Житомирський апеляційний суд
Справа №296/12027/23 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В.М.
Категорія 44 Доповідач Трояновська Г. С.
21 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) в м. Житомирі цивільну справу №296/12027/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про захист прав споживача та стягнення майнової та моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 січня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Шкирі В.М. у м. Житомирі,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просив стягнути з ГУНП в Житомирській області майнову шкоду, завдану йому внаслідок відмови надати послуги, а також неякісного надання послуг, в розмірі 5000,00 грн та 250 000,00 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначив, що у зв'язку з порушенням його прав споживача Звягельською виконавчою службою, він звертався до Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області підрозділу ГУ ГУНП в Житомирській області 19.07.2023 з письмовими заявами/скаргами та просив надати послуги у відповідності до Закону України «Про поліцію». Вказав, що Новоград-Волинським міськрайонним судом м. Новорад-Волинський розглянуто провадження за фактом бездіяльності та ненаданні послуг Головним Управлінням, а саме невнесенні відомостей в ЄРДР за заявою про злочин ОСОБА_1 в порядку ст. 303 КПК України по справі № 285/4572/23 від 27.07.2023 та за наслідками розгляду зобов'язано посадових осіб Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області внести відомості про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023060530000902.
Позивач зазначив, що умисними діями уповноважених працівників поліції, які виразились у невнесенні відомостей про злочин за його заявою, йому відповідачем не надані якісні послуги передбачені Законом України «Про поліцію», внаслідок чого йому завдано матеріальну та моральну шкоду. Матеріальна шкода полягає в транспортних витратах на неодноразові поїздки з місця проживання м. Звягеля до м. Житомира в розмірі 5 000,00 грн., в тому числі 955 грн., що заблоковано на його рахунку. Моральна шкода, яку він оцінив у розмірі 250 000 грн, є мінімальною компенсацією за перенесені позивачем душевні страждання. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 22 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції не враховано резолюцію Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», рішення Конституційного Суду України у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст. 633 ЦК України, рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17, описової частини його позовної заяви та розрахунку матеріальної шкоди. Вказує, що судом першої інстанції неправильно тлумачено поняття матеріальної та моральної шкоди. Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено докази подані ним та не враховано позиції міжнародного права і національного законодавства. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Від ГУ Національної поліції в Житомирській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві зазначається, що до позовної заяви не долучено будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили, що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування моральної шкоди. Сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали про зобов'язання внеси відомості в ЄРДР за результатами розгляду скарги, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди та не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 13.01.2023 старшим державним виконавцем Звягельського ВДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального регіону Міністерства юстиції (м.Київ) Дідик С.Є. відкрито виконавче провадження №70738466 про стягнення на користь держави з ОСОБА_1 680,00 грн штрафу (а.с.8).
19.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до органу поліції з заявою про вчинення кримінального правопорушення державним виконавцем Дідиком С.Є. за ст.27,28,358,366,190,191 КК України про що видано талон-повідомлення №10243 (а.с.4,9-11).
Ухвалою слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 27 липня 2023 зобов'язано уповноважену особу Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області внести відомості в ЄРДР, розпочати розслідування за зверненням ОСОБА_1 від 19.07.2023 про вчинення кримінального правопорушення та протягом 24 годин з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР (а.с.6).
На виконання вимог ухвали, 02.08.2023 о 09:55:44 внесено в ЄРДР відомості за № 12023060530000902 за ч.1 ст.366 службове підроблення державним виконавцем Дідиком С.Є (а.с.7) та вручено пам'ятку про права та обов'язки потерпілого у кримінальному провадженні № 12023060530000902 (а.с.14).
Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 звертався до керівника АТ «Райффайзен Банк» із заявою, в якій просив розблокувати заблокований внаслідок неправомірних дій Муніципальної інспекції Житомирської міської ради рахунок (а.с. 11).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком. Вказано, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому як моральних страждань так втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування як матеріальної шкоди в сумі 5000,00 грн так і моральної шкоди в сумі 250000,00 грн не підлягають задоволенню.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини цієї особи.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18) зроблений висновок, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять доказів, із яких би вбачалося, що позивачем у встановленому законодавством порядку (шляхом подання скарг на рішення, дії чи бездіяльність) оскаржувалася бездіяльність посадових осіб ГУ ГУНП в Житомирській області, відтак у суду відсутні підстави для висновку про доведеність відповідних тверджень позивача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов'язано відповідача внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР, не тягне наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені зазначені позивачем ухвали слідчих суддів, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Ними передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є необхідною, однак не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які підлягають доведенню у відповідних спорах. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року у справі №227/3052/19 (провадження №61-22337св19) зроблено висновок, що: «суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2019 року у справі №686/20079/18 (провадження №61-5360св19) зазначено, що: «відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про недоведеність позивачем факту заподіяння відповідачами йому шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між прийняттям постанови про закриття кримінального провадження та настанням шкоди. Сам по собі факт, що прийняте слідчим поліції у порядку КПК України процесуальне рішення про закриття кримінального провадження було скасоване судом, не свідчить про наявність вини, заподіяння шкоди позивачу, а також про причинний зв'язок із заподіяною майновою та моральною шкодою».
У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі №197/1330/14-ц вказано, що «причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову».
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи із наведеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння йому як моральних страждань так втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не доведено факту нанесення йому шкоди саме посадовими особами відповідача, незаконності дій/бездіяльності посадових осіб Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області та причинного зв'язку між незаконними діями/бездіяльністю посадових осіб Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області, та шкодою, про відшкодування якої заявлено позов (5000 грн транспортних витрат та 955 грн на заблокованих рахунках), а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.
Крім того, колегія суддів вважає також правильними твердження суду першої інстанції про відсутність правових підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями службової (посадової) особи органу державної влади, що в силу вимог статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Під час розгляду цієї справи, не встановлено факту заподіяння позивачу моральної шкоди. За встановленими фактичними обставинами, сам факт винесення слідчим суддею ухвали про зобов'язання посадових осіб Звягельського РВП ГУНП в Житомирській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за зверненням ОСОБА_1 від 19.07.2023 про вчинення кримінального правопорушення, та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, є недостатнім для застосування наслідків цивільно-правового делікту.
Не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою. Отже, саме по собі постановлення слідчим суддею ухвали не є підставою для притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності та відшкодування шкоди, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17.01.2020 у справі №638/11414/18.
Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які рішення судів, щодо визнання дій відповідача неправомірними, які були прийняті за відповідною заявою скаржника.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 , обгрунтовуючи свої позовні вимоги, як на підставу позову посилався на Закон України «Про захист прав споживача» та вказував щодо необхідності застосування положень зазначеного закону в своїй апеляційній скарзі.
Колегія суддів вважає безпідставними такі доводи з огляду на наступне.
Згідно статті 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.
Нормами ч. 1 ст. 1, ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію» визначено що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Сукупній аналіз вказаних вище положень Закону України «Про захист прав споживачів», змісту позовних вимог, дає підстави суду дійти висновку про те, що на правовідносини, які виникли між сторонами, не поширюються норми Закону України "Про захист прав споживачів", органи Національної поліції не є надавачами послуг в розумінні норм зазначеного закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому діями чи бездіяльністю відповідача майнової та моральної шкоди, а також доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між такими діями/бездіяльністю і завданою шкодою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Судді: