22 березня 2024 року м. РівнеСправа №460/1184/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач-2), у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 20.07.2023 №172350004980 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов'язати відповідача-1 призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 13.07.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 13.07.2023 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення йому пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 вищевказаного Закону. Позивач вважає, що з отриманням статусу потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи, який підтверджується відповідним посвідченням категорії 3, він набув право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали Чорнобильської катастрофи”. Крім того, зазначив, що для призначення означеної пенсії йому необхідно мати 24 роки страхового стажу. Як вбачається з оспорюваного рішення, зарахований органом Пенсійного фонду стаж позивача становить понад 36 років. За наведених обставин, вважає, що відповідач-2 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою від 05.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачам встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. Звернув увагу суду, що наявність лише посвідчення відповідної категорії не є безумовною підставою для призначення пенсії зі зниженням віку, відповідно до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Наданими позивачем довідками не підтверджено період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 (з моменту аварії) по 01.01.1993. Крім того, відповідно до архівної довідки від 30.06.2023 № 03-25/01/1481 позивач з 01.09.1986 по 29.06.1993 навчався у Волинському національному університеті імені Лесі Українки, м. Луцьк, що не належить до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до довідки № 99 від 27.06.2023 позивач з 29.06.1987 по 22.06.1989 рік проходив військову службу, що не зараховано до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки неможливо встановити належність до території радіоактивного забруднення. Так як позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у нього відсутнє. Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач-2 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідач-2 подав відзив, у якому повністю підтримав позицію відповідача-1. Крім того, зазначив, що згідно з довідками про реєстрацію місця проживання від 21.06.2023 №749 заявник проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 no 21.11.1986, з 23.06.1989 по 31.08.1989, з 20.02.2007, та довідкою від 26.06.2023 №334 з 20.08.1993 по 13.02.2007, що не дає йому право на зниження пенсійного віку на 6 років, оскільки станом на 01.01.1993 позивач не прожив в такій зоні 3 роки (період проживання в зоні станом на 01.01.1993 становить 6 місяців 15 днів). У зв'язку з чим позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки не виконано умови статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Відповідач-2 вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Полиці Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 30.04.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянином, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Згідно з довідкою від 21.06.2023 №749, виданою виконавчим комітетом Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області, позивач був зареєстрований та проживав в с. Полиці Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області у періоди з 17.02.1969 по 21.11.1986, червень-вересень 1989 року, з 20.02.2007 по даний час.
Відповідно до довідки від 26.06.2023 №334, виданої Вараською міською радою, позивач був зареєстрований та проживав в с. Сопачів Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області у період з 20.08.1993 по 13.02.2007.
13.07.2023 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням відповідача-2 від 20.07.2023 №172350004980 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначено, що позивач станом на 01.01.1993 не прожив у зоні гарантованого добровільного відселення 3 роки (період проживання в зоні на 01.01.1993 становить 6 місяців 15 днів). Страховий стаж позивача становить понад 36 років.
Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності у нього права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане 30.04.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС” або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи” держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 * підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
Суд встановив, що згідно з довідками від 21.06.2023 №749 та від 26.06.2023 №334 позивач проживав у періоди, зокрема, з 26.04.1986 по 21.11.1986 (6 місяців 27 днів), червень-вересень 1989 року (4 місяці) та з 20.02.2007 по день видачі довідки (21.06.2023) (16 років 4 місяці 2 дні) в с. Полиці Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, а в період з 20.08.1993 по 13.02.2007 (13 років 5 місяців 25 днів) - в с. Сопачів Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 с. Полиці та с. Сопачів Володимирецького району Рівненської області відносяться до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Оцінюючи доводи відповідача-1 про те, що відповідно до наданих документів позивач у період з 01.09.1986 по 29.06.1993 навчався у Волинському національному університеті імені Лесі Українки на денній формі навчання, тобто фактично позивач проживав у м. Луцьк, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Довідкою від 21.06.2023 №749 засвідчено факт проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення у періоди з 26.04.1986 по 21.11.1986, червень-вересень 1989 року.
В матеріалах справи відсутні докази визнання такої довідки органу місцевого самоврядування недійсною. Отже у суду відсутні сумніви щодо достовірності вказаної інформації.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази проживання позивача на території м. Луцьк у вищевказані періоди, а тому покликання відповідача-1 на те, що в цей період (частину такого періоду) позивач, навчаючись у м. Луцьк, проживав в такому населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, є лише його припущенням.
Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20 зазначив, що “…дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи”.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС по 21.11.1986 - 6 місяців 27 днів; червень-вересень 1989 року - 4 місяці; з 20.08.1993 по 13.02.2007 - 13 років 5 місяців 25 днів; з 20.02.2007 по 21.06.2023 - 16 років 4 місяці 2 дні, що в сукупності становить понад 31 рік проживання в такій зоні та дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 роки проживання в такій зоні.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідачів про те, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення лише 6 місяців 16 днів.
Водночас, проживання позивача на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає йому право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідок органу місцевого самоврядування, які підтверджують факт проживання позивача з 26.04.1986 по 21.06.2023 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 31 рік, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (3 роки - початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 років та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 24 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (13.07.2023) він досяг віку 54 років 4 місяці 27 днів та має страховий стаж понад 36 років. Отже в досліджуваній ситуації виконано умови для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач-2 протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі його заяви від 13.07.2023.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту та відновленню шляхом зобов'язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досяг пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 6 років відповідно до положень статті 55 Закону №796-ХІІ - 17.02.2023, а звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення такої пенсії відбулося 13.07.2023, то порушене право ОСОБА_1 слід відновити з 13.07.2023.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачі всупереч вимогам КАС України не довели правомірності рішення про відмову в призначенні пенсії. Натомість позовні вимоги підтверджені належними й допустимими доказами, а тому позов підлягає задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.07.2023 №172350004980 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, починаючи 13.07.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053. ЄДРПОУ/РНОКПП 42098368)
Повний текст рішення складений 22 березня 2024 року.
Суддя Н.О. Дорошенко