Провадження № 22-ц/803/175/24 Справа № 183/1488/23 Суддя у 1-й інстанції - Оладенко О.С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
21 березня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Космачевської Т.В.,
суддів: Канурної О.Д., Халаджи О.В.,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2023 року в цивільній справі номер 183/1488/23 за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У лютому 2023 року до суду звернулось АТ «ОТП Банк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10.12.2016 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит (надалі - кредитний договір) №2014168858, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав споживчий кредит на придбання товарів на певну суму зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01% на рік, на строк 9 місяців.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору банк надає позичальнику споживчий кредит. Позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, інші платежі, визначені даним договором та додатком №1 «Графік платежів».
Банк виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, надав відповідачу відповідну суму кредитних коштів.
Відповідач свої обов'язки за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 13.10.2022 року утворилась заборгованість у розмірі 45599,86 грн, яка складається з наступного: 32643,84 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 2551,29 грн - заборгованість за відсотками; 8137,37 грн - заборгованість за прострочене тіло кредиту; 2341,29 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 45599,86 грн та судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2023 року позовні вимоги Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором №2014168858 від 10.12.2016 у розмірі 45599,86 грн, яка утворилася станом на 13.10.2022 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2023 року, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, застосувавши строк позовної давності, судові витрати покласти на відповідача.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Надані до суду фінансовою компанією АТ «ОТП БАНК» розрахунки в кредитній справі судом не перевірялись. В справі відсутні касові, первинні документи фінансової звітності та бухгалтерського обліку, що надаються до справи відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про фінансову звітність та бухгалтерський облік в Україні».
Коштів від банку відповідач не отримував. Банк вводить суд в оману. Розрахунки надані до суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, та не є доказом по справі, відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України.
Ніякої картки від АТ «ОТП БАНК» відповідач не отримував. Розписка на отримання картки відсутня, що підтверджує , на думку відповідача, твердження про те, що він від компанії АТ «ОТП БАНК» нічого не отримав та не отримував.
Документи подані компанією АТ «ОТП БАНК» в ксерокопіях є фіктивними та підробними.
Від позивача АТ «ОТП Банк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому банк просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Банком надані належні та допустимі докази того, що між сторонами було укладено кредитний договір, за яким відкрито картковий рахунок та надано відповідачу кредитну картку, на яку встановлено кредитний ліміт, розмір якого у подальшому збільшувався. Звертає увагу, що користування картковим рахунком, відповідно до виписки по ньому свідчить про отримання кредитної картки відповідачем та прийняття ним умов кредитного договору.
10.12.2019 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 2014168858, на підставі якого банк надає позичальнику споживчий кредит, а позичальник отримує його на умовах передбачених цим кредитним договором. На підтвердження отримання картки ОСОБА_1 було видано розписку, на якій позичальник своїм підписом підтвердив видачу та отримання банківської платіжної картки АТ «ОТП Банк» та що з правилами користування карткою та діючими тарифами АТ «ОТП Банк» ознайомлений. Крім умов про видачу споживчого кредиту, вказаним договором сторони узгодили умови про видачу та обслуговування кредитної картки позичальника.
Банк виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, надав відповідачу відповідну суму кредиту. Актуальний розмір кредитного ліміту, зазначений у звіт-рахункові (виписці про рух коштів по рахунку), становить 39400,00 грн.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 користувався кредитним лімітом, не звертався до банку з заявою про зменшення кредитного ліміту, а отже не мав жодних заперечень щодо зміни розміру кредитного ліміту, тобто підписав договір про споживчий кредит №2014168858 та відповідно до п. 2 вказаного договору отримав платіжну картку з встановленим розміром кредитного ліміту. Відповідач тривалий час виконував умови кредитного договору, користувався кредитним лімітом та сплачував заборгованість. Розрахунок заборгованості та звіт-рахунок відповідають всім вимогам до первинних документів, що підтверджують наявність заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «ОТП Банк». Позовну заяву із додатками та копію відповідачу надано як прошитий пакет документів із засвідченням вірності копій на останньому прошитому аркуші представником АТ «ОТП Банк», а не поаркушно засвідчений, чим не порушив вимоги чинного законодавства. Щодо застосування строку позовної давності позивач вважає, що у даній справі відсутні підстави вважати строки позовної давності пропущеними.
Подана відповідачем апеляційна скарга є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статтями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2016 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2014168858, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит на придбання товарів у певному розмірі строком на 9 місяців, зі сплатою процентної ставки у розмірі 0,01% річних (а.с. 72).
З розрахункових документів про придбання відповідачем 10.12.2016 року товарів у ТОВ «Комфі Трейд» на загальну суму 4328,00 грн, зокрема: рахунок-фактури №СФNVM-0000007596, видаткової накладної №ЧNVM-0003, фіскального чеку на суму 4328,00 грн, вбачається, що кредитні кошти складають 3328,00 грн. (а.с. 75-76).
З розписки на підтвердження отримання картки ОСОБА_1 від 10.12.2016 року видно, що останній своїм підписом підтвердив отримання банківської платіжної картки АТ «ОТП Банк», терміном дії - 07/19, та що з правилами користування карткою та діючими тарифами АТ «ОТП Банк» він ознайомлений (а.с. 74).
Відповідно до розрахунку заборгованості внаслідок порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасного погашення заборгованості станом на 13.10.2022 року утворилась заборгованість за кредитним договором №2014168858 від 10.12.2016 року у розмірі 45599,86 грн, яка складається з: 32643,84 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 2551,29 грн - заборгованість за відсотками; 8137,37 грн - заборгованість за прострочене тіло кредиту; 2341,29 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 13-36).
До матеріалів справи долучено звіт-рахунок за період з 19.12.2016 року по 13.10.2022 року відносно ОСОБА_1 , де відображено усі операції за картковим рахунком (а.с. 38-71).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
З вказаними висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог статей. 3, 6, 11, 525, 627 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмовій формі (ст. 1054, 1055 ЦК України).
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, що визначені змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно із положеннями ст. 1054 ЦК України банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, що встановлені договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Судом встановлено, що 10 грудня 2016 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2014168858, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит на придбання товарів у певному розмірі строком на 9 місяців зі сплатою процентної ставки у розмірі 0,01% річних.
Відповідно до п. 1.3. Договору, підписанням цього договору позичальник надає банку доручення на перерахування зазначених цим договором сум на рахунок отримувачів (продавців).
В преамбулі договору зазначено, що продавцем є ТОВ «Комфі Трейд», що реалізує товари в рамках програми споживчого кредитування банку. Товаром/послугою за цим договором є товар/послуга згідно з рахунком-фактурою №СФNVM-0000007596 від 10.12.2016 року, що позичальник купує у продавця із залученням кредитних коштів банку товарів загальною (заставною) вартістю 3328,00 грн.
Крім умов про видачу споживчого кредиту, вказаним договором сторони узгодили умови про видачу та обслуговування кредитної картки позичальника.
Так, за умови належного виконання позичальником умов кредитного договору та прийняття банком позитивного рішення щодо надання держателю кредиту, банк відкриває держателю рахунок в гривнях та випускає кредитну картку типу MasterCard Standart, а також виконує розрахункове обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням кредитної картки, її реквізитів чи без використання картки (п. 2.1). Розмір кредитного ліміту складає 500,00 грн. (п. 2.2). Строк користування кредитною лінією становить 3 роки з моменту підписання банком і позичальником цього договору (п. 2.3).
Відповідно до п. 2.4. Договору за користування кредитною лінією, в тому числі простроченим кредитом та овердрафтом, банк нараховує проценти в розмірі встановленому «Тарифами Банку» та на дату укладання Угоди розмір процентної ставки становить 40% процентів річних по операціях розрахунків карткою за товари, послуги та в мережі Інтерне, та по операціях зняття готівки в банкоматах та пунктах видачі готівки. У разі виникнення несанкціонованого овердрафту проценти нараховуються від суми заборгованості 0,15% процентів за день.
За правовою природою цей договір є змішаним договором кредитування та Договором про видачу і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток.
АТ «ОТП БАНК» свої зобов'язання за договором виконав повністю, що підтверджується наданими розрахунковими документами, які свідчать про придбання відповідачем 10.12.2016 року товарів у ТОВ «Комфі Трейд» на загальну суму 4328,00 грн, зокрема: рахунок-фактура №СФNVM-0000007596, видаткова накладна №ЧNVM-0003, фіскальний чек на суму 4328,00 грн, з яких кредит - 3328,00 грн.
На підтвердження отримання картки ОСОБА_1 10.12.2016 було складено розписку в якій останній своїм підписом підтвердив отримання банківської платіжної картки АТ «ОТП Банк», терміном дії - 07/19, та що з правилами користування карткою та діючими тарифами АТ «ОТП Банк» ознайомлений.
Відповідно до розрахунку заборгованості внаслідок порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасного погашення заборгованості станом на 13.10.2022 року утворилась заборгованість за кредитним договором №2014168858 від 10.12.2016 року у розмірі 45599,86 грн, яка складається з: 32643,84 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 2551,29 грн - заборгованість за відсотками; 8137,37 грн - заборгованість за прострочене тіло кредиту; 2341,29 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
До матеріалів справи долучено звіт-рахунок за період з 19.12.2016 року по 13.10.2022 року відносно ОСОБА_1 , де відображено усі операції за картковим рахунком.
З наведеного вбачається, що відповідач отримав кредит, користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Відповідач не надав апеляційному суду доказів, які б спростовували розрахунок
заборгованості перед АТ «ОТП БАНК», не довів відсутності заборгованості.
Таким чином, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання належним чином відповідачем зобов'язань за кредитним договором.
Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення, апеляційний суд зазначає наступне.
Частиною 9 ст. 130 ЦПК України встановлено, що у разі відмови адресата одержати судову повістку особа, яка її доставляє, робить відповідну помітку на повістці і повертає її до суду. Особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою.
Відповідачу напралявся супровідний лист з додатками за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, як передбачено п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України, однак до суду повернувся конверт з довідкою Укрпошти: «адресат відмовився» (а.с. 112).
Відтак, відповідно до вищевказаних положень ЦПК України, відповідач вважається належним чином повідомленим про день та час розгляду справи.
Апеляційний суд наведений довід апеляційної скарги вважає необґрунтованим.
Щодо доводів апеляційної скарги щодо неналежності та не допустимості доказів, наданих АТ «ОТП Банк», апеляційний суд зазначає наступне.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (чинного на момент розгляду справи судом першої інстанції), та пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (чинного на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св18) та у постанові від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц.
Досліджуючи обставини справи, апеляційний суд звертає увагу, що на підтвердження позовних вимог, окрім копії кредитного договору про надання споживчого кредиту №2014168858, розрахунку заборгованості, позивачем також надано звіт-розрахунок за період з 10 грудня 2017 року по 13 жовтня 2022 року, який за своєю суттю є випискою по банківському рахунку, тобто містить інформацію щодо всіх здійснених відповідачем платіжних операцій.
Отже доводи апеляційної скарги щодо неналежності та не допустимості доказів наданих АТ «ОТП Банк» є такими, що не заслуговують на увагу та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Щодо аргументів апеляційної скарги щодо не посвідчення копій документів, апеляційний суд вважає, що вони не заслуговують на увагу, оскільки позов та додані до нього документи були надані суду прошиті, пронумеровані та скріплені представником банку. Така форма надання документів до суду та їх посвідчення відповідно до роз'яснень, що містяться в постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 910/8794/17, від 14 вересня 2021 року у справі № 916/2024/20, вважається належною.
Стосовно доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з розрахунком заборгованості та виписки з особового рахунку, останній платіж на погашення заборгованості було здійснено відповідачем 08.04.2022 року на певну суму (а.с. 69).
З позовом до суду АТ «ОТП Банк» звернулось 26.01.2023 року, що стверджується відбитком штампу Укрпошти на конверті (а.с. 105).
Заявлено досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості від 06.10.2022 року (а.с 88-95), відправлення не вручено за письмовою відмовою адресата 05.11.2022 року (а.с. 94).
Таким чином, трирічний строк позовної давності до вимог про стягнення кредиту позивачем не пропущений, тому зазначений довід є безпідставним.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, є також безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без
задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати відповідача ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 травня 2023 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: