21 березня 2024 року
м. Черкаси
Справа № 711/7353/21
Провадження № 22-ц/821/411/24
категорія: 301000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.
за участю секретаря: Ярошенка Б.М.
прокурора: ОСОБА_1
учасники справи:
позивач: ОСОБА_2 ,
відповідач: ОСОБА_3 ,
скаржник: Черкаська окружна прокуратури в інтересах держави в особа Черкаської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу керівника Черкаської окружної прокуратури Андрія Замотайла, подану в інтересах держави в особі Черкаської міської ради на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2023 року (ухваленого під головуванням судді Скляренко В.М. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси, повний текст рішення суду складено 08 травня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності,-
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
11 листопада 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси із позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на майно за набувальною давністю.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що вона з 05.02.2009 фактично володіє та користується спірною квартирою за АДРЕСА_1 , оскільки вселилась до неї з дозволу ОСОБА_4 та сплачувала ОСОБА_4 кошти, як плату за проживання в квартирі та відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.
В подальшому, зазначає позивачка, їй стало відомо, що восени 2010 року ОСОБА_4 помер, а вона залишилась проживати в цій квартирі.
Вказує, що у 2012 році їй стало відомо, що квартира належала на праві спільної власності ОСОБА_5 та його матері ОСОБА_6 , які померли ІНФОРМАЦІЯ_1 та 06.12.2007 відповідно, а ОСОБА_4 не був співвласником даної квартири, а лише був довіреною особою ОСОБА_3 для оформлення документів про прийняття нею у спадщину такої квартири, оскільки вона є донькою ОСОБА_6 та рідною сестрою ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 так і не оформила спадкових прав на спірну квартиру, а сама фактично проживає на території в м. Калінінград Російської Федерації.
У жовтні 2012 року, зазначає ОСОБА_2 , вона направила листа ОСОБА_3 з пропозицією укладення договору оренди спірної квартири та надання допомоги у завершенні процедури оформлення спадкових прав, але будь-якої відповіді на своє звернення не отримала.
Вказує, що до теперішнього часу відповідачка не виявляє жодного інтересу до спірної квартири, а вона продовжує володіння та користування квартирою, а також здійснює усі витрати, пов'язані з її утриманням, у зв'язку із чим важає, що має право на набуття у власність такої квартири в порядку набувальної давності.
Враховуючи викладені обставини, позивачка ОСОБА_2 просила суд постановити рішення, яким визнати за нею в порядку набувальної давності право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2023 року позов - задоволено.
Визнано в порядку набувальної давності за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_3 є власником частини спірної квартири. Позивачка почала користуватись спірною квартирою з 05.02.2009 на підставі договору з ОСОБА_4 , який не був власником спірної квартири. Натомість ОСОБА_4 мав зареєстроване місце проживання у спірній квартирі з 26.09.2007, а отже мав право користуватись такою квартирою для проживання і як наймач житла, ОСОБА_4 мав право за згодою власника житла передати вказане помешкання у володіння та користування піднаймачу.
За висновками суду, позивачка набула право володіння та користування спірною квартирою на умовах договору піднайму з ОСОБА_4 , але внаслідок смерті ОСОБА_4 припинилася і дія договору піднайму з позивачкою, а відтак з 26.10.2010 володіння та користування спірною квартирою здійснюється позивачкою без належної правової підстави.
Суд звернув увагу, що 12.10.2012 позивачка надіслала засобами поштового зв'язку листа відповідачці, в якому повідомила останню про своє фактичне проживання у спірній квартирі та висловила пропозицію укласти із нею договір оренди з подальшим викупом квартири, чим засвідчила свій намір набути у власність спірну квартиру. Такий лист був отриманий відповідачкою ОСОБА_3 30.10.2012, але залишився без будь-якого реагування.
Суд дійшов висновку, що позивачка добросовісно, безтитульно заволоділа нерухомим майном, 1/2 частина якого належить відповідачці, а щодо іншої 1/2 частини власник невідомий, і продовжує відкрито, безперервно володіти спірною квартирою, поводячись як власник, починаючи з 26.10.2010 р., тобто більше десяти років, у зв'язку із чим набула право власності на це майно за набувальною давністю на підставі ч. 1 ст. 344 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
15 січня 2024 року керівник Черкаської окружної прокуратури А.Замотайло, вважаючи, що у даній справі порушено права та інтереси Черкаської міської ради, а ухвалене судом першої інстанції рішення є необгрунтованим, постановленим із порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, подав апеляційну скаргу, в якій просить заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга керівника Черкаської окружної прокуратури, зокрема, мотивована тим, що судом встановлено, проте не надано належної оцінки доказу, що підтверджує титульне володіння ОСОБА_2 спірною квартирою на момент отримання майна (заволодіння майном), зокрема, те, що позивачка стала проживати у спірній квартиріАДРЕСА_1 на умовах договору найму, укладеного із зареєстрованою у вказаній квартирі особою - ОСОБА_4 , що виключає можливість застосування до цих правовідносин ст. 344 ЦК України.
У даній справі суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що позивачка ОСОБА_2 добросовісно, безтитульно заволоділа нерухомим майном, частина якого належить відповідачці ОСОБА_3 , а щодо іншої частини квартири власник невідомий , при цьому, продовжує відкрито , безперервно володіти спірною квартирою, поводячись як власник, оскільки позивачем не підтверджено добросовісності такого володіння нерухомим майном.
Прокурор вказує, що позивачка знала про наявність договірних відносин щодо найму спірної квартири, володіла з 2012 року інформацією про власників об'єкта нерухомості та осіб, які можуть претендувати на вказане майно, зокрема, про наявність спадкоємця ОСОБА_3 і органу місцевого самоврядування, який може заявити вимоги щодо визнання спадщини відумерлою, тому, в цьому випадку, виключається обов'язкова умова набуття права власності на майно за набувальною давністю - добросовісність.
Сам по собі факт користування позивачем спірний майном, утримання його, використання для проживання не є достатньою підставою для виникнення права власності за набувальною давністю у зв'язку з відсутністю елемента добросовісності заволодіння майном в розумінні ст. 344 ЦК України.
Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не визначено коло осіб, прав та інтересів яких може стосуватися заявлений ОСОБА_2 позов і які можуть бути порушені внаслідок ухвалення відповідного рішення.
Судом не врахована можливість визнання спадщини відумерлою, оскільки у територіальної громади м. Черкаси існує інтерес, заснований на правових нормах ст. 1277 ЦК України. Цей інтерес (законні очікування) полягає у прагненні органу місцевого самоврядування набути право власності на відумерлу спадщину. Паралельно, у територіальної громади існує обов'язок звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою.
Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого - місцезнаходженням основної частини рухомого майна. Вказане свідчить про порушення права територіальної громади міста Черкаси на отримання у власність майна.
Вказує, що як неодноразово наголошував Верховний Суд, позивач, як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для визнання права власності на нього, проте, відповідач ОСОБА_3 не відмовилась від прийняття спадщини і фактично до даного часу претендує на частину спірної квартири.
Смерть ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та наявність спадкоємців, які могли би прийняти спадщину після смерті останніх, не давали позивачу законодавчо визначених підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.
Отже, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 не знала і не могла знати, що володіє чужим майном у вигляді квартири та є добросовісним володільцем спірного майна.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння нею спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені ст. 344 ЦК України.
Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, посилаючись на вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5032/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та рішення Конституційного Суду України, зазначає про належність прокуророві права звертатись до суду з позовами про захист інтересів держави, обгрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Крім того, Черкаська міська рада, як суб'єкт , що здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах.
Разом з тим, попри пропозиції прокурора в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» самостійно оскаржити рішення суду в апеляційному порядку, Черкаською міською радою не було вжито заходів його оскарження, хоча вказаний орган місцевого самоврядування мав об'єктивну можливість шляхом моніторингу офіційного сайту ЄДРСР виявити оскаржуване рішення суду, яким, в тому числі, вирішено питання про права та інтереси територіальної громади міста Черкаси.
Листом від 12.12.2023 № 54-6733вих33 Черкаська окружна прокуратура повідомила Черкаську міську раду про виявлені порушення інтересів держави.
Згідно відповіді від 26.12.2023 №2025-01-11 виконавчий комітет Черкаської міської ради не заперечує щодо представництва інтересів держави та оскарження вказаного рішення суду.
Враховуючи, що Черкаська міська рада, як орган ,який уповноважений державою захищати інтереси держави у спірних правовідносинах, була обізнана про факт прийняття судового рішення, заходів щодо його оскарження не вживала, подання прокурором апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави.
Прокурор посилається на те, що орган місцевого самоврядування не є учасником справи, участі в суді першої інстанції не брав, але прийняте судове рішення безпосередньо стосується його прав та інтересів.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 12 лютого 2024 року, представник ОСОБА_2 - адвокат Шевченко А.Л. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги керівника Черкаської окружної прокуратури А.Замотайла, а заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2023 року - залишити без змін.
В обгрунтування відзиву вказує, що прокурор в апеляційній скарзі зазначає, що судом встановлено, проте на надано належної оцінки доказу, що підтверджує факт титульності володіння ОСОБА_2 спірною квартирою на момент отримання майна - наявність договору найму. Зазначені обставини не відповідають дійсності, оскільки факт безтитульного володіння спірною квартирою підтверджується наявністю вчиненого недійсного (нікчемного) правочину.
Вказує, що заслуговує на увагу та обставина, що ОСОБА_4 , який не є власником спірного майна, передаючи позивачці спірне майно, удавано діяв як власник цього майна, отже ОСОБА_2 в момент заволодіння спірною квартирою не знала про неправомірність такого заволодіння. Крім того, позивачка на момент заволодіння майном була впевнена у тому, що на це майно не претендують інші особи.
Твердження прокурора про наявність у позивача достовірної інформації про власників квартири вже з 2012 року не відповідають дійсності.
Вказує, що позивач і на даний час продовжує проживати та користуватися спірною квартирою, що вказує на те, що вона відкрито, без таємниць, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного та тривалого безперервного володіння майном, користується ним.
При зверненні із апеляційною скаргою, в обгрунтування повноважень, прокурор зазначає, що виступає на захист прав та законних інтересів суб'єкта владних повноважень - органу місцевого самоврядування - Черкаської міської ради, яка, в свою чергу, представляє інтереси територіальної громади, проте, не наводить причин та не обгрунтовує законодавчо визначені підстави, які перешкоджають Черкаській міській раді, у разі наявного порушеного права територіальної громади, самостійно звернутись за захистом порушених прав.
Моніторинг реєстру судових рішень і звернення до Черкаської міської ради в порядку, встановленому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не дає підстави представляти інтереси Черкаської міської ради у даній справі, оскільки за цих обставин здійснюється нерівність сторін у судовому процесі, при тому, що органи місцевого самоврядування та прокуратури мають захищати права та інтереси фізичних осіб, які мешкають у цій територіальній громаді.
Та обставина, що у справі відсутні відомості про прийняття будь-якими особами спадщини щодо майна ОСОБА_5 , який помер у 2006 році, могла б свідчити про право міської ради розпочати ініціювання процедури переходу майна у власність ради, як відумерлої спадщини, якби не обставина переходу права на таке майно до іншої особи за іншою законною процедурою.
Вказує, що позивач ОСОБА_2 ініціювала судовий процес щодо переходу спірного майна у її власність, а міська рада судового процесу з тією ж метою не ініціювала.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що предметом спору є однокімнатна квартира загальною площею 31,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (далі - спірна квартира) /т. 1 а.с. 24-27/.
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на таку квартиру зареєстровано з 14.07.2008 за ОСОБА_5 (1/2 частка) та ОСОБА_6 (1/2 частка) на підставі свідоцтва про право власності від 15.03.1995, що видане органом приватизації Придніпровського районного виконавчого комітету /т. 1 а.с. 21-22/.
Згідно листа від 22.02.2023 № 2537-01-21 Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради у спірній квартирі з 01.01.2006 дотепер були зареєстрованими наступні фізичні особи: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 27.09.1978 до 26.12.2007; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 26.09.2007 до 17.12.2010 /т. 2 а.с. 230/.
ОСОБА_6 до розірвання шлюбу, що мало місце 21.01.1969 у відділі РАЦС Центрального району м. Калінінграда, іменувалася прізвищем ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу /т. 1 а.с. 166/.
ОСОБА_5 був сином ОСОБА_6 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Знаменськ Гвардійського району, Калінінградської області Росії, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження та смерть /т. 1 а.с. 167/.
Матір'ю відповідачки ОСОБА_8 була ОСОБА_9 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження та про шлюб /т.1 а.с.163-165/.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_6 .
31.03.2008 ОСОБА_3 , перебуваючи у м. Калінінград Російської Федерації, склала письмову нотаріально посвідчену заяву про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_6 /т. 1 а.с. 205/ та нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважила ОСОБА_4 бути її представником з питань оформлення передачі спадкового майна, що належить ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 /т. 1 а.с. 168/.
На підставі заяви ОСОБА_3 у Другій Черкаській державній нотаріальній конторі 12.05.2008 було відкрито спадкову справу №456/08.
Згідно матеріалів спадкової справи вбачається, що інші особи з заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріуса не звертались і свідоцтва про право на спадщину не видавались /т. 1 а.с. 204-208/.
Зі згоди ОСОБА_4 позивачка ОСОБА_2 стала проживати у спірній квартирі на умовах договору найму житла, про що вказані особи уклали договір у письмовій формі /т. 1 а.с. 13/. Умовами договору передбачалось період найму позивачкою спірної квартири з 05.02.2009 до 05.09.2009.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_4 , що підтверджується відомостями, наявними в архіві відділу державної реєстрації актів цивільного стану громадян у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) /т. 1 а.с. 19/.
12.10.2012 позивачка надіслала засобами поштового зв'язку листа відповідачці ОСОБА_3 , в якому повідомила останню про своє фактичне проживання у спірній квартирі та висловила пропозицію укласти договір оренди з подальшим викупом квартири. Такий лист був отриманий відповідачкою 30.10.2012, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням /т. 1 а.с. 169-170/.
Позивачка до теперішнього часу продовжує проживати у спірній квартирі та здійснює всі витрати, пов'язані з утриманням житла, оскільки сплачує житлово-комунальні послуги та підтримує її у належному технічному стані, що підтверджується поясненнями свідків та копіями квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг /т. 1 а.с. 28-162./
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Зі змісту статті 344 ЦК України випливає, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку, при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності, необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.
Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема те, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
При цьому, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнішнім володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування, набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК України).
Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга стаття 344 ЦК).
Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК України).
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед, слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.
Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до вимог ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давніший строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте, не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому, володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому, безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість, володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/233 8/16-ц (провадження № 61-2017св 18).
З огляду на викладене, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Аналогічний правовий висновок щодо правильності застосування положень ст. 344 ЦК України, зробив Верховний Суд у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21), від 24 червня 2021 року у справі № 219/49/20 (провадження № 61-2924св21), від 23 вересня 2021 року у справі № 206/1759/20 (провадження № 61-9602св21), від 13 лютого 2023 року у справі № 752/13337/19 (провадження №61-19667св21).
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_2 стала проживати у спірній квартирі з 2009 року на підставі договору з ОСОБА_4 , який не був власником спірної квартири, проте мав зареєстроване місце проживання в ній та мав право на користування та проживання у вказаному житлі.
Судом встановлено, що спірна квартира з 15.03.1995 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , але проживала в такій квартирі лише ОСОБА_6 до моменту її смерті, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Калінінград Російської Федерації, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
ОСОБА_5 був сином ОСОБА_6 , відтак, після його смерті вона є спадкоємцем першої черги, а відповідачка - другої черги, натомість відомостей про те, що будь-хто з цих осіб прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 чи відмовився від її прийняття, судом не встановлено.
Також судом встановлено, що відсутні відомості щодо інших осіб, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Враховуючи, що ОСОБА_5 не мав зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання у спірній квартирі на момент його смерті, то ОСОБА_6 не може вважатись такою, що фактично прийняла спадщину після смерті свого сина, а отже з 30.05.2006 1/2 частка спірної квартири, що належала ОСОБА_5 , в установленому законом порядку ніким не прийнята.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 і після її смерті відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частку спірної квартири.
Відповідачка ОСОБА_3 , як донька померлої ОСОБА_6 , є спадкоємцем першої черги після смерті матері і вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки направила нотаріусу відповідну письмову заяву від 31.03.2008 та нотаріально посвідчену довіреність, згідно якої уповноважила ОСОБА_4 бути її представником з питань оформлення та передачі спадкового майна.
Отже, ОСОБА_3 , яка прийняла в установленому законом порядку частини спірної квартири, є її власником та від неї не відмовилась, а інша частина спірної квартири немає власника.
В матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 погодилась із тим, що позивач проживатиме та користуватиметься спірною квартирою, а посилання позивача, що вона 12.10.2012 відповідачу засобами поштового зв'язку надіслала листа, в якому повідомила останню про своє фактичне проживання у спірній квартирі та висловила пропозицію укласти договір оренди з подальшим викупом, не свідчить про заволодіння майном за волею власника спірного майна.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка добросовісно, безтитульно заволоділа нерухомим майном, частина якого належить відповідачці, а щодо іншої частини власник невідомий, і продовжує відкрито, безперервно володіти спірною квартирою, поводячись як власник, починаючи з 26.10.2010, тобто більше 10 років, у зв'язку із чим набула право власності на це майно за набувальною давністю, на підставі ч. 1 ст. 344 ЦК України.
Проте, такі висновки суду є помилковими, оскільки сам по собі факт користування спірною квартирою, її утримання, використання для проживання не є достатньою підставою для виникнення права власності на майно за набувальною давністю.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, залишив поза увагою, що згідно вимог діючого законодавства за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 Цивільного кодексу України.
Окрім цього, оскільки позивачці ОСОБА_2 було достеменно відомо про власника нерухомості ( частини), правових підстав визнавати за нею право власності на все майно за набувальною давністю немає.
Крім того, позивачка як володілець майна повинна бути впевнена у тому, що на це майно не претендують інші особи і вона отримала це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
При вирішенні спору, судом першої інстанції не визначено коло осіб, прав та інтересів яких стосується заявлений позов і які можуть бути порушені при ухваленні судом відповідного рішення.
Як вірно зазначено прокурором у апеляційній скарзі, судом не врахована можливість визнання спадщини відумерлою, оскільки у територіальної громади міста Черкаси існує законний інтерес, заснований на правових нормах ст. 1277 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 1277 ЦК України в разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
У постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 214/3083/18 зазначено, що враховуючи положення ч.ч. 1 та 3 ст. 1277 ЦК України, слід дійти висновку, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням, у встановленому вказаною статтею порядку.
Із матеріалів справи вбачається, що частина спірної квартири належить ОСОБА_3 в порядку спадкування, а інша частина - не має власника, і Черкаська міська рада має право на звернення до суду про визнання спадщини відумерлою, оскільки спірна квартира відноситься до територіальної громади м. Черкаси.
Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності, зазначивши відповідачем лише ОСОБА_3 , якій належить частина спірної квартири в порядку спадкування, при цьому, позивачкою нічим не доведено, що остання втратила правовий інтерес до належного їй майна.
Щодо іншої 1/2 частини спірної квартири, позивачем не доведено, що Черкаська міська рада, як представник громади на цій території була обізнана з тим, що вказане майно не має власника, у зв'язку із чим спадщина може бути визнана відумерлою.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 344/17464/15-ц (провадження № 61-11184св20) вказано, що «відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Виходячи з наведеного, якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов'язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18).
З урахуванням вказаного визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Аналізуючи поданий ОСОБА_2 позов, враховуючи викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання права власності за набувальною давністю, безпосередньо стосуються прав, інтересів і Черкаської міської ради, а відтак, співвідповідачем у даній справі, крім ОСОБА_3 , має бути Черкаська міська рада, оскільки задоволення позовних вимог матиме наслідком визнання права власності на майно, на яке претендує Черкаська міська рада в порядку визнання спадщини відумерлою.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач, всупереч положенням статей 51, 175 ЦПК України, не зазначила усіх відповідачів, прав та інтересів яких може стосуватись ухвалене судове рішення, що призвело до вирішення спору з неналежним складом учасників.
Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків Черкаської міської ради, а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача лише з відповідачем ОСОБА_3 ; Черкаська міська рада має бути залучена співвідповідачем, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення належних відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.
Пред'явлення позовних вимог до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
З урахуванням зазначеного, рішення суду першої інстанції не може бути залишено без змін.
Дані висновки колегії суддів узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 158/203/20 (провадження № 61-11982св21).
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що така відмова у задоволенні позову не позбавляє позивачку ОСОБА_2 права звернутися до суду з метою захисту порушених прав у випадку їх доведеності, при зазначенні належного суб'єктного складу учасників справи.
Частиною першою статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові з вищенаведених підстав.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу керівника Черкаської окружної прокуратури А.Замотайла, подану в інтересах держави в особі Черкаської міської ради та відмовляє ОСОБА_2 у задоволенні позову, сплачений за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 4 950,00 грн. слід стягнути із ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури.
Керуючись ст.ст.258, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу керівника Черкаської окружної прокуратури Андрія Замотайла, подану в інтересах держави в особі Черкаської міської ради - задовольнити.
Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності- скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Черкаської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4 950,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
Ю.В. Сіренко
/ повний текст постанови суду виготовлено 22 березня 2024 року/