22 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/2392/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
27 лютого 2024 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі по тексту - відповідач2), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі по тексту - відповідач1), відповідно до якої просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.02.2024 року № 916310161581 щодо відмови у переведенні з пенсії за віком, яка призначена за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати їй періоди роботи з 28.01.1999 року по 25.06.2013 року та з 27.12.2013 року по 01.05.2016 року в податкових органах до стажу роботи державної служби та перевести її з пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" згідно поданої заяви від 31.01.2024 року та доданих до неї довідок про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця від 30.01.2024 року № 21/5301.9-24 та від 30.01.2024 року № 22/5301.9-24;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області проводити виплати призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 31.01.2024.
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона досягла пенсійного віку, має необхідний страховий стаж, а тому має право на переведення з пенсії за віком, яка призначена за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази у відповідачів.
Відповідач1 позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 42-43/. Свою позицію мотивував тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області заява позивача від 31.01.2024 не розглядалась.
Відповідач2 позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача проти позовних вимог заперечує, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зазначає, що оскільки періоди роботи з 02.07.1990 по 30.09.2016 роки не можуть бути враховані до стажу державного службовця зважаючи на те, що заявнику згідно ст. 343.1 Податкового кодексу України присвоювалися спеціальні звання, а в разі присвоєння спеціального звання відповідно до ст. 343.1 Податкового кодексу України надбавка за ранг державного службовця не виплачується і відповідно ці посади не належать до посад віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України № 3723 /а.с. 92-96/.
Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також - КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України /а.с. 10-12/.
Перебуваючи на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та отримуючи пенсію по інвалідності з 2011 року згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", 30.01.2024 позивач звернулась до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про перехід на пенсію за іншим Законом (з власноручним записом "ст.37 ЗУ "Про Державну службу") /а.с. 87/.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №616310161581 від 09.02.2024 позивачу відмовлено у переході на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" /а.с. 86/.
Вважаючи свої права порушеними таким рішенням, позивач звернулася до суду з позовом.
Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та постанови Кабінету Міністрів України № 622 від 14.09.2016 "Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до ст.10 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII - на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
10 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про державну службу" №889-VIII, який набрав чинності 01 травня 2016 року.
Згідно із п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" №3723-XII від 16 грудня 1993 року, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII було визначено, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Згідно з п. 1 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України Закону України "Про державну службу" №3723-XII, який був діючим протягом тривалих періодів роботи позивача на відповідних посадах в органах податкової служби, - державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апаратів щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII.
Згідно з ч. 5, 7, 8 ст. 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу".
Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Порядок атестації визначається центральним органом державної податкової служби.
Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.
Частиною 4 ст. 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII передбачено, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності).
Тобто, даною нормою було установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону України "Про державну службу" №3723-XII щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Згідно зі ст. 6 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання та які обіймають посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, - дійсно перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
В свою чергу, "Порядком обчислення стажу державної служби", затвердженим постановою KM України від 03.05.1994 №283, також було передбачено зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах суддів, слідчих, а також час служби на посадах рядового та начальницького складу осіб, яким присвоєно встановлені законодавством спеціальні звання міліції, в органах внутрішніх справ, що входили або входять до структури Міністерства внутрішніх справ.
Так, згідно з абз. 2 п. 2 "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою KM України від 03.05.1994 року №283 (чинного до набрання законної сили Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року) до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Таким чином, як Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року, так і нормами діючих до нього профільних Законів України "Про державну службу" №3723-XII та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII, "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою KM України від 03.05.1994 року №283, - передбачено зарахування до стажу державної служби роботу (службу) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Також, у Постанові КАС ВП від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а, суд зазначив наступне:
"Після 01.05.2016 року, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які станом на 01.05.2016 року займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби".
Так, відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 встановлено, що позивач:
з 22.06.1998 - зарахована на конкурсній основі на посаду державного податкового інспектора відділу державного реєстру фізичних осіб та прийняла присягу державного службовця;
28.01.1999 - присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби III рангу;
28.02.2002 - присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби II рангу;
25.06.2013 - звільнена в порядку переведення до Кременчуцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області, п. 5 ст. 36 КЗпП України;
26.06.2013 - призначена в порядку переведення на посаду старшого державного інспектора відділу супроводження інформаційних систем, інформаційно-аналітичних систем та адміністрування баз даних управління ІТ та обліку платників;
27.12.2013 - присвоєно спеціальне звання інспектор податкової та митної справи І рангу;
29.04.2016 звільнена в порядку переведення до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, п.5 ст.36 КЗпП України.
Щодо посилань відповідача на те, що займані позивачем посади не належать до посад, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, оскільки йому як посадовій особі контролюючих органів присвоювались спеціальні звання, суд зазначає наступне.
Згідно із п. 344.1 ст. 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу".
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Відповідно до п. 343.1 - 343.2 ст. 343 Податкового кодексу України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи.
Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Згідно із п. 9 "Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
Відповідно до п. 4 "Порядку присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 року №839, до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб органів державної податкової служби - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених постановою Кабінету Міністрів України №306.
Отже, суд приходить до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу".
Зокрема, в постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13 колегія суддів зазначила, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 року №503-р "Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців" не є підставою для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.
Крім того, слід зазначити, що спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України "Про державну податкову службу в Україні" № 509-XII та Податковий кодекс України, які мають вищу юридичну силу, ніж розпорядження КМУ.
Таким чином, доводи відповідача про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є безпідставними та необґрунтованими.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, які діють з 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.
При цьому, відповідно до п. 5 "Порядку обчислення стажу державної служби", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках.
Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, та те, що позивач з 28.01.1999 по 25.06.2013 та з 27.12.2013 по 01.05.2016 (враховуючи межі заявлених вимог) працювала в органах державної податкової служби, прийняла присягу державного службовця (22.06.1998), обіймала відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері податкової політики), що йому присвоювались відповідні ранги державних службовців та спеціальні звання за наслідками атестації у визначеному Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04 грудня 1990 року №509-XII порядку, а також те, що одержувала заробітну плату за виконувану роботу за рахунок державного бюджету, і з отримуваної заробітної плати проводились відрахування підвищених розмірів відповідних (страхових, соціальних) внесків до спеціальних фондів державного бюджету, - то суд приходить до висновку, що всі періоди роботи (служби) позивача підлягають зарахуванню до стажу державної служби.
Оцінюючи конституційність підпункту 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889, Конституційний Суд України у рішенні від 23.12.2022 №3-р/2022 зазначив, що регулювання пенсійного забезпечення державних службовців у залежності від часу призначення пенсій здійснювалося або здійснюватиметься згідно з нормативними актами, насамперед законами України, відповідно до яких зазнавали змін форми, види, підстави та умови пенсійного забезпечення державних службовців.
З дня набрання чинності Законом № 889-VIII пенсійне забезпечення суб?єкта права на конституційну скаргу та інших державних службовців унормовано Законом № 1058-IV як загальним законом (lex), що регулює відносини між усіма суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Водночас право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ, як спеціального закону (lex specialis) збережено для осіб, визначених у пунктах 10, 12 розділу „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889-VIII. Проте цим особам не надано права на індексацію та перерахунок розміру призначених їм пенсій.
Конституційний Суд України у своїх у рішеннях зазначав, що „зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист“. Верховна Рада України має конституційне повноваження ухвалювати закони, що визначають та змінюють нормативне регулювання пенсійного забезпечення, водночас законодавець має узгоджувати приписи законів, які вона ухвалює, із приписами Конституції України.
Конституційний Суд України неодноразово вказував, що однією з вимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності, яка вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин. Конституційний Суд України стверджує, що особа має право на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
У даному випадку в суб'єкта права на конституційну скаргу та інших державних службовців були певні правомірні очікування стосовно їх пенсійного забезпечення на підставі приписів статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Також Конституційний Суд України у цьому проваджені оцінив конституційність підпункту 1 пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889-VIII з урахуванням доводів суб'єкта права на конституційну скаргу щодо неможливості збільшення розміру пенсії, призначеної на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
У цьому контексті, Конституційний Суд вказав, що позитивні обов'язки держави у сфері соціального захисту полягають, зокрема, у належному унормуванні відносин.
Гарантоване статтею 46 Основного Закону України право на соціальний захист ґрунтується на тому, що розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають бути визначені з урахуванням потреб людини, людської гідності та інших конституційних цінностей, а також на тому, що за наявності економічних та інших передумов розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги мають бути своєчасно індексовані та/або перераховані.
Конституційний Суд України у Рішенні вказав, що „юридичний механізм індексації та перерахунку розмірів пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги є однією з конституційних гарантій дієвості права на соціальний захист“.
Верховна Рада України для розвитку, конкретизації та деталізації приписів статей 3, 8, частини першої статті 24, статті 46 Основного Закону України має унормовувати в законах підстави, порядок та умови індексації та перерахунку розмірів усіх видів пенсій для всіх груп пенсіонерів.
У зв'язку з тим, що в підпункті 1 пункту 2 розділу „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889-VIII немає посилання на статтю 37-1 № 3723-ХІІ, для суб'єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону 3723-ХІІ, унеможливлено перерахунок розмірів пенсій, тобто їх осучаснення. Унаслідок цього існує відмінність у розмірах пенсій державних службовців, призначених на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ, залежно від часу призначення пенсій.
Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що сучасний стан законодавчого врегулювання відносин з перерахунку розмірів пенсій суб'єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону 3723-ХІІ, є не звичайною законодавчою прогалиною (лакуною), а законодавчим упущенням (legislative omission), наявність якого є порушенням Конституції України.
З огляду на наведене Конституційний Суд України визнав, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII суперечить частині другій статті 3, частинам першій, другій статті 8, частині першій статті 24, статті 46 Конституції України в тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
У рішенні від 23.12.2022 № 3-р/2022 Конституційний суд України вказав, що для дотримання балансу приватних інтересів суб'єкта права на конституційну скаргу та інших осіб, яким надано право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону № 3723, і публічного інтересу в збереженні збалансованості Державного бюджету України під час дії в Україні воєнного стану, Конституційний Суд України відтермінував втрату чинності підпунктом 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 889-VIII.
Визнаний неконституційним припис Закону втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України „Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами. Також Конституційний Суд України зобов'язав Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Отже, станом на час розгляду справи підпункт 1 пункту 2 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII є діючим та не втратив чинність.
Разом з цим, відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами підпункт 1 пункту 2 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII є протиправними й такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили, з урахуванням РКСУ від 23.12.2022 № 3-р/2022.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з урахуванням вимог статті 7 КАС, а також того, що рішення Конституційного Суду України від 23.12.2022 № 3-р/2022 встановлено неконституційність підпункту 1 пункту 2 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII, суди у період чинності цієї норми, хоч ці норми й не були скасовані на момент спірних правовідносин, не можуть їх застосовувати.
Враховуючи вищевикладені обставини, оскаржуване рішення щодо відмови у переведенні позивача на пенсію є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Судом встановлено, що позивач, звертаючись з заявою від 31.01.2024 до ГУ ПФУ в Полтавській області, просила перевести її з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, додавши до неї довідки про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця від 30.01.2024 року № 21/5301.9-24 та від 30.01.2024 року № 22/5301.9-24.
Варто зазначити, що постановою КМУ від 14.09.2016 “Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб” визначено, що з 1 жовтня 2017 р. пенсії, призначені після набрання чинності Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” (крім пенсій осіб з інвалідністю I і II груп, осіб з інвалідністю внаслідок війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII “Про державну службу”, у період роботи на посадах державної служби, визначених Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу”, а також на посадах та на умовах, передбачених Законами України “Про прокуратуру”, “Про судоустрій і статус суддів”, виплачуються в розмірі, обчисленому відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Згідно з п. 1 Порядку № 622 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до абз. 1-3 Порядку № 622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому:
посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби);
розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні.
Оскільки станом на час розгляду даної справи існує прогалина щодо нормативного врегулювання перерахунку пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, колегія суддів, враховуючи, що пенсійне забезпечення державних службовців, після прийняття Закону № 889-VIII, здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", вважає за можливе застосувати за аналогією положення вказаного закону до спірних правовідносин.
Згідно з частиною 3, 5 статті 45 Закону України № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З наведеного слідує, що при переведенні з одного виду пенсії на інший Пенсійний фонд має враховувати не тільки документи, наявні в пенсійній справі, а й додатково подані документи.
Як наслідок, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати їй періоди роботи з 28.01.1999 року по 25.06.2013 року та з 27.12.2013 року по 01.05.2016 року в податкових органах до стажу роботи державної служби та перевести її з пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" згідно поданої заяви від 31.01.2024 року та доданих до неї довідок про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця від 30.01.2024 року № 21/5301.9-24 та від 30.01.2024 року № 22/5301.9-24.
При цьому, надаючи оцінку вимозі позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області проводити виплати призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 31.01.2024, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому. В той же час, позивач визначає свою вимогу на майбутнє формулюючи її словом - проводити виплату.
Відтак вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області проводити виплати призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 31.01.2024 - задоволенню не підлягає.
Як наслідок, позов належить задовольнити частково.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 14099344) , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 09.02.2024 року № 916310161581 щодо відмови у переведенні з пенсії за віком, яка призначена за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 28.01.1999 по 25.06.2013 та з 27.12.2013 по 01.05.2016 в податкових органах до стажу роботи державної служби та перевести ОСОБА_1 з пенсії згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" згідно поданої заяви від 31.01.2024 та доданих до неї довідок про заробітну плату для призначення пенсії державного службовця від 30.01.2024 року № 21/5301.9-24 та від 30.01.2024 року № 22/5301.9-24.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ч.8 ст. 18, ч.ч. 7-8 ст. 44 та ст. 297 КАС України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підп. 15.5 підп. 15 п. 1 р. VII "Перехідні положення" КАС України.
Суддя І.Г.Ясиновський