21 березня 2024 року
м. Рівне
Справа № 569/5880/23
Провадження № 22-ц/4815/178/24
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Ковальчук Н.М., Хилевича С.В.
секретар судового засідання : Мороз А.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянув в порядку письмового провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2023 року, ухвалене в складі судді Гордійчук І.О., дата складання повного тексту рішення 09.11.2023 року, у справі № 569/5880/23
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
Позов мотивовано тим, що 06 квітня 2021 року о 11 год. 00 хв. на автодорозі "Київ - Чоп" 322 км.+700 м., водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом "ГАЗ 3302", реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з транспортним засобом "Audi A6", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_1 та пасажир автомобіля "Audi A6" - ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 січня 2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди належний позивачу автомобіль зазнав значних механічних пошкоджень у зв'язку з чим йому завдано матеріальний збиток у розмірі 431726,46 грн.
Згідно страхового акту №ДКЦВ- 00000000022223 від 04.11.2022 року страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 127 400 грн.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з відповідача різницю між фактичним розміром майнової шкоди та страховою виплатою у розмірі 304326 грн, а також 25 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано, що відповідачем не доведено, що перевезення вантажу транспортним засобом входить до його службових обов'язків як директора товариства. Покликається на те, що автомобіль яким керував відповідач, не належить ТОВ "Підприємство "Транзит-Сервіс", оскільки договір оренди між ТОВ "Підприємство "Транзит-Сервіс" та власником автомобіля ТОВ «Фудз Трейд» не укладався. Вважає, що відповідальність за шкоду має нести лише водій автомобіля який визнаний виним у ДТП.
У відзиві на апеляційного суду відповідач заперечує доводи останньої просить рішення суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу без задоволення.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Установлено, що 06 квітня 2021 року о 11 год. 00 хв. на автодорозі "Київ - Чоп" 322 км.+700 м., водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом "ГАЗ 3302", реєстраційний номер НОМЕР_1 , проявив неуважність під час зміни напрямку руху, не переконався в безпечності маневру, після чого раптово виїхав на крайню ліву смугу руху та допустив зіткнення з транспортним засобом "Audi A6", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій та пасажир автомобіля "Audi A6" - ОСОБА_3 отримали тілесні ушкодження.
Постановою про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2021 року кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021181180000165 від 07.04.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 28 січня 2022 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
На момент ДТП цивільна відповідальність винуватця ДТП була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» згідно страхового Полісу №AО-16044667.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 транспортний засіб "ГАЗ 3302", реєстраційний номер НОМЕР_1 на праві власності належить ТзОВ "Фудз Трейд".
Згідно страхового акту №ДКЦВ- 00000000022223 від 04.11.2022 року страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 127 400 грн.
Відповідно до Звіту №09/22 від 04.08.2022 року "Про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля АУДІ А6, д.н.з. НОМЕР_2 внаслідок пошкодження у ДТП матеріальний збиток становить 431 726,46 грн.
Автомобіль є фізично знищеним і відновлювати його є економічно недоцільно.
Згідно довідки ТОВ "Підприємство "Транзит-Сервіс" №1-05/2023 від 12.05.2023 року ОСОБА_2 працює у ТОВ "Підприємство "Транзит-Сервіс" з 01.01.2004 року на посаді директора Товариства.
06.04.2021 року о 11 год ОСОБА_2 виконував трудові обов"язки керуючи автомобілем "ГАЗ 3302", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Тобто нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб'єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець.
Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц, та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц.
При цьому під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).
Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Відповідно до статті 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Встановивши, що шкода, завдана внаслідок ДТПІ з вини водія ОСОБА_2 , який перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Підприємство «Транзит-Сервіс» керував автомобілем "ГАЗ 3302", реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебуває у володінні (користувані) роботодавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що така шкода має відшкодовуватися саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Доказів неправомірного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_2 , що відповідно до частини третьої статті 1187 ЦК України покладало б відповідальність на нього матеріали справи не містять.
Отже належним відповідачем у справі про стягнення матеріальної та моральної шкоди у справі, що переглядається, має бути ТОВ «Підприємство «Транзит-Сервіс» як роботодавець ОСОБА_2 .
Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справі, в якій наявна обов'язкова співучасть, тобто, коли неможливо вирішити питання про обов'язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов'язки особи, не залученої до участі у справі в якості співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, та обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог до нього, оскільки він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків.
Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Оскільки позивач звільненний від сплати судового збору, то судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі грн підлягає компенсації Рівненській обласній прокуратурі за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 21 березня 2024 року.
Головуючий : Гордійчук С.О.
Судді : Хилевич С.В.
Ковальчук Н.М.