21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
05 жовтня 2010 р. Справа 11/124-10
за позовом приватного підприємства «ЛІКОМ», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-П»,
с. Гопчиця Погребищенського району
про стягнення 5236,01 грн.
Суддя В. Матвійчук
при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:
від позивача - В. Войцех керівник;
від відповідача - не з'явився.
Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-П»на користь приватного підприємства «ЛІКОМ» заборгованості за договором поставки № 488/09 від 15.06.2009р. в загальному розмірі 5236,01 грн., з них: 4 902, 49 грн. сума основного боргу за поставлений товар та 333, 52 грн. - пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідності до умов договору позивач згідно накладних поставив відповідачу товар на загальну суму 24 265,01 грн. за який останній зобов'язався провести розрахунки у відповідності строків визначених п. 3.2. договору.
В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач провів часткові розрахунки за отриманий товар в результаті чого за ним рахується заборгованість в розмірі 4902,49 грн..
Відповідач вимоги суду викладені в ухвалах від 30.08.2010р. та 14.09.2010р. щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 20244385. До того ж вказане повідомлення свідчить про отримання відповідачем ухвали суду 22.09.2010р.. Тобто у останнього було достатньо часу для реалізації своїх прав визначених Господарським процесуальним кодексом України.
Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Перевіривши доводи представника позивача доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.
15 червня 2009 року між приватним підприємством «ЛІКОМ» (позивач, за договором Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Поділля-П»(відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 488/09 за умовами якого позивач зобов'язався передати у встановлений даним договором строк товар у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його у строк, у розмірі та на умовах даного договору.
На виконання умов договору позивач згідно накладних № Лк-0058224 від 18.06.2009р., № Лк-0058221 від 18.06.23009р., № Лк-0066905 від 09.07.2009р., № Лк-0066908 від 09.07.2009р., № Лк-0072457 від 23.07.2009р., № Лк-0072458 від 23.07.2009р., № Лк-0078487 від 07.08.2009р., № Лк-0078488 від 07.08.2009р., № Лк-0093306 від 11.09.2009р., № Лк-0095453 від 17.09.2009р., № Лк-0099425 від 24.09.2009р., № Лк-0099430 від 24.09.2009р., № Лк-2217967 від 29.10.2009р., № Лк-2217974 від 29.10.2009р., № Лк-2241485 від 17.12.2009р., № Лк-2241486 від 17.12.2009р., № Лк-2244566 від 24.12.2009р., № Лк-0002118 від 05.01.2010р., № Лк-0002119 від 05.01.2010р., № Лк-0006001 від 15.01.2010р., № Лк-0006002 від 15.01.2010р., № Лк-0012004 від 28.01.2010р., № Лк-0025214 від 26.02.2010р., № Лк-0025215 від 26.02.2010р., № Лк-0029585 від 05.03.2010р., № Лк-0029586 від 05.03.2010р., № Лк-0039571 від 01.04.2010р., № Лк-0039572 від 01.04.2010р., № Лк-0042878 від 01.04.2010р., № Лк-0045012 від 08.04.2010р., № Лк-0045013 від 08.04.2010р. поставив відповідачу товар на загальну суму 24 265,01 грн..
Відповідно до п. 3.2. договору поставки Покупець зобов'язаний протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту передачі товару згідно п. 2.2 даного договору, оплатити його повну вартість.
Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідачем проведені часткові розрахунки за отриманий товар в розмірі 19362,52 грн.. Таким чином, неоплаченим залишився товар на суму 4 902,49 грн., що визнається також відповідачем в обопільно підписаному акті звірки розрахунків від 23.07.2010р..
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу за поставлений товар згідно договору поставки.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по поставці товару належним чином. Однак, відповідач не виконав свого обов'язку щодо розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення боргу за договором в розмірі 4 902,49 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 333,52 грн. пені за період з 16.04.2010р. по 09.08.2010р..
В розрахунку штрафних санкцій, поданому представником позивача в судовому засіданні 05.10.2010р., позивач вказує, що сума нарахованої пені становить 450,10 грн.. Зі змісту даного розрахунку вбачається, що позивачем збільшено період нарахування штрафних санкцій, а як наслідок і їх розмір. Отже позивачем фактично збільшено розмір позовних вимог. При цьому, суд зауважує, що відповідно до положень ст. 22 ГПК України до прийняття рішення по справі позивач вправі збільшити розмір позовних вимог подавши при цьому відповідну заяву. Заява про збільшення позовних вимог подається за загальним правилом подачі позовної заяви. Водночас, позивачем не дотримано порядку встановленого процесом, а відтак вказаний розрахунок не може братись судом до уваги.
Пунктом 4.2. договору визначено, що у випадку несвоєчасної оплати товару, передбаченої п. 3.2, п. 3.3 даного договору, Покупець зобов'язаний сплатити неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно оплаченої суми за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Перевіривши за допомогою бази даних «Законодавство України»правильність нарахування пені судом встановлено, що позивачем допущено помилку в бік завищення, оскільки розмір пені за визначений розрахунком період становить 312,72 грн..
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Враховуючи вищевикладене позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля-П»(22216, Вінницька область, Погребищенський район, с. Гопчиця, вул. Сорокопуда, 94/А, код 34334860) на користь приватного підприємства «ЛІКОМ»(03124, м. Київ, пров. Радищева, 3, код 30638249) 4 902 (чотири тисячі дев'ятсот дві) грн. 49 коп. -боргу, 312 (триста дванадцять) грн. 72 коп. -пені; 101 (сто одну) грн. 59 коп. - витрат зі сплати державного мита та 235 (двісті тридцять п'ять) грн. 06 коп. -витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 08.10.2010р.
Суддя В. Матвійчук
віддрук. прим.:
1 - до справи
2-3 відповідачу - (22216, Вінницька область, Погребищенський район, с. Гопчиця, вул. Сорокопуда, 94/А)
(м. Київ, Харківське шосе, 152)