21 березня 2024 року справа № 580/513/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач-1), Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (далі - Управління, відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 13.12.2023 № 363-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”;
- поновити ОСОБА_1 , на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації посаді заступника начальника Управління - начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби з 15.12.2023;
- стягнути з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 15.12.2023;
- стягнути з Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 30000 грн;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , на посаді рівнозначної категорії І кваліфікації посаді заступника начальника Управління - начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним наказом позивача звільнено з посади заступника начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та зазначає, що нормами Закону України “Про Державну службу” чітко визначено процедуру звільнення державного службовця при реорганізації державного органу. Проте, вручене попередження про наступне звільнення від 11.07.2023, всупереч приписам законодавства, не містить пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби, або як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей позивача. Крім того, вказане попередження, яке є актом одноразової дії, стосувалось виключно попереднього звільнення позивача, яке, судом визнано незаконним, а тому не могло бути застосовано при повторному звільненню позивача з державної служби. Інших попереджень про наступне звільнення позивачу не вручалось. За таких обставин, зауважив, що при повторному звільненні суб'єктом призначення не було дотримано вимог частини 3 статті 87 Закону № 889-VII, що є грубим порушенням трудових прав позивача. Крім того, зважаючи на те, що позивач є особою з інвалідністю, пропозиція посади начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, яка пов'язана з переведенням в іншу місцевість, не повинна була пропонуватись позивачу в силу прямої заборони приписами частини 3 статті 41 Закону № 889-VIII. Також зазначив, що запропонована посада головного спеціаліста відділу міграційного контролю № 2 у м. Черкаси Управління міграційного контролю по протидії нелегальній міграції та реадмісїї Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС, суперечила пропозиції посади, яка була подана 07.12.2023 головою ДМС України (суб'єктом призначення) і яка не скасовувалась. Крім того, на момент звільнення позивача в штаті Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС були наявні рівнозначні вакантні посади по відношенню до посади, яку займав позивач. Разом з тим, відповідачами не було запропоновано позивачу усі наявні вакантні посади, у зв'язку із чим спірний наказ вважає таким, що підлягає скасуванню із наступним поновленням на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, вказав, що незаконне звільнення позивача з посади призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, авторитет позивача серед колег значно знизився, при цьому не мав жодного дисциплінарного стягнення та зауважень щодо виконання своїх посадових обов'язків.
Ухвалою від 22.01.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
06.02.2024 від Державної міграційної служби України до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представниця відповідача-1 просила в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що законодавство не визначає форму відповідно до якої оформлюється попередження. Попередження не має по своєї суті юридичної природи, не передбачає його оскарження. Вважає, що попередження носить інформаційний характер і не визначає конкретики щодо дат його складання, у зв'язку із чим вважає необґрунтованим твердження позивача, що попередження є актом одноразової дії. 15.12.2023 було утворено ЦПМУ ДМС та введено в дію штатний розпис. На виконання вимог Закону № 889-VI, з метою забезпечення права позивача на працю, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 30,11.2023 у справі № 580/9838/23, останньому було запропоновано дві посади: перша - начальник Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області та застосування, що є рівнозначною посади, яку обіймав ОСОБА_1 , друга - головний спеціаліст відділу міграційного контролю № 2 у м. Черкаси Управління міграційного контролю по протидії нелегальній міграції та реадмісїї ЦПМУ ДМС, що є нижчою посадою та не суперечить вимогам норми статті 87 ЗУ № 889-VII, однак згоди на подальше проходження державної служби відповідно до запропонованих посад позивач не надав, у зв'язку із чим ДМС із дотриманням визначеного законодавством порядку винесла наказ від 28.09.2023 № 256-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”.
Крім того зазначила, що позивач не довів і не надав суду жодних доказів завдання йому моральної шкоди з боку ДМС, тому вимоги позовної заяви щодо відшкодування моральної шкоди вважає безпідставними. Вважає, що позивач помилково застосовує положення статті 43 Закону № 899-VІІ у відносинах врегульованих статтею 87 Закону № 899-VII, так як норми статті 43 Закону № 899-VII не регулюють питання проходження державної служби у зв'язку з реорганізацією державного органу. В той же час, частина друга статті 41 Закону № 899-VII передбачає, що переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Звернула увагу на те, що посада заступника начальника Управління - начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби відсутня, що підтверджується штатним розписом на 2023 рік Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.
Також 06.02.2024 від Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача-2 просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що 07.12.2024 Голова ДМС запропонував позивачу посаду начальника ГУ ДМС в Донецькій області, у відповідь на яку позивач подав заяву, у якій послався на частину 3 статті 41 Закону № 889-VІІІ та повідомив, що є особою з інвалідністю. Просив врахувати вказані обставини при прийнятті рішення по суті пропозиції посади державної служби. У зв'язку із зазначеним позивачу було запропоновано посаду головного спеціаліста відділу міграційного контролю № 2 у місті Черкасах Управління міграційного контролю по протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦПМУ ДМС. Однак, позивач не надав заяву про призначення на вказану посаду, що було розцінено як відмову від переведення на запропоновану посаду та спірним наказом ДМС звільнила позивача з посади начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства У ДМС у Черкаській області.
09.02.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив про безпідставність доводів відповідача у відзиві на позов з підстав викладених у позові.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
ОСОБА_1 з 18.04.2012 працював в управлінні Державної міграційної служби України в Черкаській області, з 05.08.2016 призначений на посаду заступника начальника управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства.
У зв'язку із утворенням як юридичної особи публічного права Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби в порядку реорганізації шляхом злиття Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області та Управління Державної міграційної служби в Черкаській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2023 № 569 “Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби”, за підписом голови Державної міграційної служби України позивача попереджено про наступне звільнення від 11.07.2023 № 10.2/967-23 (дата ознайомлення - 11.07.2023), у зв'язку із реорганізацією Управління Державної міграційної служби в Черкаській області на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу” з урахуванням абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України “Про державну службу”. Додатково ДМС повідомила, що особи, звільнені з посад державної служби у період дії воєнного стану, протягом одного року після припинення чи скасування воєнного стану можуть бути прийняті на рівнозначні або нижчі посади державної служби та служби в органах місцевого самоврядування без проведення конкурсу, з урахуванням вимог частини десятої статті 10 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
Державна міграційна служба України прийняла наказ від 28.09.2023 № 256-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”, відповідно до якого звільнила ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби в Черкаській області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.
Рішенням від 30 листопада 2023 року у справі № 580/9838/23 Черкаський окружний адміністративний суд визнав протиправним та скасував наказ Державної міграційної служби України від 28.09.2023 № 256-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”. Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області з 29.09.2023. Допустив до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області з 29.09.2023.
На виконання вказаного рішення суду, ДМС України прийняла наказ від 06.12.2023 № 336-кт “Про поновлення на посаді державної служби ОСОБА_1 ” яким поновила ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області з 29.09.2023.
Листом від 07.12.2023 ДМС України запропонувала позивачу для переведення рівнозначну посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності - начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (робоче місце: м. Покровськ, вул. Кармелюка, 2), наявну в системі Державної міграційної служби України. Позивач ознайомлений із вказаною заявою 07.12.2023.
09.12.2023 позивач звернувся до ДМС України із заявою, в якій повідомив, що є особою з інвалідністю та надав довідку до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 256494 від 26.01.2011 року. Просив врахувати дані обставини при прийняті рішення по суті пропозиції посади державної служби.
Крім того листом від 11.12.2023 № 10/1754-23 позивач повідомив ДМС України, що оскільки він є особою з інвалідністю, переведення його як державного службовця в іншу місцевість, в силу приписів вказаної законодавчої норми, не допускається взагалі, а тому пропозиція посади державної служби в іншій місцевості є такою, що суперечить чинному законодавству.
Листом від 12.12.2023 № 3501.7/16080-23 Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби запропонувала позивачу для переведення наявну у Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки - головного спеціаліста відділу міграційного контролю № 2 у м. Черкаси Управління міграційного контролю по протидії нелегальній міграції та реадмісїї Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.
Державна міграційна служба України прийняла наказ від 13.12.2024 № 363-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”, відповідно до якого звільнила ОСОБА_1 14.12.2023 з посади заступника начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби в Черкаській області відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.
Позивач вважає оскаржуваний наказ про звільнення протиправним, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Підстави для припинення державної служби визначені ст. 83 Закону № 889-VIII, відповідно до п. 4 ч. 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно п. 1 ч. 1 статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, реорганізація державного органу.
Відповідно до ч. 3 статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Аналіз вказаних положень вказує на те, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, реорганізація державного органу. У такому випадку ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII визначає чітку процедуру звільнення державного службовця, до якої входить обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення має бути запропонована державному службовцю інша рівнозначна посада державної служби або, як виняток, нижча посада державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. В свою чергу звільнення державного службовця у зв'язку із реорганізацією державного органу можливе виключно за наявності двох умов: відсутності можливості запропонувати відповідні посади або у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Як встановив вище суд, на виконання рішення суду у справі № 580/9838/23 позивач був поновлений на посаді заступника начальника Управління - начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області з 29.09.2023 згідно наказу від 06.12.2023 № 336-кт та в подальшому звільнений із вказаної посади 14.12.2023. Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів попередження позивача, після його поновлення на посаді, про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
При цьому суд зазначає, що процедура звільнення позивача з посади, зокрема, вручення позивачу попередження про наступне звільнення від 11.07.2023 № 10.2/967-23, як одного з етапів такої процедури, завершилась прийняттям наказу про звільнення позивача від 28.09.2023 № 256-кт, оцінку якому надав суд під час розгляду справи № 580/9838/23. На переконання суду, після поновлення позивача на посаді відповідач, згідно вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, був зобов'язаний попередити позивача про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів із пропозицією відповідної посади.
Суд врахував, що відповідачі не заперечують обставини, що позивачу, після поновлення на посаді, не вручалось попередження про наступне звільнення.
Посилання представниці відповідача-1 про відсутність визначення форми попередження суд вважає необґрунтованими, оскільки ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII визначає як форму (письмова) так і строк вручення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до звільнення).
Щодо запропонованих позивачу посад, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 07.12.2023 відповідач-1 запропонував позивачу посаду начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області.
Водночас, згідно довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААА № 256494 від 26.01.2011 позивач є особою з інвалідністю ІІІ групи, встановленої безтерміново.
Згідно ч. 3 ст. 41 Закону № 889-VIII не допускається переведення в іншу місцевість державного службовця, який у встановленому законодавством порядку визнаний особою з інвалідністю.
Таким чином, пропозиція відповідача-1 вищевказаної посади не могла бути реалізована в силу прямої вказівки Закону.
Крім того, суд встановив, що листом від 12.12.2023 № 3501.7/16080-23 Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби запропонувало позивачу для переведення нижчу посаду державної служби - головного спеціаліста відділу міграційного контролю № 2 у м. Черкаси Управління міграційного контролю по протидії нелегальній міграції та реадмісїї Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби.
Суд зазначає, що приписи ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII встановлюють обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. Отже, пропозиція нижчої посади державної служби є винятковим випадком, що пов'язаний із відсутністю рівнозначної посади державної служби.
Суд зазначає, що відповідач-1 не надав належних доказів неможливості запропонувати позивачу рівнозначну посаду відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, суд врахував, що у штатному розписі Центрально-південного міжрегіонального управління ДМС на 2023 рік передбачене управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства (а.с. 88), у складі якого наявні зокрема керівні посади: начальника управління, заступника начальника управління - начальника відділу, заступника начальника відділу, які, з огляду на займану позивачем раніше посаду, могли бути йому запропоновані, відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що під час прийняття спірного наказу від 13.12.2023 № 363-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ” відповідач-1 не дотримався процедури звільнення державного службовця, встановленої Законом України “Про державну службу”, а також не довів вжиття достатніх заходів з метою пропозиції позивачу рівнозначної посади державної служби.
Наведене, на думку суду, є самостійними та достатніми підставами для визнання протиправним та скасування наказу ДМС України від 13.12.2023 № 363-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”.
Суд зазначає, що встановлення судом факту незаконного звільнення позивача і, як наслідок, поновлення його на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що поновлення на посаді незаконно звільненого працівника повинно відбуватись з дня, наступного за днем звільнення.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Суд врахував, що згідно ч. ч. 1, 2 постанови від 06.06.2023 № 569 Кабінет Міністрів України постановив утворити як юридичну особу публічного права Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби, реорганізувавши шляхом злиття Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області та Управління Державної міграційної служби в Черкаській області. Установив, що Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби є правонаступником майна, прав та обов'язків Управління Державної міграційної служби в Кіровоградській області та Управління Державної міграційної служби в Черкаській області.
Таким чином, Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби є правонаступником майна, прав та обов'язків Управління Державної міграційної служби в Черкаській області.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 15.12.2023 внесено запис про припинення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області та зареєстровано Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (код ЄДРПОУ 45200774).
Отже, з метою відновлення порушеного права позивача, враховуючи незаконність звільнення позивача, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 слід поновити на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації посаді заступника начальника Управління - начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби з 15 грудня 2023 року.
Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 Порядку № 100 При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.
Пункт 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів, що минули починаючи з дня незаконного звільнення, по день прийняття судом рішення про поновлення на роботі.
Суд зазначає, що оскільки позивач вперше був звільнений у вересні 2023 року, а у грудні 2023, після поновлення на роботі відпрацював лише 8 днів (з 06.12.2023 по 14.12.2023), середньоденна заробітна плата обчислюється судом виходячи з розміру заробітної плати, нарахованої позивачеві за липень та серпень 2023 року (як останні два відпрацьовані місяці).
Суд встановив, що згідно довідки Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 10.10.2023 № 05/79-23, сума заробітної плати позивача за липень та серпень 2023 року склала 38954,35 грн (19910+19044,35). Згідно довідки Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 19.10.2023 № 7101.10-8904/71.2-23 сума відпрацьованих позивачем днів за липень та серпень 2023 року склала 43 (21 та 22).
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 905,92 (38954,35/43) грн.
Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 15 грудня 2023 року по 21 березня 2024 року.
Кількість днів вимушеного прогулу, які підлягають оплаті за період з 15 грудня 2023 року по дату прийняття рішення в цій справі складає 66 днів.
Таким чином, у зв'язку з незаконним звільненням, з відповідача-2, як правонаступника УДМС у Черкаській області, на користь позивача потрібно стягнути 59790,72 грн (66 х 905,92 грн.) середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в сумі 19477,28 грн (905,92 *21,5 (середня кількість робочих днів у період липень - серпень 2023).
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача-1 на користь позивача моральної шкоди в сумі 30000,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що шкода завдана фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової чи службової особи органу державної влади при здійсненні своїх повноважень відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.
Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) яких він зазнав, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров'я тощо позивач не надав.
Тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в задоволеній частині позовних вимог відповідно до Закону України “Про судовий збір”, а у задоволенні вимог, за які позивач сплатив судовий збір, суд відмовив, а також відсутністю доказів понесення інших судових витрат, підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної міграційної служби України від 13.12.2023 № 363-кт “Про звільнення ОСОБА_1 ”.
Поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації посаді заступника начальника Управління - начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби з 15 грудня 2023 року;
Стягнути з Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 59790 (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот дев'яносто) грн 72 коп. з утриманням із вказаної суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Допустити до негайного виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації посаді заступника начальника Управління - начальника відділу УДМС у Черкаській області в Центрально-південному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби з 15 грудня 2023 року.
Допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 19477 (дев'ятнадцять тисяч чотириста сімдесят сім) грн 28 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач-1 - Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470);
3) відповідач-2 - Центрально-південне міжрегіональне управління Державної міграційної служби (25015, м. Кропивницький, вул. Єгорова Олексія, 25-а, код ЄДРПОУ 45200774).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 21.03.2024.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК