Справа № 307/1257/20
Іменем України
05 березня 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Кожух О.А. та Мацунича М.В., з участю секретаря Гусоньки З.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на рішення Тячівського районного суду від 21 липня 2020 року (у складі судді Ніточко В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Солотвинської селищної ради, третя особа - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, про визнання права власності за набувальною давністю, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом у травні 2020 р.
Просив визнати його власником будинку відпочинку загальною площею 41,70 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
На обґрунтування позовних вимог указав, що він у 2006 р., отримавши попередню згоду селищної ради, почав використовувати літній тимчасовий будинок відпочинку в АДРЕСА_1 . Із метою оздоровлення, кожного літа, позивач приїжджав у цей будинок та відпочивав у ньому. Поступово позивач проводив реконструкцію цього будинку та добудову. На цей час, будинок складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната) загальною площею 41,70 кв. м. У березні 2020 р. позивач звернувся в селищну раду за адресною довідкою, однак його повідомили, що будинок не має документів. Позивач відкрито та безперервно володіє більше 14 р. цим будинком відпочинку.
Рішенням Тячівського районного суду від 21 липня 2020 р. позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок відпочинку загальною площею 41,70 кв. м, який складається із чотирьох приміщень (кухня, хол, комора, кімната), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.
Не погоджуючись із указаним рішенням, Тячівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради оскаржила це рішення у апеляційному порядку. Просить таке скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводить про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого:
-судом першої інстанції не враховано відсутність існування між ОСОБА_1 та Солотвинською селищною радою спору про право власності на майно з огляду на те, що у відзиві на позов відповідач визнав позов повністю;
-у справі відсутні будь-які документи щодо наявності у позивача будь-якого права на земельну ділянку під указаним об'єктом нерухомості;
-актом комісії Солотвинської селищної ради від 08.12.2020 р. не встановлено наявність будь-якого майна на земельній ділянці, яку Солотвинська селищна рада виділяла в оренду позивачу;
-заволодіння позивачем майном відбулося із грубим порушенням норм права та зухвалим ігноруванням встановлених правил та порядку набуття земельної ділянки, створення нової речі (об'єкту), що виключає за даних обставин чесність і добросовісність позивача;
-оскаржуючи рішення суду у вказаній справі, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить постановити ухвалу, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави на рішення Тячівського районного суду від 21 липня 2020 р. закрити. Заперечення зводяться до того, що прокурор, звертаючись в інтересах держави з апеляційною скаргою, не обґрунтував наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а відтак - наявність підстав для представництва у цій справі прокурором не обґрунтована.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, із таких мотивів. Справа переглядається в апеляційному порядку повторно. Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 р. справа № 307/1257/20 (провадження № 61-7124св23) касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 03 квітня 2023 р. скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 з 2006 р. правомірно, добросовісно, більше десяти років продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном, а тому необхідно захистити майнові права позивача шляхом задоволення позову. При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що з довідки ФОП ОСОБА_2 убачається, що інвентаризаційна вартість будинку відпочинку по АДРЕСА_1 станом на 27 квітня 2020 р. становить 83 634 грн. (т.1 а.с.10) Згідно зі звітом про проведення технічного обстеження будинку відпочинку по АДРЕСА_1 система фасадів, фундаменту, капітальних стін, перекриття, дах даного будинку є готовими до експлуатації. Істотних недоліків, які можуть впливати на експлуатацію будівлі, не виявлено і встановлено їх готовність до експлуатації (т.1 а.с.23-28). Із заяви Солотвинської селищної ради Тячівського району № 198/02-21 від 02 червня 2020 р. убачається, що позивач ОСОБА_1 користується земельною ділянкою, на якій розміщено будинок відпочинку (т.1 а.с.31). Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Право прокурора на здійснення представництва в суді інтересів держави гарантовано статтею 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру». Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок та підстави звернення прокурора до суду визначено статтею 56 ЦПК України. Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частина перша статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру»). Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Вказаним приписам кореспондують відповідні норми ЦПК України. Так, згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. Ключовим для представництва прокурора є поняття «інтерес держави», в основі якого є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99). Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, апеляційна скарга чи інша заява, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. У свою чергу, здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Правова позиція апелянта зводиться до наступного. Рішенням 29 сесії 7 скликання Солотвинської селищної ради № 722 від 28 квітня 2020 р. надано дозвіл ФОП ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтованою площею 1 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення під орендованим нерухомим майном, яке ОСОБА_1 орендував у КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради на підставі договору оренди від 30 січня 2020 р. Земельна ділянка, на якій нібито знаходиться вказане майно, перебуває у постійному користуванні КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», засновником та власником майна якої є КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, засновником якого у свою чергу є Закарпатська обласна рада на підставі державного акту на право постійного користування серії І-ЗЛ №000346 від 27 березня 1998 р. на якій і було розміщено майно КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», а саме - база відпочинку, яку орендував ФОП « ОСОБА_1 » на підставі договору оренди від 30 січня 2020 р. Тячівська окружна прокуратура зазначила, що в цьому випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку за ОСОБА_1 права власності на будинок відпочинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41.7 кв. м порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття (неприйняття) об'єкта в експлуатацію відносяться до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області, а також права Закарпатської обласної ради, КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», яка правомірно володіє (користується) земельною ділянкою під вказаним спірним об'єктом нерухомого майна, та яку з огляду на набуття права власності на спірний об'єкт нерухомого майна ОСОБА_1 може позбавити права користування земельною ділянкою. Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Із ухвали Господарського суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 р. (т.2 а.с.54-56) убачається, що згідно з умовами мирової угоди б/н від 15.12.2022 р., сторони у справі № 907/900/20 (Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад», Товариство з обмеженою відповідальністю «Палсір» і ФОП ОСОБА_1 ) дійшли згоди щодо вирішення існуючого між ними спору у справі № 907/900/20 шляхом укладення мирової угоди. За змістом умов мирової угоди, сторони визнають, що господарська діяльність, внаслідок якої була завдана матеріальна шкода, здійснювалась відповідачем 1 та відповідачем 2 правомірно відповідно до цільового призначення користування майном спільної власності територіальних громад області, визначеного умовами Договору оренди приміщень, частини будівель споруд та іншого окремого індивідуально визначного майна об'єктів, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області № 03-13-01/98 від 31.01.2020 та Договору оренди приміщень, частини будівель споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об'єктів, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №03-13-01/97 від 31.01.2020, які встановлювали обов'язок щодо здійснення капітального ремонту такого майна. Відтак, сторони дійшли взаємної згоди, що ТзОВ «Палсір» і ФОП ОСОБА_1 зобов'язуються сплатити позивачу на його рахунок по 201 260,56 грн. кожен протягом п'яти робочих днів після набуття ухвалою суду про затвердження мирової угоди у справі № 907/900/20 законної сили. У свою чергу, позивач відмовляється від решти позовних вимог, а саме, різниці між сумою грошових зобов'язань, передбачених пунктами 4 та 5 мирової угоди, та розміром збитків, визначених як предмет позову, що складає 300 190,88 грн. Як наслідок цією ухвалою: «1. Затверджено укладену між Комунальною установою «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Палсір», Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 мирову угоду б/н від 15.12.2022 у справі № 907/900/20 наступного змісту: «Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради (надалі - Позивач) в особі начальника управління Громового Антона Олександровича, що діє на підставі Положення, затвердженого рішенням Закарпатської обласної ради від 28.07.2022 № 647, з однієї сторони, Товариство з обмеженою відповідальністю «Палсір» (надалі - Відповідач 1) в особі представника ОСОБА_1 , що діє на підставі Статуту, та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - Відповідач 2), що діє на підставі Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з іншої сторони (надалі - Сторони), які є сторонами у справі № 907/900/20, що знаходиться у провадженні Господарського суду Закарпатської області за позовом Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради до Відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Палсір» та Відповідача 2 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, враховуючи зміст постанови Касаційного господарського суду від 03.08.2022 р. у справі № 907/910/20, висновку експерта № 588/11-22 від 02.12.2022, складеного за результатами судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у господарській справі № 907/900/20 за спільною заявою сторін, уклали цю мирову угоду (надалі - Мирова угода) про наступне:
1.1.1. Ця Мирова угода укладена Сторонами відповідно до ст. 192 Господарського процесуального кодексу України з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок.
1.2.2. Сторони визнають, що господарська діяльність, внаслідок якої була завдана матеріальна шкода, здійснювалась Відповідачем 1 та Відповідачем 2 правомірно, відповідно до цільового призначення користування майном спільної власності територіальних громад області, визначеного умовами Договору оренди приміщень, частини будівель споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об'єктів, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №03-13-01/98 від 31.01.2020 та Договору оренди приміщень, частини будівель споруд та іншого окремого індивідуально визначеного майна об'єктів, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області №03-13-01/97 від 31.01.2020 (надалі - Договори), які встановлювали обов'язок щодо здійснення капітального ремонту такого майна.
1.3.3. Сторони усвідомлюють, що виконання зобов'язання зі здійснення капітального ремонту, передбаченого Договорами, стало неможливим через об'єктивні обставини, які виникли після укладення Договору, що підтверджується наступними висновками Касаційного господарського суду у пункті 4.14 постанови від 03.08.2022 №907/910/20: «4.14. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що неможливість здійснення капітального ремонту орендованого майна, а відтак і неможливість використання майна за призначенням у подальшому була виявлена уже після укладення договору оренди. Задовольняючи первісний позов у частині стягнення із відповідача матеріальної шкоди суди обох інстанцій не досліджували та не встановили у чому полягає протиправна поведінка боржника щодо невиконання або неналежного виконання ним зобов'язання, як і не досліджували вини боржника у понесених позивачем за первісним позовом витратах у вигляді орендної плати».
1.4.4. Відповідач ФОП ОСОБА_1 зобов'язаний сплатити позивачу на його рахунок 201 260,56 грн. протягом п'яти робочих днів після набуття ухвалою суду про затвердження мирової угоди у справі № 907/900/20 законної сили.
1.5.5. Відповідач ТОВ «Палсір» зобов'язаний сплатити позивачу на його рахунок 201 260,56 грн. протягом п'яти робочих днів після набуття ухвалою суду про затвердження мирової угоди у справі № 907/900/20 законної сили.
1.6.6. Позивач відмовляється від решти позовних вимог, а саме різниці між сумою грошових зобов'язань, передбачених пунктом 4 та пунктом 5 цієї угоди, та розміром збитків визначених як предмет позову, що складає 300 190,88 грн.
1.7.7. Позивач гарантує, що після підписання мирової угоди, набуття ухвалою суду про затвердження мирової угоди у справі № 907/900/20 законної сили та виконання Відповідачем 1 та Відповідачем 2 зобов'язань, передбачених пунктом 4 та пунктом 5 Мирової угоди він не матиме та не буде мати до відповідачів претензій щодо майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
1.8.8. Судові витрати, понесені Сторонами в зв'язку із порушенням та розглядом справи №907/900/20 Господарським судом Закарпатської області, в т.ч. витрати на правничу допомогу та сплату судового збору, покладаються на Сторону, яка їх понесла та не відшкодовуються за рахунок іншої Сторони.
1.9.9. Сторони підтверджують, що всі викладені умови цієї Мирової угоди відповідають їх реальному волевиявленню та інтересам і породжують настання наслідків, зазначених у тексті цієї Мирової угоди. Наслідки затвердження цієї Мирової угоди Сторонам відомі.
1.10.10. Ця Мирова угода є чинною з моменту її затвердження судом.
1.11.11. Ця Мирова угода складена у трьох примірниках, українською мовою, які мають однакову юридичну силу».
У постанові Західного апеляційного господарського суду від 18 січня 2024 р. у справі № 97/383/22 встановлено наступне : «Так, з аналізу наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що проект землеустрою був погоджений висновком державної експертизи землевпорядної документації від 04.08.2020 р. за № 734-20. Разом із тим, в матеріалах справи відсутні, а сторонами і прокурором не подані жодні докази, які б свідчили про наявність будь-яких зауважень чи заперечень від органів Держгеокадастру чи представників Солотвинської селищної ради на момент передачі земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_1 . Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про порушення процедури затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки на умовах оренди та підписання договору оренди земельної ділянки від 15 жовтня 2020 р., які б свідчили про порушення ст.ст. 123, 124 Земельного Кодексу України». Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У справі Європейський суд з прав людини «Белеш та інші проти Чеської Республіки» вказав, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 § 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 р. у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Визначаючи належність обраного апелянтом способу захисту, належить оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого він звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Тячівська окружну прокуратура в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, звертаючись до суду з апеляційною скаргою на рішення Тячівського районного суду від 21 липня 2020 р. і обґрунтовуючи порушення прав держави та необхідність їх захисту шляхом подання апеляційної скарги посилається на те, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку за ОСОБА_1 права власності на будинок відпочинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 41.7 кв. м порушує встановлений законодавством порядок набуття права власності на майно, оскільки прийняття рішення про прийняття (неприйняття) об'єкта в експлуатацію відносяться до компетенції Управління Державної будівельної інспекції у Закарпатській області, а також права Закарпатської обласної ради, КУ «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради та КНП «Солотвинська обласна алергологічна лікарня», яка правомірно володіє (користується) земельною ділянкою під вказаним спірним об'єктом нерухомого майна, та яку з огляду на набуття права власності на спірний об'єкт нерухомого майна ОСОБА_1 може позбавити права користування земельною ділянкою. Однак, із ухвали Господарського суду Закарпатської області від 21 грудня 2022 р. (т.2 а.с.54-56) убачається, що згідно з умовами мирової угоди б/н від 15.12.2022 р., сторони у справі № 907/900/20 (Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад», Товариство з обмеженою відповідальністю «Палсір» і ФОП ОСОБА_1 ) дійшли згоди щодо вирішення існуючого між ними спору у справі № 907/900/20 шляхом укладення мирової угоди, зокрема, п.7 цієї мирової угоди «Позивач (Комунальна установа «Управління спільною власністю територіальних громад» в інтересах якої, зокрема, Тячівська окружна прокуратура звертається до суду з цією апеляційною скаргою) гарантує, що після підписання мирової угоди, набуття ухвалою суду про затвердження мирової угоди у справі № 907/900/20 законної сили та виконання Відповідачем 1 та Відповідачем 2 зобов'язань, передбачених пунктом 4 та пунктом 5 Мирової угоди він не матиме та не буде мати до відповідачів претензій щодо майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області, яке є учасником справи (третьою особою без самостійних вимог) ухваленого у справі рішення не оскаржила як не оскаржила його і Державна інспекція архітектури та містобудування України як самостійна юридична особа, від імені якої прокурор апелював в інтересах держави. Окрім того, колегія суддів зауважує, що на момент перегляду цієї справи в апеляційному порядку, власником спірного майна з 06.11.2020 р. є Товариство з обмеженою відповідальністю «ОЗЕРНИЙ КРАЙ КУНІГУНДИ», що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. У контексті наведеного, колегія суддів вважає, що право, за захистом якого шляхом оскарження рішення суду першої інстанції звернулася Тячівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради, захисту не підлягає, оскільки жодних прав та інтересів цих органів оскаржуваним судовим рішенням порушено не було. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстав для його скасування колегією суддів не встановлено. Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив таке з додержанням норм матеріального та процесуального права. Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено. Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу Тячівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України в особі Управління Державної інспекції архітектури та містобудування у Закарпатській області, в інтересах держави в особі Закарпатської обласної ради, Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради залишити без задоволення. 2.Рішення Тячівського районного суду від 21 липня 2020 року залишити без змін. 3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. 4.Повне судове рішення складено 18 березня 2024 р.
Судді: