Справа №:755/4801/24
Провадження №: 1-кс/755/1087/24
"22" березня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на рішення старшого дізнавача Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024105040000220 від 07.02.2024 року, -
ОСОБА_3 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з вказаною скаргою в якій просить скасувати у кримінальному провадженні №12024105040000220 від 07.02.2024 року постанову старшого дізнавача Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві про закриття кримінального провадження від 19.02.2024 року.
У судове засідання учасники кримінального провадження не з?явилися, ОСОБА_3 просив скаргу задовольнити у його відсутність.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали скарги, приходить до наступного.
Статтею 303 КПК України передбачено, що під час досудового розслідування може бути оскаржено рішення дізнавача про закриття кримінального провадження - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.
Згідно ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Крім того, згідно ч.2 ст.8 та ч.5 ст.9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Також у ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.
Як вбачається з матеріалів скарги, у провадженні Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві перебували матеріали кримінального провадження за №12024105040000220 від 07.02.2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК України.
За результатами досудового розслідування, 19.02.2024 року старший дізнавач відділу дізнання Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, ОСОБА_4 виніс постанову про закриття кримінального провадження, у зв?язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Постанова обґрунтована тим, що в ході проведення оперативно-розшукових заходів, встановити осіб, що могли скоїти даний кримінальний проступок не надалось можливим.
Слідчий суддя, аналізуючи доводи особи, яка подала скаргу про невідповідність положенням КПК України рішення дізнавача про закриття провадження, враховує наступне.
Частиною 2 статті 9 КПК України визначено, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно ст.ст.2, 284 КПК України, закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Тобто, повнота дослідження кримінального провадження означає встановлення всього кола фактичних обставин, що можуть суттєво вплинути на рішення у кримінальному провадженні; використання такої сукупності доказів, яка обґрунтовує зроблені висновки як такі, що не залишають місця сумнівам.
Неупередженість означає пізнання органами, що ведуть процес, обставин кримінального провадження у точній відповідності з дійсністю, неупередженість їх у збиранні, перевірці та оцінці доказів, безсторонність щодо всіх учасників процесу та інших осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, оскільки на прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого покладається обов'язок надати доказам належну правову оцінку за правилами ч.1 ст.94 КПК, та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
У відповідності до положень ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Із норм ст.26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
У той же час, відповідно до вимог ст.110 КПК України, постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, зокрема, в ній має бути викладено суть заяви особи, яка звернулася з метою захисту своїх прав, та відповіді на всі поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Відповідно до положень ст.94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
У свою чергу, дізнавач, під час досудового розслідування, зобов'язаний детально та всебічно перевірити доводи особи, що подала таку заяву.
Із положень ст.83 КПК України слідує, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно ч.2 ст.91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Зокрема, практика ЄСПЛ щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім і підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю. Розслідування … має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини … або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (див. рішення у справі «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України»).
Проте, обставини, викладені у заяві особи, яка подала скаргу, не в повній мірі стали предметом контролю дізнавача при проведенні досудового розслідування, оскільки постанова дізнавача про закриття кримінального провадження вказаним нормам КПК України не відповідає, в ній відсутня оцінка кожного доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, тобто суб'єктом оскарження не надано обґрунтовані відповіді на поставлені нею питання, які виключають провадження у справі і обумовлюють її закриття, що є однією з гарантій забезпечення прав і законних інтересів учасників процесу.
Тобто, з оскаржуваної постанови слідує, що вона не містить достатніх відомостей, які б свідчили про те, що вимоги КПК України було виконано належним чином та надано необхідну правову оцінку усім обставинам в сукупності, що свідчить про те, що встановлена, на даний час, органом досудового розслідування сукупність доказів, якою обґрунтовуються зроблені ним висновки, не може вважатися такою, що не залишає місце сумнівам, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року /ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України/.
За таких обставин, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що скарга підлягає задоволенню, а постанова дізнавача скасуванню.
Керуючись ст. ст. 214, 306, 307 КПК України, слідчий суддя, -
Скаргу ОСОБА_3 на рішення старшого дізнавача Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024105040000220 від 07.02.2024 року - задовольнити.
Скасувати постанову старшого дізнавача відділу дізнання Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві, ОСОБА_5 про закриття кримінального провадження від 19.02.2024 року, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024105040000220 від 07.02.2024 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя