Справа № 141/949/23
Провадження №2/141/52/24
19 березня 2024 року с-ще Оратів
Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В.,
при секретарі судового засідання Поліщук В.О.,
сторони в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 141/949/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
29.12.2023 до суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.08.2021 за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності на сайті ТОВ «Мілоан» https://miloan.ua/ в особистому кабінеті ОСОБА_1 було подано заявку №4095645 на отримання кредиту. ТОВ «Мілоан» було направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на сайті https://miloan.ua/.
В результаті зазначених дій, між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №4095645 від 05.08.2021 строком на 30 днів та на підставі платіжного доручення йому були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок у розмірі 5000,00 грн.
11.11.2021 згідно умов договору відступлення прав вимоги № 12Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за кредитним договором №4095645 від 05.08.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором №4095645 від 05.08.2021 в розмірі 22425,00 грн, з яких 5000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 16875,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 550,00 грн - сума заборгованості за комісійними винагородами, яку позивач просить суд стягнути на свою користь, а також витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2147,20 грн.
Ухвалою суду від 25.01.2024 провадження у справі № 141/949/23 відкрито та з врахуванням вимог ст. 274 ЦПК України розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін 29.02.2024, зобов'язано позивача в порядку ст. 83 ЦПК України надати суду у строк до 26.02.2024 оригінали або належним чином засвідчені копії документів, доданих до позовної заяви, докази сплати відповідачем заборгованості за укладеним кредитним договором, а також зобов'язано відповідача в порядку ст. 83 ЦПК України надати суду у строк до 26.02.2024 докази погашення боргу за укладеним кредитним договором.
16.02.2024 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Карпенко Ю.Г. надійшло клопотання від 16.02.2024 про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду від 25.01.2024.
27.02.2024 до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_1 від 27.02.2024 про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву у зв'язку із хворобою та відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування відзиву зазначено, що вимога про стягнення заборгованості процентів за прострочку по кредитному договорі, які нараховані поза строком кредитування не підлягає задоволенню, оскільки позивачем до позовної заяви надано розрахунок заборгованості за договором кредитної лінії, в якому вказані лише суми основного боргу, однак яким саме чином відбувалося нарахування відсотків не зазначено. Оскільки кредитний договір був наданий на суму 5000,00 грн строком на 30 днів, а розмір відсотків за користування кредитом становить 1,25% за один день користування, то загальна сума відсотків за користування кредитом має становити 1875,00 грн.
Також відповідач зазначає, що жодного повідомлення про укладення договору відступлення права вимоги йому надано не було. Окрім того, позивачем було подано до суду належним тільки витяг з додатку № 1 до договору кредитної лінії, який не містить підписи та печатки сторін договору. Таким чином, позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження вказаних позовних вимог.
Судове засідання, призначене на 29.02.2024, не відбулось та було відкладено на 19.03.2024, у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача ОСОБА_1 від 27.02.2024 про відкладення розгляду справи.
06.03.2024 до суду через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, у яких представник позивача ОСОБА_2 просить суд повернути відповідачеві відзив на позовну заяву, у зв'язку із пропуском строку на його подання без поважних причин, а також позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі. Зокрема, представник позивача зазначає, що відповідачем не було надано суду належних доказів щодо отримання ухвали суду пізніше дати оприлюднення та не зазначено поважності причин пропуску. Окрім того, відповідач свідомо відмовився від отримання позовної заяви, що говорить про зловживання його процесуальними правами. Також позивач вказує, що якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу, таким чином нараховані відсотки за кредитним договором є правомірними.
Щодо повідомлення про зміну кредитора позивач зазначає, що ним було направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Діджи Фінанс», що підтверджується трекінгом відправлення, тому твердження відповідача є не обґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», будучи належним чином повідомленим про час, день та місце судового засідання, в судове засідання 19.03.2024 не з'явився, повноважного представника до суду не направив.
Натомість, 22.02.2024 до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява від 21.02.2024 про розгляд справи без участі позивача та його представника, у якій також останній просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час, день та місце судового засідання, в судове засідання 19.03.2024 повторно, не з'явився, інших заяв чи клопотань, окрім відзиву на позов, суду не направив.
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Окрім того, відповідно до вимог ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При вирішенні питання щодо можливості проведення судового розгляду за відсутності відповідача суд враховує, що провадження по даній справі відкрито 25.01.2024, строки для подання заяв по суті справи, визначених статтями 191, 193, 199 ЦПК України сплинули, при цьому, відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву на позов.
Поряд з цим, частина 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, подальше відкладення розгляду даної справи буде порушувати права позивача на своєчасний судовий розгляд справи.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та матеріали справи №141/949/23, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
05.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4095645.
Сума (загальний розмір) кредиту становить 5000,00 грн у валюті: українські гривні, кредит надається строком на 30 днів з 05.08.2021, терміном (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) є 04.09.2021 (пункти 1.2 - 1.4 договору).
Відповідно до п. 1.5.1-1.7 договору комісія за надання кредиту становить 550,00 грн, яка нараховується за ставкою 11,00 відсотків від суми кредиту одноразово, проценти за користування кредитом становлять 1875,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, тип процентної ставки - фіксована.
Згідно додатку №1 до договору про споживчий кредит № 4095645 від 05.08.2021, сторони погодили графік платежів за договором про споживчий кредит № 4095645 від 05.08.2021, а саме дату видачі кредиту - 05.08.2024, чисту суму кредиту - 5000,00 грн, проценти за користування кредитом - 1875,00 грн, кількість днів у розрахунковому періоді - 30, комісію за надання кредиту - 550,00 грн, загальну вартість кредиту - 7425,00 грн.
Як вбачається із платіжного доручення № 52981502 від 05.08.2021, ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн, платник - ТОВ «Мілоан», призначення платежу - кошти згідно договору № 4095645.
В анкеті - заяві на кредит № 4095645 від 05.08.2021 також зазначено суму кредиту у розмірі 5000,00 грн, строк кредиту - 30 днів (з 05.08.2021), дата повернення кредиту - 04.09.2021, сума до повернення - 7425,00 грн. Також в анкеті - заяві зазначено персональні дані відповідача, соціальний стан, місце роботи, адресу місця проживання та реєстрації.
При цьому, паспортом споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, передбачено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, порядок повернення кредиту, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, додаткову інформацію та інші важливі правові аспекти користування кредитом.
11.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги № 12Т, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, які зазначені у реєстрі боржників.
Відповідно до п. 3 договору відступлення прав вимоги новий кредитор має право здійснювати наступне відступлення третім особам прав вимоги до боржників, придбаних від кредитора за цим договором, але не раніше оплати прав вимоги, які підлягають відступленню згідно цього договору до кожного окремого боржника.
Відповідно до витягу з реєстру боржників № 1 від 13.02.2024 до договору 12Т від 11.11.2021, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 4095645 від 05.08.2021 становить 5000,00 грн, заборгованість за процентами - 16875,00 грн, комісія - 550,00 грн, оплата права грошової вимоги - 800,00 грн, загальна сума заборгованості - 22425,00 грн.
Зобов'язання за кредитним договором № 4095645 від 05.08.2021 було повністю виконано первісним кредитором ТОВ «Мілоан», зокрема, відповідачу було надано кредитні кошти на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
У свою чергу, відповідач не виконав умови взятих на себе зобов'язань, не погасив кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, у зв'язку із чим заборгованість відповідача не погашена та становить 22425,00 грн.
Визначаючись щодо встановлених обставин та заявлених позовних вимог, суд керується наступним.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:
- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;
- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Також частиною 1статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Також відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до ч. 2 ст. 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
Статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Стаття 1082 ЦК України зобов'язує боржника здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов'язку виконати зобов'язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов'язання на рахунок первинного кредитора.
При цьому, аналіз змісту ст. 1082 ЦК України дозволяє дійти висновку, що викладені в ній положення щодо обов'язку боржника здійснити платіж факторові за умови, що боржник одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові, стосуються позасудового порядку вирішення спору. При цьому, невиконання фактором цього обов'язку не звільняє боржника від виконання обов'язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов'язку перед первісним кредитором.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести факт укладення між сторонами кредитного договору та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, а на відповідача - спростувати розмір існуючої заборгованості.
Досліджуючи наявні у справі № 141/949/23 докази та письмові доводи сторін, суд доходить висновку про доведеність виникнення у позивача права вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 4095645 від 05.08.2021, оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання в строки, передбачені умовами договору кредитної лінії.
Поряд з цим, визначаючись щодо розміру заборгованості, яка підлягає до стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.
На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано суду розрахунок заборгованості за договором кредитної лінії № 4095645 від 05.08.2021 із зазначенням дат виникнення заборгованості за договором кредитної лінії, відповідно до якого сума заборгованості станом на 22.12.2023 складає 22425,00 грн, з яких: сума заборгованості по основному боргу складає 5000,00 грн (тіло кредиту), сума заборгованості за процентами складає 16875 грн, комісія складає 550,00 грн.
Суд не погоджується із розрахунками процентів за користування кредитними коштами, які надані позивачем, оскільки вони жодним чином не обґрунтовані та не підтверджені належними доказами, та з огляду на таке.
Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Також статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Як убачається з п. 4.2 договору від 05.08.2021, у разі прострочення позичальником зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгації та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитора.
При цьому, суд зауважує, що у матеріалах справи № 141/949/23 відсутні належні докази про наявність такої вимоги кредитора, яка визначена у п. 4.2 договору про споживчий кредит №4095645 від 05.08.2021, та, відповідно, докази її надсилання відповідачеві.
Натомість, відповідно до п. 1.3 та п. 1.5.2 договору про споживчий кредит, кредит надається строком на 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,25% від суми наданого кредиту.
Також, як вбачається з додатку № 1 до договору про споживчий кредит, сторони погодили графік платежів за договором про споживчий кредит, а саме дату видачі кредиту - 05.08.2021, суму кредиту за договором - 5000,00 грн, проценти за користування кредитом - 1875,00 грн, дату платежу - 04.09.2021, комісію за надання кредиту - 550,00 грн та загальну вартість кредиту у розмірі 7425,00 грн.
Отже, сума заборгованості за процентами за період з 05.08.2021 по 04.09.2021 в межах строку кредитування у відповідності до умов п. 1.3 договору про споживчий кредит №4095645 від 05.08.2021 становить 1875,00 грн (5000,00 грн*1,25%*30 днів = 1875,00 грн), яка й підлягає стягнення з відповідача на користь позивача.
Після спливу визначеного договором про споживчий кредит №4095645 від 05.08.2021 строку кредитування (04.09.2021), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи №141/949/23, предмет та підстави позовних вимог, відсутність доказів сплати відповідачем кредитної заборгованості, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором про споживчий кредит №4095645 від 05.08.2021 в сумі 7425,00 грн, з яких: 5000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту), 1875,00 грн - сума заборгованості за процентами в межах строку кредитування відповідно до умов п. 1.3 договору (30 днів) та 550,00 грн - сума заборгованості за комісійними виннагородами.
Окрім того, суд зауважує, що позивач своїм право на нарахування та заявлення до стягення індексу інфляції за весь час прострочення боржником, а також трьох процентів річних від простроченої суми згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України в межах справи №141/949/23 не скористався.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що вимог про оспорювання умов укладеного між сторонами договору про споживчий кредит №4095645 від 05.08.2021 відповідачем не було заявлено як в межах справи № 141/949/23, так і в іншій цивільній справі.
Що стосується інших доводів позивача та відповідача, викладених ними у позові та заявах по суті справи, то суд оцінює їх критично та до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються установленими фактичними обставинами, наведеними висновками суду та доказами, які містяться в матеріалах справи № 141/949/23.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пункту 36 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10, вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 141 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.
Отже, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та частковим задоволенням позовних вимог, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» слід стягнути витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 710,95 грн.
Щодо витрат на правову допомогу.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 139 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 згаданого Закону).
У ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено види адвокатської діяльності, які відповідають вказаному вище.
За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Положеннями ч. 1 ст. 1 цього Закону передбачено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який, в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, статтею 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 ЦК України визначає загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору. За приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAlliance Limited» проти України» (п. 268), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Отже, підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
На підтвердження понесених витрат позивачем, адвокат Міньковська А.В. надала суду договір про надання правової допомоги № 42649746 від 11.12.2023; додаткову угоду № 003183521959 до договору № 42649746 про надання правової допомоги від 11.12.2023; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом; детальний опис робіт (наданих послуг) та їх вартість у загальному розмірі 6000,00 грн.
На підставі зазначеного, представник позивача адвокат Міньковська А.В. просить суд відшкодувати позивачу у рамках даної цивільної справи 6000,00 гривень понесених позивачем витрат за надання професійної правничої допомоги.
Суд, зважаючи на предмет позовних вимог та категорію справи, яка є малозначною за ціною позову, розгляд справи за відсутності сторін та їх представників на підставі наявних матеріалів з урахуванням усталеної практики Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а також враховуючи обсяг виконаної роботи адвокатом, доходить висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 33,33% від суми заявлених позовних вимог), який буде достатнім, співмірним і справедливим у даному випадку.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електронний цифровий підпис», Законом України «Про електронну комерцію», ст.ст. 11, 203, 207, 215, 512-517, 610- 612, 625-629, 639, 1048-1050, 1077-1080, 1082 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 64, 273, 279, 280-283, 352, 354 ЦПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746, розрахунковий рахунок IBAN № НОМЕР_2 у АТ «СЕНС») заборгованість за кредитним договором №4095645 від 05.08.2021 в розмірі 7425,00 грн (сім тисяч чотириста двадцять п'ять гривень 00 копійок), з яких 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок) - сума заборгованості за тілом кредиту, 1875,00 грн (одна тисяча вісімсот сімдесят п'ять гривень 00 копійок) - сума заборгованості за процентами за період з 05.08.2021 по 04.09.2021, 550,00 грн - сума заборгованості за комісійними винагородами.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746, розрахунковий рахунок IBAN № НОМЕР_2 у АТ «СЕНС») витрати по відшкодуванню судового збору в сумі 710,95 грн (сімсот десять гривень 95 копійок).
5. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746, розрахунковий рахунок IBAN № НОМЕР_2 у АТ «СЕНС») витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
6. Копію рішення направити сторонам у справі згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Рішення суду оформлено та виготовлено 25.03.2024.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112, код ЄДРПОУ 42649746).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ).
Суддя С.В. Климчук