ціни позову.
Отже, враховуючи вищенаведене, обсяг виконаних адвокатом робіт та заявлене клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 понесених ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5500 грн.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки задоволено 46,33 % позову (8033,27 грн. : 17338,77 грн. х 100%), а сплачено 2684 грн. судового збору, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 1243,50 грн. судових витрат (46,33 % х 2684 грн. : 100%).
Керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265, 274-275, 279, 353, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 27.05.2020 року в розмірі 8033,27 грн та витрати по оплаті судового збору у розмірі 1243,50 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5500 гривень.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України, зазначаються наступні відомості:
Позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк», ЄДРПОУ 21133352, місцезнаходження 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ю.А. Галущенко