Рішення від 06.03.2024 по справі 906/1320/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1320/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Бондарчук А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідачів 1,2: Ясинецька Н.М. - довіреність від 23.09.2020;

прокурор Рудченко М.М. - посвідчення № 071186 від 01.03.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Заступника керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради

до 1. Фізичної особи підприємця Волинець Ірини Петрівни

2. Фізичної особи підприємця Волинця Андрія Петровича

про скасування державної реєстрації прав, знесення самочинного будівництва та зобов'язання звільнити земельну ділянку

Заступник керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради звернувся до суду з позовом, згідно якого просить:

- зобов'язати фізичну особу-підприємця Волинець Ірину Петрівну (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та Фізичну особу підприємця Волинця Андрія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101);

- скасувати державну реєстрацію права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) за ОСОБА_1 (запис про право власності №12776371) та ОСОБА_2 (запис про право власності №12776510).

Ухвалою від 04.10.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 02.11.2023.

Ухвалою від 09.10.2023 суд задовольнив частково заяву заступника керівника Житомирської окружної прокуратури про забезпечення позову - заборонив відчужувати незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 467377718101), що належить ОСОБА_1 (розмір частки 1/2) та ОСОБА_2 (розмір частки 1/2).

Протокольною ухвалою від 02.11.2023 суд відклав підготовче засідання на 23.11.2023, за усним клопотанням представника відповідачів.

Ухвалою від 23.11.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.12.2023.

Ухвалою від 20.12.2023, з урахуванням заяви представника відповідачів, суд відклав розгляд справи по суті на 18.01.2024.

Оскільки під час судового засідання 18.01.2024 об 11:44 год. в Житомирській області було оголошено повітряну тривогу, яка тривала до 13:17 год., суд протокольною ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 12:00 год. 07.02.2024.

У зв'язку з перебуванням судді Вельмакіної Т.М. на лікарняному в період з 07.02.2024 по 12.02.2024, справа №906/1320/23 в судове засідання 07.02.2024 не вносилась.

Ухвалою від 15.02.2024 суд призначив судове засідання на 06.03.2024.

В судовому засіданні 06.03.2024 прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням пояснень, викладених у запереченнях на відзив (а.с. 136-137).

Представник відповідачів позовні вимоги заперечувала з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 107-111) та запереченнях на відповідь на відзив (а.с. 144-145). Звернула увагу на те, що прокурором пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво. Також вважає, що прокурором та позивачем не доведено порушення їх прав забудовою. Зауважили, що знесення будівництва є крайньою мірою. Звернула увагу, що свідоцтво на право на спадщину, як правовстановлюючий документ недійсним не визнавалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку прокурора та представника відповідачів, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2015 Фізична особа підприємець Волинець Ірина Петрівна (відповідач1) та Фізична особа підприємець Волинець Андрій Петрович (відповідач2), як спадкоємці ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), на підставі Свідоцтв про право на спадщину за законом №2298 та №2299 від 26.12.2015, зареєстрували за собою право спільної часткової власності на об'єкт незавершеного будівництвом комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101).

Прокурор вважає, що вищевказаний об'єкт незавершеного будівництва є самочинним, оскільки збудований на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети та без документа, який надає право на виконання будівельних робіт.

Обґрунтовуючи вказане прокурор пояснив, що:

- на початок будівельних робіт у ОСОБА_3 були відсутні будь які права на спірну земельну ділянку, оскільки рішенням господарського суду Житомирської області у справі №906/1030/13 від 31.10.2013, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, площею 2 га по АДРЕСА_1 , укладений 06.11.2012 між Житомирською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_3 (орендар), на підставі рішення міської ради №342 від 29.03.2012;

- наказом Управління ДАБІ у Житомирській області №13 від 05.12.2014, на підставі ст. 39-1 ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності", листа міської ради та рішень господарських судів у справі №906/1030/13 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02.04.2014 за №ЖТ083140900363 - Нове будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі по АДРЕСА_1 ;

- 07.09.2016 рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №832, на підставі рішень господарських судів у справі №906/1030/13, у зв'язку із поданням недостовірних даних, скасовано Містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки №09/14 від 06.03.2014.

На думку прокурора, наведені обставини, підтверджують, що будівництво спірного об'єкта було самочинним, тому, в силу дії ст. 328 ЦК України та враховуючи правові позиції Верховного суду, викладені у постанові від 03.02.2021 у справі №295/12247/19, спадкодавець - ОСОБА_3 право власності на об'єкт самочинного будівництва не набув, тому відповідачі такого права власності в порядку спадкування, також не набули.

Разом з тим, як вказує прокурор, відповідні записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці комунальної власності, залишилися не скасованими.

Водночас, прокурор вважає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Також наголосив, що ч. 4 ст. 376 ЦК України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови, натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. При цьому пояснив, що відповідно до листів Житомирської міської ради, як власника земельної ділянки, останньою не визнається наявність на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, що належить відповідачам.

Крім того, прокурор вказав, що рішення господарського суду Житомирської області від 16.05.2022 у справі №906/1146/21, яким вирішено вважати укладеним з дня набрання чинності рішенням суду у цій справі договір оренди землі між відповідачами та Житомирської міською радою, аргументовано тим, що оскільки презумпція належності права спільної часткової власності позивачів на об'єкт нерухомого майна 467377718101 в судовому порядку не спростована, вони мають право на отримання в оренду земельної ділянки для обслуговування відповідного об'єкта нерухомості на підставі ч. 2 ст. 134 ЗК України. На думку прокурора, при визнанні об'єкта нерухомого майна №467377718101 самочинним будівництвом та скасуванні запису про право власності відповідачів на такий об'єкт, у них будуть відсутні будь які права на отримання в користування земельної ділянки поза процедурою земельних торгів, договір оренди земельної ділянки, який визнано укладеним на підставі рішення господарського суду Житомирської області від 16.05.2022 у справі №906/1146/21, є нікчемним.

Враховуючи наведене, прокурор вважає, що зазначений вище об'єкт є самочинним будівництвом та підлягає знесенню, а запис про реєстрацію права власності на нього за відповідачами - скасуванню.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зіслався на ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", ст. 41, 116, 122, 124, 134, 135, 210 Земельного кодексу України, ст. 21, 203, 215, 216, 228, 236, 331, 375, 376 Цивільного кодексу України.

Відповідачі у відзиві на позовну заяву (а.с. 107-111) просили у задоволенні позову відмовити. Пояснили, що починаючи з 2015 року є законними власниками незавершеного будівництва, будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, відсоток готовності - 20%, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26.12.2015 року, що також встановлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.05.2022 по справі №906/1146/21. Також вказали, що відповідачі є законними власниками спірного нерухомого майна, а земельна ділянка передана їм у користування на підставі договору оренди землі, визнаного укладеним на підставі рішення господарського суду Житомирської області від 16.05.202 у справі №906/1146/21. Зазначили, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №240/21850/20, яким було визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держгеокадастру від 11.09.2020 року про зобов'язання звільнити земельну ділянку, було встановлено, що факт самовільного зайняття земельної ділянки кадастровий номер 181013630005:008:0043 ФОП Волинцем А.П., як власником незавершеного будівництва, не доведено.

Також відповідачі вважають, що прокурором не надано належних допустимих доказів порушення прав міської ради, а обраний спосіб захисту з вимогою знесення самочинного будівництва не є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом. При цьому відповідачі зіслалися на правові позиції Верховного суду, викладені у постанові від 11.08.2020 у справі №296/5460/17 та №653/104/19 від 12.04.2021.

Прокурор у відповіді на відзив (а.с. 136-137) заперечив твердження відповідачів про те, що рішеннями судів у справах №906/1146/21 та №906/978/18 встановлено преюдицію того, що вони є законними власниками спірного об'єкта нерухомого майна, оскільки вказаними рішеннями лише констатовано факт здійснення державної реєстрації відповідного права власності, відсутність, на момент прийняття зазначених судових рішень, рішення про скасування такої реєстрації та наявність у зв'язку з цим спростовуваної презумпції відповідного права. Також прокурор вважає, що у вказаних рішеннях судів відсутні будь які твердження про законність здійснення спірного будівництва, державної реєстрації відповідного права власності чи законності його виникнення, а обставини, встановлені в рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №240/21850/20 щодо протиправності припису ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, ніяким чином не спростовують доводи прокурора, викладені у позові.

Вважає, що ним обраний вірний спосіб захисту, оскільки у листах від 06.06.2023 та від 08.08.2023 Житомирська міська рада повідомила, що нею не визнається наявність на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, що належать відповідачам.

У запереченнях на відповідь на відзив (а.с. 144-145) відповідачі додатково звернули увагу на те, що згідно правової позиції, викладеної у постанові ВС від 15.02.2022 у справі №712/9407/20, позов про знесення самочинного будівництва може бути пред'явлений лише до особи, яка здійснила це будівництво, однак, відповідачі не є тими особами, які здійснювали будівництво, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов'язання звільнити земельну ділянку шляхом знесення незавершеного будівництва.

Також вказали, що прокурор подав позов з пропуском строків позовної давності в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності, оскільки на підставі листа міської ради, наказом Управління ДАБІ у Житомирській області №13 від 05.12.2014, було скасовано Декларацію про початок виконання будівельних робіт від 02.04.2024, однак, починаючи з 2014 року Житомирська міська рада не вживала жодних заходів та не внесла відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Розглядаючи справу, суд враховує наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз.1, 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1 - 3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень ч.3-5 ст.53 ГПК України і ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Разом із тим у розумінні положень п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Перший - "виключний випадок" - передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом із тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 18.08.2020 у справі №914/1844/18, від 08.12.2020 у справі №908/1664/19.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим, у випадках та порядку, встановлених законом.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом в особі Житомирської міської ради, прокурор вказав, що самовільне будівництво на зайнятій земельній ділянці, що не відведена для цієї мети, завдає шкоду комунальній власності територіальної громади міста Житомир, розпорядником якої є Житомирська міська рада. Водночас, на думку прокурора, самовільна забудова земель з порушенням законодавства України, перешкоджає здійснення передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель, призводить до хаотичної забудови міста та суперечить встановленій містобудівній документації. Наголосив, що згідно інформації міської ради, спірна земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста Житомира розташовується на території закладів освіти. Будівництво на вказаних землях комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, суперечить діючій містобудівній документації міста, що безумовно порушує інтереси держави та територіальної громади.

Суд встановив, що на виконання вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру" керівник Житомирської окружної прокуратури направив на адресу Житомирської міської ради повідомлення від 02.08.2023 №51-84-5657вих-23 щодо виявлених порушень законодавства (а.с.42-45).

Листом від 09.08.2024 Житомирська міська рада повідомила, що не заперечує щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру в інтересах держави в її особі (а.с. 46).

Враховуючи зазначене і зважаючи на те, що позивач, будучи обізнаним про вищезгадані порушення інтересів держави, не вжив належних заходів щодо їх усунення, зокрема самостійно не звернувся до суду з відповідним позовом, суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував підстави щодо представництва.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи таке.

За змістом статті 15 ЦК України, право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У даній справі спір виник у правовідносинах щодо захисту прав Житомирської міської ради на земельну ділянку комунальної власності шляхом знесення відповідачами об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органом місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктами "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (статті 125, 126 ЗК України).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Стаття 212 ЗК України визначає, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Також суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Тобто, самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.

За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

При цьому знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Європейський суд з прав людини у справі “Іванова і Черкезов проти Болгарії” (№ 46577/15) від 21 квітня 2016 року підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31.05.21 у справі № 320/1889/17-ц.

Відповідно до ч. 7 статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу та статті 212 ЗК України, вимога про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки із приведенням її у попередній стан шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19(провадження № 61-18648св20).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, в силу спеціального застереження, наведеного в ч.2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак передбачене ч.7 ст. 376 ЦК України знесення самочинного будівництва здійснюється саме за рішенням суду за позовом органу місцевого самоврядування, якщо останній вважає, що таке будівництво порушує права територіальної громади на земельну ділянку комунальної власності, зокрема в частині умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором (у разі його наявності) обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови (ч. 4 ст. 376 ЦК України) ( див. постанову ВПВС від 07.04.20р. у справі № 916/2791/13 ( п. п. 6.16, 6.17, 6.25, 6.35).

Також суд враховує, що обставини виникнення спірних відносин, на яких грунтуються позовні вимоги у справі, що розглядається, неодноразово досліджувалися і в інших судових справах.

Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.05.2022 у справі №906/1146/21 (набрало законної сили 21.06.2022) за позовом Фізичної особи-підприємця Волинець Ірини Петрівни та Фізичної особи-підприємця Волинця Андрія Петровича до Житомирської міської ради та Житомирського міського голови Сухомлина Сергія Івановича, зокрема, встановлено, що Житомирською міською радою одинадцятої сесії шостого скликання прийнято рішення від 29.03.2012р. №342 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам, внесення змін та доповнень до рішень міської ради", пунктом 3 якого вирішено затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надати в постійне користування і в оренду земельні ділянки юридичним і фізичним особам відповідно до додатку 2. В додатку 2 до даного рішення за номером 14 зазначено про передачу ФОП Волинець Петру Григоровичу в оренду терміном на 5 років земельну ділянку за адресою: вул. Щорса, 130-А, площею 2,00 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. На підставі вказаного рішення, Житомирська міська рада-орендодавець та ФОП Волинець П.Г. - орендар уклали договір оренди землі 06.11.2012р., згідно п.1 якого орендодавець, керуючись рішенням 11 сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 29.03.2012р. №342, Положенням про порядок встановлення розмірів та справляння орендної плати за земельні ділянки в м. Житомирі, які перебувають у державній і комунальній власності та чинним законодавством, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: м. Житомир, вул. Щорса, 130-А.

Однак, рішенням Господарського суду Житомирської області від 31.10.2013 у справі №906/1030/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2014, визнано недійсним рішення 11 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 29.03.2012р. №342 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам, внесення змін та доповнень до рішень міської ради" в частині надання в оренду фізичній особі-підприємцю Волинець Петру Григоровичу земельної ділянки площею 2,00 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,00 га, за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Житомирською міською радою та ФОП Волинець П.Г. від 06.11.2012р. за №181010004000374; зобов'язано ФОП Волинець П.Г. повернути земельну ділянку площею 2,00 га нормативною грошовою оцінкою 8623748грн, кадастровий номер 1810136300:05: 008:0043, за адресою м. Житомир, вул. Щорса, 130-А до земель територіальної громади м. Житомира.

Натомість, в ході вирішення спору у справі № 906/1146/21 не встановлено обставин повернення ФОП Волинець П.Г. (добровільно чи примусово в межах виконавчого провадження) земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 1810136300:05: 008:0043, за адресою АДРЕСА_1 до земель територіальної громади м. Житомира після набрання рішенням Господарського суду Житомирської області від 31.10.2013р. у справі №906/1030/13 законної сили - 28.01.2014р.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 у справі № 906/978/18 встановлено наступні обставини, які мали місце після набрання законної сили рішенням у справі №906/1030/13 стосовно земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 1810136300:05: 008:0043, за адресою АДРЕСА_1 та суб'єктів її використання, а саме:

- ФОП Волинець П.Г. 28.03.2014р. подав до Інспекції ДАБК у Житомирській області декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі за адресою: м. Житомир, вул. Щорса, 130-А. Вказана декларація 02.04.2014р зареєстрована Інспекцією ДАБК у Житомирській області за №ЖТ 083140900363;

- 30.09.2014р державним реєстратором Житомирського міського управління юстиції на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт №1959/6/14 від 28.03.2014р. було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна про реєстрацію за ОСОБА_3 незавершеного будівництва, будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі; опис: будівля кафетерію української кухні “З” (відсоток готовності - 20%) та будівлю майстерні льодяників “Е” (відсоток готовності - 20%);

- 04.10.2014р на замовлення ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок АДРЕСА_1 , зокрема кафетерій української кухні “З” площею 292,8 м2 та майстерню льодяників “Е” площею 287,9 м2;

- 05.12.2014р. наказом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області №13 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02.04.2014р. №ЖТ 083140900363 на об'єкт: “Будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі по АДРЕСА_1 ” (замовник - ФОП Волинець Петро Григорович);

- 28.02.2015р. ОСОБА_3 помер;

- 26.12.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, а також зареєстрували спадкове майно в реєстрі, а саме на незавершене будівництво, будівництво будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_3 на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт, виданої Інспекцією ДАБК у Житомирській області 28.03.2014р. за №1959/6/14, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції Житомирської області 02.10.2014р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 467377718101. Незавершене будівництво, розташоване на земельній ділянці площею 2,00га, кадастровий номер 1810136300:05:008 :0043 та складається з будівлі кафетерію української кухні “З”, відсоток готовності - 20%, будівля майстерні льодяників “Е”, відсоток готовності - 20%;

- 04.10.2017р. позивачі зверталися до Житомирської міської ради з заявою, в якій, посилаючись на пункти 6, 17 Договору оренди землі від 06.11.2012р., ст.ст. 7, 33 Закону України "Про оренду землі”, просили включити до порядку денного сесії Житомирської міської ради розгляд питання про надання дозволу на внесення змін до договору оренди землі від 05.11.2012р. (площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043) в частині зміни сторони орендаря, з Фізичної особи-підприємця Волинець Петра Григоровича на ФОП Волинець Ірину Петрівну та ФОП ОСОБА_2 та про надання дозволу на продовження (поновлення) строку дії договору оренди землі від 05.11.2012 року (земельної ділянки площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043) на новий строк;

- 16.01.2018р. позивачі звернулися до реєстратора із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, орієнтованою площею 2,00 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 12.04.2018р. рішенням Житомирської міської ради №1009 “Про надання фізичним особам-підприємцям та громадянам дозволів на розроблення документації із землеустрою” позивачам було відмовлено у видачі дозволу. Підставою для відмови вказано ст.79-1, 123 ЗК України та те, що: земельна ділянка сформована і має кадастровий номер 181013630005:008:0043; є договір оренди земельної ділянки від 06.11.2012р. за №181010004000374 терміном на 5 років, укладений з ФОП Волинець П.Г.;

- 06.06.2018р. позивачі звернулися до реєстратора із заявою про передачу в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 181013630005:008:0043, орієнтованою площею 2,0 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- рішенням Житомирської міської ради від 27.09.2018р. №1137 “Про затвердження документацій із землеустрою та надання права користування земельними ділянками фізичним особам-підприємцям” - позивачам відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 у справі № 906/978/18 визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №1137 від 27.09.2018р., в частині додатку 3 пункту 1, яким відмовлено Фізичним особам-підприємцям Волинець Андрію Петровичу та ОСОБА_1 у наданні права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2 га, кадастровий номер: 181013630005:008:0043.

Вказана постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 у справі № 906/978/18 мотивована, зокрема тим, що:

- 26.12.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, а також зареєстрували у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право на успадковане майно: незавершене будівництво, будівництво будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- докази скасування реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 чи визнання недійсними реєстраційних дій з внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо речових прав Позивачів на незавершене будівництво будівель і споруд відпочинку та торгівлі, які розташовані в АДРЕСА_1 , відсоток готовності 20% -відсутні;

- за наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнаного державою речового права на нерухоме майно та ч и н н о с т і Свідоцтв про їхнє право на спадщину за законом - відмова Міською радою у переданні Позивачам спірної земельної ділянки в оренду рішенням від 27.09.2018р. № 1137 “Про затвердження документацій із землеустрою та надання права користування земельними ділянками фізичним особам-підприємцям”, на переконання колегії суддів - не має правових підстав.

В ході вирішення спору у справі № 906/1146/21 за відомостями з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 224932878 від 22.09.2020 та №281059609 від 25.10.2021 встановлено наявність об'єкта нерухомого майна з РНОНМ 467377718101: "незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі: будівля кафетерію української кухні "З", відсоток готовності -20%, будівля майстерні льодяників "Е", відсоток готовності - 20%", розташованого на земельній ділянці загальною площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043, а також чинних з 26.12.2015 записів про державну реєстрацію спільної часткової власності позивачів на зазначений об'єкт незавершеного будівництва.

За відомостями витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9902121022021 від 25.10.2021 встановлено, що статус об'єкта цивільних прав земельна ділянка загальною площею 2га, кадастровий номер 181013630005:008:0043 набула 06.11.2012, за категорією земель належить до земель житлової та громадської забудови, за видом цільового призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07).

За відомостями з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 281059609 від 25.10.2021 встановлено, що право комунальної власності на земельну ділянку загальною площею 2га, кадастровий номер 181013630005:008:0043 за Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою зареєстровано 01.06.2020.

В ході вирішення справи № 906/1146/21 судом також встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі № 240/21850/20 визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №594-ДК/0358Пр/03/01/-20 від 11.09.2020. Своє рішення суд мотивував тим, що відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна, підтвердивши свій висновок правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18 та від 05.03.2020 у справі №924/233/17.

Також в ході вирішення справи № 906/1146/21 судом встановлено, що позивачі 30.09.2019 в черговий раз звернулися до реєстратора із заявою про передачу в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 181013630005:008:0043, орієнтованою площею 2,0 га за адресою: АДРЕСА_1 з доданими до неї документами, в тому числі, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 у справі № 906/978/18.

Однак рішенням Житомирської міської ради від 23.09.2021 № 332 "Про розгляд заяви щодо оформлення права користування земельною ділянкою" позивачам в черговий раз відмовлено у передачі зазначеної земельної ділянки в оренду на підставі статті 39 ЗК України. Мотиви оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування: 1) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм; 2) відповідно до Генерального плану м. Житомира, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 30.11.2016 № 454, земельна ділянка з кадастровим номером 181013630005:008:0043 знаходиться на території закладів освіти; 3) згідно з Планом зонування території м. Житомира зазначена земельна ділянка знаходиться в зоні: -Г-3ш (зона дошкільних та загальноосвітніх закладів ); -С-6 (зона зелених насаджень в санітарно - захисних зонах).

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.05.2022 у справі №906/1146/21 (набрало законної сили 21.06.2022), визнано недійсним рішення одинадцятої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради № 332 від 23.09.2021 "Про розгляд заяви щодо оформлення права користування земельною ділянкою", яким відмовлено Фізичним особам-підприємцям Волинець Андрію Петровичу та ОСОБА_1 у передачі в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2га, кадастровий номер : 181013630005:008:0043. Також ухвалено вважати укладеним з дня набрання чинності рішенням суду у цій справі договір оренди землі між Фізичними особами-підприємцями Волинець Іриною Петрівною та ОСОБА_2 та Житомирською міською радою.

У вказаній справі суд констатував, що:

- юридичний факт переходу права власності на ОНБ №467377718101 від спадкодавця ОСОБА_3 до позивачів як спадкоємців відбувся 26.12.2015 та сторонами у справі не заперечувався;

- спірні правовідносини між позивачами та Міською з приводу набуття права користування земельною ділянкою № 1810136300:05:008:0043 на умовах оренди виникли щонайменше після 04.10.2017, коли Міська рада відмовилась винести на розгляд сесії питання внесення змін до договору оренди землі від 06.11.2012 в частині зміни сторони орендаря, з "Фізичної особи-підприємця Волинець Петра Григоровича" на " ОСОБА_1 та ОСОБА_2 " та про надання дозволу на продовження (поновлення) строку його дії на новий строк на підставі рішення Господарського суду Житомирської області від 31.10.2013 у справі № 906/1030/13, яким зазначений договір оренди землі від 06.11.2012 визнано недійсним з ухваленням обов'язку орендарю повернути об'єкт оренди орендодавцеві;

- суд не встановив, що іншою підставою для відмови позивачам у наданні земельної ділянки № 1810136300:05:008:0043 у користування на умовах оренди, стали обставини незаконності її забудови попереднім орендарем ОНБ №467377718101 при наявності у Міської ради інформації про таку забудову та чинних Генерального плану м. Житомира, 2016 та Плану зонування територій міста Житомира, 2017.

Як встановив суд у справі №906/1146/21, у 2018 році спірні відносини між позивачами та Міською радою щодо набуття права користування земельною ділянкою № 1810136300:05:008:0043 опосередковані двома рішеннями органу місцевого самоврядування, а саме:

1) рішення 33 сесії 7 скликання № 1009 від 12.04.2018 про відмову надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки а) вже існує об'єкт цивільного права - земельна ділянка № 1810136300:05:008:0043 та б) щодо неї існують орендні відносини за договором оренди землі від 06.11.2012 з орендарем (підстава відмови вказана в с у п е р е ч рішенню Господарського суду Житомирської області від 31.10.2013 у справі № 906/1030/13 );

2) рішення 40 сесії 7 скликання № 1137 від 27.09.2018р. про відмову надати земельну ділянку № 1810136300:05:008:0043, з розташованим в її межах ОНБ №467377718101 в оренду з підстав, встановлених рішенням Господарського суду Житомирської області від 31.10.13р. у справі № 906/1030/13. Суд встановив, що підставою для відмови позивачам у набутті права користування земельною ділянкою № 1810136300:05:008:0043 на умовах оренди не були: незаконність її забудови ОНБ №467377718101 попереднім орендарем; незаконність набуття права власності позивачів на ОНБ №467377718101 в порядку спадкування; чинні Генеральний план м. Житомира, 2016 та План зонування територій міста Житомира, 2017 ( у тексті - Рішення № 1009 та Рішення № 1137).

Суд встановив, що Рішення №1009 в судовому порядку Позивачами не було оскаржено.

У справі №906/1146/21, суд також акцентував, що визнаючи недійсним Рішення № 1137 як таке, що порушує цивільні права позивачів на право користування земельною ділянкою № 1810136300:05:008:0043 відповідно до встановлених обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 07.05.2019 у справі № 906/978/18 мотивував відсутністю юридичного факту скасування реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності позивачів чи визнання недійсними реєстраційних дій з внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів щодо речових прав позивачів на ОНБ №467377718101, який розташований в межах земельної ділянки № 1810136300:05:008:0043. Також акцентував, що Північно-західний апеляційний господарський суд наголосив, що хоча державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише способом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на п і д с т а в і в и з н а ч е н и х з а к о н о м д о к у м е н т і в, в даному випадку, с в і д о ц т в п р о п р а в о н а с п а д щ и н у за законом від 26.12.2015, в силу приписів статті 2 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" така реєстрація створює презумпцію дійсності таких фактів.

Встановлені судом обставини у цій справі доводять, що станом на дату прийняття Рішення міської ради № 332 - 23.09.2021, п о з и в а ч і з б е р і г а л и с в і й т и т у л в л а с н и к і в ОНБ №467377718101, який розташований в межах земельної ділянки № 1810136300:05:008:0043, набутий ними ще станом на 26.12.2015.

Суд також наголосив, що відомості державного реєстру прав на нерухомість п р е з ю м у ю т ь с я п р а в и л ь н и м и , доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює с п р о с т о в у в а н у п р е з у м п ц і ю права такої особи (див. постанови ВПВС від 02.07.19р. у справі № 48/340 (п. 6.30), від 12.03.19р. у справі № 911/3594/17 (п. 4.17), від 19.01.21р. у справі № 916/1415/19 (п. 6.13).

Рішення у справі №906/1146/21 також мотивовано тим, що:

- особа, яка з а к о н н о набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову ВПВС від 18.12.19р. у справі № 263/6022/16-ц (п. 42);

- станом на дату прийняття Рішення міської ради № 332 - 23.09.2021, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" діяла в наступній редакції: "Право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону";

- станом на 23.09.2021 стаття 120 Земельного кодексу України діяла в редакції Закону України № 1657-IX від 15.07.2021 ( чинний з 20.08.2021), яким частину другу цієї статті було доповнено новим абзацом у складі декількох речень, з яких два в наступній редакції ( за редакційним виключенням суду): "У разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна [... ], о б ' є к т н е з а в е р ш е н о г о б у д і в н и ц т в а, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно права оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об'єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.»;

- як закон ( ч.1 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", абз. 2 ч.2 ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України), так і судова практика Великої Палати Верховного Суду щодо його застосування, виходять із принципу законності як набуття права власності особою на об'єкт нерухомого майна (в тому числі, об'єкт незавершеного будівництва), так і законності набуття права забудови земельної ділянки таким об'єктом (в тому числі, земельної ділянки комунальної форми власності).

Суд, у справі №906/1146/21, оцінюючи підстави відмови gозивачам Рішенням № 332 надати земельну ділянку № 1810136300:05:008:0043 в оренду, сформовану як об'єкт цивільного права ще 06.12.2012 у зв'язку з прийняттям Генерального плану м. Житомира, 2016 та Плану зонування територій міста Житомира, 2017, враховував, що станом на 23.09.2021 частина 3 статті 24 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” (далі - Закон № 3038-VI) діяла в редакції Закону № 711-IX від 17.06.2020, і зокрема: "Обмеження щодо передачі (надання) земельних ділянок із земель [... ] комунальної власності у [...] користування фізичним або юридичним особам, визначені цією частиною, не поширюються на випадки: розташування на земельній ділянці будівлі (споруди), що перебуває у власності фізичної або юридичної особи. Наголошував, що до спростування в судовому порядку п р е з у м п ц і ї належності права спільної часткової власності Позивачів на ОНБ №467377718101, у Міської ради відсутні підстави для відмови у наданні їм земельної ділянки № 1810136300:05:008:0043 в оренду на підставі ст. 39 ЗК України. Також судом встановлено, що право комунальної власності на земельну ділянку №1810136300:05:008:0043 зареєстровано за Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою 01.06.2020 без зміни її категорії - землі житлової та громадської забудови та виду цільового призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07) і такі ж юридичні характеристики зберігаються за об'єктом цивільних прав станом на 25.10.2021 як у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і в Державному земельному кадастрі. До викладеного, суд доповнив, що зміна цільового призначення земельних ділянок комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, може здійснюватися землекористувачем ( ч.2 ст. 20 ЗК України в редакції станом на 23.09.2021). Окрім того, оскільки за приписами ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що п е р е б у в а ю т ь у в л а с н о с т і ф і з и ч н и х або юридичних осіб, орган місцевого самоврядування не вправі відмовити особі у наданні права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, матеріалами справи, а також рішеннями судів у господарських справах № 906/978/18, №906/1030/13, 906/1146/21 та в адміністративній справі №240/2185/20 підтверджено, що:

- Житомирською міською радою одинадцятої сесії шостого скликання прийнято рішення від 29.03.2012 №342 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам, внесення змін та доповнень до рішень міської ради", пунктом 3 якого вирішено затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надати в постійне користування і в оренду земельні ділянки юридичним і фізичним особам відповідно до додатку 2. В додатку 2 до даного рішення за номером 14 зазначено про передачу ФОП Волинець Петру Григоровичу в оренду терміном на 5 років земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 2,00 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

- на підставі рішення Житомирської міської ради одинадцятої сесії шостого скликання від 29.03.2012. №342 "Про вилучення, припинення, надання права користування земельними ділянками юридичним і фізичним особам, внесення змін та доповнень до рішень міської ради", Житомирська міська рада-орендодавець та ФОП Волинець П.Г. - орендар уклали договір оренди землі 06.11.2012р., згідно якого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 . терміном на 5 років;

- рішенням Господарського суду Житомирської області від 31.10.2013 у справі №906/1030/13, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2014, визнано недійсним рішення 11 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 29.03.2012 №342 в частині надання в оренду фізичній особі-підприємцю Волинець Петру Григоровичу земельної ділянки площею 2,00 га за адресою АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель та визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,00 га, за адресою АДРЕСА_1 , укладений між Житомирською міською радою та ФОП Волинець П.Г. від 06.11.2012 за №181010004000374 і зобов'язано ФОП Волинець П.Г. повернути земельну ділянку до земель територіальної громади м. Житомира;

- 28.03.2014 ФОП Волинець П.Г. подав до Інспекції ДАБК у Житомирській області декларацію про початок виконання будівельних робіт щодо будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана декларація 02.04.2014 зареєстрована Інспекцією ДАБК у Житомирській області за №ЖТ 083140900363;

- 30.09.2014 державним реєстратором Житомирського міського управління юстиції на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт №1959/6/14 від 28.03.2014 було в н е с е н о з а п и с до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна п р о р е є с т р а ц і ю за ОСОБА_3 незавершеного будівництва, будівництва комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі; опис: будівля кафетерію української кухні “З” (відсоток готовності - 20%) та будівлю майстерні льодяників “Е” (відсоток готовності - 20%);

- 04.10.2014 на замовлення ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок АДРЕСА_1 , зокрема кафетерій української кухні “З” площею 292,8 м2 та майстерню льодяників “Е” площею 287,9 м2;

- 05.12.2014 наказом Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Житомирській області №13 скасовано реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт від 02.04.2014р. №ЖТ 083140900363 на об'єкт: “Будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі по АДРЕСА_1 ” (замовник - ФОП Волинець Петро Григорович);

- 28.02.2015 ОСОБА_3 помер;

- 26.12.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 о т р и м а л и с в і д о ц т в а п р о п р а в о н а с п а д щ и н у за законом, а також з а р е є с т р у в а л и с п а д к о в е м а й н о в реєстрі, а саме на незавершене будівництво, будівництво будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належне ОСОБА_3 на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт, виданої Інспекцією ДАБК у Житомирській області 28.03.2014 за №1959/6/14, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстраційною службою Житомирського міського управління юстиції Житомирської області 02.10.2014 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 467377718101. Незавершене будівництво, розташоване на земельній ділянці площею 2,00га, кадастровий номер 1810136300:05:008 :0043 та складається з будівлі кафетерію української кухні “З”, відсоток готовності - 20%, будівля майстерні льодяників “Е”, відсоток готовності - 20%;

- постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 у справі № 906/978/18 визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №1137 від 27.09.2018, в частині додатку 3 пункту 1, яким відмовлено Фізичним особам-підприємцям Волинець Андрію Петровичу та ОСОБА_1 у наданні права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2 га, кадастровий номер: 181013630005:008:0043;

- рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 у справі №240/21850/20 визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держгеокадастру від 11.09.2020 про зобов'язання звільнити земельну ділянку, оскільки факт самовільного зайняття земельної ділянки кадастровий номер 181013630005:008:0043 ФОП Волинцем А.П. як власником незавершеного будівництва, не доведено, а відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна;

- рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.05.2022 у справі №906/1146/21 визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №332 від 23.09.2021 "Про розгляд заяви щодо оформлення права користування земельною ділянкою" та зобов'язано Житомирську міську раду укласти з Фізичною особою-підприємцем Волинець Іриною Петрівною та Фізичною особою-підприємцем Волинець Андрієм Петровичем договір оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 га, кадастровий номер 181013630005:008:0043, строком на 5 років (на умовах, викладених у вказаному рішенні суду).

Також суд враховує, що чинні з 26.12.2015 записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію спільної часткової власності позивачів на зазначений об'єкт незавершеного будівництва вчинені на п і д с т а в і свідоцтв про право на спадщину і останні такожє чинними на час звернення прокурора з позовом до суду.

Водночас суд враховує, що обґрунтовуючи вимогу про скасуваннядержавної реєстрації права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 за відповідачами, прокурор зіслався на ч. 3 ст. 26 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та вказав, що оскільки особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього, державна реєстрація права власності за відповідачами підлягає скасуванню.

Також прокурор вказав, що відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного суду від 03.02.2021 у справі №295/12247/19, до складу спадщини не входять право власності на об'єкт самочинного будівництва, який спадкодавець за життя не набув.

Однак, суд не може застосовувати вказану правову позицію Верховного Суду у даній справі, оскільки предметом позову справі №295/12247/19 було визнання права власності на майно в порядку спадкування, тобто, предмети позову у справах різні. При цьому у справі, що розглядається, на відміну від справи №295/12247/19, забудовник за життя зареєстрував за собою право власності на спірні об'єкти і вказане стало підставою для набуття відповідачами права власності на ці об'єкти в порядку спадкування.

У даній справі має значення факт реєстрації за відповідачами права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) за ОСОБА_1 (запис про право власності №12776371) та ОСОБА_2 (запис про право власності №12776510), здійсненого на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом №2298 та №2299 від 26.12.2015. При цьому, вказані свідоцтва на час розгляду справи є чинними, що унеможливлює задоволення вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, з наведених у позові підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і п і д т в е р д ж е н н я д е р ж а в о ю ф а к т і в н а б у т т я, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Суд вкотре звертає увагу, що у постанові від 07.05.2029 у справі №906/978/18 Північно-західний апеляційний господарський суд наголосив, що хоча державна реєстрація не є способом набуття права власності, а виступає лише способом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на п і д с т а в і в и з н а ч е н и х з а к о н о м д о к у м е н т і в, в даному випадку, с в і д о ц т в п р о п р а в о н а с п а д щ и н у за законом від 26.12.2015, в силу приписів статті 2 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" така реєстрація створює презумпцію дійсності таких фактів.

Тобто, апеляційний господарський суд, у постанові від 07.05.2019 у справі № 906/978/18 виклав мотиви, зміст яких зводиться саме до концепції п р е з у м п ц і ї належності права спільної часткової власності позивачів на ОНБ №467377718101 на підставі спадкового законодавства, що також було враховано та акцентовано судом при ухваленні рішення від 16.05.2022 у справі №906/1146/21.

Натомість, встановлені судом обставини у справі, що розглядаєтьсія, не спростовують того, що станом і на дату звернення прокурора з позовом до суду, позивачі зберегли свій титул власників ОНБ №467377718101, розташований в межах земельної ділянки № 1810136300:05:008:0043, набутий ними ще станом на 26.12.2015 на підставі с в і д о ц т в п р о п р а в о н а с п а д щ и н у .

Враховуючи вищенаведене, суд не встановив підстав як для задоволення вимог прокурора про зобов'язання фізичну особу-підприємця Волинець Ірину Петрівну (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) та фізичну особу підприємця Волинця Андрія Петровича (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) звільнити земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101), так і для задоволення вимог прокурора про скасування державної реєстрації права власності на незавершене будівництво комплексу будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 467377718101) за ОСОБА_1 (запис про право власності №12776371) та ОСОБА_2 (запис про право власності №12776510).

За змістом статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України, в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд із цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином суд зазначає, що решта долучених до справи доказів та доводів сторін ретельно досліджена і наведених висновків суду не спростовує.

Враховуючи, що представник відповідачів заявляла про пропуск прокурором строку позовної давності стосовно вимоги про скасування державної реєстрації права власності, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 31.10.2018 у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15, постанові Верховного Суду України від 19.04.2017 у справі № 405/4999/15-ц.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, яку покликані підтримувати норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. При цьому, держава в такому випадку може нести ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 348/1237/15-ц, від 10.05.2018 у справі № 914/1708/17).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Водночас, за приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України.сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

У даному випадку, зважаючи на те, що господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, строки позовної давності до вимоги про скасування державної реєстрації права власності не застосовуються.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.

Згідно з ч.9 ст.145 ГПК України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

З огляду на вказане, заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Житомирської області від 09.10.2023 у справі №906/1320/23 підлягають скасуванню.

(Повний текст рішення виготовлено із урахуванням перебування головуючого у справі судді у відпустці з 12.03.2024 по 15.03.2024).

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 21.03.24

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

- Заступнику керівника Житомирської окружної прокуратури - через електронний суд;

- Житомирській міській раді - через електронний суд;

- представнику відповідачів - через електронний суд.