1Справа № 335/8304/23 1-кп/335/404/2024
25 березня 2024 року м.Запоріжжя
Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
малолітньої потерпілої ОСОБА_4 ,
законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023087060000339 від 15.08.2023 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, незаміжньої, яка має на утриманні неповнолітніх доньок: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , офіційно працевлаштованої техніком з обліку у ПрАТ «Дніпроспецсталь», яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засудженої,
у скоєнні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України ,
14.08.2023 року приблизно о 18 годині 00 хвилин, ОСОБА_6 знаходячись біля б. АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого словесного конфлікту з малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 схопила правою рукою останню за шию на задній поверхні ліворуч та пальцями придавила її, тим самим спричинивши малолітній ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді синця на задній поверхні шиї, дещо ліворуч, садна на лівій боковій поверхні шиї у нижній її третині, які відповідно до висновку експерта №1498п від 25.08.2023 окремо так в сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
ОСОБА_6 вчинила кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, який кваліфікується як умисне легке тілесне ушкодження.
Відповідно до вимог ст.337 КПК України, судовий розгляд кримінального провадження проводився лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту.
Дослідивши матеріали кримінального провадження, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, які представлені стороною обвинувачення і докази, які зібрані в ході судового розгляду та надані сторонами, оцінивши їх в своїй сукупності, вислухавши пояснення потерпілої, законного представника потерпілої, свідків, обвинуваченої, суд приходить до таких висновків.
Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, суддя і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Обвинувачена ОСОБА_6 допитана в суді пояснила, що вину у вчиненні інкримінованого їй проступку визнає частково, не оспорюючи час, місце, спосіб вчинення кримінального проступку, вказала, що вона схопила дівчинку ненавмисно, просто хотіла припинити її негативну поведінку. Пояснила, що вона йшла з роботи з дитиною. Вони підходили до майданчика, коли її дитина сказала, що ця дівчинка постійно ображає, кидає каміння, висловлюється нецензурно. Був до цього інцидент, вона виходила, а дитини вже не було. Коли в цей день вона побачила ОСОБА_11 , остання ображала дітей, жінку похилого віку, кидала каміння. Дівчинка сховалася за автомобіль, а вона до неї підійшла намагаючись затримати її та взяла дівчинку за шию. Дівчинка виривалася, а тому вона трошки прижала дівчинку за шию, це було не навмисно, просто не розрахувала сили. Дівчинці вона казала, що так поводитися не можна, питала телефон матері, однак дівчинка його не дала. Коли вона дівчинку відпустила, та втекла. Увечері мати дівчинки прийшла з дільничним до неї. Вона вибачилася, щиро просила пробачення. Вказала також, що вона завдала шкоду, а тому повинна нести за це кару. На уточнюючі питання учасників ОСОБА_6 повідомила, що хотіла зупинити поведінку дівчинки, вона висловлювалася нецензурно, огризалася. Схопила її машинально. Дитина казала, що їй боляче. Люди знають, що ОСОБА_11 приходить і робить погані справи. Вона не знала ані прізвище дівчинки, ані де та мешкає, щоб звернутися до органів опіки. Цивільний позов визнає тільки матеріальну шкоду, моральну шкоду не визнає.
У зв'язку із тими обставинами, що ОСОБА_6 не заперечувала час, місце, однак заперечувала наявність умислу на легке тілесне ушкодження потерпілої, судом досліджені докази, надані прокурором у повному обсязі, а саме допитано потерпілу ОСОБА_4 , законного представника потерпілого ОСОБА_5 , допитано свідків обвинувачення ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , свідка захисту ОСОБА_14 , досліджені письмові докази та процесуальні документи.
Вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125КК України за обставин встановлених судом, доведена повністю і підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, які відповідають вимогам передбаченимст.ст.85-87КПК України, перевірених та оцінених у їх сукупності судом безпосередньо в судовому засіданні, а саме:
Показаннями малолітньої потерпілої ОСОБА_4 , яка у судовому засіданні пояснила, що у серпні 2023 року вона була на майданчику. Усі кидали каміння і вона кидала. Підійшла до неї ця жінка та почала її душити. Жінка взяла її за шию, так, що ОСОБА_11 погано дихала. ОСОБА_11 вказала, що просила, щоб жінка її відпустила, бо їй тяжко дихати, дуже плакала, а жінка сказала її потерпіти. Жінка казала їй, що вона погана, щоб більше сюди не приходила, бо вона їй шию зверне і штовхнула її потім. ОСОБА_11 вказала, що їй було дуже погано, викликали швидку. Грошей вони багато витратили на ліки, ходили в дуже багато лікарень. Жінка почула, що вона ображає дітей і сказала, що ОСОБА_11 не має право говорити на дітей, погрожувала. Після чого ОСОБА_11 пішла додому і розказала усе батькам. Пояснила також що діти обопільно кидалися камінням. Потерпіла цивільний позов підтримала і наполягала на суворому покаранні.
Показаннями законного представника потерпілої ОСОБА_5 , яка у судовому засіданні пояснила, що після цієї події їй терміново було потрібно взяти відпустку. Вони витратили зарплатню, щоб слідкувати за дитиною .Чоловік також взяв відпустку щоб возити їх до лікарні. Вони навіть судово-медичну експертизу зробили через три дні, а лікування буде півроку. Вказала, що перший тиждень вони майже не спали, переживали страшний стрес. Дівчинка навіть не може бути на навчанні, не може нормально на вулиці контактувати з дітьми, тиждень не виходила на вулицю. Якщо хтось біля неї проходить ОСОБА_11 здригається. Перед ними обвинувачена не вибачилася. Позов підтримує у повному обсязі і просить задовольнити.
Показаннями свідка ОСОБА_13 , який у судовому засіданні пояснив, що був неподалік від дитячого майданчика у серпні 2023 року зі знайомим. На майданчику гралися діти, але вони не звертали на них увагу, до того часу, коли побачили жінку, яка тримала дитину-дівчинку за шию чи плече, чи щось таке що поруч. Увесь цей час у них був якийсь конфлікт. Дівчинка виривалася, дитина плакала і намагалася вирватися. Вона просто вирвалася і втекла. Потім вони ще були там, як прийшли працівники поліції з батьками потерпілої. Їх опитали, що вони бачили. Був він з ОСОБА_15 . Розмову жінки та дівчинки не чули, бо були далеко.
Показанням свідка ОСОБА_12 , який у судовому засіданні пояснив, що наприкінці серпня 2023 року вони з другом пили каву біля ГУНП і побачили як жінка схопила дівчинку за руку та за шию, дівчинка виривалася та плакала, а жінка її утримувала. Після цього дівчинка вирвалася і побігла. Про що вони спілкувалися не було чутно, оскільки жінка та дівчинка були він них метрів за 50, проте вони чітко бачили, що жінка схопила дівчинку за руку, потім за шию і утримувала.
Аналізуючи та оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_5 суд враховує її малолітній вік, і вважає, що вони послідовні, логічні, істотних суперечностей не мають, узгоджуються між собою із поясненнями свідків, в частині тих подій, які потерпіла та свідки сприймали кожний безпосередньо та з іншими доказами по даному кримінальному провадженню, в тому числі і письмовими. Мотивів для обмови потерпілою та свідками обвинуваченої не встановлено, всі свідчення свідків надавалися під присягою, свідки не відмовилися від надання показів, попереджені про кримінальну відповідальність. У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених потерпілою та свідками ОСОБА_13 , ОСОБА_12 .
Незгода сторони захисту з показаннями потерпілої не є підставою для визнання їх неналежними та недопустимими доказами.
Показання ОСОБА_6 надані нею під час судового провадження стосовно часу, місця об'єктивно співпадають з наведеними доказами, узгоджуються з ними, і обвинуваченою не оспорюються.
Разом із тим, покази свідка захисту ОСОБА_14 в частині механізму завдання потерпілій тілесних ушкоджень, суд визнає неналежними доказами, оскільки вони не містять відомостей, які мають значення для кримінального провадження за ч.1 ст. 125 КК України на підтвердження обставин, визначених ст. 91 КПК України і не відповідають критеріям доказів, визначеним ст. 85 КК України, у зв'язку із тим, що свідок ОСОБА_14 , пояснила, що свідком події між обвинуваченою та потерпілою вона не була, самого конфлікту під час якого потерпілій були спричинені тілесні ушкодження, вона не бачила і може підтвердити, що малолітня дитина кидала камінці на дитячому майданчику і свідок у зв'язку із цим зробив дівчинці зауваження, а покази надані в судовому засіданні цим свідком щодо механізму отримання малолітньою потерпілою тілесних ушкоджень є неінформативними. Разом із тим, у сукупності із показами ОСОБА_4 суд бере до уваги покази цього свідка в частині того, що 14.08.2023 року ОСОБА_4 кидала каміння на дитячому майданчику, за що отримала зауваження від свідка.
Окрім показань потерпілої, її законного представника та свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , вина ОСОБА_6 у вчинені кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, підтверджується також письмовими доказами, які відповідають вимогам передбаченим ст.ст. 85-87 КПК України, а саме: даними висновку експерта №1498п від 25.08.2023 проведеної на підставі постанови т.в.о дізнавача СД ВП№1ЗРУП ГУНП в Запорізькій області згідно до якого, при огляді 17.08.2023 та згідно даних наданої медичної документації у малолітньої ОСОБА_4 виявлено наступні тілесні ушкодження : синець на задній поверхні шиї, дещо ліворуч, садно на лівій боковій поверхні шиї у нижній її третині. Вищевказані тілесні ушкодження у малолітньої ОСОБА_4 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. Дані тілесні ушкодження утворилися за механізмом тупої травми, тобто від дії тупого (их) предмету (ів). Давність утворення тілесних ушкоджень в межах 2-3 діб на момент огляду та не суперечить строку, вказаному обставинах справи. Діагноз «Тривожний розлад з панічними пароксизмальними станами» виставлений 18.08.2023 лікарем-психіатром дитячим немає визначеного клінічного кінця (результату), тому не повинен враховуватися при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; Даними консультаційного висновку спеціаліста лікаря-психіатра дитячого від 18.08.2023 року згідно якого ОСОБА_4 встановлено діагноз «Тривожний розлад з панічними пароксизмальними станами» та призначено лікування; Даними консультаційного висновку дитячого хірурга КНП «Запорізька обласна клінічна дитяча лікарня» ЗОР від 15.08.2023 року ОСОБА_4 встановлено діагноз: Садна та забій м'яких тканин шиї, більше зліва. Рекомендації: спокій. При погіршені стану повторний огляд хірурга.
Вищенаведені докази відкриті стороні захисту, та відповідно до ч.12 ст. 290 КПК України, відомості, що містяться в них, можуть бути допущенні, як докази і є належними і допустимими доказами у цьому провадженні.
Оцінюючи письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку із показаннями свідків та потерпілої, суд вважає, що вищезазначені докази в повному обсязі доводять вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального проступку, за наведених у вироку обставинах.
Окрім того, допустимість вищенаведених доказів підтверджується долученими прокурором процесуальними документами:
Згідно витягу з ЄРДР № 12023087060000339 від 15.08.2023 року внесено 15.08.2023 відомості за ч.1 ст.125 КК України, за обставинами того, що 14.08.2023 року приблизно о 18 годині 00 хвилин, ОСОБА_6 знаходячись біля б. АДРЕСА_2 , під час раптово виниклого словесного конфлікту з малолітньою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, ОСОБА_6 схопила правою рукою останню за шию на задній поверхні ліворуч та пальцями придавила її, тим самим спричинивши малолітній ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді синця на задній поверхні шиї, дещо ліворуч, садна на лівій боковій поверхні шиї у нижній її третині, які відповідно до висновку експерта №1498п від 25.08.2023 окремо так в сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
Згідно рапорту чергового відділу поліції №1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області 14.08.2023 року о 19:27 до чергової частини ВП №1ЗРУП надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 14.08.2023 о 19:27 за адресою: АДРЕСА_3 приблизно о 18:00-18:30 побили дитину заявниці, побила доросла жінка, мають її дані, дитині 8 років, шмд не потребують. Заявник ОСОБА_5 .
Відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 14.08.2023 року ОСОБА_5 вказала, що 14.08.2023 року о 18:30 год. за адресою: АДРЕСА_2 на дитячому майданчику її неповнолітню дитину побила невідома жінка, хапала дитину за шию, заподіяні дитині синці на шиї.
Відомості, встановлені у зазначених документах, не є доказами винуватості обвинуваченої у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Водночас, ці дані свідчать про дотримання норм чинного кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню.
Щодо доводів захисту про відсутність у діях ОСОБА_6 суб'єктивної сторони проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, зокрема відсутність умислу, то суд встановив таке.
Твердження обвинуваченої та захисника про відсутність умислу на спричинення тілесних ушкоджень через ненавмисні дії, викликані обставинами, коли дитина кидалася камінням і не припиняла цих дії незважаючи на попередження обвинуваченої, а тому щоб запобігти подальшим діями дитини та зупинити її, обвинувачена взяла її за шию, не вважаючи, що цим завдає тілесного ушкодження, розцінюється судом, як спосіб захисту та намагання уникнути відповідальності.
Обов'язковою ознакою складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Тобто, особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати можливість настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Зі встановлених судом обставин вбачається, що в ході виниклого конфлікту, обвинувачена умисно схопила малолітню потерпілу за шию, чим заподіяла їй легке тілесне ушкодження, при цьому дії обвинуваченої носили активний та раптовий характер щодо потерпілої, яка є малолітньою, а причиною припинення злочинних дій було те, що дівчинка вирвалася та побігла, а не самостійне припинення тиску з боку обвинуваченої.
За даними висновку судово-медичної експертизи, окрім іншого, потерпілій ОСОБА_4 були спричинені легкі тілесні ушкодження, які могли утворитися за обставин, на які вказують обставини справи.
Всі обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_6 усвідомлювала суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачала настання їх суспільно небезпечних наслідків. Обвинувачена коли хапала дитину, яка цього не очікувала і не спроможна була захищатися, за шию і тримала дитину проти її волі у той час коли дитина намагалася звільнитися від захвату, створила обстановку, що призвела до отримання малолітньою ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, і тим самим допустила можливість настання таких наслідків. Саме свідоме допущення наслідків виявилося в її байдужому ставленні до настання наслідків у виді тілесних ушкоджень, і вона хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання, а отже заподіяла легкі тілесні ушкодження з непрямим умислом.
Зазначені обставини вказують на наявність у діях ОСОБА_6 складу кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками необережного заподіяння легкого тілесного ушкодження.
Отже версія та доводи обвинуваченої мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний з обраним способом захисту.
З огляду на наведене, доводи обвинуваченої та захисника про те, що тілесні ушкодження потерпілій були нанесені випадково та ненавмисно відхиляються, а її покази в цій частині є невірними та такими, що не відповідають обставинам справи та показам свідків і потерпілої, є необґрунтованими та суперечать встановленим судом обставинам.
Суд враховує і поведінку потерпілої, що передувала події, зокрема ті обставини, що ОСОБА_4 кидала каміння на дитячій площадці, отримала при цьому зауваження від свідка ОСОБА_14 . ОСОБА_4 також повідомила, що вона кидала каміння на дитячій площадці. Ці обставини, на думку суду, і призвели до виникнення конфліктної ситуації з обвинуваченою, що мало наслідком утримання останньою потерпілої за шию і як наслідок отримання потерпілою тілесних ушкоджень, проте ці обставини не звільняють ОСОБА_17 від відповідальності за умисне завдання малолітній дитині тілесних ушкоджень.
При цьому ОСОБА_17 оспорюється обставини фактичні обставини встановлені дізнанням лише в частині наявності умислу на легке тілесне ушкодження, в решті частині обставини нею не оспорюються.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй проступку при вищевикладених обставинах доведена повністю та кваліфікує її дії за ч.1 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_6 у відповідності зі ст.65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку, ступінь суспільної небезпеки вчиненого, особу винної та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченої, згідно зі ст.66 КК України судом не встановлено.
При цьому судом не встановлюється, як обставина, яка пом'якшує покарання щире каяття, про що зазначено в обвинувальному акті з огляду на таке.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (ВС/ККС № 166/1065/18 від 18.09.2019). Однак, у матеріалах кримінального провадження стосовно обвинуваченої відсутні дані на підтвердження того, що вона намагалася будь-яким чином допомогти потерпілій, бажання виправити наслідки вчиненого. У судовому засіданні під час останнього слова ОСОБА_6 хоча і вказувала, що розкаюється і просить вибачення, однак з її показів під час судового розгляду було встановлено, що щирого жалю з приводу вчиненого не висловлювала, навпаки сперечалася із потерпілою під час судового розгляду з приводу обставин події, намагаючись виставити потерпілу винною в отриманні нею тілесних ушкоджень.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_6 , згідно зі ст. 67 КК України є вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
При призначенні обвинуваченій покарання, суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України віднесено до категорії кримінального проступку, обставини вчинення вказаного діяння.
Також суд враховує особу обвинуваченої ОСОБА_6 , яка офіційно працевлаштована техніком з обліку у ПрАТ «Дніпроспецсталь», має на утриманні неповнолітніх доньок: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має постійне місце реєстрації та місце постійного проживання у м.Запоріжжя, під наглядом лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше не судима.
Відповідно до ч.1 ст.125 КК умисне легке тілесне ушкодження карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
Обираючи вид покарання серед альтернативних видів покарань, передбачених ст. 125 КК України, суд з урахуванням тих обставин, що обвинувачена вперше вчинила кримінальний проступок, раніше не судима, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, яких виховує одна, має місце постійної реєстрації та мешкання, має постійне місце роботи та стабільний дохід, дійшов висновку про призначення їй за вчинений проступок покарання у вигляді штрафу, на якому наполягала прокурор.
При цьому з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненні проступку визнала частково, пом'якшуючих покарання обставин у даному провадженні немає, ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді штрафу в максимальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 125 КК України.
Саме такий вид покарання, на думку суду, буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої, призначеним відповідно до загальних засад, передбачених ст. 65 КК України і саме таке покарання буде мати достатню превентивну роль для обвинуваченої, відповідатиме тяжкості правопорушень, принципам індивідуалізації покарання та гуманізму, справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи, не буде «особистим надмірним тягарем для особи».
У справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При цьому суд враховує і позицію прокурора, який просив призначити покарання обвинуваченій у вигляді штрафу і позицію потерпілої сторони, яка просила в дебатах призначити покарання у вигляді громадських робіт.
За таких обставин покарання у виді штрафу, яке передбачене санкцією ч.1 ст.125 КК України буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, а призначення обвинуваченій ОСОБА_6 покарання у вигляді громадських або виправних робіт, про що зазначала законний представник потерпілої, на думку суду, буде занадто суворим для обвинуваченої з огляду на наявність у неї на утриманні трьох неповнолітніх дітей, яких вона виховує сама і буде «особистим надмірним тягарем для особи».
На переконання суду, саме покарання у вигляді штрафу в максимальному розмірі передбаченому санкцією ст. 125 КК України перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю вчиненого ОСОБА_6 кримінального поступку і даним про її особу, відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для останньої.
Цей захід примусу внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченої, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.
Так, вирішуючи відповідно до ст. 129 ЦПК України цивільний позов ОСОБА_5 в інтересах потерпілої ОСОБА_4 , суд дійшов такого висновку.
ОСОБА_5 заявлено цивільний позов до ОСОБА_6 , в якому потерпіла обґрунтовуючи позов вказала, що після спричинення тілесних ушкоджень перші дві доби у доньки був прискорений пульс, що стало підставою для виклику швидкої. У лікарні дитині поставили діагноз-тривожний розлад з панічними пароксизмальними станами, після якого дитина постійно приймає антидепресанти, чаї та інші заспокійливі препарати. Наразі відвідує лікаря психіатра 1 раз на два тижні. Своїми неправомірними діями ОСОБА_6 завдала матеріальної шкоди в розмірі 928,10 грн. та моральних страждань, які виразилися у психологічних стражданнях. З огляду на вказане ОСОБА_5 оцінює розмір моральної шкоди у 25000,00 грн., яку просить стягнути з обвинуваченої. Також просить стягнути у відшкодування матеріальної шкоди 928,10 грн.
Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявності шкоди, протиправності дій заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою і вини в заподіянні шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно до ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Потерпілою надано докази понесення нею матеріальної шкоди у розмірі 928,10 грн., які не спростовані цивільним відповідачем. Таким чином, потерпіла підтвердила доказами факт понесення нею матеріальної шкоди на суму 928,10 грн., а тому в порядку ст. 1167 ЦК України понесена ОСОБА_5 сума матеріальної шкоди підлягає стягненню з обвинуваченої у повному обсязі, оскільки розмір цих витрат підтверджено належними доказами, які наявні в матеріалах провадження, а саме даними консультаційного висновку спеціаліста із призначеним лікуванням від 18.08.2023 та придбаним медикаментам та наданим медичним послугам, згідно наданим копіям квитанцій та накладних, які долучені до матеріалів позовної заяви. Окрім того, сама обвинувачена у судовому засіданні визнала позов в частині матеріальної шкоди.
Вирішуючи по суті поданий ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 цивільний позов до обвинуваченої про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною 3 статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до змісту Постанови ВП ВС від 15 грудня 2020 року розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а і моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Оцінюючи в сукупності обставини справи, суд вбачає очевидним й таким, що не підлягає доказуванню, те, що будь-якій людині в силу її природи властиво переживати душевні страждання через порушення особистої недоторканості, відчуття фізичного болю, усвідомлення наявності тілесних ушкоджень та їх наслідків. Не є виключенням з цього правила й потерпіла, яка є малолітньою, і вочевидь зазнала душевних страждань у зв'язку із заподіянням їй тілесного ушкодження.
Суд також приймає доводи потерпілої та законного представника про те, що дитина змушена була вживати відповідних заходів для відновлення свого психоемоційного стану, враховує і звернення до спеціаліста, де ОСОБА_4 було встановлено діагноз: Тривожний розлад з панічними пароксизмальними станами.
Суд бере до уваги, обставини, при яких відбулося вчинення відносно потерпілої проступку, байдужа поведінка обвинуваченої до потерпілої в момент вчинення проступку (зокрема те, що обвинувачена добровільно про відшкодування дитині шкоди не зверталася, здоров'ям дитини не цікавилася), що має наслідком страх та тривогу у малолітньої потерпілої у зв'язку із можливим повторенням злочинних дій, а тому самий факт завдання потерпілій моральної шкоди суд вважає доведеним. Потерпіла є малолітньою, а отже вочевидь наслідки пережитого можуть мати негативні прояви у її подальшому житті.
Потерпіла оцінила завдану моральну шкоду в суму 25000,00 грн. Разом із тим, суд приходить до висновку, що сума компенсації моральної шкоди у таких розмірах потерпілою обґрунтована не повною мірою.
Глибина фізичних та моральних страждань потерпілої, на думку суду, є відчутною, але не критичною, оскільки завдання їй легкого тілесного ушкодження хоч і вплинуло на її стан здоров'я та самопочуття, проте не спричинило тривалого розладу здоров'я, та не призвело до тяжких наслідків. Суд також враховує, що поведінка малолітньої потерпілої під час судового розгляду, її постійна особиста явка в судові засідання та активна участь ОСОБА_4 у судових засіданнях з активною позицією, на думку суду, свідчать про суттєве зниження рівня психотравмуючого фактору завданого вчиненням відносно неї проступку станом на час розгляду справи.
Суд зауважує, що вимога про компенсацію моральної шкоди не може використовуватись як спосіб покриття матеріальних витрат у майбутньому чи відшкодування вже понесених витрат, розмір яких потерпілий не може довести належними та допустимими доказами.
Визначаючи ступінь вини заподіювача, суд визначив, що порушення є умисним, оскільки обвинувачена усвідомлювала суспільно-небезпечних характер свого діяння.
Розглядаючи питання про суму моральної шкоди, заявлену потерпілою, суд приймає до уваги, що злочин, передбачений ч.1 ст.125 КК України відноситься до проступків, згідно до ст.12 КК України. При цьому суд оцінює і матеріальне положення обвинуваченої ОСОБА_6 , яка має постійне джерело доходів, розумність заявленої потерпілою суми з урахуванням реальної можливості її виплати обвинуваченою.
Таким чином, виходячи із вищезазначеного, беручи до уваги характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала малолітня потерпіла, характер та локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень, враховуючи, що відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, з урахуванням поведінки потерпілої, яка призвела до виникнення конфліктної ситуації з обвинуваченою, що мало наслідком отримання потерпілою тілесних ушкоджень, керуючись вимогами розумності і справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій повинен бути встановлений судом на рівні 10000,00 грн. Саме такий розмір відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості, а також не порушуватиме баланс між правами обвинуваченої, з одного боку, та інтересами потерпілої, - з іншого.
З огляду на вказане цивільний позов ОСОБА_5 суд задовольняє частково.
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України до процесуальних витрат, в тому числі, належать витрати на правничу допомогу.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат належать до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
За змістом ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Таким чином, витрати на правову допомогу потерпілій, яка водночас є цивільним позивачем, відповідно до вищезазначених вимог КПК України, підлягають стягненню із обвинуваченого.
Вирішуючи питання про розмір судових витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/445/19, в якому, серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічні висновки містяться у інших постановах Верховного Суду, зокрема, у справі № 922/3436/20, у справі № 910/7586/19, у справі № 910/16803/19).
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами від ОСОБА_6 та її захисника до суду не подавалося.
З огляду на вказані норми законодавства та надані цивільним позивачем докази, за відсутності клопотання цивільного відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд вважає обґрунтованою вимогу потерпілої покласти на обвинувачену витрати, понесені на оплату правової допомоги їх представника - адвоката ОСОБА_18 оскільки ці вимоги узгоджуються із змістом ч. 1 ст. 124 КПК України, а витрати підтверджуються наданими потерпілим документами, актом виконаних робіт, квитанцією про сплату ОСОБА_5 на користь адвоката ОСОБА_18 1000 грн. за складення позовної заяви.
Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому з обвинуваченої підлягає стягненню 1000 грн. у відшкодування витрат цивільного позивача на правничу допомогу.
Запобіжний захід на час ухвалення вироку не застосований, клопотання про його застосування не заявлялося і підстав для його застосування немає.
Відомості про накладення арешту на майно відсутні. Речові докази відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначити їй покарання за ч. 1 ст.125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.
Цивільний позов ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 , 2014 року народження до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 , у відшкодування матеріальної шкоди 928,10 грн. та у відшкодування моральної шкоди 10000,00 грн., у відшкодування витрат на правничу допомогу 1000,00 грн., а всього стягнути 11928,10 (одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять вісім гривень 10 копійок.
В іншій частині вимог позову ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 , відмовити.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: ОСОБА_1