Провадження № 22-ц/803/2669/24 Справа № 204/11353/23 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
22 березня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Барильської А.П.,
суддів: Демченко Е.Л., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шахтобудівельна Компанія” про відшкодування моральної шкоди, -
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Шахтобудівельна Компанія” (далі - ТОВ “Шахтобудівельна Компанія”) про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він перебував в трудових відносинах з відповідачем в період з 20 грудня 2017 року по 10 січня 2023 року, працюючи на посаді прохідника та гірничого майстра. Був звільнений з ТОВ “Шахтобудівельна Компанія” за власним бажанням, у зв'язку з переходом на пенсію. У зв'язку із отриманими професійними захворюваннями, йому було встановлено, третю групу інвалідності та втрату працездатності в розмірі 50%. На теперішній час він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно відчуває постійний кашель, задуху при помірному фізичному навантаженні, біль за грудиною, головний біль, шум та дзвін у вухах,вимушений досить часто проходити курс лікування, що впливає на сімейні стосунки, оскільки його дружині доводиться піклуватися про нього у періоди загострення хвороби, все це постійно і негативно позначалося і позначається на душевному та фізичному станах, а тому просив суд ухвалити рішення яким стягнути з ТОВ “Шахтобудівельна Компанія” на його користь 120000 грн. у відшкодування моральної шкоди, заподіяної в результаті професійних захворювань.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Шахтобудівельна компанія” на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання стосовно судового збору.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті професійних захворювань до 120 000 грн., без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано визначив моральну шкоду в меншому розмірі, при цьому не врахував судову практику з розгляду аналогічних справ. Вказував, що хронічне професійне захворювання виникає не одразу, а з часом, через постійний вплив шкідливих умов. Наполягав на тому, що моральна шкода повинна бути відшкодована йому без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідач своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, не скористався.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 120000 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем в період з 20 грудня 2017 року по 10 січня 2023 року, працював прохідником та гірничим майстром з повним робочим днем на підземних роботах, був звільнений за власним бажанням наказом від 09 січня 2023 № 22-к, у зв'язку з виходом на пенсію .
13 квітня 2023 року за результатами проведеного розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання було складено Акт за формою П-4, яким встановлено: хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху (ІІІ ст) за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Хронічний бронхіт ІІ ст., фаза загострення, дифузний пневмофіброз. ЛН ІІ ст. (другого ст.), яке виникло, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 працював в умовах впливу пилу, переважно фіброгенної дії та виробничого шуму.
Згідно довідки МСЕК від 26 квітня 2023 року серії 12ААА № 098966 ОСОБА_1 первинно безстроково встановлено третю групу інвалідності та 50% втрати працездатності за сукупністю за професійним захворюванням, з них 30% -хронічний бронхіт, 20% -хронічна с/н приглухуватість та рекомендоване медикаментозне лікування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції враховував ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань позивача, те що професійна працездатність в зв'язку з професійним захворюванням згідно висновку МСЕК втрачена на 50%, позивач визнаний інвалідом третьої групи ,безстроково. Крім того, судом також враховано факт, що ОСОБА_1 працював на різних підприємствах вугільної галузі та в матеріалах справи відсутні відомості про час виникнення та період розвитку хронічного захворювання, а також те, що позивач на даному товаристві працював не тривалий час - протягом п'яти років, тому суд вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн. з утриманням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода, через погіршення стану його здоров'я у зв'язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці, його страждання носять постійний характер, а його здоров'я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, внаслідок чого переносить моральні страждання.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.
У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначені розміру компенсації позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров'я, в результаті шкідливих і тяжких умов праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.
При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Так, суд встановив, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач відчуває моральні страждання, внаслідок чого вимушений постійно лікуватися та переносити фізичні та моральні страждання.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження №14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що моральну шкоду ОСОБА_1 завдано порушенням його законних прав на безпечні і нешкідливі умови праці саме роботодавцем, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17, а тому погоджується із висновком суду першої інстанції про покладення обов'язку з відшкодування завданої моральної шкоди на ТОВ “Шахтобудівельна Компанія” у спірних правовідносинах.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст.32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Доводи апеляційної скарги в частині наявності правових підстав для збільшення розміру моральної шкоди, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, відхиляються колегією суддів з вище наведених підстав.
Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).
До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Оскільки станом на 01 січня 2023 року розмір мінімальної заробітної плати становить 6 700 грн, а сума моральної шкоди в розмірі 50 000 грн. буде перевищувати чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (6700 грн. х 4 = 26800 грн ), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню з урахування утримання з нього обов'язкових податків і зборів, та доводи апеляційної скарги позивача відхиляє.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий: А.П. Барильська
Судді: Е.Л. Демченко
М.М. Пищида