21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
06 жовтня 2010 р. Справа 15/46-10
за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд", м. Вінниця
до: Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", м. Вінниця
про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники:
позивача, Заплішний Д.Г., довіреність № 130 від 02.08.10 р.;
позивача, Жейда Г.І., довіреність № 160 від 28.09.10 р.;
позивача, Ляшенко О.І., довіреність № 31 від 25.01.10 р.;
відповідача, Савишен О.Б., довіреність № 171109/9 від 17.11.09 р.;
відповідача, Тюркін О.С., довіреність № 010408 від 01.04.08 р.;
арбітражний керуючий (розпорядник майна) ВАТ "Промжитлосільбуд" Сокольвак М.В.
22 липня 2010 року до господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд", м. Вінниця до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", м. Вінниця про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 215 від 30 серпня 2007 року (а.с. 3-5).
Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26 липня 2010 року позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 15/46-10 (а.с. 1).
Суть заявлених позовних вимог полягає в наступному.
30 серпня 2007 року між АКБ "Імексбанк" (правонаступник ПАТ "Імексбанк") та ВАТ "Промжитлосільбуд" укладено Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 215 (а.с. 19-21).
Відповідно до умов даного Договору відповідач зобов'язався надати позивачу у тимчасове користування кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості до 400 000 грн. зі сплатою 18 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 28 серпня 2009 року.
Пунктами 2.9., 2.9.1., 2.9.2., 2.9.3. Договору передбачено, що у випадку збільшення рівня інфляції чи зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішення, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління або Кредитного комітету АКБ (ПАТ) "Імексбанк", відповідач має право ініціювати зміну винагороди за надання кредиту, визначеної цим Договором.
Про намір змінити розмір відсотків за надання кредиту кредитор (відповідач) зобов'язаний повідомити позичальника (позивача) не пізніше ніж за 10 днів до очікуваної дати початку їх застосування за кредитною лінією відповідно до нових ставок, а також надати для укладання угоду про внесення змін до цього Договору.
У випадку, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром відсотків винагороди, він зобов'язаний протягом вищевказаного строку підписати надану Додаткову угоду та повернути її кредитору.
У випадку, якщо позичальник не погодиться з запропонованим розміром винагороди кредитора, він зобов'язаний протягом того ж строку повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, нараховані відсотки та можливі штрафні санкції в повному обсязі. Після слати зазначених сум позичальником дія договору вважається припиненою.
15 травня 2008 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1, якою внесено зміни до п. 1.1. Договору в частині збільшення річних відсотків з 18 % до 28 % та зазначено, що ця Додаткова угода є невід'ємною частиною Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року (а.с. 22).
Позивачем стверджено, що незважаючи на вищевикладені умови 15 травня 2008 року відповідач - АКБ (ПАТ) "Імексбанк" без відповідного повідомлення ініціював та змусив Голову Правління ВАТ "Промжитлосільбуд" Колесніченка І.О. укласти Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року.
Також позивач стверджує, що на момент укладання Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року до Договору кредитної лінії № 215 від 30 серпня 2007 року голова правління ОСОБА_1 не мав належних повноважень, так як правління Товариства по даному питанню не збиралось та не приймало відповідного рішення про надання згоди на укладання вищезазначеної Угоди.
А тому просить визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 215 від 30 серпня 2007 року, укладену між АКБ "Імексбанк" (правонаступник ПАТ "Імексбанк") та ВАТ "Промжитлосільбуд".
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши і дослідивши матеріали справи, надавши їм юридичну оцінку, суд прийшов до висновку про те, що слід відмовити в задоволенні позову.
До такого висновку суд прийшов з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
Ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частина 2 ст. 215 ЦК України - недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Частина 3 ст. 215 ЦК України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Абзацами 3, 4 пункту 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.
А тому посилання позивача в позовній заяві на невиконання АКБ (ПАТ) "Імексбанк" умов Договору щодо порядку зміни винагороди за надання кредиту, як на підставу визнання договору недійсним не може бути взято судом до уваги.
В позовній заяві ВАТ "Промжитлосільбуд " зазначає, що АКБ (ПАТ) "Імексбанк" змусило голову правління Колесніченка І.О. укласти Додаткову угоду № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року.
Позивачем стверджено в судовому засіданні, що укладання Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року здійснювалось під впливом погрози голові правління ОСОБА_1 з боку працівників банку і на підтвердження даного факту надано суду пояснення: 14 травня 2008 року відповідач з'явився до позивача з Додатковою угодою до Договору кредитної лінії № 215 від 30 серпня 2007 року з вимогою термінового її підписання. Директор підприємства відмовився від підписання даної угоди з підстав того, що йому була незрозуміла така поспішність її підписання, оскільки Кредитний договір був укладений на 2 роки зі сплатою 18 % річних, а пройшло лише 7,5 місяців з моменту отримання кредиту, а також не було ніяких підстав для такого різкого підняття відсоткової ставки з 18 % до 28 % , яка на той час майже в три рази перевищувала ставку Національного банку України. Однак представники банку наполягали на підписанні даної Угоди. Згодом представники АКБ (ПАТ) "Імексбанк" почали телефонувати голові правління ВАТ "Промжитлосільбуд" з наполегливою вимогою підписання Додаткової угоди, погрожуючи тим, що Кредитний договір № 215 від 30 серпня 2007 року буде негайно розірваний і необхідно буде повернути 400 000 грн., в іншому випадку майно позивача буде продано по знижених цінах для повернення коштів відповідачу. Таким чином, директор ВАТ "Промжитлосільбуд" констатує, що під зазначеним тиском підписав Додаткову угоду № 1 від 15 травня 2008 року (а.с. 26).
Застосування погрози - це вплив на чужу волю під загрозою заподіяння майнової або немайнової шкоди. Тут потерпілий виявляє свою волю, але оскільки це відбувається під впливом погрози, то вона не збігається із справжнім його бажанням. Таким чином, в такій угоді існує розходження між справжньою внутрішньою волею особи та її волевиявленням. Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли обставини, які мали місце на момент укладення угоди, свідчать, що відмова учасника угоди від її укладення могла спричинити шкоду його законним інтересам. Отже, погроза за змістом має бути серйозною, реальною, протиправною.
Ч. 1 ст. 231 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Правочин, здійснений під впливом насильства, погрози є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені при умові, якщо доведені факти насильства, погрози і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах.
Суд не вважає доведеними позивачем факти погрози, оскільки відсутні будь-які належні докази в підтвердження даного факту, такі як, наприклад, звернення до правоохоронних органів, тощо.
Позивач свідчить, зокрема, що голова правління ВАТ "Промжитлосільбуд" ОСОБА_1 не мав належних повноважень на укладення Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року.
Судом встановлено, що згідно п.п. 8.3.5, 8.3.7. Статуту ВАТ "Промжитлосільбуд" чинного на час укладання Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року, роботою правління керує голова правління, який має право без доручення здійснювати дії від імені товариства, уповноважений керувати поточними справами товариства, виконувати рішення вищого органу товариства, представляти товариство в його відносинах з іншими юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені товариства. На підставі рішень, прийнятих правлінням, голова правління видає накази та інші розпорядчі документи щодо діяльності товариства, вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів та правління товариства (а.с. 11-18).
Відповідно до Протоколу № 2 засідання лічильної комісії загальних зборів ВАТ "Промжитлосільбуд" від 17 лютого 1999 року головою правління товариства обрано Колесніченка Івана Олександровича (а.с. 106).
Відповідно до Протоколу спільного засідання спостережної ради та правління акціонерного товариства "Промжитлосільбуд" від 15 серпня 2007 року постановлено клопотати перед АКБ "Імексбанк" про надання кредитної лінії в розмірі 400 000 грн. зі сплатою 18 % річних на два роки для поповнення обігових коштів з погашенням згідно умов кредитного договору та уповноважено Голову правління Колесніченка І.О. на підписання договорів кредитної лінії та іпотеки (а.с. 118).
Додаткову угоду № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року від імені Товариства підписав ОСОБА_1 та вона була скріплена печаткою Товариства.
Судом встановлено, що дійсно правління Товариства не надавало окремий дозвіл голові правління ОСОБА_1 на укладення Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року.
Отже, відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Окрім цього, така ж позиція міститься в п. 9.2. Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" - наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).
Доказом того, що позивачем схвалено Додаткову угоду № 1 від 15 травня 2008 року є факт здійснення відповідних розрахунків з відповідачем по погашенню відсотків з розрахунку 28 % річних.
Так, відповідно до п. 2.6. Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року в редакції Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року до нього, позивач погодився, що нарахування відсотків за користування траншем кредиту здійснюється щоденно у валюті кредиту на фактичну суму щоденної заборгованості на позичковому рахунку за методом "факт/факт" виходячи з фактичної кількості днів у році та сплачуються щомісячно до останнього робочого дня поточного місяця в період дії цього договору.
З моменту укладення Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року, а саме починаючи з 15 травня 2008 року позивачем сплачено в повному обсязі нараховані відсотки за період з 15 травня 2008 року по грудень 2008 року включно і станом на 01 січня 2009 року за ВАТ "Промжитлосільбуд" не рахувалось простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам.
Доказом сплати Товариством відсотків з розрахунку 28% річних є наступні платіжні доручення, а саме: платіжне доручення № 110 від 19 червня 2008 року, платіжне доручення № 132 від 10 липня 2008 року, платіжне доручення № 309 від 29 серпня 2008 року, платіжне доручення № 414 від 01 грудня 2008 року, платіжне доручення № 416 від 02 грудня 2008 року, платіжне доручення № 71 від 30 грудня 2008 року, платіжне доручення № 423 від 30 грудня 2008 року (а.с. 96-102).
В вищезазначених платіжних дорученнях в графі "призначення платежу" зазначалось: перерахування відсотків за користування кредитом згідно Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року.
Фактично здійснювалось перерахування відсотків з розрахунку 28 % річних.
Слід зазначити, що Додаткова угода № 1 від 15 травня 2008 року є невід'ємною частиною зазначеного Кредитного договору.
В судовому засіданні 02 вересня 2010 року відповідачем надано також письмові пояснення (розрахунки) з приводу того, по яким відсотковим ставкам здійснювалась сплата відсотків позивачем і за якою угодою, починаючи з 15 травня 2008 року та розрахунок відсотків, починаючи з 01 травня 2008 року (а.с. 119-121).
Таким чином, з матеріалів справи вбачається факт схвалення Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року ВАТ "Промжитлосільбуд".
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
З огляду на викладене вище, суд робить висновок, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
05 жовтня 2010 року в засіданні представником позивача було заявлено клопотання про витребування додаткових письмових доказів від відповідача, про що зазначено в протоколі судового засідання (а.с. 125, 129).
05 жовтня 2010 року судом оголошено перерву в судовому засіданні до 06 жовтня 2010 року та представником відповідача надано усну згоду на надання додаткових письмових доказів (а.с. 129).
06 жовтня 2010 року представник відповідача в судовому засіданні не надав письмових доказів, які були зазначені в клопотанні позивача 05 жовтня 2010 року.
Отже, суд вважає, що надання додаткових письмових доказів, про що клопотав позивач, не є обов'язковим, оскільки суттєво не впливає на вирішення спору по суті.
06 жовтня 2010 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
В зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача відповідно до вимог ч. 5 ст. 49 ГПК України.
Керуючись 16, 203, 215, 231, 241 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч. 5 ст. 49, 69, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові Відкритого акціонерного товариства "Промжитлосільбуд", м. Вінниця до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк", м. Вінниця про визнання недійсною Додаткової угоди № 1 від 15 травня 2008 року до Кредитного договору № 215 від 30 серпня 2007 року відмовити.
Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 11 жовтня 2010 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи
2 - ВАТ "Промжитлосільбуд" - 21050, м. Вінниця, вул. Айвазовського, 10
3 - ПАТ "Імексбанк" - 21009, м. Вінниця, вул. Винниченка, 2