справа № 991/1065/24
провадження № 11-сс/991/208/24
слідчий суддя: ОСОБА_1
доповідач: ОСОБА_2
18 березня 2024 року місто Київ
Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі особи, якою подано апеляційну скаргу - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.03.2024 р. про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, -
13.03.2024 року на розгляд до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшла зазначена апеляційна скарга (а.с. 75-84), яку того ж дня призначено до розгляду (а.с. 86).
1.Короткий зміст оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_7 на бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за його заявою.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної ухвали та постановлення нової, про задоволення скарги ОСОБА_7 та зобов'язання уповноважених осіб НАБУ внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за вказаною заявою.
2. Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги адвокат ОСОБА_6 посилається на незаконність оскаржуваної ухвали, оскільки її постановлено без врахування судової практики та правової позиції ВССУ, викладеної в Узагальненні. У своїй заяві про вчинення злочину ОСОБА_7 вказав про те, що посадові особи державних органів влади, а саме - Голова НАЗК, військовослужбовці вищого офіцерського складу СБУ, прокурори Офісу Генерального прокурора, посадові особи Державної податкової служби, органів ДМС України, ДБР, Офісу Президента України, Комісії при Президентові України вчинили проти нього протиправні кримінально карані дії, які призвели до позбавлення його єдиного громадянства України на ґрунті переслідування за опозиційну діяльність, що потягло обмеження його конституційних та основоположних прав, розірвання правових зв'язків з державою, а також створило штучні обмеження у виконанні обов'язку подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Так, 10.01.2023 року Указом Президента України ОСОБА_7 визнано таким, що втратив громадянство України. Підставою для прийняття такого рішення стало затверджене головою ДМС України й розглянуте Комісією при Президентові України з питань громадянства «Подання про втрату громадянства України», зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_7 добровільно набув громадянство РФ. Однак, єдиний доказ нібито добровільного набуття останнім іншого громадянства є фальсифікацією, у якій прийняли участь вищевказані високопосадовці державних органів. Одним із наслідків такої узгодженої протиправної діяльності органів державної влади проти ОСОБА_7 стало створення штучних перешкод, які унеможливили подання ним електронних щорічних декларацій через позбавлення можливості отримати електронний ключ та пройти автентифікацію у особистому кабінеті на веб-сайті НАЗК. Наведене вказує на зловживання вказаними посадовими особами службовими повноваженнями в угоду чинній владі та з метою створення обмежень окремій категорії громадян за ознакою політичних переконань, тобто про вчинення ними злочинів, передбачених ч. 3 ст. 161, ч. 2 ст. 364 КК України. Вважає, що для внесення відомостей до ЄРДР детектив не повинен здійснювати їх попередню перевірку, оскільки відмова у прийнятті та реєстрації заяви про злочин не допускається. За твердженням апелянта, заява ОСОБА_7 містила всі необхідні дані про вчинення злочинів, на підставі яких детектив міг сформувати короткий виклад обставин для внесення відомостей до ЄРДР. Втім, слідчий суддя не повною мірою дослідив обставини, викладені у скарзі, та дійшов хибного висновку про те, що заява не містить необхідних відомостей для внесення їх до ЄРДР.
3. Узагальнений виклад позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у скарзі. Додатково зазначив, що згідно з положеннями КПК України детектив НАБУ не уповноважений встановлювати, чи відповідає заява про вчинення злочину вимогам ст. 214 КПК України.
ОСОБА_7 , представник НАБУ та прокурор САП, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, з клопотанням про відкладення судового засідання не звертались.
З урахуванням положень ч. 4 ст. 405 КПК України, явка учасників провадження за умови їх належного повідомлення не є обов'язковою. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за їх відсутності.
4. Встановлені слідчим суддею обставини та мотиви оскаржуваного рішення.
Слідчим суддею встановлено, що 24.01.2024 року ОСОБА_7 надіслав до НАБУ заяву про вчинення Головою НАЗК, військовослужбовцями вищого офіцерського складу СБУ, прокурорами Офісу Генерального прокурора, посадовцями Державної податкової служби, вищими посадовими особами органів ДМС України, ДБР, Офісу Президента України, Комісії при Президентові України кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 161, ч. 2 ст. 364 КК України. Оскільки відомості до ЄРДР за вказаною заявою внесені не були, ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді зі скаргою.
За результатом розгляду скарги слідчий суддя дійшов висновку про відмову у її задоволенні, оскільки у заяві про вчинення злочину не зазначені будь-які обставини, які вказували б на вчинення наведеними посадовими особами державних органів влади дій із зловживанням владою або використанням службового становища з метою одержання неправомірної вигоди, що є умовою для здійснення попередньої кваліфікації кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України. При цьому, злочин за ст. 364 КК України є злочином з матеріальним складом, обов'язковою умовою якого є наявність наслідків у вигляді істотної шкоди чи тяжких наслідків. Однак, слідчий суддя не знайшов підтвердження доводам скаржника про те, що діями вищевказаних посадових осіб була спричинена будь-яка майнова шкода. Окрім того, у заяві відсутні будь-які вказівки на мету отримання вказаними посадовими особами або будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою неправомірної вигоди, що є також обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину.
Крім того, слідчий суддя зазначив, що у своїй скарзі ОСОБА_7 просить зобов'язати уповноважену особу НАБУ внести до ЄРДР відомості за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК України, однак вказаний злочин не належить до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, відповідно, і до сфери здійснення судового контролю слідчими суддями Вищого антикорупційного суду згідно з вимогами ч. 1 ст. 33-1 КПК України.
5. Мотиви суду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката ОСОБА_6 , дослідивши матеріали апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 303 КПК України передбачено, що на досудовому провадженні можуть бути оскаржені, зокрема, бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-кого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Частиною 2 цієї статті визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Проте, така спрощена процедура не означає, що критерії для внесення чи невнесення відповідних відомостей до ЄРДР взагалі відсутні. Її спрощеність полягає у тому, що для перевірки наявності вказаних вище критеріїв не потрібно проводити попередню перевірку викладених у заяві відомостей, натомість, необхідно лише перевірити зміст самої заяви.
Отже, для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР заявник у повідомленні про кримінальне правопорушення має зазначити конкретні, відомі йому обставини об'єктивної сторони такого правопорушення (яке саме кримінальне правопорушення відбулось, де, коли, в чому полягало, які особи причетні до його скоєння, тощо). Такі обставини можуть бути неповними (в силу недостатньої обізнаності заявника, неочевидності вчинення кримінального правопорушення, з огляду на початкову стадію сприйняття та дослідження цих подій чи з інших причин), але в той же час достатніми для попередньої кваліфікації реєстраторами ЄРДР такого діяння саме як кримінального правопорушення (кваліфікації за статтею, частиною статті КК України). Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі № 761/20985/18 та від 30.09.2021 р. у справі № 556/450/18, зокрема про те, що КПК України дійсно передбачає внесення до ЄРДР інформації на підставі заяв та повідомлень про кримінальне правопорушення, а не будь-яких заяв, які надходять до органів досудового розслідування при здійсненні ними своїх повноважень.
Натомість, доводи апеляційної скарги на необхідність врахування правових позицій ВССУ, викладених в Узагальненні «Про практику розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування» (за 2016 рік), колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки жодного обов'язку враховувати вищевказані позиції, на відміну від правових позицій Верховного Суду, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачено.
Колегія суддів також зазначає, що положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Особливою частиною КК України, саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки складу злочину - кримінального правопорушення за КК України, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР.
Внесення відомостей до ЄРДР врегульовано Положенням про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженим наказом Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020 р.
Відповідно до п. 1 розділу 2 вказаного Положення, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об'єктивно свідчити про його вчинення. Внесення до ЄРДР короткого викладу обставин, які вказують на наявні в діянні ознаки складу злочину, з одного боку, підтверджує обґрунтованість початку досудового розслідування, а з іншого - захищає особу від необґрунтованого кримінального переслідування.
Відтак, за наявності у заяві чи повідомленні об'єктивних даних (а не суто гіпотетичних чи уявних), які вказують на можливий факт вчинення певного діяння, яке має ознаки кримінального правопорушення, вони повинні бути внесені до ЄРДР.
Водночас, якщо заявник таких даних не наводить, його заява не може вважатися такою, що підлягає обов'язковій реєстрації в ЄРДР. Тобто, навіть якщо заявник стверджує про наявність ознак злочину та певну його кваліфікацію, це не означає, що подія злочину мала місце насправді та що склад кримінального правопорушення наявний, оскільки заявник може помилятися в юридичній оцінці відповідних фактів.
Отже, законодавець передбачив необхідність попередньої оцінки (аналізу) слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі оскарження заявником бездіяльності уповноваженої особи щодо невнесення відомостей до ЄРДР) змісту заяви про вчинене кримінальне правопорушення на предмет викладення в ньому інформації саме про кримінальне правопорушення.
Колегія суддів зауважує, що саме такий підхід є гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що детектив НАБУ не повинен здійснювати попередню перевірку обставин, викладених у заяві про вчинення злочину, не заслуговують на увагу.
Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_7 про вчинення злочину, останній стверджує, що Голова НАЗК, військовослужбовці вищого офіцерського складу СБУ, прокурори Офісу Генерального прокурора, посадові особи Державної податкової служби, органів ДМС України, ДБР, Офісу Президента України, Комісії при Президентові України вчинили проти нього протиправні кримінально карані дії, які призвели до позбавлення його єдиного громадянства України на ґрунті переслідування за опозиційну діяльність, що потягло обмеження його конституційних та основоположних прав, розірвання правових зв'язків з державою, а також до створення штучних обмежень у виконанні обов'язку подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Зокрема, стверджує, що документи, які стали підставою для прийняття рішення про позбавлення його громадянства України, в тому числі про набуття ним громадянства іншої країни, сфальсифіковані, і до цих дій причетні вищевказані високопосадовці. Ними ж створені штучні перешкоди, які унеможливлюють подання ним електронних щорічних декларацій за 2021-2022 роки, оскільки ОСОБА_7 позбавлений можливості отримати електронний ключ та пройти автентифікацію у особистому кабінеті на веб-сайті НАЗК. Відтак, зловживання владою та службовим становищем призвело до порушення рівноправності громадян за ознакою політичних переконань та спричинило тяжкі наслідки для охоронюваних законом прав і інтересів ОСОБА_7 у вигляді позбавлення його єдиного громадянства, а також до втрати правового зв'язку з державою та усіх конституційних прав, притаманних громадянину, і створення штучних перешкод у виконанні відповідних обов'язків. Наведене вказує на вчинення вказаними посадовими особами злочинів за ч. 3 ст. 161, ч. 2 ст. 364 КК України (а.с. 6-9).
Надаючи оцінку вказаним доводам в контексті висновків оскаржуваної ухвали, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що зміст вищенаведеної заяви ОСОБА_7 про вчинення злочину не визначає наявності елементів об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364 КК України.
Дійсно, у особи, яка подає заяву, відсутній обов'язок наводити в ній всі фактичні обставини певного злочину, оскільки забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, зокрема доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладено саме на органи досудового розслідування та є одним із завдань кримінального провадження.
Водночас, як вже зазначалось вище, до ЄРДР вносяться відомості про конкретне кримінальне правопорушення, а не про будь-які дії, які очевидно не містять таких ознак.
У цьому контексті колегія суддів наголошує, що саме посилання у тексті заяви про вчинення злочину на конкретну статтю Особливої частини КК України, яка за критерієм кваліфікації злочину відповідає умовам предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, автоматично не визначає належність скарги до предметної підсудності вказаного суду, оскільки в цілях перевірки скарги на прийнятність слідчий суддя аналізує заяву про вчинення злочину на предмет наявності в ній саме відомостей про вчинення злочину, а не формального зазначення у ній лише певного номеру статті КК України.
Так, ст. 364 КК України передбачено кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби.
Об'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення виявляється у діянні (дії чи бездіяльності), яке: 1) вчиняється з використанням службового становища; 2) здійснюється у межах повноважень, наданих у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків; 3) суперечить інтересам служби; 4) заподіює істотну шкоду або тягне тяжкі наслідки; 5) знаходиться у причинному зв'язку із вказаними наслідками.
При цьому, загальною ознакою будь-якого зловживання владою або службовим становищем є спосіб вчинення злочину - використання наданих повноважень, свого службового становища, що утворює зміст злочинів у сфері службової діяльності. Цей спосіб вчинення злочину за своєю суттю полягає не у простому невиконанні покладеного обов'язку, а у застосуванні наданих повноважень проти покладеного обов'язку, всупереч інтересам служби та становить фактично зраду обов'язку.
Під використанням влади чи службового становища розуміється вчинення дій, що безпосередньо входять до кола повноважень службової особи, зумовлені покладеними на неї обов'язками з виконання відповідних функцій, при цьому обов'язковою умовою притягнення до кримінальної відповідальності є встановлення того, що дії винної особи були зумовлені її службовим становищем та перебували у безпосередньому зв'язку з її службовими повноваженнями, що безпосередньо походять від службового становища винного, виконуваних функцій і наданих повноважень.
У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2003 від 30.10.2003 р. розкрито зміст поняття «всупереч інтересам служби», зокрема: «Службові злочини (за винятком давання хабара) пов'язані зі службовою діяльністю службових осіб, порушенням ними функціональних обов'язків. Діяння, що становлять їх об'єктивну сторону, завжди вчиняються всупереч інтересам служби, тобто є незаконними і такими, що суперечать цілям і завданням, заради яких функціонує апарат управління відповідних органів, підприємств, установ та організацій і для виконання яких службові особи цих апаратів наділяються певними повноваженнями».
Верховний Суд також здійснив тлумачення окремих положень ст. 364 КК України та, зокрема, визначив, що необхідною складовою зловживання службовим становищем є наявність взаємозв'язку між службовим становищем особи та її поведінкою, що виражається в незаконних діях або бездіяльності (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 р. у справі № 161/3483/17).
Крім того, обов'язковою ознакою злочину за ч. 2 ст. 364 КК України є корислива мета використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, а саме, одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи при вчиненні такого діяння. Цей злочин може бути вчинено під впливом саме таких спонукань. Корисливий мотив можна визначити як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду (отримати майно, майнові права, звільнитися від особистих майнових витрат тощо). Колегія суддів наголошує, що саме у цьому полягає корупційність злочину, тому саме за вказаною ознакою кримінальний процесуальний закон відносить розслідування таких правопорушень до компетенції детективів НАБУ. Враховуючи, що склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, за своєю конструкцією є матеріальним, він вважається закінченим з моменту фактичного настання тяжких наслідків.
Згідно з ст. 19 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003 р. (ратифікована Україною 18.10.2006), кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисного зловживання службовими повноваженнями або службовим становищем, тобто здійснення будь-якої дії чи утримання від здійснення дій, що є порушенням законодавства, державною посадовою особою під час виконання своїх функцій з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи.
Отже, обов'язковими ознаками зловживання владою або службовим становищем є корисливий мотив, інші особисті інтереси або інтереси третіх осіб при вчиненні такого діяння.
Втім, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_7 про кримінальне правопорушення, остання не містить відомостей, які б вказували на можливе зловживання владою або службовим становищем зазначеними у заяві посадовими особами всупереч інтересам служби з метою отримання ними неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.
Окрім того, як вже зазначалось вище, злочин за ст. 364 КК України є злочином з матеріальним складом, обов'язковою умовою якого є наявність наслідків у вигляді істотної шкоди чи тяжких наслідків. При цьому, умовами підсудності кримінального правопорушення Вищому антикорупційному суду, передбаченими ст. 216 КПК України, є вчинення кримінального правопорушення спеціальним суб'єктом та/або розмір предмета злочину, передбаченого ст. 364 КК України, який у дві тисячі і більше разів має перевищувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на час вчинення кримінального правопорушення, якщо кримінальне правопорушення вчинено службовою особою правоохоронного органу, тобто перевищувати 5 368 000 грн.
Натомість, у заяві наголошується, що саме порушення охоронюваних прав і інтересів ОСОБА_7 у вигляді позбавлення єдиного громадянства утворює кваліфікуючу ознаку зловживання службовим становищем у вигляді тяжких наслідків.
Таким чином, заява ОСОБА_7 дійсно не містить жодних відомостей про одержання вищенаведеними посадовими особами державних органів внаслідок вчинення дій, викладених у заяві, будь-якої неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи у розмірі, який у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що утворює кваліфікуючу ознаку «тяжкі наслідки» та підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 364 КК України. Натомість, для визначення даного складу злочину встановлення цієї обставини є обов'язковим.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що у заяві ОСОБА_7 про вчинення злочину висловлюються лише загальні припущення про ймовірне вчинення протиправних дій, які ґрунтуються на незаконному позбавленні його громадянства України. Однак, такі припущення та незгода з діями вищевказаних посадових осіб державної влади не може бути підставою для початку досудового розслідування, оскільки не містять вагомих обставин, які б свідчили про дійсне вчинення вказаного злочину. За таких обставин, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку, що заявником не наведено конкретних відомостей, за якими можна визначити наявність обов'язкових елементів складу злочину за ч. 2 ст. 364 КК України, а тому безумовний обов'язок органу досудового розслідування у реєстрації такої заяви не виникає.
Окрім того, слідчий суддя слушно наголосив, що у своїй скарзі ОСОБА_7 також просить зобов'язати уповноважену особу НАБУ внести до ЄРДР відомості за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК України, однак вказаний злочин не належить до предметної підсудності Вищого антикорупційного суду, а відтак, і до сфери здійснення судового контролю слідчими суддями Вищого антикорупційного суду згідно з вимогами ч. 1 ст. 33-1 КПК України.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_7 від 24.01.2024 р. про вчинення злочину Національним антикорупційним бюро заявнику надано відповідь за № 112-050/3072 від 02.02.2024 р. про те, що у ході перевірки відомостей, викладених у заяві, не встановлено підстав для внесення відомостей до ЄРДР, оскільки у ній не викладено об'єктивних даних, що можуть свідчити про вчинення кримінальних корупційних правопорушень, підслідних НАБУ (а.с. 45).
Інших обставин, які б дозволяли інакше оцінити зміст та предмет заяви ОСОБА_7 про вчинення злочину, поданої ним до НАБУ, в апеляційній скарзі не наведено. Відповідно, висновок оскаржуваної ухвали про відсутність у цій заяві відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, та, як наслідок, про відсутність підстав для внесення таких відомостей до ЄРДР, є обґрунтованим.
6. Висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін або скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Колегія суддів за результатами апеляційного розгляду встановила, що апеляційна скарга містить загальне посилання на незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали. Натомість, оскаржувана ухвала є достатньо вмотивованою та відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 370, 372 КПК України.
Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено порушень норм кримінального процесуального кодексу України, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно, оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 369-372, 404, 407, 418, 419, 532 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05.03.2024 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4