Справа № 204/5545/23
Провадження № 2/204/176/24
іменем України
14 березня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:
головуючий - суддя Книш А.В.,
секретар судового засідання Малкамова О.С.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму заборгованості в загальному розмірі 212827,81 доларів США та 335814,38 грн, що складається з суми основної заборгованості у розмірі 90000 доларів США та 154000 грн, суми процентів за користування позикою у розмірі 7600 доларів США, 3% річних у розмірі 8746,21 доларів США та 13800,38 грн, суми пені у розмірі 106481,60 доларів США та 168014 грн. В підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що 23 грудня 2019 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передав, а позичальник отримав у власність грошові кошти, частину з яких у доларах США на суму 90000 доларів США, та грошові кошти в гривні в сумі 154000 грн, а позичальник прийняв вказані грошові кошти та зобов'язався повернути їх не пізніше 15 квітня 2020 року. При укладанні вказаного договору позичальник наголошував, що грошові кошти йому потрібні на придбання житлового будинку для його родини (дружини ОСОБА_2 та їх дітей). 23 грудня 2019 року на виконання умов договору відповідачем була підписана розписка про отримання позики, якою він підтвердив отримання від позивача грошових коштів. Відповідач ОСОБА_4 свої зобов'язання по поверненню суми позики не виконав, грошові кошти позивачу не повернув, а також не сплатив передбачену суму процентів в розмірі 7600 доларів США, у зв'язку з чим, починаючи з 16 квітня 2020 року у відповідача ОСОБА_4 виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 97600 доларів США та 154000 грн. Неправомірними діями відповідача ОСОБА_4 , пов'язаними з використанням коштів позивача було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які підлягають відшкодуванню позивачу. У зв'язку з цим, позивачем був розрахований розмір 3% річних за період з 16 квітня 2020 року по 11 квітня 2023 року включно на суму боргу 97600 доларів США у розмірі 8746,21 доларів США, 3% річних за період з 16 квітня 2020 року по 11 квітня 2023 року включно на суму боргу 154000 грн у розмірі 13800,38 грн. Також позивачем була розрахована сума пені за період з 16 квітня 2020 року по 11 квітня 2023 року включно на суму боргу 97600 доларів США в розмірі 106481,60 доларів США, а також сума пені за період з 16 квітня 2020 року по 11 квітня 2023 року включно на суму боргу 154000 грн в розмірі 168014 грн. Оскільки відповідач ОСОБА_4 стверджував, що грошові кошти за договором позики були отримані ним для придбання житлового будинку для проживання його сім'ї, то відповідно даний договір укладався одним із подружжя саме в інтересах сім'ї, і тому обов'язок повернення грошових коштів поширюється і на дружину ОСОБА_4 . - відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, зазначила, що на договорі позики та на розписці про отримання позики відсутній її підпис. Вказує, що не має жодного відношення до суми коштів, які зазначені у договорі позики, а також до мети та цілей розвитку бізнесу, на що ці кошти можливо були видані.
Відповідач ОСОБА_4 , про слухання справі повідомлений належним чином, до судового засідання не з'явився, відзив на позов чи будь-яких інших заяв чи клопотань не подавав.
Вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та якості.
23 грудня 2019 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до п.1. якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти, частину з яких у доларах США у сумі 90000 доларів США, що є еквівалентом 2097000 грн в перерахунку по офіційному курсу НБУ на дату підписання цього договору, який складає 23,34 грн за 1 долар США, та грошові кошти в Українській гривні у сумі 154000 грн, а позичальник приймає вказані грошові кошти та зобов'язується повернути їх не пізніше ніж 15 квітня 2020 року (а.с.11-13).
Відповідно до п.2.1. договору позики від 23 грудня 2019 року позика передається позикодавцем позичальнику в доларах США та Українських гривнях безпосередньо при підписанні сторонами цього договору. Факт одержання позики підтверджується розпискою, власноручно підписаною позичальником.
За користування грошовими коштами позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю проценти, які виражені у твердій сумі 7600 доларів США. За домовленістю сторін виплата процентів за користування грошовими коштами здійснюється позичальником одноразово - в момент повернення суми позики (п.2.2. договору позики від 23 грудня 2019 року).
Факт одержання повернутої позики підтверджується власноручно написаною розпискою позикодавця (або особи, яка уповноважена на це позикодавцем), складеною у письмовій формі. Без цієї розписки борг вважається таким, що не повернутий (п.2.5. договору позики від 23 грудня 2019 року).
Пунктом 6 договору позики від 23 грудня 2019 року передбачено, що за прострочення повернення позики позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми, яка прострочена, за кожний день прострочення платежу.
За ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
З наданої суду розписки про отримання позики від 23 грудня 2019 року встановлено, що відповідачем ОСОБА_4 було отримано від позивача грошові кошти в доларах США у сумі 90000 доларів США, що є еквівалентом 2097000 грн в перерахунку по офіційному курсу НБУ на дату складання цієї розписки, який складає 23,34 грн за 1 долар США, та кошти у сумі 154000 грн в день складання цієї розписки, відповідно до договору позики від 23 грудня 2019 року. Гроші отримані з метою та для цілей розвитку бізнесу. Відповідач ОСОБА_4 зобов'язався повернути грошові кошти із встановленими процентними нарахуваннями за використання наданих коштів в строк, встановлений у вищезазначеному договорі позики (а.с.14).
Фактичне отримання грошових коштів позичальником від позикодавця підтверджене допустимим доказом, визначеним ч. 2 ст. 1047 ЦК України - розпискою боржника (а.с.14).
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 01 серпня 2023 року №00040769005, відповідачі з 07 березня 2008 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.44-45).
Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і одержане за договором використано на її потреби.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк виконання грошового зобов'язання за договором позики на час звернення позивача до суду минув.
За вимогами ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
На час розгляду справи в суді борговий документ (відповідна розписка, договір позики), знаходиться у позивача.
Наведені обставини, в сукупності з відсутністю відповідних заперечень з боку відповідача ОСОБА_4 , поза всяким розумним сумнівом доводять той факт, що відповідач ОСОБА_4 суму позики до цього часу не повернув.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідач ОСОБА_4 , як позичальник за договором позики, в порушення вимог ч. 1 ст.1049 ЦК України прострочив виконання грошового зобов'язання в частині повернення позикодавцеві позики у строк та в порядку, що встановлені договором.
Останній, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, та у відповідності до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Щодо доводів позивача у частині стягнення боргу за договором позики із ОСОБА_4 та ОСОБА_2 солідарно, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї (пункт 61).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 вказаної постанови погодилася з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2023 року у справі № 751/1030/22.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_4 стверджував, що грошові кошти за договором позики були отримані ним для придбання житлового будинку для проживання його сім'ї, а тому договір укладався одним із подружжя в інтересах сім'ї.
Однак такі твердження позивача суд відхиляє як безпідставні, оскільки доказів, які б підтверджували, що отримані відповідачем ОСОБА_4 у позику кошти були спрямовані саме на купівлю будинку для проживання його сім'ї суду не надано.
У свою чергу, належне виконання ОСОБА_4 зобов'язання за договором позики від 23 грудня 2019 року іпотекою будинку або будь-яким іншим чином забезпечено не було.
Крім того, з копії розписки про отримання позики від 23 грудня 2019 року, яка підписана відповідачем ОСОБА_4 , вбачається, що гроші отримані останнім з метою та для цілей розвитку бізнесу, а не для придбання житлового будинку для проживання його сім'ї, як зазначає позивач (а.с.14).
Отже, суду не надано доказів використання грошових коштів, отриманих відповідачем ОСОБА_4 за договором позики від 23 грудня 2019 року, в інтересах сім'ї та за згодою відповідача ОСОБА_2 , а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині стягнення боргу з відповідача ОСОБА_4 , відмовивши у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , оскільки відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 має солідарно відповідати разом із ОСОБА_4 за вказаним договором позики.
Таким чином, обґрунтованими є лише пред'явлені позовні вимоги до відповідача ОСОБА_4 .
Проте, щодо сум, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_4 , суд зазначає наступне.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 до тепер не повернув позивачу позичені в нього грошові кошти, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача заборгованості за позикою у розмірі 90000 доларів США та 154000 грн, а також процентів за користування позикою у розмірі 7600 доларів США підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача ОСОБА_4 пені у розмірі 106481,60 доларів США і 168014 грн та 3% річних у сумі 8746,21 доларів США і 13800,38 грн, які розраховані позивачем за період 16 квітня 2020 року по 11 квітня 2023 року судом враховується наступне.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Схожий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі N 373/2054/16-ц, N 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі N 723/304/16-ц.
Однак відповідно до пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Таким чином, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача ОСОБА_4 пені у розмірі 106481,60 доларів США і 168014 грн, яка нарахована за період 16 квітня 2020 року по 11 квітня 2023 року, слід відмовити, оскільки наявні підстави звільнення позичальника від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) пені.
Разом з цим, судом враховується, що підстави звільнення позичальника від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення, у разі прострочення у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, не стосуються сум, які підлягають нарахуванню на підставі статті 625 ЦК України.
Звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, передбачене положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та стосується лише періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення.
Отже, з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 5441,18 доларів США (з 16.04.2020 до 31.12.2020 (97 600,00 x 3 % x 260 : 366 : 100) + з 01.01.2021 до 23.02.2022 (97 600,00 x 3 % x 419 : 365 : 100) та 8585,48 грн (з 16/04/2020 до 31/12/2020 (154 000,00 x 3 % x 260 : 366 : 100) + з 01.01.2021 до 23.02.2022 (154 000,00 x 3 % x 419 : 365 : 100) лише за період 16 квітня 2020 року по 23 лютого 2023 року.
З огляду на викладене, пред'явлені позовні вимоги підлягать частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 6497,33 грн (13420*3930657,17/8118629,43) (а.с.6).
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 23 грудня 2019 року, що складається із суми основного боргу у розмірі 90000 доларів США, процентів за користування позикою у розмірі 7600 доларів США, 3% річних у розмірі 5441,18 доларів США, а всього 103041 (сто три тисячі сорок один) доларів США 18 (вісімнадцять) центів.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 23 грудня 2019 року, що складається із суми основного боргу у розмірі 154000 грн та 3% річних у розмірі 8585,48 грн, а всього 162585 (сто шістдесят дві тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 48 (сорок вісім) копійок.
У задоволенні решті позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 6497 (шість тисяч чотириста дев'яносто сім) гривень 33 (тридцять три) копійки.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Повне рішення складено 15 березня 2024 року.
Головуючий: