Провадження № 22-ц/803/2592/24 Справа № 203/4057/23 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
21 березня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Барильської А.П.,
суддів: Демченко Е.Л., Ткаченко І.Ю.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ПЗУ Україна” про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ПЗУ Україна” (далі - ПрАТ “СК “ПЗУ Україна”) про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 05 квітня 2023 року на перехресті вул. Ульянова і пр. Олександра Поля в м. Дніпрі, сталася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «Subaru», реєстраційний номер - НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер - НОМЕР_2 , належного позивачу. У результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачу була заподіяна шкода. ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», яке застрахувало ризики ОСОБА_1 , частково сплатило йому страхове відшкодування в сумі 144055,06 грн. ОСОБА_1 у добровільному порядку відмовився від відшкодування заподіяної шкоди, а тому просив стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» решти страхового відшкодування в сумі 16108,53 грн., з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, та стягнути із ОСОБА_1 компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 44917,15 грн., з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також судові витрати.
Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію заподіяної майнової шкоди в сумі 44049,49 грн., компенсацію інфляційних втрат у сумі 574,40 грн., три відсотки річних у сумі 293,26 грн., компенсацію судових витрат у сумі 7381,24 грн; стягнуто з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 13344,94 грн., компенсацію судових витрат у сумі 2192,36 грн.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на обґрунтування розміру завданого збитку, спричиненого власнику автомобіля, надані докази, на підставі яких неможливо достовірно встановити розмір завданої власнику автомобіля шкоди. З висновками експерта товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику майна не можливо погодитися, оскільки невідомо як автомобіль був досліджений, бо на момент розгляду справи в суді автомобіль було продано. Вказував, що з винуватця ДТП може бути стягнуто різницю між фактичним розміром збитків та страховим відшкодуванням, якщо при визначенні страхового відшкодування враховано знос деталей автомобіля.
09 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Садиленко О.Л. надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказував, що ними надані достатні та належні докази на підтвердження своїх позовних вимог та розміру відшкодування. Будь-які інші докази та розрахунки з боку ОСОБА_1 надані не були. Обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, покладається насамперед на страховика, а відповідач ОСОБА_1 зобов'язаний відшкодувати заподіяну його діями шкоду з урахуванням положень ст.1194 ЦК України. Отже, ОСОБА_1 зобов'язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром заподіяної шкоди і страховою сумою, що підлягає виплаті страховою компанією, тобто здійснити виплату в розмірі 44049,49 грн.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову становить 61025 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що 05 квітня 2023 року на перехресті вул. Ульянова і пр. Олександра Поля в м. Дніпрі, сталася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «Subaru», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Toyota», реєстраційний номер НОМЕР_2 ,, належного позивачеві.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Subaru» на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», страховий ліміт - 160 000,00 грн.
Згідно з висновком експерта товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, від 14 квітня 2023 року №029/23: ринкова вартість автомобіля позивача на момент пошкодження становить 284910,48 грн.; вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача становить 489227,14 грн.;вартість матеріального збитку, завданого позивачеві, становить 284910,48 грн.; ринкова вартість пошкодженого автомобіля позивача становить 80860,99 грн..
25 квітня 2023 року постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за вказаним вище фактом було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
24 травня 2023 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» здійснило виплату страхового відшкодування позивачеві в сумі 144055,06 грн..
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на висновок експерта від 14 квітня 2023 року, ураховуючи фактичне знищення автомобіля позивача, із страховика підлягає стягненню недоплачене ним страхове відшкодування в сумі 13344,94 грн. (160000 грн. (страховий ліміт за договором страхування) - 2600 грн. (сума франшизи) - 144055,06 грн. (сплачене страхове відшкодування) = 13344,94 грн.). Надаючи перевагу висновку експерта від 14 квітня 2023 року перед звітом оцінювача, складеним на замовлення страховика, суд виходив з відповідності першого вимогам статті 102 ЦПК України, і невідповідності зазначеній нормі другого, а саме, недотримання приписам частини 7 статті 102 ЦПК. Вина ОСОБА_1 була встановлена постановою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська 25 квітня 2023 року. Відповідач 05 квітня 2023 року керував автомобілем правомірно, отже, у розумінні закону, відповідальність за заподіяну шкоду в частині, що не покривається страховиком, у розмірі 44 917,15 грн (284 910,48 (ринкова вартість автомобіля на момент ДТП) - 80 860,99 (ринкова вартість автомобіля після ДТП) - 144 055,06 (сплачене страхове відшкодування) - 2 600 (сума франшизи, про стягнення якої позивач не заявляв позовних вимог до ОСОБА_1 ) - 13 344,94 (розмір страхового відшкодування, що підлягає до стягнення з страховика) + 574,40 (розмір інфляційних втрат) + 293,26 (3% річних)) має нести саме він.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частина третя статті 386 ЦК України передбачає, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц, провадження № 61-6468зпв18, вказано, що «зобов'язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою».
Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини».
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, у тому числі і моральну шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування(пункт 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) підтвердила вищезазначений висновок, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст.89 ЦПК України).
Для деліктних відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, проте усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем.
Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) де у пункті 81 зазначила: «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18)».
Відповідно до статті 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.2 статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Положеннями частин першої, шостої, сьомої статті 102 ЦПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ встановлений Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року N42/5/2092 (далі - Методика).
Так, частиною першою статті 106 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідно до частини першої статті 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням.
Відповідно до частини першої статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно висновку експерта товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, від 14 квітня 2023 року №029/23: ринкова вартість автомобіля позивача на момент пошкодження становить 284910,48 грн. (вартість до ДТП); вартість відновлювального ремонту автомобіля позивача становить 489227,14 грн. (тобто вартість ремонту перевищує вартість автомобіля, та є економічно недоцільною); вартість матеріального збитку, завданого позивачеві, становить 284910,48 грн.; ринкова вартість пошкодженого автомобіля позивача становить 80860,99 грн. (вартість після ДТП ).
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем доведено факт спричинення йому матеріальної шкоди та її розмір та доводи, приведені в апеляційній скарзі цих висновків не спростовують.
Доводи апеляційної скарги стосовно неврахування зносу деталей автомобіля, колегією суддів не приймаються, оскільки, як зазначалось вище, транспортний засіб вважається фактично знищеним.
Доводи апеляційної скарги про те, що на обґрунтування розміру завданого збитку, спричиненого власнику автомобіля, надані докази, на підставі яких неможливо достовірно встановити розмір завданої власнику автомобіля шкоди. З висновками експерта товарознавчої експертизи по визначенню вартості матеріального збитку, завданого власнику майна, не можливо погодитися, оскільки невідомо як автомобіль був досліджений, бо на момент розгляду справи в суді автомобіль було продано, колегія суддів не бере до уваги з вище наведених підстав.
Доводи апеляційної скарги про те, що з винуватця ДТП може бути стягнуто різницю між фактичним розміром збитків та страховим відшкодуванням, якщо при визначенні страхового відшкодування враховано знос деталей автомобіля, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони не спростовують висновків суду і не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Інші доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 05 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.
Головуючий: А.П. Барильська
Судді: Е.Л. Демченко
І.Ю. Ткаченко