13 березня 2024 року м. Чернівці
Справа № 716/1243/21
Провадження №22-ц/822/74/24
Провадження №22-ц/822/115/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.,
секретар - Собчук І.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
третя особа - приватний нотаріус Заставнівського районного нотаріального округу Чернівецької області Малітовська Тетяна Миколаївна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року, апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року, та додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2023 року, головуючий у І-й інстанції - ОСОБА_10 ,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у червні 2021 році звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа - приватний нотаріус Заставнівського районного нотаріального округу Чернівецької області Малітовська Т.М., про визнання недійсними заяв - відмов від прийняття спадщини, визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, витребування майна у добросовісного набувача, скасування реєстрації права власності на спадкове майно та визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір сторін ОСОБА_11 , яка постійно проживала та перебувала на реєстраційному обліку за місцем постійного проживання по АДРЕСА_1 .
У зв'язку із смертю матері відкрилася спадщина на наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами; земельну ділянку (кадастровий номер 7321588800:02:003:0076) площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані по АДРЕСА_1 ; земельні ділянки: кадастровий номер 7321588800:01:008:0019 площею 2,0543 га, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020 площею 2,3852 га, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021 площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Вказували на те, що спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_11 є 8 осіб: сини ОСОБА_3 , 1963 року народження; ОСОБА_7 , 1965 року народження; ОСОБА_5 , 1967 року народження; ОСОБА_6 , 1970 року народження; ОСОБА_3 , 1975 року народження; ОСОБА_4 , 1977 року народження; доньки ОСОБА_1 , 1972 року народження та ОСОБА_2 , 1974 року народження.
На день смерті ОСОБА_11 разом з нею в одному будинку були зареєстровані та проживали 6 осіб: сини ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..
До приватного нотаріуса Заставнівського районного нотаріального округу Чернівецької області Малітовської Т.М. після смерті матері звернулося семеро спадкоємців першої черги, а саме, сини ОСОБА_3 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Спадкоємець першої черги ОСОБА_7 закликався до прийняття спадщини шляхом повідомлення нотаріусом про право її прийняття, однак таким правом не скористався, відповідно спадщину не прийняв.
Спадкоємці ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини на користь брата ОСОБА_3 , подавши до нотаріальної контори відповідні заяви про відмову від спадщини. Спадкоємець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначали, що 15 листопада 2016 року та 27 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. видано відповідні свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_3 , а саме, на житловий будинок; на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 ; на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га; на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га; на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
В подальшому, 07 травня 2021 року, приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. посвідчено договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 та договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за яким ОСОБА_3 подарував вказане майно ОСОБА_4 ..
Також вказували на те, що 08 червня 2021 року вони звернулися до приватного нотаріуса Малітовської Т.М. з письмовими заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину, оскільки вважали, що як спадкоємиці за законом, які постійно проживали за місцем реєстрації матері, вони спадщину прийняли, проте постановами нотаріуса від 08 червня 2021 року їм відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв'язку з їх відмовою від спадкування після смерті матері, що підтверджено відповідними заявами.
Оскільки вказані заяви про відмову від спадщини вони особисто не складали та їх не підписували, як правочин, вони є недійсними, відповідно не створюють юридичних наслідків.
З урахуванням уточнених позовних вимог просили:
- визнати недійсною заяву ОСОБА_1 , якою вона відмовилася від прийняття спадкового майна після померлої матері ОСОБА_11 на користь її сина ОСОБА_3 та на отримання свідоцтва про право на спадщину не претендує, складену секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ОСОБА_12 , якою засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 , зареєстровано заяву в реєстрі за № 291;
- визнати недійсною заяву ОСОБА_2 , якою вона відмовилася від прийняття спадкового майна після померлої матері ОСОБА_11 на користь її сина ОСОБА_3 та на отримання свідоцтва про право на спадщину не претендує, складену секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ОСОБА_12 , якою засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 , зареєстровано заяву в реєстрі за №77;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1625, видане 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок літ.А загальною площею 32,4 кв.м, житловою площею 14,20 кв.м; вбиральню літ. Е; огорожу № 2 за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1707, видане 27 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1633, видане 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, розмір частки 1/1;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1629, видане 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, розмір частки 1/1;
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1631, видане 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, розмір частки 1/1;
- витребувати у ОСОБА_4 майно у вигляді житлового будинку літ. А, загальною площею 32,4к в.м, житловою площею 14,20 кв.м; вбиральні літ.Е; огорожі №1-2 за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно реєстрацію права власності на житловий будинок літ. А загальною площею 32,4 кв.м, житловою - 14,20 кв.м; вбиральню літ. Е; огорожу № 1-2 за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 1087630273215, та земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 , за реєстраційним номером 339973273215, вчинену 15 червня 2021 року на ім'я ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 , а саме на:
1/7 частину житлового будинку літ. А загальною площею 32,4 кв.м, житловою площею 14,20 кв.м; 1/7 частину вбиральні літ. Е; 1/7 частину огорожі № 1-2 за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області;1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 , а саме на: 1/7 частину житлового будинку літ. А загальною площею 32,4 кв.м, житловою площею 14,20 кв.м; 1/7 частину вбиральні літ. Е; 1/7 частину огорожі № 1-2 за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсною заяву ОСОБА_1 від 06 жовтня 2016 року, якою вона відмовилася від прийняття спадкового майна після померлої матері ОСОБА_11 на користь її сина ОСОБА_3 та отримання свідоцтва про право на спадщину, складену секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ОСОБА_12 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Визнано недійсною заяву ОСОБА_2 від 29 серпня 2016 року, якою вона відмовилася від прийняття спадкового майна після померлої матері ОСОБА_11 на користь її сина ОСОБА_3 та на отримання свідоцтва про право на спадщину, складену секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області ОСОБА_12 .
Визнано недійсним в частині 1/7 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 1625, видане 15.11.2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок літ. А, загальною площею 32,4 кв.м., житловою площею 14,20 кв.м.; вбиральню літ. Е; огорожу №1-2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним в частині 1/7 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 1707, видане 27 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним в частині 1/7 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1633, видане 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
Визнано недійсним в частині 1/7 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1629, видане 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
Визнано недійсним в частині 1/7 частки спадкового майна свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за №1631, видане 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом право власності на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 , а саме на: 1/7 частину житлового будинку літ. А загальною площею 32,4 кв.м, житловою площею 14,20 кв.м; 1/7 частину вбиральні літ. Е; 1/7 частину огорожі №1-2 за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану по АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
Витребувано на користь ОСОБА_2 з володіння ОСОБА_4 1/7 частку житлового будинку літ. А загальною площею 32,4 кв.м, житловою площею 14,20 кв.м; вбиральні літ.Е; огорожі №1-2 за адресою: АДРЕСА_1 та 1/7 частку земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовлено.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заяви про відмову від прийняття спадщини підписані не позивачками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а іншими особами, що свідчить про відсутність волевиявлення позивачок на відмову від їх цивільних прав щодо прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_11 на користь брата ОСОБА_3 , і є підставою для визнання спірних заяв недійсними за приписами ч.1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК України.
Позивачка ОСОБА_1 на час відкриття спадщини хоча і була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , однак у ньому не проживала постійно, оскільки перебувала в Італії, у визначений законом строк не звернулася до нотаріуса чи до консула України в Республіці Італія із заявою про прийняття спадщини, не зверталася до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, як це передбачено частиною третьою статті 1272 ЦК України, а тому вона не є спадкоємицею, яка прийняла спадщину після смерті матері, отже, її права оскаржуваними свідоцтвами про право на спадщину, виданими на ім'я ОСОБА_3 ,. не порушені.
Приймаючи до уваги, що позивачка ОСОБА_2 після смерті матері спадщину прийняла, проте нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, враховуючи при цьому, що заява про відмову від прийняття спадщини підписана не ОСОБА_2 , суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачку було незаконно позбавлено права власності на частку у належному їй спадковому майні і таке її право підлягає захисту.
Додатковим рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2023 року частково задоволено заяву представника позивачів ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 908 грн в рахунок відшкодування судового збору, 8 117,2 грн - в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи, 3 000 грн - в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, що в загальному становить 9 325,2 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 178 грн в рахунок відшкодування судового збору, 8 117,2 грн - в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи, 12 000 грн - в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, що в загальному становить 23 295,2 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 908 грн в рахунок відшкодування судового збору, 3 000 грн - в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, що в загальному становить 3 908 грн.
Відмовлено в задоволенні клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Поляка П.П. про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 39 120 грн.
На рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року представник позивачів ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 є необґрунтованим та не відповідає встановленим обставинам та поданим доказам.
Стверджує, що незважаючи на те, що ОСОБА_1 до та на час смерті матері перебувала за кордоном, доведено, що вона підтримувала тісний зв'язок з матір'ю, майном, що належало матері, з її згоди будувала житловий будинок, щоб покращити житлові умови, отже, ОСОБА_1 та її матір були пов'язані спільним побутом, вели разом спільно господарство, а тому місце реєстрації ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 є єдиним місцем її проживання. В Італії ОСОБА_1 не проживає, а тимчасово перебуває, оскільки у власності житла там не має, а перебуває на роботі, на консульському обліку не перебувала, тому і не мала можливості приїжджати додому, а тому вважає, що ОСОБА_1 є такою, що спадщину прийняла в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України.
Враховуючи, що її заява про відмову від спадщини є недійсною та такою, що не породжує юридичних наслідків, видані нотаріусом свідоцтва про право на спадщину також є недійсними.
Посилається на те, що ОСОБА_1 в силу закону спадщину прийняла, отже, є власником 1/7 частки спадкового майна, а тому має право витребувати у ОСОБА_4 , як добросовісного набувача, належне їй майно.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_9 просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.
Зазначає, що спадкоємець може автоматично прийняти спадщину у порядку частини 3 статті 1268 ЦК України лише у випадку реєстрації та постійного проживання на день смерті із спадкодавцем. Із закордонного паспорту ОСОБА_1 вбачається, що на час смерті матері вона перебувала за кордоном в Італії, куди виїхала 03 грудня 2015 року, а повернулась 23 травня 2021 року.
Оскільки ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_11 , тобто він не позбавляється права на спадкування, а тому не підлягають застосуванню у даній справі положення статті 1301 ЦК України.
Відтак, ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
На рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року представник відповідача ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повністю.
Вказує на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та з недотриманням норм матеріального права.
Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви-відмови від спадщини не підписували, істотних умов не погоджували, відповідно до статті 203 ЦК України було відсутнє їх волевиявлення на вчинення даних правочинів.
Отже, вказані заяви-відмови, як односторонній правочин, є неукладеними у розумінні статті 207 ЦК України, а тому суд першої інстанції повинен був у задоволенні позову відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним у тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування, коли відпала підстава закликання відповідача до спадкування.
ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за померлою ОСОБА_11 , тобто він не позбавляється права на спадкування, а лише його частка у спадковому майні підлягає зменшенню у випадку встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 із спадкодавцем на день її смерті.
Відтак, позивачами обрано неправильний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Судом першої інстанції не були взяті до уваги показання свідків про те, що ОСОБА_2 з 2001 року по 2020 рік постійно проживала із своїм співмешканцем у селищі Світле Одеської області. Окрім того, суд першої інстанції критично оцінив і відповідь на адвокатський запит, яка містить інформацію про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 станом на 11 квітня 2016 року були зареєстровані у с. Товтри, однак з матір'ю не проживали.
Представник відповідача ОСОБА_9 також подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2023 року, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким здійснити повний перерозподіл судових витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню між сторонами.
Посилається на те, що суд першої інстанції при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу неповно з'ясував обставини справи, порушив норми процесуального права.
В матеріалах справи міститься попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які ОСОБА_3 має намір понести у зв'язку з розглядом даної справи. Вказаний попередній розрахунок містить і заяву в порядку п. 2 ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Аналогічна заява міститься і у відзиві ОСОБА_3 від 23 жовтня 2021 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_9 слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За вимогами частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 , яка постійно проживала та перебувала на реєстраційному обліку за місцем постійного проживання по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть та довідкою Вікнянської сільської ради № 280 від 13 травня 2021 року (т.1 а.с.26).
На час смерті ОСОБА_11 їй на праві власності належало наступне майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка (кадастровий номер 7321588800:02:003:0076) площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 ; земельна ділянка (кадастровий номер 7321588800:01:008:0019) площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна ділянка (кадастровий номер 7321588800:01:008:0020) площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельна ділянка (кадастровий номер 7321588800:01:005:0021) площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.34-40, 146, 147-166).
Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_11 є 8 осіб: сини ОСОБА_3 , 1963 року народження; ОСОБА_7 , 1965 року народження; ОСОБА_5 , 1967 року народження; ОСОБА_6 , 1970 року народження; ОСОБА_3 , 1975 року народження; ОСОБА_4 , 1977 року народження; доньки ОСОБА_1 , 1972 року народження, та ОСОБА_2 , 1974 року народження, що підтверджується довідкою Вікнянської сільської ради № 281 від 13 травня 2021 року (т.1 а.с.32).
З довідки Вікнянської сільської ради № 280 від 13 травня 2021 року вбачається, що на день смерті ОСОБА_11 разом з нею в одному будинку були зареєстровані та проживали 6 осіб: сини ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
З матеріалів спадкової справи №142/2016, заведеної приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Чернівецької області Малітовською Т.М. після смерті ОСОБА_11 , вбачається, що із заявами про відмову від спадщини на користь ОСОБА_3 , 1975 р.н., до нотаріуса звернулися її діти ОСОБА_3 , 1963 р.н., ОСОБА_5 , 1967 р.н.; ОСОБА_6 , 1969 р.н.; ОСОБА_4 , 1977 р.н. (т.1 а.с.132, 138-140).
Спадкоємець першої черги ОСОБА_7 , 1965 р.н., закликався до прийняття спадщини шляхом повідомлення нотаріусом про право її прийняття, однак таким правом не скористався, відповідно спадщину не прийняв (т.1 а.с.141).
Спадкоємець ОСОБА_3 (1963 р.н.) 06 листопада 2017 року помер (т.1 а.с.33).
В матеріалах спадкової справи також містяться заяви про відмову від прийняття спадкового майна після смерті ОСОБА_11 на користь ОСОБА_3 , складені від імені позивачок ОСОБА_1 , 1972 р.н., та ОСОБА_2 , 1974 р.н.
Також встановлено, що 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. видано свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 1625, на ім'я ОСОБА_3 на житловий будинок літ. А загальною площею 32,4 кв.м, житловою - 14,20 кв.м; вбиральню літ. Е; огорожу №1-2 за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1 (т.1 а.с.167).
27 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. видано свідоцтво про право на спадщину, зареєстроване в реєстрі за № 1707, на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , розмір частки 1/1 (т.1 а.с.186).
Крім цього, 15 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 видано три свідоцтва про право на спадщину, а саме: № 1633 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, розмір частки 1/1 (т.1 а.с.177 звор. бік); № 1629 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, розмір частки 1/1 (т.1 а.с. 172 звор. бік); № 1631 на земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області, розмір частки 1/1 (т.1 а.с.175).
Отже, приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. видано одноосібно ОСОБА_3 п'ять свідоцтв про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_11 на все спадкове майно в цілому.
07 травня 2021 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. посвідчено договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 , та договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_3 подарував вказане майно ОСОБА_4 (т.1 а.с.59-60).
Згідно з висновком експерта за результатами проведеної судової почеркознавчої експертизи №4475-Е від 20 січня 2023 року запис « ОСОБА_1 », розташований у графі «Підпис П.І.Б.» на заяві ОСОБА_1 про відмову від прийняття спадщини, поданій до нотаріальної контори 06 жовтня 2016 року, посвідченій секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області та зареєстрований в реєстрі за № 91, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_1 , розташований у графі «Підпис П.І.Б.» після запису « ОСОБА_1 » на заяві нотаріальній конторі про відмову від прийняття спадщини від імені ОСОБА_1 , укладеній 06 жовтня 2016 року, посвідченій секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області та зареєстрований в реєстрі за № 91, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Запис « ОСОБА_2 », розташований у графі «Підпис П.І.Б.» на заяві від імені ОСОБА_2 нотаріальній конторі про відмову від прийняття спадщини, укладеній 29 серпня 2016 року, посвідченій секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області та зареєстрований в реєстрі за № 77, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_2 , розташований у графі «Підпис П.І.Б.» після запису « ОСОБА_2 » на заяві від імені ОСОБА_2 нотаріальній конторі про відмову від прийняття спадщини, укладеній 29 серпня 2016 року, посвідченій секретарем виконавчого комітету Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області та зареєстрований в реєстрі за № 77, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (т.2 а.с.189-193).
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до частин першої, третьої та п'ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Тобто, навіть у випадку невжиття спадкоємцем будь-яких дій для прийняття спадщини чи незнання про сам факт її відкриття, він вважатиметься таким, що прийняв спадщину.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до частини 5 статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу (вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення; правочин вчинено під впливом обману; правочин вчинено під впливом насильства; правочин вчинено під впливом тяжкої обставини).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати недійсними заяви, якими вони відмовилися від прийняття спадкового майна після смерті спадкодавця ОСОБА_11 на користь ОСОБА_3 з тих підстав, що ці заяви вони не підписували.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Як заява про прийняття спадщини, так і заява про відмову від прийняття спадщини, є одностороннім правочином, оскільки є письмовим виразом дії особи, спрямованої на набуття цивільних прав та обов'язків.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Отже, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зроблено висновок, що «у випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача. Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов'язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується».
Суд першої інстанції на вищезазначене уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними заяв, якими вони відмовилися від прийняття спадкового майна після смерті їх матері ОСОБА_11 .
З огляду на оспорювання позивачами самого факту подання заяв про відмову від прийняття спадщини, враховуючи при цьому висновок судової почеркознавчої експертизи №4475-Е від 20 січня 2023 року, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що заяви про відмову від спадщини від 06 жовтня 2016 року та від 29 серпня 2016 року є неукладеними.
Оскільки позовні вимоги про визнання недійсними зазначених заяв не є належним та ефективним способом захисту права, про що також зазначав в апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 , такі вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша, п'ята, шоста, сьома статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини перша та друга статті 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1 та 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
Досліджуючи обставини щодо прийняття спадщини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, колегія суддів виходить з наступного.
Для вирішення питання про те, чи є позивачі такими, що прийняли спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, визначальним є встановлення факту постійного проживання позивача на момент відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
За вимогами статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.
Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.
Положення частини третьої статті 1268 ЦК України вказують на необхідність для прийняття спадщини саме фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не наявності реєстрації їх місця проживання за однією адресою, що за певних обставин може бути відмінним один від одного (постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17, від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц).
Якщо особа (спадкоємець) не проживала постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджено належними доказами, то сама по собі реєстрація місця проживання особи разом із спадкодавцем не може свідчити, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, про своєчасність прийняття спадщини, оскільки не є беззаперечним доказом постійного проживання особи на момент смерті із спадкодавцем за адресою реєстрації (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17-ц (провадження № 61-27212св19) та від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452св18).
Отже, вищенаведеними нормами статей 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Тобто дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.
Як встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 в період з 03 грудня 2015 року по 23 травня 2021 року проживала в республіці Італія, що підтверджується відмітками на аркушах 4 - 7 в закордонному паспорті громадянки України ОСОБА_13 (т.1 а.с.23) та позивачами не заперечується.
Враховуючи, що матеріали справи не містять даних про звернення ОСОБА_1 до нотаріуса у передбачений статтею 1270 ЦК України строк із заявою про прийняття спадщини, а її доводи про прийняття спадщини після смерті матері спростовуються наявними у справі доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час відкриття спадщини позивачка ОСОБА_1 , хоча і була зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 , однак постійно у ньому не проживала, а тому не є спадкоємицею, яка прийняла спадщину, отже, її права оскаржуваними свідоцтвами про право на спадщину, виданими на ім'я ОСОБА_3 , не порушені.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона є такою, що прийняла спадщину в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України, є безпідставними і не дають підстав для скасування законного в цій частині рішення суду про відмову у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 посилається на те, що суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку доказам у справі і прийшов до помилкового висновку про те, що ОСОБА_2 протягом строку, встановленого законом, прийняла спадщину після смерті матері.
Оцінюючи наявні у справі докази, суд першої інстанції зробив висновок, що реєстраційні записи у паспорті ОСОБА_2 та в будинковій книзі свідчать про те, що остання постійно проживала разом зі спадкодавицею ОСОБА_11 на час відкриття спадщини, а стороною відповідачів цю обставину документально не спростовано належними та допустимими доказами, а тому, у відповідності до вимог частини 3 статті 1268 ЦК України, ОСОБА_2 вважається такою, що прийняла спадщину.
Крім того, протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, ОСОБА_2 не заявляла про відмову від спадщини.
Заслухавши свідків як зі сторони позивачки, так і відповідача, суд першої інстанції оцінив їх критично, зазначивши при цьому, що показання свідків є суперечливими між собою.
Однак, як вбачається з показань свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , позивачка ОСОБА_15 на час смерті ОСОБА_11 проживала в господарстві матері, куди переїхала на початку 2016 року (коли мама захворіла), що узгоджується також з показаннями самої ОСОБА_2 , допитаної в якості свідка.
Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 показали, що ОСОБА_2 зі своєю сім'єю проживала в Одеській області, а до мами тільки навідувалася, однак підтвердили, що саме чоловік ОСОБА_2 з 2015 року на території спірного господарства будував хату, що узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_7 , які також вказували на такі обставини, при цьому зазначали, що ОСОБА_2 проживала в с. Товтри в господарстві матері разом з дітьми та чоловіком як до смерті матері, так і після її смерті, куди остаточно переїхала у 2015 році, доглядала маму і допомагала їй.
Оцінюючи в сукупності показання вищевказаних свідків про відомі їм обставини, які мають значення для справи, колегія суддів звертає увагу на те, що ні з показань цих свідків, ні з інших досліджених місцевим судом доказів не можна зробити категоричний висновок, що позивачка ОСОБА_2 не проживала з матір'ю до дня смерті, так як обрала інше постійне місце проживання.
Також суд першої інстанції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, сформульованою у відповідних постановах № 937/10434/19 від 19 травня 2021 року та № 464/566/19 від 29 вересня 2021 року, констатував, що належних документальних доказів, що позивачка ОСОБА_2 на день відкриття спадщини не проживала зі спадкодавцем, а за іншою адресою, відмінною від зареєстрованого місця проживання, або втратила право користування означеним житловим приміщенням, була знята з реєстрації місця постійного проживання в АДРЕСА_1 , матеріали справи не містять та відповідачем не надано.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 з 2001 по 2020 рок постійно проживала у селищі Світле Одеської області, не підтверджується належними доказами, які б вказували про наявність у неї на час відкриття спадщини іншого постійного місця проживання.
Крім того, для спростування доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_2 на час відкриття спадщини постійно проживала в селищі Світле Одеської області, представником ОСОБА_8 надано довідку КНП «Віднянський Центр первинної медико-санітарної допомоги» АЗПСМ с. Товтри, з якої вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку Товтрівської амбулаторії ЗПСМ і неодноразово зверталася за допомогою з сином ОСОБА_18 , 2013 року народження, у травні, липні 2015 року і січні 2016 року.
Отже, стороною відповідача належними та допустимими доказами не спростовано, що ОСОБА_2 фактично проживала із спадкодавцем ОСОБА_11 на час відкриття спадщини за однією адресою, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу закону вона вважається такою, що прийняла спадщину в порядку частини 3 статті 1268 ЦК України.
Частиною першою статті 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину - це документ, який посвідчує перехід права власності на спадкове майно від спадкодавця до спадкоємців. Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується оформлення спадкових прав.
Відповідно до статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України).
У ЦК України закріплено можливість пред'явити позовну вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва).
У постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18), від 20 жовтня 2021 року у справі № 307/2463/15-ц (провадження № 61-16959св20) Верховний Суд виклав правові висновки, в яких зазначив, що «свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо».
Отже, порушення у зв'язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 498/854/20 (провадження № 61-11505св23).
Встановивши, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті їх матері ОСОБА_11 , однак свідоцтва про право на спадщину на все спірне спадкове майно видані лише відповідачу, в тому числі й на частку позивачки ОСОБА_2 , чим порушені її права на належну їй частку у майні, успадкованому від матері, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину в частині 1/7 частки спадкового майна (в межах заявлених позовних вимог), виданих 15 та 27 листопада 2016 року приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т.М. на ім'я ОСОБА_3 .
У зв'язку з наведеним, безпідставними є доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_9 про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме ч. 1 ст. 1301 ЦК України.
Отриманням відповідачем свідоцтв про право власності на все спадкове майно було порушено права позивачки на спадщину, а відновлення прав позивачки не спричиняє порушення прав відповідача, оскільки останній має законне право на спадщину і не позбавлений права отримати свідоцтва про право на спадщину за законом в межах тієї частки спадкового майна, яке належить йому відповідно до закону.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, разом із іншим, задовольнив позовну вимогу ОСОБА_2 про визнання за нею права власності
на 1/7 частину спадкового майна, яке їй належить як спадкоємиці
за законом після смерті матері.
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав
та вплив на порушника.
Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити
до відновлення порушеного права позивача.
Позивачка просила суд визнати за нею право власності на 1/7 частину спірного майна, яке їй належить як спадкоємиці за законом.
З огляду на встановлені обставини у даній справі, ОСОБА_2 на момент отримання ОСОБА_3 свідоцтв про право власності на все майно
уже належала 1/7 частина спадкового майна.
Оскільки судом визнано частково недійсними видані ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом, з огляду на відмову нотаріуса у видачі позивачці свідоцтв про право на спадщину і що вона не може в позасудовому порядку отримати вказані свідоцтва, з метою реалізації нею своїх законних спадкових прав на належну їй частку у спадковому майні, суд першої інстанції правильно задовольнив вимоги позивачки про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 , а саме на: 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:005:0021, площею 1,4075 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0020, площею 2,3852 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:01:008:0019, площею 2,0543 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Товтрівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області.
Апеляційний суд, з урахуванням фактичних обставин справи, вважає,
що у спірних правовідносинах задоволення вищевказаної вимоги
є належним та ефективним способом захисту порушеного права
ОСОБА_2 , як спадкоємиці, що прийняла спадщину померлої
ОСОБА_11 , і призведе до відновлення її порушеного права.
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає залишенню без змін.
Щодо вирішення позовних вимог про визнання права власності та витребування на користь ОСОБА_2 із володіння ОСОБА_4 1/7 частку житлового будинку з господарськими спорудами та 1/7 частку земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Як встановлено судом, 07 травня 2021 року ОСОБА_3 за договорами дарування №№ 671, 672, посвідченими приватним нотаріусом Малітовською М.М., відчужив своєму брату ОСОБА_4 житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначених договорів дарування за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на дане нерухоме майно, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ( т.1 а.с.58-60).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу,
що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (недоцільними до застосування) та зайвими.
До подібних висновків саме про витребування майна за позовом спадкоємця дійшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2022 року
у справі № 335/8468/18, провадження № 61-8286св21, в якій, зокрема, зазначено, що ефективним способом захисту спадкоємця, що прийняв спадщину, є віндикаційний позов до особи, за якою зареєстровано право власності на спірне майно.
Враховуючи наведене, у спірних правовідносинах задоволення віндикаційного позову є належним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 , як спадкоємиці, тому задоволення вимоги про визнання за позивачкою права власності на частку у майні, яке було відчужене за договором дарування ОСОБА_4 , є зайвим.
Виходячи з того, що у встановлений законом строк ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_11 , але інший спадкоємець першої черги ОСОБА_3 , набувши право власності на спірне нерухоме майно, здійснив відчуження частини цього майна на користь ОСОБА_4 , у зв'язку з чим воно вибуло з володіння позивачки поза її волею, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність витребування на користь ОСОБА_2 з володіння ОСОБА_4 1/7 частку житлового будинку з господарськими спорудами та 1/7 частку земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог про визнання за позивачкою права власності на частку у вказаному спадковому майні підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 УПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_11 скасувати та ухвалити нове судове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову.
Також рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_11 та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/7 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . У цій частині апеляційний суд ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Щодо оскарження додаткового рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2023 року в частині стягнення витрат на правничу допомогу.
Так, 19 жовтня 2023 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє ОСОБА_8 , звернулися до суду першої інстанції із заявою про відшкодування понесених судових витрат.
24 жовтня 2023 року надійшло клопотання ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 , про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 39 120 грн.
Заперечень щодо заявлених клопотань від сторін не надходило.
Відмовляючи в клопотанні адвоката Поляка П.П. про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 39 120 грн, суд першої інстанції виходив з того, що у відзиві представника відповідача ОСОБА_3 зазначено, що орієнтовний розрахунок судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, становить 25 200 грн, і докази понесених витрат на правничу допомогу будуть надані представником відповідача у судовому засіданні або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду в порядку частини 8 статті 141 ЦПК України.
Всупереч вимогам частини 8 статті 141 ЦПК України, до закінчення судових дебатів у справі сторона відповідача не зробила ні усної, ні письмової заяви щодо відшкодування судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з положеннями статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 (провадження № 12-43гс22) стосовно застосування норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Цивільним та Господарським процесуальними кодексами передбачено однакові процесуальні гарантії для сторони щодо відшкодування витрат за правничу допомогу, тому наведена постанова застосована до спірних правовідносин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20 зазначено, що за загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2021 року представник відповідача ОСОБА_9 подав до суду першої інстанції відзив на позов, у якому вказав, що попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, становить 25 200 грн (а.с. 117, т. 1).
В межах розгляду справи в суді першої інстанції включно із судовими дебатами ОСОБА_9 не заявляв про сукупний розмір понесених у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу та про намір подати докази на підтвердження цих витрат після ухвалення рішення суду.
Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання адвоката Поляка П.П. про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 39 120 грн.
Позивачкою ОСОБА_2 07 травня 2021 року укладено з адвокатом Гірчак Н.А. договір про надання правничої допомоги № 11 та додаткову угоду № 1 до цього договору від 08 червня 2021 року, відповідно до яких вартість послуг адвоката визначається у фіксованому розмірі та складає 15 000 грн.
На підтвердження понесених позивачкою ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу надано Акт приймання-передачі робіт за надання правничої допомоги згідно з договором №11 від 07 травня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера № 33 від 05 вересня 2023 року.
Вирішуючи питання про розмір судових витрат на правничу допомогу позивачки ОСОБА_2 , які підлягають стягненню з відповідачів, суд першої інстанції врахував складність справи та виконані адвокатом роботи, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), та ураховуючи принципи співмірності, з огляду на обсяг задоволених позовних вимог, заявлених до ОСОБА_3 , правильно визначив, що з нього на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу слід стягнути 12 000 грн. З ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , з огляду на обсяг позовних вимог, у відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу стягнуто 3 000 грн.
Зі сторони відповідача заперечень щодо понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 в суді першої інстанції не надходило та додаткове рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується.
Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій, слід зазначити наступне.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю, відсутні підстави для стягнення на її користь судових витрат з ОСОБА_3 ..
Отже, в цій частині додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2023 року підлягає скасуванню.
Виходячи з розміру задоволених позовних вимог ОСОБА_2 , з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 1 180, 40 грн - в рахунок відшкодування судового збору, 8 117,20 грн - в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи, 12 000 грн - в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, що в загальному становить 22 387, 20 грн.
Отже, в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
В іншій частині додаткове рішення суду слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням норм процесуального права.
Враховуючи, що апеляційний суд прийшов до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 , з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі по 1 089, 60 грн з кожної.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Апеляційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 , задовольнити частково.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_11 , скасувати. Ухвалити нове судове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову.
Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 20 жовтня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_11 , визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/7 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/7 частину земельної ділянки, кадастровий номер 7321588800:02:003:0076, площею 0,0825 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати.
Ухвалити нове судове рішення у цій частині про відмову у задоволенні позову.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2023 року у частині розміру судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 скасувати.
Додаткове рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 06 листопада 2023 року у частині розміру судових витрат, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , змінити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2 270 гривень - в рахунок відшкодування судового збору, 8 117 гривень 20 копійок - в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи, 12 000 гривень - в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, що в загальному становить 22 387 гривень 20 копійок.
В іншій частині додаткове рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 089 гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 1 089 гривень 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 21 березня 2024 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: І.Н. Лисак
І.Б. Перепелюк