. 22 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/1788/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О. розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр пробації" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
14 лютого 2024 року позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Центр пробації", в якій просить суд:
визнати протиправним та скасувати оформлене листом від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 рішення відповідача про відмову у призначенні та виплаті позивачу ОГД у зв'язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу ОГД у зв'язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, з причин пропуску позивачем шестимісячного строку з дати звільнення до дати встановлення інвалідності. Позивач вказує, що після звільнення зі служби в поліції, він був позбавлений можливості реалізувати своє право на встановлення інвалідності через перебування за кордоном, необхідність якого зумовлена введенням воєнного стану в Україні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
У відзиві на позов відповідач вказував на відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачу ОГД. Пояснив, що з дня звільнення позивача зі служби (06 квітня 2022 року) до встановлення йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції (довідка МСЕК № 12 ААБ № 326684 (07 червня 2023 року) минуло більше шести місяців, а тому відповідачем правомірно прийнято рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходив службу в ДКВС України з 14 серпня 2010 року. Наказом ДУ "Центр пробації" Міністерства юстиції України від 01 квітня 2022 року № 98/к позивача звільнено зі служби за станом здоров'я з 06 квітня 2022 року.
Відповідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в ДКВС України.
У грудні 2023 року позивач звернувся до ДУ "Центр пробації" Міністерства юстиції України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності, захворювання, пов'язане з проходженням служби в ДКВС України.
Листом ДУ "Центр пробації" Міністерства юстиції України від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 позивача повідомлено, що його заява щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення ІІ групи інвалідності задоволенню не підлягає з тих підстав, що з дня звільнення позивача зі служби (06 квітня 2022 року) до встановлення йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції (довідка МСЕК № 12 ААБ № 326684 (07 червня 2023 року) минуло більше шести місяців.
Позивач не погодився із такими діями та оскаржив їх до суду.
Правові засади організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби, визначено Законом України від 23 червня 2006 року № 2713-ІV "Про Державну кримінально - виконавчу службу".
За приписами ч. 5 ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: 1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин; 2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції; 3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності; 6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію", розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності: в) III групи - 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.
Стаття 101 Закону України "Про Національну поліцію" передбачає вичерпні підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.
Згідно частин 1, 6 статті 100 Закону України "Про Національну поліцію", визначення інвалідності та ступеня втрати працездатності без визначення інвалідності поліцейським здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до закону та інших нормативно-правових актів.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права.
Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 2 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію").
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11.01.2016 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року № 163/28293 (далі - Порядок № 4), яким визначається механізм оформлення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - ОГД) пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 4 передбачено, що днем виникнення права на отримання ОГД є: 1) у разі загибелі (смерті) поліцейського - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; 2) у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати з якої встановлено інвалідність - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії; 3) у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.
Підпунктом 4 пункту 4 Розділу І Порядку № 4 передбачено призначення ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського: пов'язаного з проходженням служби в поліції, органах внутрішніх справ (пункт 4 частини першої статті 97 Закону) - обставина, яка виникла внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції крім випадків, зазначених у підпунктах 1, 2 цього пункту.
Як передбачено пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 4, ОГД у разі загибелі (смерті) поліцейського чи втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України "Про Національну поліцію" особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.
Передумовою виплати одноразової грошової допомоги є дотримання певної процедури та послідовності.
Положеннями Розділу ІІІ цього Порядку передбачено, що посадові особи органів поліції, закладів освіти у межах своїх повноважень повинні сприяти особам, які мають право на призначення і отримання ОГД відповідно до законодавства України, в отриманні та оформленні ними документів, необхідних для своєчасного ухвалення рішення про призначення і виплату зазначеної допомоги (пункт 2).
Заява (рапорт) про виплату ОГД у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається керівнику органу поліції, закладів освіти за останнім місцем проходження служби поліцейським або за останнім місцем проходження поліцейським служби перед відрядженням до органів державної влади (далі - останнім місцем проходження служби). У разі коли такий орган (заклад, установу) ліквідовано, заява подається до органу (закладу, установи) за місцем зберігання особової справи (пункт 3).
Відповідно до пункту 5 Розділу ІІІ Порядку № 4 для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; 6) копії акта (актів) розслідування нещасного випадку, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) поліцейського, за формами, визначеними МВС, зокрема про те, що цей випадок не пов'язаний з учиненням поліцейським кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; 7) копію посвідчення інваліда війни (за наявності); 8) копії сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; 9) копію документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний контролюючий орган і має відповідну відмітку в паспорті).
Отже, одноразова грошова допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка за встановленою процедурою призначається і виплачується особам, які на підставі закону мають право на її отримання.
Судом встановлено, що за викладеними в листі від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 висновками позивачу відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням ІІ групи інвалідності через хворобу, пов'язану з проходженням ним служби в поліції, у зв'язку з пропуском шестимісячного строку, встановленого пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію".
Відповідачем вказано, що позивач буз звільнений зі служби 06 квітня 2022 року, а встановлення йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції відбулось лише 07 червня 2023 року, тобто між датою звільнення зі служби та датою встановлення інвалідності минуло більше шести місяців.
Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу прийняття спірного висновку, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію", одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
В контексті спірних правовідносин зазначене положення Закону застосовується виключно за наявності трьох умов (причина інвалідності, час настання інвалідності та причина звільнення): 1) інвалідність повинна наступити внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції; 2) інвалідність повинна наступити не пізніше, ніж протягом шести місяців після звільнення особи з поліції; 3) причина звільнення такої особи з поліції повинна бути зумовлена захворюванням або пораненням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції.
За правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду, зокрема, від 22.01.2019 в справі №2340/2663/18, від 19.09.2018 в справі №373/1188/16-а, від 22.01.2019 в справі № 2340/2663/18, відповідно до змісту пункту 4 частини першої статті 97 Закону №580-VІІІ підстава звільнення поліцейського зі служби в поліції (внаслідок захворювання, поранення, які пов'язані з проходженням служби) є обов'язковою умовою призначення одноразової грошової допомоги.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, вперше позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 22 червня 2018 року у зв'язку із наявністю загального захворювання. У подальшому, з 07 червня 2021 року ІІ група інвалідності встановлена позивачу безстроково.
В обґрунтування пропуску строку звернення позивач вказав, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації 24 лютого 2022 року на територію України він разом із дитиною був змушений виїхати за кордон, у зв'язку із чим не міг продовжувати обстеження для отримання відповідної групи інвалідності через непередбачувані обставини.
Лише на початку липня 2023 року позивач повернувся в Україну, що підтверджується відмітками у його паспорті громадянина України для виїзду за кордон та продовжив обстеження та лікування, що підтверджується виписками з медичних карт наявними в матеріалах справи.
Суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Так, Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", який затверджено Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні який триває до теперішнього часу.
Проаналізувавши викладене, суд погоджується з доводами позивача про те, що він об'єктивно був позбавлений права звернутись до МСЕК для встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в поліції з дотриманням шестимісячного строку з дня звільнення зі служби.
Верховний Суд в постанові від 13 грудня 2019 року по справі № 2040/6159/18 (провадження №К/9901/1557/19) дійшов висновку, що така обставина як встановлення інвалідності понад шестимісячний строк з моменту звільнення, не може слугувати підставою для відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність була встановлена поза межами строку, визначеного положеннями статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» не з вини позивача.
Крім того, в поставові від 15 лютого 2022 року у справі № 580/3295/20 (адміністративне провадження № К/9901/24952/21) Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).Вказана позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13 грудня 2019 року по справі №2040/6159/18 та від 15 лютого 2022 року по справі №580/3295/20, враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що зазначена відповідачем причина (встановлення інвалідності у понад шестимісячний строк з моменту звільнення) не може бути підставою для відмови позивачу в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність хоч і була встановлена поза межами строку, визначеного пунктом 4 частини 1 статті 97 Закону України "Про національну поліцію", однак не з вини позивача, а у зв'язку з виникненням обставин (ведення Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, який діє на теперішній час), які не залежали від волі позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оформленого листом від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 рішення відповідача про відмову у призначенні та виплаті позивачу ОГД у зв'язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності.
Разом із тим, позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу ОГД у зв'язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності задоволенню не підлягають, оскільки виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Так у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Отже, вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
З урахуванням вищевикладеного та норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням їй ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в ДКВС України, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином позов підлягає частковому задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Державної установи "Центр пробації" (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати оформлене листом від 25 грудня 2023 року № 6629/8/Ян/-23 рішення Державної установи "Центр пробації" про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті ОГД у зв'язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності.
Зобов'язати Державну установу "Центр пробації" повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату ОГД у зв'язку з встановленням їй ІІ групи інвалідності, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.О. Чеснокова