Справа № 307/1257/20
05 березня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Кожух О.А. та Мацунича М.В. з участю секретаря Гусоньки З.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради на рішення Тячівського районного суду від 21 липня 2020 року (у складі судді Ніточко В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради, третя особа - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, про визнання права власності за набувальною давністю, -
У травні 2020 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Просив визнати його власником будинку відпочинку, загальною площею 41,70 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
На обґрунтування позовних вимог указав, що він у 2006 р., отримавши попередню згоду селищної ради почав використовувати літній тимчасовий будинок відпочинку в АДРЕСА_1 . Із метою оздоровлення, кожного літа, позивач приїжджав у цей будинок та відпочивав у ньому. Поступово, позивач проводив реконструкцію цього будинку та добудову. На цей час, будинок складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), загальною площею 41,70 кв. м. У березні 2020 р. позивач звернувся в селищну раду за адресною довідкою, однак його повідомили, що будинок не має документів. Позивач відкрито та безперервно володіє більше 14 р. цим будинком відпочинку.
Рішенням Тячівського районного суду від 21 липня 2020 р. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок відпочинку, загальною площею 41,70 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Не погоджуючись із указаним рішенням, Тячівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради оскаржила це рішення у апеляційному порядку. Просить таке скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-судом першої інстанції не враховано відсутність існування між ОСОБА_1 та Солотвинською селищною радою спору про право власності на майно з огляду на те, що у відзиві на позов відповідач визнав позов повністю;
-у справі відсутні будь-які документи щодо наявності у позивача будь-якого права на земельну ділянку під указаним об'єктом нерухомості;
-актом комісії Солотвинської селищної ради від 08.12.2020 р. не встановлено наявність будь-якого майна на земельній ділянці, яку Солотвинська селищна рада виділяла в оренду позивачу;
-заволодіння позивачем майном відбулося із грубим порушенням норм права та зухвалим ігноруванням встановлених правил та порядку набуття земельної ділянки, створення нової речі (об'єкту), що виключає за даних обставин чесність і добросовісність позивача;
-оскаржуючи рішення суду у вказаній справі, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить постановити ухвалу, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави на рішення Тячівського районного суду від 21 липня 2020 р. - закрити. Заперечення зводяться до того, що прокурор звертаючись в інтересах держави з апеляційною скаргою, не обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в порядку передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а відтак - наявність підстав для представництва у даній справі прокурором не обґрунтована.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про повернення апеляційної скарги на підставі п.1 ч.5 ст.357 ЦПК України.
Справа переглядається в апеляційному порядку повторно. Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 р. справа № 307/1257/20 (провадження № 61-7124св23) касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 р. скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 з 2006 р. правомірно, добросовісно, протягом більше десяти років продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, а тому необхідно захистити майнові права позивача шляхом задоволення позову. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що із довідки ФОП ОСОБА_2 убачається, що інвентаризаційна вартість будинку відпочинку по АДРЕСА_1 , станом на 27 квітня 2020 р., становить 83 634 грн. (т.1 а.с.10) Згідно з звітом про проведення технічного обстеження будинку відпочинку по АДРЕСА_1 , система фасадів, фундаменту, капітальних стін, перекриття, дах даного будинку є готовими до експлуатації. Суттєвих недоліків, які можуть впливати на експлуатацію будівлі не виявлено і встановлено їх готовність до експлуатації (т.1 а.с.23-28). Із заяви Солотвинської селищної ради Тячівського району № 198/02-21 від 02 червня 2020 р. убачається, що позивач ОСОБА_1 користується земельною ділянкою, на якій розміщено будинок відпочинку (т.1 а.с.31). Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 17 ЦПК України). Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (стаття 18 ЦПК України). У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (частина перша статті 42 ЦПК України). Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України). Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України). Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. Пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України поширюється лише на осіб, які не брали участі у справі та не поширюється на учасників справи. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті». Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України). У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України). Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції {Абзац третій частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги). Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено (пункт 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави. Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб'єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Уряду, Міндовкілля та ДП з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Ураховуючи наведене, доводи Скаржника, викладені в підпунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, Велика Палата відхиляє як неналежні з огляду на викладені вище висновки». У справі, що переглядається, 22 лютого 2021 р. рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 липня 2020 р. оскаржено в апеляційному порядку в. о. керівником Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції в Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради. Згідно з відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, комунальне некомерційне підприємство «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» є комунальним підприємством, яке створене Закарпатською обласною радою, тобто не є державним органом. Однак, чинний на час подання апеляційної скарги закон не передбачав право прокурора представляти інтереси комунального некомерційного підприємства. За таких обставин апеляційна скарга Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради підлягає поверненню на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 357 ЦПК України. Відповідно до вимог частини сьомої статті 357 ЦПК України про повернення апеляційної скарги постановляється ухвала, яка може бути оскаржена в касаційному порядку. Керуючись статтями 43, 356, 357 ЦПК України, -
1. Апеляційну скаргу Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Комунального некомерційного підприємства «Солотвинська обласна алергологічна лікарня» Закарпатської обласної ради повернути на підставі п.1 ч.5 ст.357 ЦПК повернути.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення і протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. 3.Повне судове рішення складено 18 березня 2024 р.
Судді: