Справа № 761/23676/22
Провадження № 1-кп/761/1715/2024
18 березня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , перекладача ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 120 201 001 000 038 86 від 06.05.2020 за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 146, п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 146, п. 3, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Рішенням суду від 30.01.2024 строк застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжений по 29.03.2024 включно, однак у зв'язку з тим, що завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не виявляється за можливе прокурор просив продовжити строк дії застосованого до ОСОБА_6 запобіжного заходу з огляду на актуальність ризиків непроцесуальної поведінки обвинуваченого, оскільки останній може переховуватись від суду, знищити або спотворити речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.
Захисник вважала доводи прокурора необґрунтованими, зазначені ризики надуманими, тому просила змінити запобіжний захід на домашній арешт.
Обвинувачений підтримав захисника.
Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дійшов висновку про таке.
Відповідно до ст. 9 КПК під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватись вимог КПК, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та керуватись у своїй діяльності рішеннями Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У силу ч. 3 ст. 331 КПК суд за наявності клопотань зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
На стадії судового розгляду кримінального провадження відповідно до положень Глави 28 КПК встановленню підлягає, чи доведена вина особи поза розумним сумнівом, отже оцінка обґрунтованості підозри, яка відповідно до положень Глави 18 КПК є складовою порядку вирішення питання щодо продовження строку дії застосованого запобіжного заходу, на цій стадії судового провадження виключається.
Таким чином, суд, розглядаючи питання доцільності подальшого тримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
У своїй практиці ЄСПЛ, досліджуючи строк, протягом якого особа обмежується у свободі у зв'язку з його триманням під вартою, зазначає, що тримання під вартою особи має відповідати меті п. 1 ст. 5 Конвенції, тобто продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності певного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості.
У рішенні «Сергій Волосюк проти України» ЄСПЛ визначив, що тривалість попереднього ув'язнення особи у відповідній справі не має перевищувати розумного строку, для визначення якого необхідно дослідити факти на користь та проти існування реального суспільного інтересу, який за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи особи.
Також, у справі «Мерчеп проти Хорватії» ЄСПЛ зазначив, що в деяких випадках стосовно особливо тяжких злочинів великого значення набувають характер і тяжкість висунутих обвинувачень, які свідчать проти звільнення особи та на користь тримання його під вартою.
Отже, суд, оцінюючи наявність реальної небезпеки для суспільства у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням його під вартою, має дослідити обставини справи, виходячи з наданих сторонами кримінального провадженнями матеріалів щодо обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому дій.
Спосіб вчинення інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, характер та наслідки їх вчинення свідчать про наявність у цій справі специфічних ознак у частині вимог задоволення публічного інтересу, який, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи.
У зв'язку з цим, Європейський суд у справі «Ладент проти Польщі» звернув увагу, що тримання під вартою у відповідності до підпункту (с) пункту 1 статті 5 Конвенції має задовольнити вимогу пропорційності.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19.10.2009 № 26-рп/2009 принцип пропорційності передбачає встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина за умови, що таке обмеження є суспільно необхідним.
З наведеного витікає, що принцип пропорційності, діючи у сфері застосування дії запобіжного заходу, вимагає, щоб застосований до особи захід забезпечував збалансованість приватних інтересів особи та публічних інтересів, тобто за конкретних обставин справи був необхідним важелем забезпечення належної процесуальної поведінки особи та суспільної безпеки.
Отже, суд, розглядаючи питання щодо доцільності подальшого утримання особи під вартою, має встановити існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки цієї особи, а також, чи виправдовує подальше обмеження прав особи справжній інтерес суспільства.
Таким чином, вирішуючи питання щодо реальності зазначених стороною обвинувачення ризиків непроцесуальної поведінки ОСОБА_6 , суд має визначити, зокрема, ймовірність неприбуття обвинуваченого до суду, тобто прийняття останнім заходів, спрямованих на переховування від суду з метою уникнення покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватими у вчиненні інкримінованих дій.
Статтею 178 КПК передбачено, що суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, є обов'язковою для оцінки судом під час вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу.
Таким чином, оцінюючи реальність існування ризику переховування обвинуваченого, суд має врахувати суворість покарання, що загрожує обвинуваченому та взяти до уваги складність обставин справи.
Суд не залишає поза увагою наявність у ОСОБА_6 сімейних зв'язків та відсутність судимостей, однак вважає, що наведені факти не зменшують вищевикладених ризиків до такого ступеню, щоб повністю виключити їх.
Отже, на теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду під час обрання та продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 не встановлені.
У зв'язку з викладеним, суд вважає не безпідставною наявність ризиків вчинення ОСОБА_6 зазначених прокурором позапроцесуальних дій з метою створення перешкод судовому розгляду.
За результатами встановлених судом обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч. 1 ст. 194 КПК, що дає підстави для визнання необхідним продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
При цьому відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК суд вважає за можливе при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави, оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 спричинив загибель людини.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 194, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_5 задовольнити.
Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 16 травня 2024 року включно.
Ухвала може бути оскаржена упродовж п'яти днів з дня її оголошення до Київського апеляційного суду.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3