22 березня 2024 року
м. Київ
справа № 260/4331/23
адміністративне провадження № К/990/8267/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі №260/4331/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, в якому просив:
- визнати незаконною відмову у звільненні позивача зі Збройних Сил України;
- зобов'язати відповідачів звільнити позивача зі Збройних Сил України на підставі абзацу третього частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та статті 24 Конституції України;
- стягнути з Державного бюджету України 1000000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу через відмову у звільненні.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, залишеним без змін та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 19 лютого 2024 року та від 28 лютого 2024 року попередні касаційні скарги ОСОБА_1 повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
04 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» утретє надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі №260/4331/23.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що у попередніх скаргах підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №260/4331/23 він указував приписи статті 24 Конституції України, які, на його думку, підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки з 05 березня 2022 року набрали чинності положення абзацу третього частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо надання відстрочки від призову особам з інвалідністю, у зв'язку з чим позивач вважав, що підлягає звільненню з військової служби.
Також у тексті скарги ОСОБА_1 повторно послався на пункт 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», частину шосту статті 7 КАС України та порушення судами попередніх інстанцій пунктів 3, 4 частини четвертої статті 246 КАС України (зміст судового рішення), вказавши про те, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях не посилалися на висновок Верховного Суду щодо указаних норм.
Верховний Суд відхиляє такі аргументи позивача, оскільки у попередніх ухвалах Суд вже надав правову оцінку наведеним ОСОБА_1 підставам та відхилив їх через необґрунтованість.
Верховний Суд повторно наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та яку, на думку скаржника, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд указує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом із тим заявник лише зазначив про положення статті 24 Конституції України, з посиланням на дискримінаційні умови щодо осіб з інвалідністю, що вже були призвані на військову службу, проте не навів належного обґрунтування чому саме ця норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин за обставин, установлених судами у цій справі. При цьому, аналізуючи зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зауважує, що вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з іншого правового регулювання, що діє на час запровадження воєнного стану на території України, і відмовою в задоволенні цього позову насамперед слугував той факт, що у рапорті позивач указав норму, яка не передбачає звільнення з військової служби. Отож, саме через оформлення позивачем рапорту та указаної ним підстави звільнення (абзац третій частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що стосується відстрочки від призову) і відсутність такої підстави в пункті 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі скаржник не аргументував, як саме висновок Верховного Суду щодо приписів статті 24 Конституції України вплине на вирішення цього спору, предметом якого є вирішення питання звільнення військовослужбовця за його рапортом, у якому підставою звільнення він указав норму, що стосується правовідносин з приводу надання відстрочки від призову на військову службу окремим категоріям осіб.
Позивач навів лише частковий опис обставин справи, з посиланням на неповне дослідження доказів у справі (проте які саме він не конкретизував) та на власну оцінку тлумачення норм законодавства, які, на його думку, є дискримінаційними стосовно військовослужбовців, які вже проходять військову службу, що є переоцінкою доказів у справі. Отже, касаційна скарга не містить умотивованих аргументів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції указаної норми права та необхідність формування висновку Верховного Суду за обставин, установлених судами у цій справі.
Разом з тим суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що Верховний Суд у пунктах 38 і 45 постанови від 22 травня 2023 року у справі №260/1851/22 виклав правову позицію, відповідно до якої підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, у період дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.
Відтак зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права у правовідносинах, стосовно яких уже наявний висновок Верховного Суду у справі №260/1851/22.
Також на обґрунтування необхідності відкриття касаційного провадження скаржник зазначає підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. Проте мотиви касаційної скарги в цій частині зводяться до відсутності у судових рішеннях посилань на висновок Верховного Суду та доводів про самовільне залишення позивачем військової частини, виїзд за кордон та небажання повертатися, через що йому загрожує кримінальна відповідальність.
Верховний Суд відхиляє такі аргументи, оскільки вчинення позивачем певних дій, що надалі можуть призвести до негативних наслідків та відмова повернутися в Україну, свідчить про усвідомлення останнім меж відповідальності і не є виключним випадком, що допускає можливість касаційного перегляду судових рішень у цій справі, за обставин, що в ній встановлені.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 липня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі №260/4331/23 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко