22 березня 2024 року
м. Київ
справа № 640/36257/21
адміністративне провадження № К/990/10020/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №640/36257/21 за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у якому просив:
- визнати протиправним (незаконним) наказ №616-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов'язків начальника управління цінової та тарифної політики у сфері електроенергетики Департаменту із регулювання відносин у сфері енергетики Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг;
- зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг надавати ОСОБА_1 доступ до робочого місця за наявності у нього негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, яке проведене не більше як за 72 години до відвідування адміністративної будівлі НКРЕКП;
- стягнути з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного допущення до роботи.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 08 листопада 2021 року №616-к про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
Стягнуто з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 471 332, 40 грн (чотириста сімдесят одна тисяча триста тридцять дві грн 40 коп).
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року задоволено заяву адвоката Цесельської Інни Валентинівни, що діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового судового рішення.
Ухвалено додаткову постанову щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи №640/36257/21 у суді апеляційної інстанції.
Вимоги адвоката Цесельської Інни Валентинівни щодо стягнення понесених витрат на правову (правничу) допомогу у суді апеляційної інстанції задоволено.
Стягнуто з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (код ЄДРПОУ 39369133) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов'язані з правничою допомогою при розгляді апеляційної скарги у розмірі 16 600 (шістнадцять тисяч шістсот) грн 00 коп.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №640/36257/21 - повернуто скаржнику.
14 березня 2024 року до Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга відповідача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №640/36257/21.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду, посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми права, а саме:
- підпункт 2 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»;
- частину 11 статті 60-2 КЗпП України;
- пункт 9 розділу ІІІ Типових правил внутрішнього службового розпорядку, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03 березня 2016 року №50.
Скаржник вказує, що в судовій практиці відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування вищезазначених норм права у подібних правовідносинах, а саме висновків щодо правомірності застосування керівником державного органу (державної служби) до державного службовця, який здійснює роботу з документами, які мають гриф обмеження «Для службового користування», відмовляється або ухиляється від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 та не надав медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я, відсторонення від роботи в порядку передбаченому підпунктом 2 пункту 41-6 Постанови від 09 грудня 2020 року №1236.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Натомість зазначені скаржником норми права (частина 11 статті 60-2 КЗпП України, пункт 9 розділу ІІІ Типових правил внутрішнього службового розпорядку, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 03 березня 2016 року №50) не були застосовані судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин у цій справі та відповідно оцінку вказаним нормам суд апеляційної інстанції не надавав, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.
Також, Верховних Суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі №130/3548/21, досліджуючи питання відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов'язкового профілактичного щеплення від COVID-19 на підставі закону, дійшла висновку про те, що обов'язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
Водночас у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.
Отже, скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права, стосовно яких вже наявний висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №130/3548/21 (провадження №14-82цс22).
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2024 року та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №640/36257/21 за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправним наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко