25 березня 2024 року м. Чернівці
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду Станковська Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Винту Є.Ю, на постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 лютого 2024 року, -
Постановою судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 лютого 2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП і за його вчинення призначено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 605 грн. 60 коп.
Згідно постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнаний винуватим в тому, що він 11 січня 2024 р. о 22 год. 25 хв., знаходячись в м. Чернівці по вул. Південно - Кільцева 25-А керував транспортним засобом марки «Mercedes Vito» державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки та в лікаря нарколога відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням адвокат Винту Є.Ю., діючий в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову районного суду від 20.02.2024 р. та провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.4 ч.1 ст. 247 КУпАП.
ЄУНСС: 727/552/24 Головуючий у І інстанції:Гавалешко П.С.
Провадження №33/822/209/24 Доповідач: Станковська Г.А.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
В апеляції посилається на те, що судове рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Вважає, що його довіритель відмовився від проходження на стан алкогольного сп'яніння через неправильне роз'яснення працівником поліції процедури проходження медичного огляду.
Вказує, що ОСОБА_1 безпідставно було зупинено працівниками поліції та не роз'яснено суть порушення.
Звертає увагу і на те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, а самє їхав в аптеку за ліками своєму сину, який має тяжке захворювання, а також передав кошти своєму брату, щоб той купив ліки для хворого батька.
Тому вважає, що були всі підстави закрити провадження по справі в зв'язку з вчиненням ним дій у стані крайньої необхідності.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції правопорушник ОСОБА_1 та його адвокат Винту Є.Ю, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити в повному обсязі.
Перевіривши доводи та матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд приходить до наступного висновку.
Згідно зі ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані.
Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП, серед іншого, передбачена відповідальність за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У відповідності до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а саме, в керуванні ним транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння повністю доведена наявними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав вірну юридичну оцінку.
Так, дані, які є в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААКД 631165 (а.с.1) свідчать про те, що 11 січня 2024 року о 22 год. 25 хв. в м. Чернівці по вул. Південно-Кільцева , 25-А, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Mercedes Vito» державний номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння , а саме, запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Драгер 75 10 та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП
Вказаний протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, оформлений компетентним органом в межах повноважень наданих особі, яка його склала, в якому чітко викладено, як суть правопорушення, так і інші відомості, необхідні для правильного вирішення даної справи.
Факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння, при обставинах зазначених в протоколі підтверджується актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.2), згідно якого у ОСОБА_1 були виявлено ознаки алкогольного сп'яніння, однак останній відмовився від проведення огляду на місці за допомогою газоаналізатора «Драгер.
Крім того, із направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (а.с.3), встановлено, що ОСОБА_1 відмовився від огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я.
Вказане підтверджується відеозаписами події (а.с.8), згідно яких видно що ОСОБА_1 на пропозицію працівника поліції відмовився пройти огляд на встановлення стану алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку, як на місці зупинки т/з, так і в закладі охорони здоров'я. При цьому, працівник поліції чітко роз'яснив ОСОБА_1 процедуру проведення огляду на стан сп'яніння та відмови від його проходження, на що останній відмовився від такого проведення в категоричній формі, а тому доводи апелянта про те, що його довірителю не було правильно роз'яснено процедуру проведення огляду на стан сп'яніння є необгрутованими та спростовуються вище викладеним.
Суд апеляційної інстанції критично відноситься до твердження апелянта, що його довірителя незаконно зупинили працівники поліції.
Як було встановлено судом першої інстанції при розгляді справи та перевірено апеляційним судом, що на (а.с. 6) наявна постанова серії ЕНА № 1225588 від 11.01.2024 р., згідно якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП за те, що він о 22 год. 25 хв. 11.01.2024 р. в м. Чернівці по вул. Південно-Кільцева 25А кервав транспортним засобом без ввімкненого ближнього світла фар у темну пору доби. Вказана постанова набрала законної сили та у встановленому законом порядку не скасована.
Отже, зупинка працівниками поліції автомобіля, яким керував ОСОБА_1 була правомірною та відповідає вимогам Закону України «Про національну поліцію».
Що стосується тверджень апелянта та самого правопорушника, про те, що ОСОБА_1 діяв в стан крайньої необхідності, то апеляційний суд їх також не бере до уваги виходячи з такого.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Апеляційний суд зважує і на те, що інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема, не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте, визначальним має бути об'єктивний критерій.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не розцінює керування транспортного засобу з ознаками алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 , як крайню необхідність, при обставинах зазначених в апеляційній скарзі.
До того ж, дані обставини вже були предметом ретельної перевірки судом першої інстанції, де судом не встановлено, що небезпека не могла бути усунена іншим шляхом та була єдиним засобом від небезпечних дій. Окрім того, не було встановлено й необхідності використання саме транспортного засобу особисто ОСОБА_1 , а не іншим можливим чином.
Апеляційний суд зважує й на те, що правопорушення, яке вчинене ОСОБА_1 є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій, який керує з явними ознаками алкогольного сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи - у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Отже, викладені обставини вказують на те, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи, дав правильну оцінку доказам та обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп'яніння, та відмовився у встановленому законом порядку від проходження огляду на стан сп'яніння, чим порушив п.2.5 ПДР України, і з цим погоджується і суд апеляційної інстанції.
При вирішенні питання про накладення на правопорушника адміністративного стягнення районним судом цілком враховано вимоги ст. 33 КУпАП.
Рішення районного суду по суті є правильним, відповідає обставинам справи, та порушень матеріального або процесуального права, які би давали апеляційному суду право скасувати рішення районного суду і закрити провадження по справі не встановлені.
На підставі наведеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суддя судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -
Апеляційну скаргу адвоката Винту Є.Ю, діючого в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову судді Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 лютого 2024 р. щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Чернівецького
апеляційного суду Станковська Г.А.