нп 2/490/421/2024 Справа № 490/6166/23
Центральний районний суд м. Миколаєва
20 березня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючогосудді - Черенкової Н.П.,
при секретарі - Романовій К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів, в якому просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №2929 вчинений 17.07.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованості у розмірі 27386,95 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевірив подані документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172. Окрім того, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не пересвідчився у безспірності заборгованості перед кредитором, оскільки заборгованість за сумою кредиту, яка запропонована виконавчим написом до стягнення, не відповідає дійсності, що свідчить про недостовірність наданого відповідачем нотаріусу розрахунку кредитної заборгованості.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2023 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 10.08.2023 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 10.07.2023 року заяву про забезпечення позову задоволено, зупинено стягнення коштів на підставі виконавчого напису №2929, виданого 17.07.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичемна підставі якого, 18.11.2021 року старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Мурзою Ю.В., відкрито виконавче провадження №67556283 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет»заборгованості у розмірі 27386,95 грн - до набрання рішенням законної сили.
Ухвалою суду від 13.12.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Сторони до судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від представника відповідача, до початку розгляду справи по суті, надійшла заява про визнання позовних вимог в порядку ст. 206 ЦПК України.
Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи доходить до наступних висновків.
Встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи у продовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст. ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Судом встановлено, що 17.07.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. вчинено виконавчий напис № 2929, відповідно до якого запропоновано стягнути з ОСОБА_1 , невиплачені в строк грошові кошти на користь ТОВ «Фінпром Маркет», якому ТОВ «Фінансова компанія управління активами» відступлено право вимоги на підставі Договору факторингу №20/ФК від 09.07.2020 року, якому в свою чергу ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» відступлено право вимоги на підставі Договору про відступлення прав вимоги № 20/01/20-1/1 від 20.01.2020 року, якому в свою чергу ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» на підставі Договору відступлення прав вимоги №20170714 від 14.07.2017 року відступлено право вимоги за Кредитним договором № 848512247 від 31.03.2014 року, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 , а саме за період з 13.07.2017 по 17.07.2020 включно, суму у розмірі: 4754,08 грн - заборгованість за тілом кредиту; 14253,13 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами та комісією; 8329,74 грн - заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею; 50,00 грн - плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 27 386,95 грн.
На підставі вищевказаного виконавчого напису, 18.11.2021 року, старшим державним виконавцем Центрального відділу ДВС у місті Миколаєві ПМУ МЮ (м.Одеса) Мурзою Ю.В., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №67556283.
18.11.2021 року старшим державним виконавцем Мурзою Ю.В.в рамках вишевказаного виконавчого провадження винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» (далі - Закон) та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до положень цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають стосунок до вчинення виконавчого напису, нотаріус управі витребувати їх у стягувача (пп.2.2 п.2 гл.16 розд.ІІ Порядку №296/5).
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Відповідна правова позиція узгоджується із постановою Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.08.2019 у справі №569/8884/17.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87,88 Закону у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16 та постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц.
Окрім того, документами, які підтверджують безспірність заборгованості, не можуть бути розрахунок заборгованості чи довідка про існування заборгованості, складені банком. Останні є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків банку і не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог відповідача до позивача.
Відповідно до ст. 88 Закону та ст. 1,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на підтвердження факту безспірності заборгованості ТОВ «Фінпром Маркет» мало б надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати.
Належними доказами є первинні облікові документи, оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Постанови правління НБУ № 566, Постанови правління НБУ № 174 - виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери та ін.
Разом з тим, однією з ознак безспірності вимоги, є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен впевнитися в розумінні боржником пред'явлених до нього вимог і визнання їх.
Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість не вважається безспірною.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 357/12818/17, від 27.08.2020 у справі № 554/6777/17, Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 357/12818/17, від 15.01.2020 у справі №305/2082/14-ц.
З наданих до суду сторонами документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису, боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення-вимоги про наявність такої заборгованості, та чи саме така вимога була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Окрім того, відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів щодо порушення позивачем не грошових зобов'язань за кредитним договором, за які відповідно до виконавчого напису, нараховано відсотки та штрафні санкції.
Відповідачем не наведено доказів належного надіслання позивачу повідомлення про порушення кредитних зобов'язань та про необхідність ліквідувати допущенні порушення. Про наявність невиплаченого кредиту позивач дізнався лише після відкриття виконавчого провадження, що дає підстави вважати, що безспірність вимоги як одна із найважливіших підстав для здійснення виконавчого напису порушена.
В матеріалах справи відсутні докази належного направлення та отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про погашення заборгованості, а також факту перевірки нотаріусом направлення такої вимоги, що призвело до порушення процедури вчинення напису, передбаченої пунктом 2.3 глави 16 Порядку.
Відтак, враховуючи вищевикладене, дана заборгованість не може вважатися безспірною.
Отже, нотаріус при вчиненні напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а як встановлено судом заборгованість неможливо вважати безспірною.
За таких обставин оспорюваний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Окрім того, згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У виконавчому написі зазначено, що його вчинено, в тому числі, на підставі пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 (надалі - перелік).
Перелік було доповнено пунктом 2 на підставі постанови КМУ від 26 листопада 2014 р. № 662. Додатком до вказаної постанови є зміни, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. В пункті 2 вказаних змін зазначено таке:
«2. Доповнити перелік після розділу “Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами ” новим розділом такого змісту:
«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
2.Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Однак, на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: ... п. 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Вказана постанова суду апеляційної інстанції залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року № К/800/6492/17; № К/800/7651/17.
Таким чином, пункт 2 переліку є незаконним та нечинним, а фактично - вилученим із переліку.
Отже, оскільки у судовому порядку постанову N 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Така позиція суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановівід 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17, провадження № 12-5гс21.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що укладений між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 . Кредитний договір №848512247 від 31.03.2014 року, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально.
Зазначене вище дає підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87,88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що сума боргу, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, яка розрахована відповідачем на дату звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, не може бути визнана безспірною, виконавчий напис вчинено за відсутності нотаріально посвідченого кредитного договору, а також за відсутності доказів направлення боржнику письмової вимоги про усунення порушення (письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).
Згідно ч.4 ст. 263 ЦПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи або витребуваних судом доказів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності підстав для вчинення виконавчого напису.
Таким чином, наявні правові підстави для визнання вказаного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Задовольняючи позов суд враховує положення вказаних вище норм законодавства, а також визнання відповідачем позову в повному обсязі.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За умовами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
При подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та 536,80 грн. за подання заяви про забезпечення позову, що квитанціями, доданими до матеріалів позову.
Оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України позивачу необхідно повернути з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 263-265, 137, 268, 280 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Виконавчий напис, вчинений 17 липня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем та зареєстрований в реєстрі за №2929 про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 )на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346)заборгованості у розмірі 27386,95 грн - визнати таким, що не підлягає виконанню.
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України 536,80 грн судового збору, сплаченого при подачі позову за платіжною інструкцією №0.0.3073814626.1 від 30.06.2023 року, квитанціями №1-610К від 01.12.2021 року та №9309-2397-2606-7832 від 20.06.2023 року та 268,40 грн при поданні заяви про забезпечення позову за платіжною інструкцією №0.0.3073821959.1 від 30.06.2023 року, квитанціями №1-775К від 01.12.2021 року та №9309-2398-0596-4486 від 20.06.2023 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (код ЄДРПОУ 43311346) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )536,80 грн судового збору, сплаченого при поданні позову за платіжною інструкцією №0.0.3073814626.1 від 30.06.2023 року, квитанціями №1-610К від 01.12.2021 року та №9309-2397-2606-7832 від 20.06.2023 року та 268,40 грн при поданні заяви про забезпечення позову за платіжною інструкцією №0.0.3073821959.1 від 30.06.2023 року, квитанціями №1-775К від 01.12.2021 року та №9309-2398-0596-4486 від 20.06.2023 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення складено 20 березня 2024 року
Суддя Н.П.Черенкова