Справа№938/755/23
Провадження № 2/938/31/24
14 березня 2024 року селище Верховина
Верховинський районний суд Івано-Франківської області
в складі:
головуючого судді Джуса Р.В.,
з участю:
секретаря судового засідання Мартищук Н.І.,
розглянувши цивільну справу
за позовом: ОСОБА_1 ,
до відповідача: ОСОБА_2 ,
за участю третьої особи: Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Білоберізької сільської ради,
про позбавлення батьківських прав,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 ;
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Гавучак Н.І. ;
Обставини справи.
ОСОБА_1 звернулася до Верховинського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи- Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Білоберізької сільської ради, в якому просить позбавити відповідача батьківських прав, відносно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою суду від 27.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 16.10.2023.
У зв'язку із неявкою відповідача та представника третьої особи, підготовчі засідання 16.10.2023 та 06.11.2023.
Ухвалою від 22.11.2023 суд продовжив строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та за клопотанням позивачки відклав підготовче засідання на 14.12.2023, з тих підстав, що адвокат, який здійснює представництво її інтересів у даній справі, перебуває на лікуванні у місті Івано-Франківськ та не зміг з'явитись у судове засідання, а вона не може здійснювати захист своїх інтересів самостійно.
Ухвалою від 14.12.2023 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11.01.2024.
В судовому засіданні 11.01.2024 після заслуховування правових позицій позивача та третьої особи, розгляд справи було відкладено на 25.01.2024 для забезпечення явки в судове засідання дітей, щодо яких позивач просить позбавити батьківських прав відповідача, та заслуховування їхдумки.
В судових засіданнях 25.01.2024 та 21.02.2024 судом було заслухано думку дітей та досліджено письмові докази долучені до матеріалів справи, та за клопотанням представник третьої особи, розгляд справи було відкладено на 14.03.2024.
В судове засідання 14.03.2024 з'явилась позивачка та представник третьої особи.
Відповідач в судове засідання в черговий раз не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Поштові конверти, якими суд направляв відповідачу судові повістки про виклик до суду, повернулися на адресу суду із відміткою установи зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою».
Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи без участі відповідача, суд виходив із наступного.
Згідно з положеннями ч.ч.7, 8 ст.128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до положень ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Отже, у разі якщо судова повістка направлена судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною чи встановленою судом інформацією про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи, то вважається що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Як вбачається із матеріалів справи, судова повістка направлялась відповідачу за зареєстрованою адресою його місця проживання, яка вказана у позовній заяві та відповіді Білоберізької сільської ради Верховинського районного суду Івано-Франківської області. Іншої поштової адреси, суду не було надано. Таким чином, відповідач був повідомлений про розгляд справи, належним чином.
Окрім того, судом враховано, що відповідача було додатково повідомлено про виклик в підготовчі засідання, шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади України.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно із п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, законодавцем визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, у разі їх неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи
Відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість проводити судовий розгляд справи за відсутністю відповідача.
В судовому засіданні 14.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, в позовній заяві позивачка посилається на те, що вона та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі із 20 січня 2006. Від шлюбу в них народилося троє спільних дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак спільне життя з відповідачем в неї не склалося, 03.09.2022 відповідач виїхав за кордон, а рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2023 року шлюб між ними було розірвано.
Стверджує, що після виїзду за кордон, її колишній чоловік з дітьми не спілкується, заблокував їх у соціальних мережах та телефонному зв'язку. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, не проявляє зацікавленості в їх подальшій долі, не цікавиться успіхами дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, їх станом здоров'я. Не забезпечує дітям необхідного харчування, медичного догляду, лікування.
Позивачка вважає, що відповідач взагалі не виконує покладених законом на батьків обов'язків, оскільки не бере педагогічної, матеріальної, грошової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньок. Всі питання щодо виховання дітей вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Діти знаходяться на повному її утриманні.
В судовому засіданні позивачка додатково зазначила, що до виїзду відповідача за кордон у вересні 2022 року, вони разом із дітьми проживали однією сім'єю у будинку який належить відповідачу, в селі Устеріки. За час спільного проживання відповідач приймав участь у вихованні дітей, та їх утриманні, хоча часто їздив на роботу за межі України. Однак, з моменту останнього виїзду за межі України, відповідач взагалі не цікавиться дітьми, не телефонує до них. Присуджені судом аліменти він не сплачує. Тільки один раз, на початку 2023 року відповідач передав дітям подарунки, а саме мобільні телефони, кружки та солодощі. За її проханням діти телефонували до нього та спілкувались із ним, однак пізніше він їх заблокував. Зокрема, діти телефонували до відповідача, коли найстарша дочка перебувала у лікарні та потрібні були кошти на лікування, однак відповідач повідомив, що грошей щоб передати на лікування, він немає. Зазначила, що їй невідомо чи працює відповідач за межами України на даний час, та чи отримує дохід.
Також зазначила, що у лютому 2023 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано в судовому порядку за її позовом. В той же час, у липні 2023 року вона уклала шлюб із ОСОБА_7 та бажає, щоб він у майбутньому усиновив її дітей.
Просить позовні вимоги задовільнити в повному обсязі.
Правова позиція відповідача.
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, відзиву на позов, чи будь яких письмових пояснень по суті спору, не подав.
Правова позиція третьої особи.
Третя особа - Виконавчий комітет Білоберізької сільської ради Верховинського району Івано-Франківської області, як орган опіки і піклування, письмових пояснень по суті спору не подала. В усних поясненнях наданих в судовому засіданні, представник третьої особи підтримала висновок органу опіки та піклування від 20.10.2023 про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Звернула увагу на те, що позивачка та відповідач перебували у шлюбі з 2006 року по 2023 рік, та у шлюбі в них народилося троє спільних дітей. Органом опіки та піклування 10.10.2023 було проведено обстеження умов проживання сім'ї та встановлено, що позивачка, разом із дітьми та її новим чоловіком ОСОБА_7 проживають в будинку який належить колишньому чоловіку ОСОБА_2 у селі Стебні, Верховинського району, Івано-Франківської області. Умови проживання задовільні, для виховання, навчання, проживання дітей є все необхідне. Діти доглянуті, доброзичливі, що свідчить про відповідальне ставлення матері до своїх батьківських обов'язків.
Також органом опіки і піклування було встановлено, що сім'я ОСОБА_2 під соціальним супроводом, як сім'я яка потрапила в складні життєві обставини, ніколи не перебувала. За місцем проживання ОСОБА_2 характеризується добре, скарг на нього не надходило, до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, ніколи не притягався. Після виїзду 03.09.2022р. за межі України, а саме на Різдвяні свята 2023 року, ОСОБА_2 передав дітям подарунки, а саме три мобільні телефони, кружки та інші речі.
В той же час, станом на 28.08.2023 відповідач має заборгованість по сплаті аліментів на дітей в сумі 71 854,83грн.
Також було отримано характеристики на дітей із навчального закладу, та встановлено, що батько навчанням дітей не цікавиться, все забезпечує мама.
Звернула увагу на те, що на засіданні комісії з приводу позбавлення відповідача батьківських прав, були заслухані також і діти, та за сукупністю всіх фактів комісією встановлено факт неналежного виконання батьківських обов'язків ОСОБА_2 , щодо своїх неповнолітніх дітей, однак орган опіки та піклування дійшов висновку, що позбавлення його батьківських прав є передчасним, оскільки встановити, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, неможливо.
Просила суд врахувати висновок органу опіки та піклування, та в задоволенні позовних вимог відмовити.
Фактичні обставини встановлені судом.
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі із 20 січня 2006 року. Від шлюбу в них народилося троє спільних дітей. Так, згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 18.08.2008, виданого Виконкомом Стебнівської сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Стебні Верховинського району Івано-Франківської області народилась ОСОБА_4 , а її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 8).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10.01.2010, виданого Стебнівською сільською радою, ІНФОРМАЦІЯ_5 у селі Стебні Верховинського району Івано-Франківської області народилась ОСОБА_5 , а її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 9).
Згідно із свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 02.07.2012, виданого Виконкомом Стебнівської сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_6 у селі Стебні Верховинського району Івано-Франківської області народилась ОСОБА_6 , а її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 10).
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади та даних Єдиного державного демографічного реєстру, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 7,28).
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 19.09.2023 (а.с. 14), за місцем проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , будинок належить ОСОБА_2 та в ньому зареєстровані: ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_6 .
При цьому встановлено, що ОСОБА_2 з 03.09.2022 в будинку фактично не проживає, оскільки перебуває за межами України. В той же час, в будинку не зареєстрований але проживає ОСОБА_7 , який перебуває у шлюбі із ОСОБА_1 .
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 20.12.2023 (а.с. 102), за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою АДРЕСА_2 , у будинку разом із ОСОБА_7 проживають: ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_6 .
ОСОБА_7 та ОСОБА_1 фактично займаються вихованням трьох дітей шкільного віку. В більшій мірі утриманням дітей займається ОСОБА_7 , який цікавиться їх навчанням, контролює їх зайнятість.
Згідно заочного рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 13.02.2023, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було розірвано (а.с. 12-13).
Згідно характеристики Стебнівського старостинського округу Білоберізької сільської ради від 01.09.2023 №346, ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем проживання характеризується позитивно. Із колишнім чоловіком ОСОБА_2 , розлучена, перебуває у шлюбі із ОСОБА_7 . Не працює, займається вихованням дітей, утримує підсобне господарство (а.с. 21).
Згідно характеристики Стебнівського старостинського округу Білоберізької сільської ради від 01.09.2023 №350, ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання характеризується добре, скарг від жителів села не надходило, порушень громадського порядку не спостерігалось. Із 03.09.2022 знаходиться за межами України. У зв'язку із несплатою аліментів на дітей виникла заборгованість, з приводу якої 05.09.2023 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 22).
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.09.2023 №12023096130000092, до реєстру було внесено відомості за ч.1 ст. 164 КК України, у зв'язку із тим, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від сплати аліментів на підставі судового наказу Верховинського районного суду від 13.02.2023, в результаті чого за період із 26.11.2022 по 28.08.2023 в нього виникла заборгованість по сплаті аліментів в сумі 71 853,83грн (а.с. 25).
Відповідно до розрахунків заборгованості зі сплати аліментів наданих Верховинським ВДВС у Верховинському районі, в межах виконавчого провадження НОМЕР_5, станом на 28.08.2023 заборгованість ОСОБА_2 по сплаті аліментів становила - 71 854,83грн, а станом на 29.12.2023 - 101 854,83грн (а.с. 11, 101).
Відповідно до довідок Старокосівського ліцею Косівської міської ради від 12.09.2023 №12-10/35, 02-10/36, 02-10/37, та 02-10/38, батько учениці 8-Б класу ОСОБА_5 , учениці 9 класу ОСОБА_4 , та учениці 6 класу ОСОБА_6 , за час їх навчання в ліцеї, дітей у навчальному закладі не провідує, не цікавиться їх навчальним процесом, жодного разу не відвідував батьківські збори. Дітьми повністю опікується мати, яка приймає участь у всіх шкільних та класних заходах (а.с. 15-18).
Згідно виписки-епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №1984/22 від 08.05.2022, ОСОБА_2 було госпіталізовано до медичного закладу із діагнозом токсична енцефалопатія.
Відповідно до довідки Верховинського РВП ГУНП в Івано-Франківській області від 17.08.2022 №3758108/54/01/2022, ОСОБА_2 було притягнено до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2КУпАП, а саме за вчинення домашнього насильства в сім'ї відносно своєї дружини ОСОБА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Білоберізької сільської ради від 20.10.2023 №178/2023, затверджено висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно його неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.44).
Згідно вказаного Висновку, органом опіки та піклування встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 з 2006року. У шлюбі в них народилося троє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_10 . Відповідно до інформації фахівця соціальної роботи Білоберізької сільської ради, сім'я ОСОБА_2 під соціальним супроводом, як сім'я яка потрапила в складні життєві обставини, ніколи не перебувала. Рішенням Верховинського районного суду від 13.02.2023року шлюб між подружжям розірвано.
Станом на 10.10.2023року, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_7 , та разом з дітьми проживають в будинку який належить колишньому чоловіку ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Умови проживання задовільні, для виховання, навчання, проживання дітей є все необхідне. Діти доглянуті, доброзичливі, що свідчить про відповідальне ставлення матері до своїх батьківських обов'язків. Фактично ОСОБА_7 та ОСОБА_8 займаються вихованням та утриманням дітей, рідний батько ОСОБА_9 участі у вихованні та утриманні дітей не приймає взагалі.
Згідно характеристики Старокосівського ліцею №02-10/35, №02-10/36, 02-10/37 від 12.09.2023року, за час навчання дітей батько не провідував дітей в ліцеї, не цікавиться навчальним процесом, не з'являвся на батьківських зборах та у ліцеї. Мати дітей приймає активну участь у всіх шкільних та класних заходах. Зі слів матері на період навчального процесу діти проживають у старшої дочки позивачки ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_3 . На канікули та вихідні діти приїжджають додому.
Відповідно до характеристики виданої Стебнівським старостинським округом від 06.10.2023р. №371 ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 03.09.2022р. по даний час знаходиться за межами держави. Скарг від жителів села та сусідів на ОСОБА_2 не поступало. Порушень громадського порядку не спостерігалось.
До кримінальної чи адміністративної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків по відношенню до дітей, ОСОБА_2 не притягався, однак 11.08.2022року ОСОБА_9 був притягнений до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП, а саме за вчинення домашнього насильства щодо дружини.
Станом на 28.08.2023 у ОСОБА_2 наявна заборгованість по аліментах на трьох дітей в розмірі 71 854,83 грн. Окрім того, 05.09.2023року внесено в єдиний реєстр досудових розслідувань заяву ОСОБА_1 про не сплату аліментів ОСОБА_2 на користь свої дітей.
На засіданні Комісії з питань захисту прав дитини, було заслухано матір та дітей. Батько на засідання Комісії не з'явився, встановити із ним зв'язок не вдалося. Мати - ОСОБА_1 повідомила, що має намір позбавити ОСОБА_2 батьківських прав. Свою позицію мотивувала тим, що батько її неповнолітніх дітей, не допомагає фінансово, не цікавиться дітьми, їхнім станом здоров'я, успіхами у навчанні. Вважає, що такий батько дітям не потрібен, на даний час вона має чоловіка з яким проживають однією сім'єю. Також зазначила, що в майбутньому хоче щоб дочок виховував та усиновив її теперішній чоловік ОСОБА_7 .
Дочка ОСОБА_11 повідомила членам Комісії, що ображена на батька, оскільки він вживав спиртні напої та ображав матір, не виходить на зв'язок, не спілкується з нею. Однак зауважила, що на Різдвяні свята 2023року батько вислав сумку де були 3 мобільні телефони, кружки, та інше. Не заперечує проти позбавлення батьківських прав по відношенні до неї. Дочки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 висловили свої думки про те, що не хочуть проживати з батьком, та не заперечують проти позбавлення батька ОСОБА_14 батьківських прав стосовно них.
Комісією встановлено факт неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків щодо виховання дітей, однак констатованоно неможливість встановити, що нехтування батьківськими обов'язками, є свідомим. Орган опіки та піклування вважає, що на даний час позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є передчасним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, про невиконання батьківських обов'язків які б носили систематичний характер, а також, що поведінка батька становить реальну загрозу для життя та здоров'я Дітей.
Орган опіки та піклування виснував, що в даному випадку, з метою забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів дітей, та з метою забезпечення найкращих інтересів дітей, позбавлення ОСОБА_2 відносно своїх дітей, є недоцільним.
Оцінка суду.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У відповідності до ч.2,3 ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до положень п.2 ч.1, ч.ч.2-4 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі, ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Відповідно до ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
За змістом, характером та значенням, як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Згідно ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У Преамбулі Конвенції проголошено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Діти мають право на особливе піклування і допомогу, а також що дитині мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства, визнано, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.
Статтею 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
Дитині, здатній сформулювати власні погляди, згідно ст.12 Конвенції, забезпечується право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Рекомендацією Rec (2006) 19 Комітету Ради Європи «Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками», прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов'язків. Особливу увагу слід приділяти сім'ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.
Крім цього, статтею 18 Конвенції про права дитини визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Статтею 59 Закону України «Про освіту», статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачені обов'язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини, відповідно до яких батьки зобов'язані виховувати дітей в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя, забезпечити здобуття повної загальної середньої освіти та ін.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз'яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.
За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.
При вирішенні справи суд також приймає до уваги положення принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй від 20.11.1959, відповідно до якого малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своїми батьками.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні №39948/06 від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України» зазначив, що «… розірвання сімейних зв'язків між батьками та дитиною означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин, у зв'язку з чим рішення національних органів має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини. Вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання…».
Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" від 24 лютого 1995 року). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції"). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа "Скоццарі та Дж'юнта проти Італії"). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (справа "Хазе проти Німеччини", ЄСПЛ 2004-III (витяги)). Сам факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа "К.А. проти Фінляндії"). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа "Мозер проти Австрії" від 21 вересня 2006 року).
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Одночасно, у відповідності до положень ст.76 ЦПК України доказування у цивільних справах здійснюється за допомогою визначених засобів доказування, зокрема письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
За змістом положень ЦПК України:
- кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.3 і 4 ст.12 ЦПК України);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин,які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як встановлено судом, позивач та відповідач тривалий час перебували у шлюбних відносинах, та вони є батьками трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Сім'я позивачки та відповідача зареєстровані та спільно проживали за адресою АДРЕСА_1 , в будинку, який належить відповідачу, до моменту виїзду відповідача за межі України у вересні 2022 року.
У лютому 2023 року, шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано, а у липні 2023 року, позивачка уклала шлюб із ОСОБА_7 .
Згідно долучених до справи актів обстеження матеріально-побутових умов, станом на 19.09.2023, ОСОБА_1 та її діти, а також ОСОБА_7 проживали у будинку відповідача, а із 20.12.2023 почали проживати в будинку ОСОБА_7 .
Згідно пояснень позивачки наданих органу опіки та піклування, а також пояснень опитаних в судовому засіданні дітей, на період навчального процесу діти проживають у старшої дочки позивачки ОСОБА_10 , за адресою:в АДРЕСА_3 . На канікули та вихідні діти приїжджають додому, раніше в село Стебні, а на даний час в село Красноїлля.
Як зазначили в судовому засіданні позивачка, за час спільного проживання із відповідачем однією сім'єю, відповідач приймав участь у вихованні дітей, та їх утриманні, хоча часто їздив на роботу за межі України. Однак, з моменту останнього виїзду за межі України, відповідач взагалі не цікавиться дітьми, не телефонує до них. Тільки один раз, на початку 2023 року відповідач передав дітям подарунки, а саме мобільні телефони, кружки та солодощі. За її проханням діти телефонували до нього, однак пізніше він їх заблокував. Зокрема, діти телефонували до відповідача, коли найстарша дочка перебувала у лікарні та потрібні були кошти на лікування, однак відповідач повідомив, що немає грошей щоб передати на лікування.
Згідно характеристик Старокосівського ліцею, де навчаються діти відповідача, за час їх навчання в ліцеї, відповідач не провідував дітей у навчальному закладі, не цікавився їх навчальним процесом, жодного разу не відвідував батьківські збори. Дітьми повністю опікується мати.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.09.2023 №12023096130000092, за фактом злісного ухилення відповідача від сплати аліментів на дітей, було розпочато досудове розслідування. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів наданих Верховинським ВДВС у Верховинському районі, в межах виконавчого провадження НОМЕР_5, станом на 29.12.2023 заборгованість по сплаті аліментів становить 101854,83грн.
Опитані в судовому засіданні діти відповідача, а саме ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 ствердили, що батько неналежно ставився до них, часто зловживав алкогольними напоями, застосовував насильство до мами. Зокрема, ОСОБА_4 вказала на те, що ніколи не мала із батьком хороших стосунків. За час її навчання у школі в селі Стебні, батько тільки один раз був у школі на 1 вересня, коли вона була у першому класі. За час її навчання у Старокосівському районі, батько не був у ліцеї жодного разу. Також зазначила, що батько не допомагав мамі утримувати дітей, всі кошти які заробляв, переважно витрачав на випивку. Вона з дитинства часто хворіє, однак батько, не надає кошти на її лікування. Після виїзду за межі України в 2022 році, батько до неї не телефонував, не цікавився її станом справ, її здоров'ям. Також вказала, що не заперечує проти позбавлення її батька батьківських прав, зауваживши, що на даний час вона проживає з вітчимом, який її утримує.
ОСОБА_5 звернула увагу на те, що її вихованням також переважно займалась мама, батько не цікавився нею, її навчанням, захопленнями. Бувало що готував для неї їжу, коли мама перебувала на роботі, однак це було рідко. Зазначила, що після виїзду за межі України, батько до неї не телефонує, та востаннє вона спілкувалась із батьком у грудні 2023 року, коли до нього телефонувала її молодша сестра ОСОБА_12 .
ОСОБА_6 також вказала, що відносини із батьком завжди були поганими, їй важко пригадати моменти, коли батько дійсно цікавився нею, допомагав їй у чомусь, підтримував її.
Даючи оцінку наведеним обставинам, ставленню відповідача до дітей, суд вважає, що таке не в повній мірі є зразковим та належним, оскільки він неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо виховання та розвитку дітей, не приймає участі у їх вихованні, навчанні. Не приймає участі в їх утриманні. Такі факти можуть свідчити про певну негативну поведінку відповідача стосовно його дітей, неналежне його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, однак зазначені випадки не слід вважати такими, що свідчать про системне, свідоме ухилення відповідача від виконання своїх материнських обов'язків щодо дітей.
Зокрема як вбачається із матеріалів справи, відповідач добре характеризується за зареєстрованим місцем проживання у с.Устеріки, де він проживав разом із позивачкою та їх спільними дітьми більше десяти років. У будинку задовільні умови проживання, для виховання, навчання, проживання дітей є все необхідне. Сім'я ОСОБА_2 під соціальним супроводом, як сім'я яка потрапила в складні життєві обставини, ніколи не перебувала. До адміністративної чи кримінальної відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків, відповідач не притягався.
В той же час, стороною позивача не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо дітей, після його виїзду за межі України.
Зокрема, як встановлено судом, після виїзду за межі України у 2022 році, відповідач спілкувався із дітьми, хоча і рідко, передавав їм подарунки.
Суд також враховує і висновок органу опіки та піклування, який у даній категорії справ уповноважений давати свої висновки щодо розв'язання спору
Так, відповідно до висновку органу опіки та піклування, який затверджено Рішенням виконавчого комітету Білоберізької сільської ради від 20.10.2023 №178/2023, орган опіки та піклування встановив, що ОСОБА_2 неналежно виконує свої батьківські обов'язки щодо своїх дітей, однак констатував відсутність доказів підтвердження того, що така поведінка батька є винною та умисною, та керуючись якнайкращими інтересами дітей, вважає за недоцільне позбавляти відповідача батьківських прав.
Суд, не враховує думку дітей, щодо можливості позбавлення їх батька батьківських прав, оскільки в даному випадку позбавлення батьківських прав батька, суперечитиме інтересам дітей.
З огляду на викладене, представлені позивачем докази дійсно свідчать про не виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дітей, однак такі не дають змогу в повній мірі дійти категоричного висновку про наявність обставин для застосування в даному випадку крайньої міри відповідальності, а саме позбавлення батьківських прав.
Відповідно до висновків викладених в постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19, від 06.05.2020 у справі № 641/2867/17-ц, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом,та суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Зважаючи на вказане, суд вважає, що позбавлення батьківських прав, як крайній захід впливу на відповідача, як на особу, що не у повній мірі здійснювала виконання батьківських обов'язків не слід вважати таким, що відповідатиме інтересам дітей, що має найістотніше значення при розгляді даної категорії справ та не стимулюватиме батька до належного виконання своїх батьківських обов'язків.
Враховуючи вищенаведене, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог, а також доказів на підтвердження винної поведінки батька та свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов'язками щодо своїх дочок, та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, з урахуванням висновку органу опіки та піклування про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, задля якнайкращих інтересів дітей, позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав задоволенню не підлягають.
Враховуючи наведені норми права, суд попереджає відповідача ОСОБА_2 про необхідність вжити активних заходів щодо зміни свого ставлення до виховання дітей і покладає на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Також суд попереджає відповідача, що у разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як батька щодо своїх дочок протягом розумного строку після ухвалення вказаного рішення суду, може стати підставою для ініціювання нового судового провадження про позбавлення її батьківських прав у майбутньому.
Судові витрати.
Згідно положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати у справі у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України суд покладає на позивача.
Керуючись ст.ст. 10-13, 49, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , за участю третьої особи- Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Білоберізької сільської ради про позбавлення відповідача батьківських прав - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , зареєстроване місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , персональний ідентифікаційний номер- НОМЕР_4 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , зареєстроване місце проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , персональний ідентифікаційний номер- НОМЕР_4 ;
третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Білоберізької сільської ради, код ЄДРПОУ 40468386, адреса місцезнаходження: с.Устеріки, вул. Центральна, Верховинського району, Івано-Франківської області
Повне рішення складено 25.03.2024.
Суддя Роман ДЖУС