14 березня 2024 рокуСправа №160/929/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/929/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.01.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення відсотків розміру грошового забезпечення з 82% до 70% для перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2022 року, а також обмеження пенсії максимальним розміром з 01.01.2022 року при проведенні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, та не здійснення розрахунку компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку відповідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року у справі №160/20166/23, що набрало законної сили 22.11.2023 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум без обмеження пенсії максимальним розміром у розмірі 82% грошового забезпечення; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2023 року по момент фактичного здійснення перерахунку, належним чином завірену копію якого направити у місячний строк з дня отримання рішення позивачу; стягнути з відповідача розраховану суму компенсації втрати частини доходу за період 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку на користь ОСОБА_1 на банківський рахунок IВАN НОМЕР_1 .
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/20166/23 від 22.09.2023 року, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було проведено перерахунок його пенсії з 01.02.2022 року на підставі оновленої довідки № 3047 від 12.04.2023 року про розмір грошового забезпечення наданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області позивача станом на січень 2022 року. Однак, отримавши пенсійну виплату, після здійснення перерахунку на підставі рішення суду, позивач з'ясував, що розмір отриманої пенсії є меншим, оскільки при виплаті пенсії відповідачем було застосовано обмеження відсоткового розміру пенсії та виплати пенсії максимальним розміром.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.01.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
29.01.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років у відповідності до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 справі № 160/15686/20, яке набрало законної сили 04.03.2021, позивачу нараховано доплату пенсії період з 01.04.2019 по 31.05.2021 у сумі 85769,60 грн. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 справі № 160/9454/21, яке набрало законної сили 17.09.2021, проведено перерахунок позивачу пенсію у розмірі 82% від грошового забезпечення 22380,61 грн., яке зазначено у довідці від 14.09.2020 року за № 1831, наданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, без обмеження максимальним розміром, та нараховано доплату пенсії за період з 01.04.2019 року по 30.11.2021 року у сумі 214421,36 грн. та компенсацію втрати частини доходу у сумі 17492,99 грн. Станом на 01.04.2019 загальний розмір пенсійної виплати склав 23588,93 грн. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 справі № 160/8419/22, яке набрало законної сили 04.10.2022 року, та ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 27.01.2023 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.03.2022 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 118 “Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році” без обмеження максимальним розміром, та нараховано доплату пенсії за період з 01.03.2022 року по 31.03.2023 сумі 44023,33 грн. Станом на 01.03.2022 року загальний розмір пенсійної виплати склав 26975,34 грн. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 року по справі № 160/8914/23, яке набрало законної сили 19.10.2023 року, позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.03.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році” без обмеження максимальним розміром, та нараховано доплату за період з 01.03.2023 року по 31.12.2023 року у сумі 15636,00 грн. Станом на 01.03.2023 року загальний розмір пенсійної виплати склав 28538,94 грн. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року у справі № 160/20166/23 та ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2022 року перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Також зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок та виплату позивачу компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року по справі № 160/20166/23 та ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.02.2022 року у розмірі 70% від грошового забезпечення 29562,5 грн., яке зазначено у довідці від 12.04.2023 року за № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Одночасно повідомлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суд від 22.09.2023 у справі № 160/20166/23 не зобов'язано органи Пенсійного фонду України перерахувати позивачу пенсію виходячи з розміру 82% відповідних сум грошового забезпечення, тому проведено перерахунок пенсії за умовами статті 13 Закону № 2262, якими максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70% відповідних сум грошового забезпечення. Також зазначеним рішенням суду не було зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, тому розмір пенсії обчислено з урахуванням обмеження передбаченого статтею 43 Закону № 2262. З урахуванням зазначеного, на виконання рішення Дніпропетровського окружної адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 160/20166/23 розмір пенсії позивача став меншим за розмір пенсії станом на 01.02.2022 року, обчислений на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року у справі № 160/9454/21, станом на 01.03.2022 року, обчислений на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 160/8419/22, та станом на 01.03.2023 року, обчислений виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 року у справі № 160/8914/23. У зв'язку з цим, доплата на виконання зазначеного рішення суду відсутня та відповідно немає підстав для проведення розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходів за період по момент фактичного здійснення перерахунку. Відповідно до постанови № 118 пенсію позивачу було проіндексовано з 01.03.2022 року і її розміру склав 14834,42 грн. Що стосується компенсації, відповідача зазначає наступне. Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати затверджено постановою Кабінету міністрів України від 21.02.2001 № 159. Відповідно до п. 7 цього Порядку компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати. Виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ, та членам їх сімей згідно статті 8 цього Закону забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. З огляду на вищенаведене, джерелом виплати позивачу як пенсії, так і компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати є кошти Державного бюджету України. Таким чином, нарахована позивачу сума має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Пенсійного фонду України, що надійшли від сплати єдиного соціального внеску, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Оскільки у відповідності до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захисту підлягають лише порушені права, а покладені судом зобов'язання виконанні в порядку встановленому судовим рішенням та в межах повноважень, покладених на органи Пенсійного фонду України, а отже, позовні вимоги позивача щодо компенсації втрати частини доходу є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” у розмірі 82% грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року по справі №160/20166/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022 року, оформлену листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.06.2023 року № 30162-23045/Д-01 /8-0400/23; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за період з 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/20166/23 від 22.09.2023 року набрало законної сили 22.11.2023 року.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/20166/23 від 22.09.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2022 року на підставі довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області у розмірі 70% грошового забезпечення та застосовано обмеження виплати пенсії максимальним розміром.
23.11.2023 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку його пенсії на підставі довідки від 12.04.2023 року № 3047 у розмірі 82% грошового забезпечення та без обмеження максимальним розміром.
На звернення позивача від 23.11.2023 року, йому було повідомлено листом від 22.12.2023 року № 65038-51852/Д-01/8-0400/23 про те, що на виконання рішення суду від 22.09.2023 року у справі № 160/20166/23 та ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2022 року перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Також зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити розрахунок та виплату позивачу компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року по справі № 160/20166/23 та ухвали Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.02.2022 року у розмірі 70% від грошового забезпечення 29562,5 грн., яке зазначено у довідці від 12.04.2023 року за № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Одночасно повідомлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суд від 22.09.2023 у справі № 160/20166/23 не зобов'язано органи Пенсійного фонду України перерахувати позивачу пенсію виходячи з розміру 82% відповідних сум грошового забезпечення, тому проведено перерахунок пенсії за умовами статті 13 Закону № 2262, якими максимальний розмір призначених пенсій за вислугу років обмежується 70% відповідних сум грошового забезпечення. Також зазначеним рішенням суду не було зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, тому розмір пенсії обчислено з урахуванням обмеження передбаченого статтею 43 Закону № 2262. З урахуванням зазначеного, на виконання рішення Дніпропетровського окружної адміністративного суду від 22.09.2023 у справі № 160/20166/23 розмір пенсії позивача став меншим за розмір пенсії станом на 01.02.2022 року, обчислений на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року у справі № 160/9454/21, станом на 01.03.2022 року, обчислений на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2022 року у справі № 160/8419/22, та станом на 01.03.2023 року, обчислений виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.09.2023 року у справі № 160/8914/23. У зв'язку з цим, доплата на виконання зазначеного рішення суду відсутня та відповідно немає підстав для проведення розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходів за період по момент фактичного здійснення перерахунку. Позивач, не погодившись з перерахунком його пенсії у розмірі 70% грошового забезпечення та з обмеженням її максимальним розміром, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд враховує наступне.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції, що діяла на момент призначення пенсії позивачу, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 % відповідних сум грошового забезпечення передбачених статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VІ від 08.07.2011, який набрав чинності з 01.10.2011 року, внесено зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» , яким максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).
Крім того, відповідно до Закону України від 27.03.2014 № 1166-VІІ «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01.04.2014 року було внесено зміни в частину 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а саме цифри « 80» замінили на цифри « 70».
Норми, які визначають механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовцям, встановлені статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII.
Відповідно до ч.1 ст.63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону проводиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Згідно частини 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Пунктом 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 року №45 (далі - Порядок) встановлено, що перерахунок раніше призначених відповідно до зазначеного Закону пенсій проводить у разі прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про зміну розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення для відповідних категорії військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за Законом, або у зв'язку із веденням для них нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, установлених законодавством.
Суд зазначає, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, тому внесені зміни до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90%, а потім 70 % грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії.
Отже, при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на час призначення пенсії.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 24.04.2018 року в справі № 686/12623/17 (провадження №К/9901/849/17), які відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Отже, у відповідача відсутні законні підстави для проведення перерахунку пенсії позивача у розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно здійснив перерахунок пенсії позивача на підставі оновленої довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з 01.02.2022 року у розмірі 70% грошового забезпечення, замість 82% відповідних сум, а належним способом відновлення порушеного права буде зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 в розмірі 82% грошового забезпечення на підставі довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, з урахуванням раніше проведених виплат.
При цьому зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2022 року з урахуванням фактично виплачених сум передбачає здійснення виплати різниці між нарахованою та фактично виплаченою з 01.02.2022 року до дня проведення перерахунку пенсією та не потребує додаткового зазначення.
Щодо вимог позову в частині здійснення виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром, суд зазначає наступне.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про пенсійне забезпечення”, “Про судоустрій і статус суддів”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України”, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Отже, обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Питання правомірності обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII було предметом спору в адміністративній справі №400/2085/199.
Верховним Судом складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 16.12.2021 року в даній справі зроблено висновок, що застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Тому обмеження Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Відтак, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо перерахунку та виплати його пенсії без обмеження максимального розміру підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача здійснити з 01.02.2022 року перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
Щодо вимоги позову в частині здійснення розрахунку компенсації витрати частини доходу за період з 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку та стягнення розрахованої суми компенсації втрати частини доходу за період 01.01.2022 року, відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року, суд зазначає наступне.
Питання примусового виконання рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1 ст. 18 Закону від 02.06.2016 року № 1404-VIII).
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Так, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року у справі №160/20166/23, яке набрало законної сили 22.11.2023 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Як встановлено судом, фактично спірним питанням є факт неналежного виконання рішення суду від 22.09.2023 року у справі №160/20166/23, що набрало законної сили.
Суд зазначає, що згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Такий порядок оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на частину п'яту статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд зазначає, що фактично позивачем заявлено позовну вимогу в частині не здійснення розрахунку компенсації витрат частини доходу за період з 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання виконати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року у справі №160/20166/23 в загальному порядку, а не в порядку, передбаченому статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, що вбачається зі змісту позовної заяви.
Набрання рішенням суду законної сили породжує такі правові наслідки: вирішується спір між сторонами, рішення суду стає загальнообов'язковим, є незмінним та остаточним та може бути виконано примусово.
Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 року у справі № 355/1648/15-а, від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17 та від 15.04.2020 року у справі № 367/1240/16-а.
При цьому, суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими саме стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вище наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 року у справі № 522/10140/17.
Крім того, слід зазначити, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення фактично про те ж саме, оскільки цим порушуються норми Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено вирішення цих питань в порядку статей 249 та 383 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто шляхом винесення судом окремої ухвали.
На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачем заявлено позовну вимогу щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року у справі №160/20166/23, то відповідно ним неправильно обраний спосіб захисту свого порушеного права а, отже, задоволенню позовна вимога в цій частині не підлягає.
Щодо вимог позову в частині здійснення розрахунку компенсації витрати частини доходу за період з 01.01.2023 року по момент фактичного здійснення перерахунку, направлення розрахунку та стягнення розрахованої суми компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2022 року по момент фактичного здійснення перерахунку пенсії на користь позивача на його банківський рахунок, суд зазначає наступне.
Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем з даного питання, регулюються Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (Закон №2050).
Згідно статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів (в тому числі пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159). Таким чином, у разі порушення щомісячного строку виплати пенсії згідно вказаних приписів орган Пенсійного фонду України зобов'язаний виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходів у тому місяці, у якому здійснена фактична виплата заборгованості пенсії за відповідний місяць.
Згідно пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Згідно з пунктом 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже за змістом вказаних приписів у разі порушення строків виплати нарахованої пенсії орган Пенсійного фонду України в день виплати заборгованості з пенсії за минулий період зобов'язаний нарахувати та виплатити пенсіонеру компенсацію втрати частини доходу за весь період прострочення.
Водночас період прострочення розраховується починаючи з місяця нарахування пенсії по місяць фактичної виплати заборгованості з пенсії за минулий період, що підтверджується прикладами обчислення суми компенсації, наведеними у Додатку до Порядку №159.
На думку суду системний аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів.
При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 року по справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 року по справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 року по справі №140/1547/19, від 18.08.2023 по справі № 460/4166/20, яка повинна враховуватися судами відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України.
Суд бере до уваги, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Оскільки фактична виплата заборгованості по пенсії позивачу не здійснена, у відповідача не виник обов'язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, позаяк згідно статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Оскільки право позивача на одержання грошової компенсації втрати частини доходів виникне у майбутньому, а саме в день виплати заборгованості з перерахованої пенсії, вимога позову в частині здійснення розрахунку компенсації витрат частини доходу є передчасною і задоволенню не підлягає.
Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 11.01.2024 року у справі № 200/7529/20-а.
Частинами 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Крім того, відповідно до пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 у справі N 1-13/2004, Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.
Зважаючи на наведене, суд зазначає, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатись та визначається безпосередньо Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а відтак підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Захист прав власності" і що відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати "майном" у розумінні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, в той час як невиплата таких сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном.
Наведена правова позиція підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішеннях від 10 березня 2011 року у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05), згідно з яким поняття "майно" в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися "майновими правами" і, відповідно, "майном" у розумінні цього положення (п. 22) та від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви N 68385/10 та 71378/10), в якому Суд нагадав, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява N 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору як інвалід війни 2 групи.
Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії ОСОБА_1 з 82 % до 70% відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні перерахунку пенсії з 01.02.2022 року на підставі довідки від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та обмеження виплати пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.02.2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 82% сум грошового забезпечення зазначеного у довідці від 12.04.2023 року № 3047, виданої Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, без обмеження її виплати максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.І. Озерянська