21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
07 жовтня 2010 р. Справа 11/140-10
за позовом виконавчого комітету Вінницької міської ради, м. Вінниця
до приватного підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця
про стягнення 33472,35 грн.
Суддя В. Матвійчук
при секретарі судового засідання Т. Кармаліта , за участю представників:
від позивача - М. Кириленко за довіреністю № 35 від 29.01.2010р.;
від відповідача - ОСОБА_2 за довіреністю № 2828 від 07.10.2010р..
Заявлено позов про стягнення з приватного підприємця ОСОБА_1 заборгованості по орендній платі за період з лютого 2002 року по квітень 2006 року в розмірі 32 908,46 грн. та 563,89 грн. заборгованості зі сплати комунальних послуг за період березень, квітень 2006 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до договору оренди (будівель, споруд) № 2 від 01.10.2002р. укладеного між виконавчим комітетом Вінницької міської ради та приватним підприємцем ОСОБА_3, останній було передано в строкове платне користування приміщення загальною площею 285,0 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, яке знаходиться на балансі та обслуговуванні виконкому міської ради.
29.04.2003 р. виконкомом Вінницької міської ради було прийнято рішення № 680 «Про надання пільг з орендної плати за оренду підвального приміщення в адмінбудинку по АДРЕСА_1», згідно якого відповідачу надавалась пільга зі сплати орендної плати в розмірі 90% від встановленої договором оренди суми орендної плати з 01.04.2003 року по 01.10.2003 року.
Відповідно до п.2.1. договору, відповідач зобов'язувався перераховувати оренду плату виконкому міської ради щомісячно, не пізніше 1 числа наступного місяця. Згідно п. 3.2.4 договору оренди Орендар зобов'язувався вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі. Проте, взяті за договором зобов'язання відповідач не виконував, протягом всього терміну дії договору вносив орендну плату невчасно і не в повному обсязі в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 32908,46 грн..
Відповідач заперечує проти позову, вважаючи його необґрунтованим та таким що не підлягає задоволенню. Крім того наполягає на застосуванні строків позовної давності.
Перевіривши доводи представників сторін доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.
01 жовтня 2002 року між виконавчим комітетом Вінницької міської ради (позивач, за договором Орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (відповідач, за договором Орендар) укладено договір оренди будівель /споруд, приміщень/ № 2.
За умовами даного договору позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування приміщення на підставі рішення виконкому № 1361 від 29.08.2002р. загальною площею 285,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, яке знаходиться на балансі та обслуговуванні виконкому міської ради.
Термін дії договору згідно пункту 1.4. договору визначався з 01.10.2002 р. по 01.10.2007 р..
Орендна плата за перший місяць при укладанні договору складала 741,00 грн., крім того ПДВ 20%. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції попереднього місяця, у відповідності до п. 2.2 договору.
Відповідно до п. 7.3 договору нарахування орендної плати та комунальних платежів повинно здійснюватись з моменту закінчення ремонту, але не пізніше 01.01.2003 р..
Орендоване приміщення передано Орендарю за актом прийому-передачі 29.12.2002 р., відтак нарахування орендної плати та комунальних платежів здійснювалось з січня 2003 року.
29.04.2003 р. виконкомом Вінницької міської ради було прийнято рішення № 680 «Про надання пільг з орендної плати за оренду підвального приміщення в адмінбудинку по АДРЕСА_1», згідно якого відповідачу надавалась пільга зі сплати орендної плати в розмірі 90% від встановленої договором оренди суми орендної плати з 01.04.2003 р. по 01.10.2003 р..
Згідно п. 3.2.4 договору оренди Орендар зобов'язувався вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.
Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, відповідач за період з лютого 2002 року по квітень 2006 року виконував свої зобов'язання за договором не належним чином, а саме сплачував оренду плату несвоєчасно та не в повному обсязі. В результаті неналежного виконання умов договору утворилась заборгованість в розмірі 32908,46 грн..
Згідно п. 3.2.5 договору окрім орендної плати Орендар зобов'язується сплачувати фактичні витрати за користування комунальними послугами. В зв'язку з чим 01.10.2002 року між виконкомом Вінницької міської ради та ПП ОСОБА_3 укладено договір № 2 на сплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат за орендоване приміщення в адмінбудинку по АДРЕСА_1.
Термін дії даного договору визначено з 01.10.2002р. по 01.10.2007р..
Згідно розділу 3 договору про сплату комунальних послуг Орендар зобов'язувався сплачувати комунальні послуги згідно виставлених виконкомом рахунків пропорційно до займаної площі.
Як свідчать матеріали справи та пояснення представника позивача, взяті за договором № 2 на сплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат зобов'язання відповідач виконував неналежним чином, сплачував комунальні послуги не в повному обсязі згідно виставлених рахунків та невчасно, в зв'язку з чим за період березень - квітень 2006 року утворилась заборгованість з плати за комунальні послуги в сумі 563,89 грн..
Поміж з тим, 28.04.2006р. відповідач передав, а позивач прийняв нежиле приміщення в АДРЕСА_1, загальною площею 285,0 кв.м.
З урахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення боргу згідно договору оренди.
Статтею 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»визначено, що Орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
В силу ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором оренди № 2 від 01.10.2002р. та договором № 2 від 01.10.2002р. на сплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат за орендоване приміщення в адмінбудинку по АДРЕСА_1 заявлено правомірно, однак не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В силу п. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 Цивільного кодексу України).
Виходячи з положень наведених вище договорів та як стверджується матеріалами справи, про існування заборгованості по орендній платі позивачу було відомо ще в травні 2006 року.
За вказаних обставин, починаючи з цього періоду позивач протягом 3-ох років мав би звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Проте тільки 15.09.2010 року останній звернувся до господарського суду Вінницької області із даним позовом, тим самим пропустивши строк позовної давності. При цьому, доказів про поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем суду не було надано.
Пунктом 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач в запереченнях від 05.10.2010р. клопоче про застосування строку позовної давності.
У відповідності до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Зважаючи на вищевикладене в його сукупності, суд вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому в позові з підстав у ньому викладених, слід відмовити.
Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 78, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
В позові відмовити.
Суддя В. Матвійчук
віддрук. прим.:
1 - до справи