Провадження № 22-ц/803/579/24 Справа № 235/863/22 Суддя у 1-й інстанції - Самсонова В.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
13 березня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Єлізаренко І.А., Лопатіної М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», про відшкодування моральної шкоди,-
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», про відшкодування моральної шкоди (а.с. 1-3), який в подальшому уточнив (а.с. 77-79), в обґрунтування якого посилався на те, що він з 14 лютого 2000 року був прийнятий на посаду учня гірничого по ремонту гірних видобуток підземним до Державного відкритого акціонерного товариства «Шахта Красноармійська-Західна-1».
24 лютого 2002 року його було звільнено.
21 січня 2008 року він був прийнятий на посаду гірничого очисного забою 4 розряду з повним робочим днем в шахті до ВАТ «Шахта «Красноармійська- Західна № 1».
11 серпня 2008 року його було звільнено.
02 грудня 2014 року він був прийнятий прохідником 5 розряду підземним з повним робочим днем в шахті до ПАТ «Шахтоуправління «Покровське».
13 вересня 2018 року ПАТ «Шахтоуправління «Покровське» перейменовано в ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».
02 серпня 2021 року його було звільнено.
За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічні професійні захворювання : хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірним динамічними порушеннями, м'язово-тонічними та больовим синдромами. Пневмоконіоз (q/t, 1/1, pi), ускладнений хронічним бронхіт фаза затихаючого загострення ЛН І-ІІ ст. (першого-другого).
П. 17 акту розслідування причин виникнення у позивача професійних захворювань встановлює, що професійне захворювання виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в підприємствах вугільну промисловості, в тому числі ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, параметри яких перевищували допустимі норми.
Згідно п. 18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: пил переважно фіброгенної дії, кремнію діоксин кристалічний при вмісту вільного діоксиду кремнію до 5% - фактична величина 91,2 мг/м3, при нормативному значенні 10 мг/м3. Тривалість дії упродовж зміни 91,7%. Важкість праці: фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів нижніх кінцівок та тулуба) - фактична величина 44,4 Вт, при нормативному значенні 90 Вт; фізичне динамічне навантаження (за участю м'язів рук та плечового поясу) - фактична величина 43,3 Вт, при нормативному значенні 45 Вт; маса вантажу, що підіймається та переміщується - фактична величина 12 кг при нормативному значенні 30 кг; робоча поза в нахиленому положенні більше 30° 92%, зміни при нормативному значенні до 30° 25% зміни; нахили корпусу 20 разів за зміну, при нормативному значенні 51 - 100 разів за зміну. Фактичні рівні звукового тиску, еквівалентні рівні шуму 90 дБА, при нормативному значенні 80 дБА.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 03 лютого 2022 року серії 12ААВ №547724 позивачу первинно безтерміново встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням та протипоказана важка фізична праця.
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 03 лютого 2022 року серії 12ААА №106413 позивачу первинно безтерміново встановлено 65% втрати працездатності за професійним захворюванням.
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування, що підтверджується випискою №985 із медичної карти стаціонарного хворого та медичним висновком від 28 грудня 2021 року №13/385.
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1322 позивач має скарги на біль в поперековому відділі хребта, з іррадіацією в праву сідницю та в праву ногу до заднє-зовнішній поверхні, оніміння та судоми в правій нозі, кашель, переважно сухий, задуха, загальна слабкість.
У зв'язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються нормальні життєві зв'язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування.
Позивач вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних уме праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.
На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у якості відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське», про відшкодування моральної шкоди, задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання у розмірі 200 000,00 грн.
Стягнуто з ПрАТ Шахтоуправління «Покровське» на користь держави витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 000,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 200-203).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ПрАТ Шахтоуправління «Покровське» подало апеляційну скаргу (а.с. 107-111), яку в подальшому доповнив, посилаючись на неповне з'ясування фактичних обставин справи, що мають значення для справи, на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 65 000 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
ОСОБА_1 скористався своїм правом та подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін (а.с. 138-140).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 з 22 червня 2000 року по 02 серпня 2021 року ОСОБА_1 працював у ПрАТ «ШУ «Покровське». Звільнений за власним бажанням по ст. 38 КЗпП у зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 6-8).
Відповідно до Акту про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 14 січня 2022 року визначено, що ОСОБА_1 встановлено діагноз: хронічна радикулопатія L5? S1 праворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м'язово-тонічним та больовим синдром (М54.1). Пневмоконіоз (q/t, 1/1, pi), ускладнений хронічним бронхіт фаза затихаючого загострення ЛН І-ІІ ст. (першого - другого ст.) (J 60) (а.с. 9-10).
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 03 лютого 2022 року серії 12ААВ №547724 позивачу первинно безтерміново встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням та протипоказана важка фізична праця (а.с. 12).
Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 03 лютого 2022 року серії 12ААА №106413 позивачу первинно безтерміново встановлено 65% втрати працездатності за професійним захворюванням (а.с. 12).
Позивач має постійні скарги на стан свого здоров'я, змушений проходити лікування, що підтверджується відповідною медичною документацією (а.с. 18-28).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, а саме значне погіршення стану здоров'я позивача, те, що професійна працездатність в зв'язку з професійними захворюваннями згідно висновку МСЕК втрачена на 65 % та встановлення третьої групи інвалідності безстроково, а також виходячи з принципу розумності та справедливості дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.
Стягуючи суму моральної шкоди, суд першої інстанції визначив її розмір в сумі 200 000,00 грн без відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду, з огляду на таке.
Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів,а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Так, відповідно до ч. 1-4 ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.
Відповідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 17 січня 2022 року, професійне захворювання у позивача виникло у зв'язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах, обумовлених впливом шкідливого фактора важкість праці - пил, а також з завантаженістю
Судом першої інстанції вірно установлено порушення, зокрема ПРАТ «ШУ «Покровське», норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65% та визнання людиною з інвалідністю третьої групи, загальний стаж роботи під впливом шкідливих факторів на підприємстві відповідача, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану.
Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров'ї, що підтверджується медичними документами, які містяться в матеріалах справи, в якому зафіксований нестійкий дистабілізаційний стан його здоров'я, внаслідок чого позивач переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000 гривень.
Слід зауважити, що право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства.
Отже, з урахуванням того, що позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 65% та визначено ІІІ групу інвалідності, що безумовно тягне за собою зміни у буденному житті позивача, з урахуванням стажу роботи позивача під впливом шкідливих факторів на підприємстві відповідача колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди 200 000 гривень не є завищеним, є розумним, виваженим і справедливим у його ситуації.
Крім того, ґрунтується на вимогах закону висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Так, відповідно ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового Кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст. 165 ПК України).
Підпункт 14.1.180 пункту 14.1 ст. 14 ПК України визначає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Відповідно ст. 18 ПК України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Згідно з підпунктом 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
У п. 163.1 ст. 163 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом (п. 164.1 ст. 164 ПК України та пп 164.1.1 цього пункту).
Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
У попередній редакції зазначена норма права передбачала, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю.
Отже, з 23 травня 2020 року пункт «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом», тобто суми відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню.
21 червня 2022 року Верховний Суд прийняв постанову у справі №599/645/21 (провадження №61-18490св21) за позовом батьків загиблого внаслідок нещасного випадку на виробництві сина до його роботодавця про відшкодування моральної шкоди в розмірі по 500 000 гривень кожному без стягнення податків та обов'язкових платежів. Оскаржуваними у цій справі судовими рішеннями суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь кожного з позивачів по 100 000,00 гривень відшкодування моральної шкоди без стягнення податків та обов'язкових платежів.
У справі №599/645/21 АТ «Українська залізниця» посилалося, в тому числі, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
За результатами розгляду касаційної скарги АТ «Українська залізниця» у справі №599/645/21 Верховний Суд зробив висновки про те, що чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткуванню, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування шкоди життю та здоров'ю. Враховуючи те, що у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом, спір стосувався відшкодування моральної шкоди, завданої платникам податків (батькам) внаслідок смерті їхнього сина, тобто відшкодування шкоди найвищого ступеня, заподіяної життю та здоров'ю, тому Верховний Суд виснував, що зміни в податковому законодавстві не поширюються на оподаткування сум, які за рішенням суду спрямовуються на відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам внаслідок смерті їхнього сина.
Отже, у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі №599/645/21 (провадження № 61-18490св21) викладено висновок про застосування нової редакції підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, що компенсується, зокрема її батькам, згідно з яким такі суми не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податку.
За таких обставин, правові підстави для зміни формування висновку суду першої інстанції щодо питання застосування положень підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України в частині оподаткування сум моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю, відсутні.
Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційна скарга відповідача залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: І.А. Єлізаренко
М.Ю. Лопатіна