Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207
Іменем України
21.10.2010Справа №2-2/2291-2010
За позовом - Торгівельний будинок «Валенсія» ( м. Сімферополь, вул. Дацуна, 21а)
До відповідача - СПД ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
Про визнання договору укладеним та дійсним
Суддя Толпиго В.І.
Від позивача: Біда - представник, довіреність у справі.
Від відповідача: ОСОБА_2 - представник, довіреність у справі.
Суть спору:
Позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про визнання укладеним та дійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 648,4 кв.м., які розташовані у АДРЕСА_2.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з метою викупу нежитлових приміщень загальною площею 648,4 кв.м., які розташовані у АДРЕСА_2 передав відповідачу під розписку грошові кошти. В подальшому з метою отримання дозволів по відкриттю торгівельної точки позивачем був проведений ремонт вказаних приміщень. Таким чином, на час відкриття магазину між сторонами були встановлені цивільно-правові відносини стосовно укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, проте, відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору купівлі-продажу, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.
12 жовтня 2010 року судове засідання відбулося за участю представника позивача Біди (довіреність у справі) та представника відповідача ОСОБА_2 (довіреність у справі).
Представник відповідача12.10.2010р у судовому засіданні надав суду відзив на позов, яким не визнає позовні вимоги у повному обсязі та просить суд відмовити у задоволенні позову.
12 жовтня 2010 року у судовому засіданні оголошувалась перерва на 21.10.2010р, після перерви судове засідання було продовжене.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив:
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.
Позивач звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про визнання укладеним та дійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 648,4 кв.м., які розташовані у АДРЕСА_2, мотивуючи свої вимоги тим, що 2 березня 2009 року між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Торговим Домом «Валенсія» був укладений договір оренди нежитлових приміщень загальною площею 648.4 кв.м. розташованих за адресою: АДРЕСА_2. Пунктом 1.1. договору оренди приміщень № бн від 02 березня 2009 року передбачене переважно право викупу предмету угоди оренди Позивачем. З метою викупу вказаних нежитлових приміщень Позивач надав Відповідачу грошові кошти у розмірі 62 984.00грн.. та 13 800,00доларів США еквівалентною по курсу НБУ на дату подання позову 110 400,00грн. - загальна сума 173 384,00 грн. Також позивачем був проведений ремонт приміщень, куплене та встановлено морозильне обладнання, і кондиціонери. Таким чином, на час відкриття магазину і видачі грошових коштів Відповідачу у якості авансу за продаж нежитлових приміщень, були встановлені цивільно-правові відносини між Приватним підприємцем ОСОБА_1 та Торговим Домом «Валенсія» відносно укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 648.4 кв.м. та розташованих за адресою: АРК, м. Сімферополь, вул. Трубаченко, буд. 24, проте, відповідач безпідставно ухиляється від укладення договору купівлі-продажу, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.
Але суд вважає, що позовні вимоги Торгівельного будинку «Валенсія» не підлягають задоволенню виходячи з наступного:
Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред'явили позов або в інтересах яких пред'явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.
Ст.49 ГК України передбачає, що підприємці зобов'язані не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.
Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).
Юридична зацікавленість позивача у вирішенні спору судом, покладає на нього обов'язок довести, що цивільні права та інтереси позивача порушені, не визнаються чи оспорюються відповідачем.
Але позивачем не доведена обґрунтованість та правомірність обраного способу захисту права у вигляді встановлення певного факту, а саме: щодо визнання укладеним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 648,4 кв.м., які розташовані у АДРЕСА_2, та вказаний спосіб захисту не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України, а отже позивачем невірно обраний спосіб захисту свого порушеного права.
Аналогічної позиції дотримується Севастопольский апеляційний господарський суд у постанові від 20.01.2009р по справі №2-2/9645-2008.
Більш того, позивач не представив суду належних та допустимих доказів правомірності своїх вимог з підстав викладених у позові до СПД ОСОБА_1 про визнання укладеним та дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 648,4 кв.м., які розташовані у АДРЕСА_2, на підставі наступного:
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. (ч.1,7 ст.179 ГК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.(ч.1,4 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч.1, 2 ст180 ГК України, ч.1 ст.628 ЦК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до п. ч.1 ст.208, ч.1,2 ст.207 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. (ч.3 ст.640 ЦК України).
Відповідно до ст..657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Зміст правочину становлять права та обов'язки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися. Зміст договору чи іншого правочину закріплюється у його статях (пунктах).
Позивачем не надано суду належних та допустимих письмових доказів того, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, виклавши їх у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Тоді як, не визначення всього кола істотних умов, що призводить до недосягнення згоди з усіх істотних умов, веде до неукладенності договору.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2006 року (справа № 15/191-06-4946) зазначено, що "недосягнення сторонами договору істотних умов для його укладення, відповідно до приписів ст. 153 ЦК УРСР (ст. 638 ЦК України), має наслідком не укладення такого договору". Тобто у разі коли договір у зв'язку з тим, що сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, не відбувся як факт, можна констатувати факт неукладеності договору та те, що договору не існує.
Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог також посилається на ч.2 ст.220 ЦК України, відповідно до якої якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Тоді як позивач не представив суду належних та допустимих письмових доказів того, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору і відбулося повне або часткове виконання договору.
Крім того, Верховний Суд України в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 р. вказав: «Якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до п. 2 ст. 220 ЦК за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних його умов. Також слід зазначити, що правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.».
Таким чином, вимога позивача про визнання укладеним та дійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, загальною площею 648,4 кв.м., які розташовані у АДРЕСА_2, з підстав викладених у позові, необґрунтована і не підлягає задоволенню.
В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Рішення оформлене та підписане 22.10.2010р.
Керуючись ст.ст.49,77,82,84,85 ГПК України
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Толпиго В.І.